П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2019 р.м.ОдесаСправа № 490/4907/19

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Домусчі С.Д.,

Кравця О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року, прийняте у складі суду судді Мельника О.М. в місті Миколаїв по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги в розмірі 5458,00 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, в якому просив суд визнати дії відповідача щодо виплати одноразової грошової компенсації у меншому розмірі, зобов`язати здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги до 05 травня із розрахунку чотирьох мінімальних пенсій за віком; стягнути з відповідача на користь позивача не отриману одноразову грошову допомогу до 05.05.2019 року в розмірі-5458 грн., відшкодувати за рахунок держави моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати а повному обсязі рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким зобов`язати відповідача здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги до 05 травня із розрахунку чотирьох мінімальних пенсій за віком; стягнути з відповідача на користь позивача не отриману одноразову грошову допомогу до 05.05.2019 року в розмірі-5458 грн., відшкодувати за рахунок держави моральну шкоду в розмірі 50000 грн, спричинену незаконними рішеннями органів державної влади.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII) має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі 4 мінімальних пенсій за віком, сума якої у 2019 році становила 5988,00 грн. Проте, відповідачем було нараховано та виплачено позивачу у 2019 році щорічну разову грошову допомогу до 5 травня лише у розмірі 530,00 грн. Апелянт вказує, що судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин положення постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 року №170, тоді як спірне питання врегульоване положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 року №237.

Апелянт вказує, що згідно вимог ст. 2 Закону № 3551-XII, права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. На думку апелянта, суд першої інстанції, не врахував вказані вимоги закону, вимоги ст. ст. 8, 58 Конституції України, рішень Конституційного Суду України, якими зокрема встановлено, що права і пільги осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII не можуть бути обмежені, а надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, не має залежати від відсутності фінансових можливостей держави.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни, що підтверджується посвідченням серії Д-1 № НОМЕР_1 , яке видано 28 жовтня 2013 року.

Позивач зазначив про те, що відповідачем у 2019 році виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 530,00 грн. Цей факт підтверджується і відповідачем.

Не погоджуючись із правомірністю дій відповідача при визначенні розмірів щорічної разової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 р. № 79-VIII прийнятий пізніше Закону України № 3551-XII, то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 р. № 79-VIII. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства України, вірно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює порядок здійснення такої виплати, та дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 17 Закону №3551-XII передбачено, що фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Відповідно до ч.1 ст.17-1 Закону №3551-XII, щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

За змістом п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, на законодавчому рівні, зокрема, шляхом закріплення у Законі №3551-XII та Бюджетному кодексі України, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що вказані законодавчі положення є чинними та неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались.

На виконання цих положень Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 237 від 20.03.2019 року «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань» (далі Постанова № 237) , пунктом першим якої регламентовано, що у 2019 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України №3551-XII і Про жертви нацистських переслідувань, здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.

У відповідності до положень п.1 Постанови № 237, розмір разової грошової допомоги учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога складає 530 гривень.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Враховуючи, що Закон України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку підлягають застосуванню норми Закону України від 28.12.2014 №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".

Суд апеляційної інстанції зазначає, що факт виплати позивачу одноразової грошової допомоги до 05 травня у розмірі 530 грн. сторонами по справі не заперечується.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, що викладена у рішенні №20-рп/2011 від 26.12.2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що відповідно до ч.1 ст.17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Колегія суддів вказує, що на залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 19.06.2001 № 9-рп/2001 та від 08.10.2008 № 20-рп/2008.

Аналогічні положення відображені у ст.22 Загальної декларації прав людини, згідно з якою кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави; а також у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечувати здійснення цих прав у максимальних межах наявних ресурсів (стаття 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Великода проти України» вказав, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу №1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

У рішенні від 09.10.1979 по справі «Ейрі проти Ірландії» Європейський Суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2004 по справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії».

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у наступній практиці Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» у рішенні від 07.07.1989 Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17.10.1986 по справі «Ріс проти Сполученого Королівства» цей Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

Отже, системний аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2019 рік відповідно до ст.14 Закону №3551-XII у розмірі 4 мінімальних пенсій за віком.

Вказана правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 08.05.2018 по справі №320/6722/17, від 13.03.2018 по справі №335/7127/17, від 03.04.2018 по справі №336/7845/16-а, від 20.03.2018 по справі №592/6028/17, від 20.02.2018 по справі №331/4506/17 та в силу положень ч.5 ст.242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач діяв відповідно до норм чинного законодавства України, вірно застосувавши нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, що регулює порядок здійснення такої виплати.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги до 05 травня із розрахунку чотирьох мінімальних пенсій за віком; стягнути з відповідача на користь позивача не отриману одноразову грошову допомогу до 05.05.2019 року в розмірі-5458 грн., відшкодувати за рахунок держави моральну шкоду в розмірі 50000 грн. задоволенню не підлягають.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин положення постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 року №170, тоді як спірне питання врегульоване положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 року №237.

Згідно положень ст. 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, проте помилково застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 року №170, колегія суддів вважає, що судове рішення, відповідно до вимог ст. 317 КАС України, підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року в редакції даної постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення одноразової грошової допомоги в розмірі 5458,00 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн. змінити, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного рішення в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С. Д. Домусчі

Суддя: О. О. Кравець