Постанова

Іменем України

03 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 216/2881/16-ц

провадження № 61-11211св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за позовом ОСОБА_1 ) - ОСОБА_2 ,

відповідач (третя особа за позовом ОСОБА_1 ) - Приватне підприємство «Придніпровська паливно-енергетична компанія»,

третя особа, що заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_1 ,

третя особа, що не заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 серпня 2018 року у складі судді Биканова І. Р. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Придніпровська паливно-енергетична компанія» (далі - ПП «ППЕК»), треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсними та скасування рішення зборів, визнання недійсними змін до установчих документів у вигляді статуту в новій редакції, визнання права на частину в статутному капіталі, внесення змін до статуту, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 12 січня 2000 року зареєстровано ПП «Придніпровська паливно-енергетична компанія». Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 24 вересня 2015 року, власниками ПП «ППЕК» були: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , частки кожного у статутному капіталі складають по 33 %, а розмір внеску до статутного фонду - по 1000 грн кожним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. ОСОБА_2 , як дружина спадкодавця, будучи спадкоємицею першої черги, отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

25 квітня 2016 року позивач звернулася до відповідача з проханням скликання зборів власників ПП «ППЕК» на 28 квітня 2016 року для включення її, як спадкоємця померлого учасника, до складу власників.

Листом від 24 травня 2016 року позивачу запропоновано надати ПП «ППЕК» банківські реквізити для виплати успадкованої нею частки підприємства в грошовій формі.

Рішенням, яке було оформлене протоколом зборів власників ПП «ППЕК» від 01 березня 2016 року, змінено склад власників підприємства.

Позивач вважає це рішення незаконним, оскільки згідно із статтею 1219 ЦК України та пункту 3.8 Статуту ПП «ППЕК» в разі смерті власника-фізичної особи, його частина у статутному фонді та майні Підприємства переходять до спадкоємців (фізичних осіб) власника, пропорційно його частці у статутному фонді Підприємства. Спадкоємці, при їх згоді, обов`язково приймаються до складу власників Підприємства без згоди власників, тому вона має переважне право вступу до підприємства.

Зазначає, що станом на 07 червня 2016 року, відповідач подав державному реєстратору заяву про припинення діяльності, у зв`язку з чим, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис про знаходження ПП «ППЕК» у стані припинення з 30 травня 2016 року. Вважає це рішення незаконним, прийнятим неповноважними зборами власників підприємства.

При цьому, відповідач з метою звільнення позивача з займаної посади заступника директора ПП «ППЕК» провів нібито ліквідацію - реорганізацію, після проведення якої, відповідно до даних з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ніяких змін в організаційно-правові формі підприємства не відбувалося, але у зв`язку з реорганізацією її було звільнено із займаної посади заступника директора.

Вважає наказ про звільнення незаконним, таким, що суперечить частинам третій, четвертій статті 32 КЗпП України.

Крім того, позивачка зазначила, що вказаними діями відповідача їй завдано моральну шкоду.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просила:

-визнати недійсними та скасувати рішення зборів власників ПП «ППЕК» від 01 березня 2016 року та зміни до установчих документів у вигляді нової редакції Статуту ПП «ППЕК», затверджені протоколом зборів власників ПП «ППЕК» від 01 березня 2016 року;

- визнати за нею майнові права на частину ПП «ППЕК» померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у розмірі 33,3 %;

- визнати недійсним та скасувати рішення зборів власників ПП «ППЕК» про припинення діяльності та скасування запису в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про знаходження ПП «ППЕК» у стані припинення;

- зобов`язати ПП «ППЕК» внести зміни до Статуту підприємства, якими прийняти до складу власників підприємства ОСОБА_2 з частиною статутного капіталу в розмірі 33,3 %, що становить 1000 грн; -- визнати недійсним та скасувати наказ № 108к від 28 листопада 2016 року про звільнення її з посади заступника директора ПП «ППЕК» та відновити її на вказаній посаді;

- стягнути середню заробітну плату за час вимушеного простою та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до

до ОСОБА_2 , третя особа: ПП «ППЕК», про визнання законними рішення загальних зборів учасників ПП «ППЕК», оформлених протоколом від 01 березня 2016 року.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, щоОСОБА_1 є власником ПП «ППЕК». У 2015 році власниками ПП «ППЕК» були: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , частки яких у статутному капіталі складали по 33,3 %, а розмір внеску до статутного фонду підприємства становить по 1000 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

На початку 2016 року від ОСОБА_3 неодноразово надходили заяви та повідомлення щодо наміру вийти зі складу власників ПП «ППЕК». У зв`язку із цим в лютому 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було прийнято рішення про скликання та проведення Загальних зборів власників ПП «ППЕК» 01 березня 2016 року, за результатами яких вирішено виключити зі складу власників ОСОБА_4 , в зв`язку зі смертю, вирішено виплатити частину у статутному фонді та майні підприємства, пропорційну частині, яка належала ОСОБА_4 в статутному фонді, спадкоємцям; вирішено вивести (виключити) зі складу власників ПП «ППЕК» ОСОБА_3 та виплатити належну йому частину у статутному фонді та майні підприємства; вирішено зменшити статутний фонд ПП «ППЕК» з 3000 грн до 1000 грн; внести зміни до Статуту підприємства шляхом його викладення у новій редакції, затверджено нову редакцію Статуту, доручено директору ПП «ППЕК» провести державну реєстрацію затвердженої нової редакції Статуту ПП «ППЕК».

В подальшому в порядку визначеному чинним законодавством було проведено в органах Державної реєстраційної служби державної реєстрацію нової редакції Статуту ПП «ППЕК».

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив: визнати законними та залишити в силі рішення зборів власників ПП «ППЕК», оформлені протоколом від 01 березня 2016 року щодо виключення у зв`язку зі смертю зі складу учасників власників ПП «ППЕК» ОСОБА_4 (підстави - свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_1 від 24 вересня 2015 року; підпункт 10.2.13 пункту 10.2 статті 10 Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року), та виплати частини статутного капіталу та майна Підприємства, пропорційно тій, що належала ОСОБА_4 , його спадкоємцям (підстава - підпункт 10.2.13 пункту 10.2 статті 10 Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року); виключення зі складу власників ПП «ППЕК» ОСОБА_3 (підстава - його заява; пункт 3.2, пункт 3.5 статті 3 Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року), та виплати належної йому частини у статутному капіталі та майні Підприємства; зменшення статутного фонду ПП «ППЕК» з 3000 грн до 1000 грн (підстава - зміна складу власників Підприємства; підпункт 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року); внесення відповідних змін до Статуту ПП «ППЕК» шляхом викладення його у новій редакції (підстава - підпункт 10.2.2 пункту 10.2 статті 10 Статуту підпункт в редакції від 15 січня 2015 року), та проведення державної реєстрації нової редакції Статуту ПП «ППЕК», затвердженої на зборах його власників, що відбулися 01 березня 2016 року.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 серпня 2018 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовлено. В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , як третьої особи, яка заявила самостійні вимоги, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 , як спадкоємець ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на спадкування частки у ПП «ППЕК», а право участі у підприємстві є особистим немайновим правом особи та питання прийняття до складу учасників може бути вирішено лише іншими учасниками цього підприємства. Крім того, місцевий суд визнав обґрунтованою заяву відповідача щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 , які випливають з трудових відносин. У зв`язку із цим, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що відповідно до статті 15 ЦК України судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси, однак судом встановлено, що рішення зборів власників ПП «ППЕК» від 01 березня 2016 року прийняті із дотриманням приписів норм чинного законодавства та уповноваженим на це органом і в подальшому були зареєстровані в установленому законом порядку. Отже, підстав для задоволенню зустрічного позову ОСОБА_1 немає.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог про скасування наказу про звільнення та про поновлення на роботі змінено в частині мотивів відмови.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалося, у зв`язку з чим апеляційний суд не перевіряв законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в цій частині.

При ухваленні постанови апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції в оскарженій частині в цілому відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Зазначив, що факт одержання статусу спадкоємця учасника Підприємства лише засвідчує перехід до спадкоємця майнових прав померлого (частка у статутному капіталі, яка належала померлому учаснику товариства) та, з урахуванням змін до установчих документів ПП «ППЕК», які були зареєстровані в органах Державної реєстраційної служби, відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до звернення ОСОБА_2 до ПП «ППЕК» із заявою про включення її до складу власників цього Підприємства, не надає їй право на безумовне включення до складу власників Підприємства.

Отже, загальними зборами учасників ПП «ППЕК» від 01 березня 2016 року не було порушено права позивача, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог як про визнання недійсними та скасування рішення загальних зборів, так і щодо внесення змін до Статуту ПП «ППЕК».

Змінюючи рішення місцевого суду щодо мотивів в частині відмови в задоволені позовних вимог про скасування наказу про звільнення та про поновлення на роботі, апеляційний суд своє рішення, мотивував тим, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову в цій частині вимог саме з підстав пропуску позивачем строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Апеляційний суд встановив, що у відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, в результаті яких була скорочена штатна посада, яку обіймав позивач. При цьому, встановивши, що з моменту повідомлення про скорочення посади і до дня звільнення позивача на підприємстві були відсутні вакантні посади, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, так як звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимогиОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для скасування наказів.

Судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_1 не оскаржуються, тому, відповідно до статті 400 ЦПК України, у вказаній частині в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2019 року ПП «ППЕК» та ОСОБА_1 подали відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на те, що вирішення питання про вступ спадкоємця (правонаступника) учасника до складу учасників підприємства належить до виключної компетенції загальних зборів учасників підприємства.

ПП «ППЕК» також зазначило, що звільнення позивачки з посади було здійснено з дотриманням приписів норм чинного трудового законодавства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

27 серпня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 січня 2000 року створене Приватне підприємство «Придніпровська паливно-енергетична компанія», засновниками якого були ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , частки у статутному капіталі яких складали по 33,3 %, розмір внеску до статутного фонду складає по 1000 грн.

Рішенням власників ПП «ППЕК» від 15 січня 2015 року затверджено нову редакцію Статуту ПП «ППЕК», який зареєстровано 19 січня 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

01 березня 2016 року ОСОБА_3 заявив про свій вихід зі складу учасників ПП «ППЕК».

01 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яким в сукупності належало 66,6 % статутного капіталу ПП «ППЕК», проведені Збори власників ПП «ППЕК», на яких були вирішені наступні питання:

1) виключено зі складу власників ПП «ППЕК» ОСОБА_4 , який володів часткою у статутному капіталі Підприємства що складала 33,3%, у зв`язку з його смертю, підстави - свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_1 від 24 вересня 2015 року; п.п. 10.2.13. п. 10.2 ст. Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року;

2) вирішено виплатити частину у статутному фонді та майні ПП «ППЕК», пропорційну тій, що належала ОСОБА_4 , його спадкоємцям (правонаступникам), підстава - п.п. 10.2.13. п. 10.2 ст. Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року;

3) вирішено вивести (виключити) зі складу власників ПП «ППЕК» ОСОБА_3 , підстава - нотаріально завірена заява останнього; п. 3.2, п. 3.5 ст. 3 Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року, та виплатити належну йому частину у статутному фонді та майні Підприємства;

4) вирішено зменшити статутний фонд ПП «ППЕК» з 3000 грн до 1000 грн, підстава - зміна складу власників Підприємства; п.п. 10.2.3. п. 10.2 ст. 10 Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року;

5) вирішено внести зміни до Статуту ПП «ППЕК» шляхом викладення його у новій редакції, та затвердити нову редакцію Статуту Підприємства, підстава - п.п. 10.2.2. п. 10.2 ст. 10 Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року;

6) доручено директору ПП «ППЕК» провести державну реєстрацію затвердженої його власниками нової редакції Статуту ПП «ППЕК», підстава - ч. 5 ст. 89, ст. 99 ЦК України, ст. 65, ч. 4 ст. 83 ГК України, п.п. 9.1.1., п.п. 9.1.2. п. 9.1 ст. 9 та п. 10.1 ст. 10 Статуту ПП «ППЕК» в редакції від 15 січня 2015 року.

Відповідні зміни було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що 03 березня 2016 року Виконавчим комітетом Криворізької міської ради вчинено відповідний запис про реєстрацію змін до установчих документів.

ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_4 ) 08 квітня 2016 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, до складу якої входять майнові права на ПП «ППЕК», власником 33,3 % якого на момент смерті був ОСОБА_4

25 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ПП «ППЕК» із заявою про скликання зборів власників ПП «ППЕК» на 28 квітня 2016 року для вирішення питання щодо включення її до складу власників цього підприємства, як спадкоємця померлого співвласника ПП «ППЕК» - ОСОБА_4

Листом № 62-16 від 24 травня 2016 року ПП «ППЕК» на ім`я ОСОБА_2 останній було запропоновано надати банківські реквізити для здійснення виплати їй успадкованої нею частки статутного капіталу Підприємства в грошовій формі.

Відповідно до наказу від 15 червня 2016 року № 14 «Про внесення змін до штатного розпису» скорочено з 01 вересня 2016 року шість посад, у тому числі й посаду заступника директора.

Згідно з Актом від 24 червня 2016 року ОСОБА_2 була ознайомлена із змістом наказу від 15 червня 2016 року № 14 «Про внесення змін до штатного розпису» та отримала примірник цього наказу і повідомлення про наступне звільнення, однак від підпису про отримання цих документів відмовилася.

Установлено, що відповідно до наказу ПП «ППЕК» № 109к від 28 листопада 2016 року ОСОБА_2 звільнена із посади заступника директора ПП «ППЕК» із 28 листопада 2016 року у зв`язку зі скороченням штатів працівників згідно із пунктом першим статті 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, на підставі наказу від 08 червня 2016 року № 13, наказу від 15 червня 2016 року № 14.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

При відповіді на питання, чи можна ту чи іншу юридичну особу відносити до господарських товариств з поширенням на нього відповідних приписів законодавства, вважають визначальним критерієм саме наявність у юрособи статутного капіталу, поділеного на частки між учасниками. При цьому в найменуванні може бути вказана й інша організаційно-правова форма підприємства, однак зазначена ознака все одно дозволяє умовно відносити його до господарських товариств. Наприклад, якщо статутний фонд приватного підприємства розділений на частки, в цьому випадку приватне підприємство охоплюється визначенням господарського товариства як юридичної особи, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом, і відносини, що виникають в рамках такого підприємства, за своєю природою найбільш близькі до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ).

Встановлено, що Приватне підприємство «Придніпровська паливно-енергетична компанія» створене 12 січня 2000 року, засновниками якого були ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , частки у статутному капіталі яких складали по 33,3 %, розмір внеску до статутного фонду складає по 1000 грн.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про господарські товариства» при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Згідно з частиною п`ятою статті 147 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення прав спадкоємця на частку у статутному капіталі підприємства), частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

Частиною першою статті 100 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Тобто, спадкування частки учасника товариства на час виникнення спірних правовідносин допускалося статтею 147 ЦК України, статтею 55 Закону України «Про господарські товариства» і не підпадає під заборону пункту 2 частини першої статті 1219 ЦК України. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному капіталі.

Факт одержання статусу спадкоємця учасника товариства засвідчує перехід до спадкоємця майнових прав померлого (частка у статутному капіталі, яка належала померлому учаснику товариства) та дає спадкоємцю лише загальне право на вступ до господарського товариства.

Право ж безпосередньої участі в управлінні господарським товариством (корпоративні права) спадкоємці набувають тільки з моменту вступу до господарського товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів товариства.

При цьому посилання позивачки у касаційній скарзі на положення пункту 3.8 Статуту ПП «ППЕК» не є обґрунтованим, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на час звернення ОСОБА_2 із заявою про скликання зборів власників ПП «ППЕК» для вирішення питання щодо включення її до складу власників цього підприємства, як спадкоємця померлого ОСОБА_4 , діючим статутом вказаного підприємства можливість обов`язкового прийняття спадкоємців будь-кого із померлих власників до складу учасників підприємства без згоди власників не передбачалась.

Крім того, нормами частини п`ятої статті 147 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення прав спадкоємця на частку у статутному капіталі підприємства), пункту 2 частини першої статті 1219 ЦК України, встановлено, що спадкоємці мають право на частку в статутному капіталі підприємства, а не право на участь у такому підприємстві, що є різним за своєю правовою суттю.

Щодо вимог позивачки про визнання її права на частину в статутному капіталі, то таке її право не є порушеним, що підтверджено змістом листа № 62-16 від 24 травня 2016 року ПП «ППЕК» на ім`я ОСОБА_2 , яким останній було запропоновано надати банківські реквізити для здійснення виплати їй успадкованої нею частки статутного капіталу Підприємства в грошовій формі. Разом із тим, відповідно до статті 15 ЦК України судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування рішень зборів власників підприємства, то судами встановлено, що01 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яким в сукупності належало 66,6% статутного капіталу ПП «ППЕК», були проведені Збори власників ПП «ППЕК». Приймаючи до уваги кількість учасників зборів, з огляду на те, що за прийняті рішення проголосувало більше 50 відсотків загальної кількості голосів, суди вірно встановили, що такі збори є дійсними, а прийняті рішення правомочними.

На підставі вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання недійсними та скасування рішення зборів, визнання недійсними змін до установчих документів у вигляді статуту в новій редакції, визнання права на частину в статутному капіталі, внесення змін до статуту, оскільки ОСОБА_2 спадкує частину у статутному фонді та майні ПП «ППЕК», що належала ОСОБА_4 , а право на участь у цьому Підприємстві вона не набула.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Установлено, що відповідно до наказу від 15 червня 2016 року № 14 «Про внесення змін до штатного розпису» скорочено з 01 вересня 2016 року шість посад, у тому числі й посаду заступника директора.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15.

Судами встановлено, що згідно із Актом від 24 червня 2016 року, ОСОБА_2 була ознайомлена із змістом наказу відповідача № 14 від 15 червня 2016 року «Про внесення змін до штатного розпису» та отримала примірник цього наказу і повідомлення про наступне звільнення, однак від підпису про отримання цих документів відмовилася.

При цьому апеляційним судом встановлено, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності та штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, на час звільнення позивача відсутні будь-які вакантні посади, наказ про звільнення виданий повноважною особою, в межах своєї компетенції.

Вільні вакансії на підприємстві були відсутні.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства та без порушень прав ОСОБА_2 .

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнати недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, а тому задоволенню не підлягають.

Доводи позивачки на неповідомлення її про майбутнє звільнення та щодо непропонування роботодавцем наявних вільних вакансій не є обґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої, у незміненій частині, та апеляційної інстанцій, в оскаржуваній частині, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої, у незміненій частині, та апеляційної інстанцій, в оскаржуваній частині, - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 серпня 2018 року, у незміненій частині, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Придніпровська паливно-енергетична компанія», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання недійсними та скасування рішення зборів, визнання недійсними змін до установчих документів у вигляді статуту в новій редакції, визнання права на частину в статутному капіталі, внесення змін до статуту, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило