ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2019 року

Київ

справа №П/811/2514/17

адміністративне провадження №К/9901/54469/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю.., Рибачука А.І.,

розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу №П/811/2514/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, третя особа - фермерське господарство «Гнєдича Петра Пилиповича», про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Черниш О.А., та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шальєвої В.А., суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про:

- визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель фермерського господарства «Гнєдича Петра Пилиповича» у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, викладену у листі від 05.12.2017 № Г-3236/0-16034/0/6-17;

- зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель фермерського господарства «Гнєдича Петра Пилиповича» у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, орієнтовним розміром 5,91 умовних кадастрових гектара.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судами встановлено, що на підставі договору оренди 2012 року ОСОБА_2 надана в строкове платне користування земельна ділянка с/господарського призначення для ведення фермерського господарства загальною площею 35,70 га, із земель на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області строком на 20 років.

В подальшому, ОСОБА_2 створив та зареєстрував фермерське господарство «Гнєдича П.П.», яке використовує на правах оренди вищевказану земельну ділянку площею 35,70 га на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Згідно із п. 1.2 статуту ФГ « Гнєдича П.П .» членом фермерського господарства, серед інших, є також позивач - ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою Відділу Держгеокадастру у Добровеличівському районі Кіровоградської області від 10.01.2017 №ДС-31-1110-99.2-123/15-17 середній розмір земельної частки (паю) становить 5,91 умовних кадастрових гектари.

16.02.2017 загальними зборами ФГ « Гнєдича П.П. », оформленими протоколом №1, прийнято рішення про розпаювання зазначеної вище земельної ділянки між його членами у розмірі земельної частки (паю), в рівновеликих частинах.

З метою отримання у власність земельної ділянки ОСОБА_1 24.02.2017 звернувся до Головного управління Держгокадастру у Кіровоградській області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель фермерського господарства «Гнєдича П.П.» у розмірі земельної частки (паю) члена с/г підприємства на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Проте, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області листом №Г-3236/0-3116/0/6-17 від 20.03.2017 повідомило позивача про відсутність підстав для надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою через відсутність інформації стосовно позиції органу місцевого самоврядування у питанні розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач оскаржив його до суду.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 у справі №П/811/625/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену у листі від 20.03.2017 за №Г-3236/0-3116/0/6-17. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області повторно розглянути заяву позивача від 24.02.2017 та прийняти передбачене законодавством рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання зазначеної постанови відповідачем повторно розглянута заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Так, листом № Г-3236/0-16034/0/6-17 від 05.12.2017 повідомлено позивача про відсутність підстав для її задоволення, оскільки заява не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме вид цільового призначення земельної ділянки у поданій заяві не відповідає видам цільового призначення земельних ділянок, вказаним у частині 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах норм, встановлених для безоплатної передачі у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, суперечить вимогам абз. 2 ч. 5 ст. 20, ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, оскільки земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, що передана у користування фермерському господарству, за даними Державного земельного кадастру має цільове призначення «для ведення фермерського господарства», тому при передачі її (або її частини) у власність членам господарства цільове призначення такої земельної ділянки не може змінюватися на інше, а позивачем висловлено бажання отримати безоплатно у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за таким видом використання, як «ведення товарного сільськогосподарського виробництва», який не передбачений у ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права.

У поданому відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

В судове засідання учасники справи, які були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не з`явились, а тому суд, в порядку п.2 ч.1 ст.345 КАС України, розглядає справу в порядку письмового провадження.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення скарги з огляду на таке.

В даному випадку є спірним питання щодо відповідності заяви вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а саме щодо виду цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Статтею 32 ЗК України передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

01.01.2013 набрав чинності Закон України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності". Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності належить до виключної компетенції Держгеокадастру.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частинами 2 і 3 статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються:

- графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки,

- письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вмотивована невідповідністю виду цільового призначення земельної ділянки, визначених у частині шостій статті 118 Земельного кодексу України.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи земля на яку претендує позивач відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Позивач, вказавши мету використання земельної ділянки (ведення товарного сільськогосподарського виробництва), повідомив, що цільовим призначенням є ведення особистого селянського господарства.

Так, визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання, викладено у статті 22 ЗК України.

Так, як було зазначено вище, пунктом а частини 3 цієї статті встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Класифікацію видів цільового призначення земель затверджено наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 №548.

Класифікатором передбачено, що землі сільськогосподарського призначення -- землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; землі, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше.

При цьому, розділом 01 секції А "Землі сільськогосподарського призначення" Класифікатора передбачено, що до таких земель належать як землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код КВЦП 01.01) так і землі для ведення фермерського господарства (код КВЦП 01.02).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що землі сільськогосподарського призначення призначенні, зокрема, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в даному випадку звернувся до відповідача з клопотаннями в порядку ст.118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проте, відповідач відмовив у наданні такого дозволу з підстав, не встановлених чинним законодавством.

Згідно з абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №№509/4156/15-а).

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися "відмовою у наданні дозволу" у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.

Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абзацу 3 частини сьомої статті 118 ЗК України.

Вказана правова позиція викладена і постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а.

Проте, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

До порушення прав позивача призвело, зокрема, не виконання відповідачем постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.08.2017 у справі №П/811/625/17, який повторно розглянувши заяву позивача, відмовив в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки листом, а не шляхом прийняття відповідного рішення, як це передбачено законом. Отже, ситуація, яка склалась, викликана неналежним виконання відповідачем судового рішення.

Однак, у межах справи, що розглядається, виправити цю ситуацію шляхом зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення не можливо, оскільки питання, які необхідно перевірити для прийняття такого судового рішення не входять до предмету судової перевірки, що може призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Зокрема, перевірки підлягає питання щодо дотримання ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, згідно якої земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Щодо форми рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 33 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній направив позивачу відповідь у формі листа.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду заяви позивача.

Враховуючи, що відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана оцінка на предмет його відповідності вимогам статті 122 ЗК України, тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки обставини справи встановлені з достатньою повнотою, але судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

За частиною шостою статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подачу позову сплачено судовий збір в сумі 640 грн. (квитанція від 21.12.2017 №0.0.922192239.1), за подачу апеляційної скарги - 1920 грн. (квитанція від 02.07.2018 №59272) та за подачу касаційної скарги - 1280 грн. (квитанція від 22.06.2018 №62334).

Враховуючи наявну переплату судового збору за подачу апеляційної скарги, на користь позивача підлягає стягненню 2880 грн.

Також, позивачем було заявлено клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції ухвалюється нове рішення про часткове задоволення позову, колегія суддів вважає за можливе встановити судовий контроль за його виконанням шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області подати звіт про його виконання до суду у місячний строк з дня ухвалення рішення.

Керуючись статтями 139, 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, викладену у листі від 05.12.2017 № Г-3236/0-16034/0/6-17.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель фермерського господарства «Гнєдича Петра Пилиповича» у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Дружелюбівської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області згідно його заяви від 24.02.2017, про що видати відповідний наказ.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, м. Кропивницький, вул. Академіка Корольова, 26, Код ЄДРПОУ 39767636) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят грн 00 коп.) грн, понесених судових витрат.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області подати до Кіровоградського окружного адміністративного суду звіт про виконання даної постанови у місячний строк з дня її ухвалення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду