Провадження № 2/204/2037/19

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року суддя Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська Токар Н.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа що не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - Комунальне підприємство «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради про скасування рішення та визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди,-

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - КП «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради про скасування рішення та визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди.

Ознайомившись із поданою позовною заявою, вважаю, що даний позов не підлягає розгляду в суді в порядку цивільного судочинства, з наступних підстав.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою, шостою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами спору, що виник саме з господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Зазначений висновок суду узгоджується також з правовою позицією Великої палати Верховного суду у справі № 910/8729/18 від 13.02.2019 року.

Як вбачається з позовної заяви, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - КП «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради про скасування рішення та визнання недійсною додаткової угоди. З тексту позовної заяви та матеріалів доданих до позову вбачається, що ФОП ОСОБА_1 висуває вимоги до відповідачів у зв`язку з порушенням, на його думку, його прав як користувача майданчика для паркування, розташованого на земельній ділянці з цільовим призначенням «розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу», тобто для провадження підприємницької діяльності з надання послуг, (функціональне використання – розміщення автостоянки).

Відповідно до Рішення Дніпровської міської ради №175 від 20.02.2018 року земельну ділянку по АДРЕСА_1 було включено до «Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м.Дніпрі, затвердженого рішенням виконавчого комітету міської ради від 30.11.2016 № 587з метою збільшення надходжень до бюджету міста від збору за паркування. Тобто земельна ділянка призначена виключно для організації платної парковки (автостоянки).

Окрім того, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 02.12.2019 року відповідач за позовом - ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець, яка, окрім іншого, надає послуги з допоміжного обслуговування наземного транспорту та технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів. Окрім того, згідно п.4.2. оскаржуваного Рішення Міської ради №248/49 від 23.10.2019 року, вбачається, що передача ОСОБА_2 земельної ділянки в суборенду – не допускається, тобто має використовуватися саме ОСОБА_2 за функціональним використанням – розміщення автостоянки, з цільовим призначенням «розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу» тобто провадження підприємницької діяльності з надання послуг.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що між сторонами виник спір з приводу провадження господарської діяльності, зокрема порушення на думку Позивача умов наявного господарського договору, стороною якого він є, саме фактом ухвалення оскаржуваного Рішення Міською радою та укладення на підставі цього рішення іншого додаткового договору оренди, яким було змінено правовідносини сторін спору з приводу використання ними в підприємницькій діяльності земельної ділянки за функціональним використанням – розміщення автостоянки, зокрема в господарській діяльності щодо надання послуг паркування.

Факт зазначення Позивачем ОСОБА_2 як відповідача саме у якості фізичної особи та підписання ОСОБА_2 спірної додаткової угоди саме у якості громадянина – фізичної особи, не спростовує вищенаведених обставин та висновків суду та не може сприйматися судом як виключна підстава для розгляду справи в порядку цивільного судочинства, з огляду на предмет правовідносин.

Частина 3 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 03 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зобов`язує суди при вирішенні питання про відкриття провадження у справі перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Отже, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку господарського судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі вищевикладеного та враховуючи те, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у відкритті провадження необхідно відмовити.

Також, до відкриття провадження у справі, разом з позовом, 28.11.2019 року позивачем ФОП ОСОБА_1 було подано до суду заяву про забезпечення вищевказаного позову.

Згідно п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Враховуючи, що суд дійшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, заява про забезпечення позову підлягає поверненню на підставі наступного.

Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно п. 3 ч. 13 ст.158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі відмови у відкритті провадження у справі.

Тобто нормами ЦПК України передбачене скасування заходів забезпечення позову за відсутності в подальшому потреби в ньому або якщо відпали підстави, які зумовили суд вжити такі заходи.

Оскільки положеннями цього Кодексу, не врегульований порядок розгляду питання про забезпечення позову після постановлення судом ухвали про відмову у відкритті провадження, то суд застосовує аналогію закону та вважає, що заява про забезпечення позову підлягає поверненню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.55, 124 Конституції України, ст.ст.51 ЦК України, ст.ст.3,4,45 ГПК України, ст.ст.2,4, 13, 137,151,153,186ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у справі за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа що не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - Комунальне підприємство «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради про скасування рішення та визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди - відмовити.

Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - повернути.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар