Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 2/1617/12

провадження № 61-22892св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), суддів:Олійник А. С., Усика Г. І., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Головне управління юстиції у місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року у складі судді Вовка Є. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року у складі колегії суддів Головачова Я. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління юстиції у місті Києві, про визнання довіреності, договору купівлі-продажу недійсними та визнання права власності.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору дарування від 05 листопада 2003 року ОСОБА_1 належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 стало відомо, що всупереч її волевиявленню, використовуючи недійсну довіреність від 17 грудня 2007 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виковим О. О., яку вона не підписувала, відповідачі уклали договір купівлі-продажу вказаного будинку, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В. Згідно з вказаним договором купівлі-продажу, ОСОБА_3 , який діяв від імені продавця на підставі вказаної недійсної довіреності, продав ОСОБА_2 вказаний будинок. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною довіреність від 17 грудня 2007 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим О. О.; визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені продавця, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 2537; визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано довіреність від 17 грудня 2007 року за реєстровим номером № 2936, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим О. О., недійсною. Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені продавця, та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В., зареєстрованим у реєстрі за № 2537, недійсним. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , вибув з володіння ОСОБА_1 поза її волею, оскільки довіреність, яка була видана на ім`я ОСОБА_3 від 17 грудня 2007 року, позивач не підписувала, а тому довіреність та договір купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року є недійсними.

Останньою ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилено. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про залишення без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та дійшов висновку про те, що суд всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції за формою і змістом не відповідає вимогам визначеним статтями 213, 215 ЦПК України 2004 року, та є необґрунтованим, оскільки містить лише посилання на встановлені обставини справи та на норми матеріального права.

Також заявник вказує на те, що під час перегляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд безпідставно не врахував, що набуття позивачем у власність житлового будинку з відповідними господарськими спорудами та будівлями, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , за договором дарування житлового будинку, в силу чинного на той час законодавства, не потягло за собою безумовного (автоматичного) переходу права власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані; не дотримався вимог частини другої статті 160 ЦПК України 2004 року; не звернув уваги на те що, норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись, як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі; порушив основний принцип цивільного судочинства, що закріплений у статті 1 ЦПК України 2004 року, про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів фізичних осіб; не належним чином дослідив обставини справи; не надав належної правової оцінки наданим сторонами доказам.

Крім того, заявник зазначає, що порушення Дарницьким управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві кримінальної справи № 02-18602 за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, не свідчать про доведеність вини ОСОБА_3 .

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли доповнення до указаної касаційної скарги, в яких представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заначила про те, що нею було надіслано запит до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо надання відповіді, чи порушено кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12015100020003617 від 20 квітня 2015 року відносно ОСОБА_3 , за частиною першою статті 190 КК України. З відповіді Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 11 жовтня 2017 року за № 402-аз/125/48/03-2017, відомо, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12015100020003617, будь-які особи про підозру у вчиненні кримінального провадження не повідомлялось. 23 квітня 2015 року, кримінальне провадження № 12015100020003617 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю діяння.

Станом на дату розгляду справи від інших учасників справи не надходило заперечень на вищезазначену касаційну скаргу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що за договором дарування від 05 листопада 2003 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченим державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З. О., зареєстрованим у реєстрі за № 1-3119, ОСОБА_1 отримала у дар жилий будинок АДРЕСА_1 .

Право приватної власності ОСОБА_1 на вказаний будинок зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 11 грудня 2003 року у реєстрову книгу № 192-226 за реєстровим № 35717.

18 грудня 2007 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим О. О., 17 грудня 2007 року за № 2936, та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким останній отримав у власність житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами за ціну, встановлену у договорі.

За заявою позивача від 17 травня 2010 року № Р-1419, 15 червня 2010 року Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві була порушена кримінальна справа № 02-18602, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.

Згідно з висновком експерта сектору технічного дослідження документів та почерку відділу криміналістичних досліджень Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 28 липня 2010 року № 342/тдд, підпис у графі «Підпис» у довіреності від 17 грудня 2007 року серії ВКС № 203112 від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, позивач посилалася на те, що спірними довіреністю від 17 грудня 2007 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим О.О. за реєстровим № 2936, та договором купівлі-продажу житлового будинку від 18 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В. за реєстровим № 2537, укладеними між відповідачами, було порушено її права як власника вказаного майна.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходив із того, що оспорювані правочини що до відчуження об`єкта нерухомого майна є недійсними з підстав відсутності у власника майна волі на їх вчинення.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

У випадку, якщо майно вибуло з володіння власника на підставі вчиненого правочину, перевірці судом при вирішенні справи підлягає чинність правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в статтею 203 ЦК України.

Зокрема, згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недотримання цієї вимоги згідно з частиною першою статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним.

Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі вчинення правочину представником, суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він в межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив у подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що довіреність від 17 грудня 2007 року, видана від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 , та укладений на підставі останнього між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами від 18 грудня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т. В., підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України, та обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 в цій частині.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Водночас Верховний Суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на наступне.

У статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Отже, оскільки позивач є власником майна - житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 05 листопада 2003 року, то додатково визнавати право власності на це майно не потрібно.

Сам факт визнання довіреності від 17 грудня 2007 року та договору купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року недійсними є підставою для повернення ОСОБА_2 спірного нерухомого майна, яке він отримав на виконання недійсного договору купівлі-продажу.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, Верховний Суд не погоджується із рішеннями судів у частині вирішення питання судових витрат з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88ЦПК 2004 року та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачене.

Натомість, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, судові витрати у справі у вигляді судового збору в сумі 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн на користь позивача стягнуті з відповідачів солідарно.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 2 групи (а. с. 111), на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору та витрат на інформаційне технічне забезпечення, отже такі судові витрати взагалі не підлягали стягненню із цього відповідача і мають бути компенсовані за рахунок держави.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення питання судових витрат також підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про розподіл судових витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виходячи за межі доводів і вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнення на користь ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судових витрат та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог і новий розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління юстиції у місті Києві, про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8,50 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 60,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Компенсувати ОСОБА_1 8,50 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 60,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Ю. Гулейков Судді:А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко