Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2019 р. Справа№200/10759/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув за правилами спрощеного позовного (письмового) провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити кошти

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України із позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, у зв`язку із звільненням в запас та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки в сумі 48 140,07 грн., визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2016 по 01.03.2018; зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 26.06.2016 по 01.03.2018 в сумі 2605,55 грн.; визнати протиправними дії з невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення з посади головного сержанта роти снайперів військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України за 2019 рік; визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення повного розрахунку станом на час звільнення з лав Збройних сил України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2019 по дату фактичної виплати або ухвалення рішення по суті справи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що під час звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема, не виплачено грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім цього, позивач зауважив на тому що в період служби йому жодного разу не вплачувалась індексація грошового забезпечення, на яку він також має право у відповідності до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» . Позивач зазначив, що нездійснення відповідачем повного розрахунку при звільненні свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача середньої заробітної плати за весь час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 12 липня 2019 року по день прийняття остаточного рішення суду або здійснення фактичної виплати з урахуванням середньоденного грошового забезпечення.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, підстави незгоди визначив в наданому суду відзиві. В наданому відзиві відповідач, посилаючись на те, що питання компенсації з за невикористані додаткові відпустки у зв`язку зі звільненням виникло під час особливого періоду, протягом якого надання додаткових відпусток учасникам бойових дій припинено. Оскільки надання додаткових відпусток припинено, відповідач вважає, що й підстав для виплати грошової компенсації за їх невикористання немає. З приводу вимог щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період служби позивача відповідач, не заперечуючи факту її невиплати, зауважив на тому, що індексації грошового забезпечення виплачуться у межах наявного фінансового ресурсу. У межах наявного фінансового ресурсу військової частини можливості виплати індексації за період з вересня 2014 року по вересень 2017 року не було, з березня 2018 року оклад військовослужбовців було підвищено. Стосовно невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач зазначив, що комісією по розгляду клопотань на виплату матеріальної допомоги військової частини НОМЕР_2 розгляд рапорту ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги перенесено на кінець року, станом на день розгляду справи рапорт не розглянуто. Оскільки військова частина НОМЕР_1 підпорядковується командуванню військової частини НОМЕР_2 та не може згідно статуту внутрішньої служби не виконати прямого наказу, матеріальна допомогу позивачу не була виплачена під час звільнення.

З приводу вимог позивача про стягнення середнього заробітку за неповний розрахунок при звільненні на підставі ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України відповідач також заперечував, зауважив на тому, що військова служба є особливим видом державної служби, військовослужбовці не перебувають в трудових відносинах із військовою частиною, з огляду на що положення норм трудового законодавства на військовослужбовців не поширюються.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.09.2019 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, судове засідання у справі призначено на 07.10.2019. Судове засідання у зв`язку із неявкою представників сторін відкладалося на 05.11.2019, в судовому засіданні, призначеному на 05.11.2019 оголошувалася перерва до 07.11.2019. Ухвалою від 07.11.2019 провадження у справі зупинено до 25.11.2019 за клопотанням відповідача про потребу в додатковому часі для надання витребуваних судом документів. 25.11.2019 провадження у справі поновлено, у зв`язку із неявкою сторін до судового засідання, призначеного на 25.11.2019 подальший розгляд справи здійснений за правилами письмового провадження.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , згідно відомостей паспорту серії НОМЕР_4 , виданого Ленінським РВ у ХТУ УМВС України в Харківський області 08.12.2003, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно значних в позові відомостей проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Наказом командира військової частини польова пошта № В 4745 № 168 від 26.06.2016 позивача солдата військової служби за контрактом, прийнято на посаду стрільця зенітника 1 відділення 1 зенітного ракетного взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї, який прибув до військової частини НОМЕР_5 м. Житомир, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 26.06.2016, на продовольче забезпечення з 27.06.2016.

В період проходження військової служби 23.12.2016 позивачотримав посвідчення учасника бойових дій.

11.07.2019 наказом командира військової частини № НОМЕР_1 позивача, звільненого на підставі наказу №39-РС від 25.06.2019 відповідно до частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з військової служи у запас за пунктом 2 підпункту 2 (у зв`язку із закінченням строку контракту) виключено з 11 липня 2019 року зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення, та направлено до Київського РВК м. Харків. Згідно наказу у зв`язку зі звільненням позивача в запас призначено до виплати: щомісячну премію в розмірі 123% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01.07.2019 по 11.07.2019; винагороду за безпосередню участь в операції об`єднаних сил з 01.07.2019 по 11.07.2019, грошову компенсацію вартості за неотримане речове право в сумі 4647,76 грн. В наказі зазначень про невиплату позивачу матеріальної допомоги за 2019 рік для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам,затвердженої наказом Міністра Оборони України 07.06.2018 № 260.

Згідно наявних в матеріалах справи довідки про заробітну плату № 495-ФС від 19.07.2019 (арк. справи 22) та картки особового рахунку військового за 2019 рік позивачу у липні 2019 року у зв`язку із звільненням в запас виплачено 27548,93 грн., у т.ч. посадовий оклад 4660,65 грн., оклад за військовим званням 1097,42 грн., надбавка за вислугу років 1727,42 грн., НОПС 6886,80, премія 8413,50 грн., винагорода за участь в АТО 4689,79 грн., премія одноразова 73,35 грн., у серпні 2019 року позивачу виплачено компенсацію за невикористане речове право в сумі 4647,76 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до статті 17 Конституції Українидержава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним законом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (надалі -Закон №2232-XII).

Відповідно до ч.1ст. 2 Закону №2232-XIIвійськова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частина шоста вказаної статтіЗакону №2232-XIIвизначає види військової служби, до якої, зокрема, віднесено військову службу за контрактом.

У відповідності до частини 3статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно достатей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ(далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законам.

Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу другого частини третьоїстатті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої вказаної статті порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ст.ст. 2,4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України..

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина другастатті 6 Закону № 1282-ХІІ).

Згідно пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року - місяця опублікуванняЗакону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно п. 8ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщоЗаконом України «Про відпустки»або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно дост. 16-2 ЗУ «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно доЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 2 жовтня 1993 року учасникам бойових дій надаються такі пільги, як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Абзацом третім пункту 14статті 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженогонаказои Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260,зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Відповідно до пункту 17статті 10-1 Закону № 2011-ХІІв особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18статті 10-1 Закону № 2011-ХІІв особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»тавід 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України»(далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначеннямстатті 1 Закону № 3543-XIIособливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XIIвизначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, встатті 1 Закону № 3543-XIIнадано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженогоЗаконом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань визначені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженоїнаказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260 (далі - Інструкція №260).

Пунктом 1 розділу ХХІV Інструкції № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно пункту 7 цього Розділу розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

Пунктом 1 Наказу Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік" №30 від 25 січня 2019 року наказано Першому заступнику Міністра оборони України, заступникам Міністра оборони України, заступнику Міністра оборони України з питань європейської інтеграції, державному секретарю Міністерства оборони України, начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України, Голові Державної спеціальної служби транспорту, командувачу об`єднаного оперативного штабу Збройних Сил України, командувачам видів Збройних Сил України, командувачу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, командувачу Сил спеціальних операцій України, командувачу Сил логістики Збройних Сил України, керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, начальнику Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, начальнику Озброєння Збройних Сил України, начальнику Тилу Збройних Сил України, начальнику Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, командирам (начальникам) з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів та установ (в межах повноважень), зокрема утримувати чисельність військовослужбовців, працівників і здійснювати фактичні видатки на грошове забезпечення, заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі на ці цілі.

Пунктом 5 Наказу №30 передбачено, що витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2019 році здійснювати за нормами, установленими нормативно-правовими актами та рішеннями Міністра оборони України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такої послідовності щодо здійснення виплат: розрахунки зі звільненими військовослужбовцями; щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, інших заходах в умовах особливого періоду; грошова допомога для оздоровлення; інші одноразові додаткові види грошового забезпечення, індексація грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 7 Наказу №30 одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачувати в розмірах, визначених нормативно-правовими актами. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008(надалі - Положення) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ

При вирішенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати індексації в період служби позивача та зобов`язання здійснити виплату індексації суд виходить із наступного.

Індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін є державною гарантією надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян, у тому числі військовослужбовцям. Оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним зі способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі № 825/874/17.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, а тому збільшення грошового забезпечення за рахунок преміювання не є підставою для зміни базового місяця індексації.

Доводи відповідача стосовно відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців за 2016 - 2019 роки, і, як наслідок, відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, не приймаються судом, оскільки нормамиЗакону № 1282-ХІІта Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Взаконійдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Тобто, недостатність фінансування військової частини для виплати індексації грошового забезпечення не може вважатися обґрунтованою підставою нездійснення вказаних виплат. Відповідачем в ході судового розгляду справи не надано документів, які б свідчили про відсутність у бюджеті відповідного рівня, з якого здійснюється відповідне фінансування, коштів на індексацію грошового забезпечення.

Підвищення грошового забезпечення чи встановлення більшого розміру премії не має наслідком звільнення від обов`язку проведення індексації грошового забезпечення у встановленомузакономпорядку за попередні бюджетні періоди.

З урахуванням викладеного, суду дійшов висновку про протиправність нездійснення відповідачем в період служби позивача індексації виплаченого грошового забезпечення, з огляду на що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 26.06.2016 по 01.03.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки суд зазначає таке.

Як вбачається за матеріалів справи в період проходження позивачем служби у військовій частині діяв особливий період. Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбаченіЗаконом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що приписами чинного законодавства не обмежено та не припинено право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом, відповідно до частини третьоїстатті 291 Кодексу адміністративного судочинства України,враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 16.05.2019, за результатами розгляду зразкової справи № Пз/9901/4/19за позовом про визнання протиправною бездіяльності військової частини та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи спір по суті, Верховним Судом констатовано, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. ОднакЗаконом № 2011-ХІІне встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток(відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІПро статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

При вирішенні спору Верховним Судом зроблено висновок про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченоїстаттею 16-2 Закону № 504/96-ВРта пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно до ч. 3ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Враховуючи, що відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, тобто не дотримався вимогЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016-2019 роки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, 05.02.2019 позивач звернувся до командира військової частини із рапортом про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у зв`язку із народженням доньки. Копія наявного в матеріалах справи рапорту містить резолюцію на замовлення коштів. Згідно протоколу комісії по розгляду клопотань на виплату матеріальної допомоги військової частини НОМЕР_2 від 08.07.2019, під час вирішення питання про затвердження клопотань військовослужбовців військових частин про виплату матеріальної допомоги вирішено відкласти розгляд рапортів військовослужбовців, пов`язаних і народженням дітей, одруженням та скрутним фінансовим становищем відкласти до кінця поточного року (арк. справи 39-43). Згідно цього протоколу розгляд рапорту позивача про надання матеріальної допомоги разом з іншими перенесено на кінець року.

Суд зазначає, що позивачем здійснені усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, а саме подано рапорт від у лютому 2019 року проте, відповідно до наявних в матеріалах справи документів питання виплати позивачу матеріальної допомоги відповідачем не було вирішено на час звільнення.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідачем на відмову у наданні матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань, а саме на відсутність грошових асигнувань, оскільки матеріальна допомога на вирішення соціально побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців та входить до його складу. Також суд зазначає, що реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням гарантованих виплат, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Зазначена позиція знайшла своє відображення у судовій практиці Європейського суду з прав людині, зокрема у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 в якій зазначено, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок,вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.…; органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії" №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III) (пункти 23, 26).

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Будченко проти України" від 24.04.2014, вказано, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (пункт 40).

Отже, як пояснив Європейський Суд з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання. Відсутність бюджетних коштів також не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов`язань.

З урахуванням вищенаведеного суд вважає, що відповідачем через невирішення питання про виплату позивачу матеріальної допомоги на час звільнення було допущено протиправну бездіяльність, в зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення за 2019 рік та зобов`язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2019 рік в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення з посади за 2019 рік підлягають задоволенню.

Встановленими в ході судового розгляду справи обставинами підтверджено нездійснення позивачем виплати всіх належних позивачу виплат на час звільнення, чим також допущено протиправну бездіяльність.

Проте, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 по день винесення судового рішення, на підставі ст.ст. 116,117 Кодексу законів про працю України не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із приписамист. 117 КАС Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що на даний час відповідачем не проведено розрахунокізпозивачем з урахуванням виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та індексації за період з 2016 по 2018 роки.

Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплачених суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки невиплачених позивачу при звільненні сум.

Нарахування індексації грошового забезпечення, визначення розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та обчислення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково.

Підстави для розподілу судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від його сплати.

З огляду на викладене вище, на підставі положень Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженоїнаказом Міністра оборони України 11.06.2008 № 260 та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_3 ), - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.06.2016 по 01.03.2018.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.06.2016 по 01.03.2018.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік на підставі рапорту від 04.02.2019 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку на час звільнення з лав Збройних Сил України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено та підписано 29 листопада 2019 року.

Суддя А.С. Михайлик