Справа № 341/1427/19

Провадження № 33/4808/471/19

Категорія ч. 1 ст. 172-6 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Юсип І. М.

Суддя-доповідач Повзло

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року м. Івано-Франківськ

Суддя Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області Повзло В.В., за участю прокурора Сапожнікової Ю.О., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши його апеляційну скаргу на постанову судді Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07.11.2019 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає та зареєстрований по АДРЕСА_1 , громадянина України, фізичної особи підприємця, депутата Більшівцівської селищної ради ОТГ Галицького району Івано-Франківської області, який одружений, має на утриманні двоє малолітніх дітей,-

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 гривень, а також стягнуто судовий збір, -

ВСТАНОВИВ :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального і процесуального права, винести нову, якою провадження по справі закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Не погодився з висновком суду в частині повного визнання ним вини. Посилається на те, що він визнав лише той факт, що подав Декларацію із запізненням (несвоєчасно), проте це сталось внаслідок необережності, оскільки він довірив направити Декларацію іншій людині, яка в цьому розуміється та відправляла вже Декларації й іншим депутатам. Вказує на те, що суд не врахував той факт, що вчинення адміністративного правопорушення через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. Вважає, що суд першої інстанції не вказав форму вини вчиненого ним правопорушення. Апелянт заперечує наявність у нього умислу на вчинення інкримінованого йому діяння. Також, апелянт не погоджується з визначенням судом дати вчинення правопорушення 02.08.2019 року, в той час як останнім днем подачі Декларації - 01.04.2019 року, що свідчить про те, що датою вчинення правопорушення формально є 02.04.2019 року. Також висловив свою незгоду в частині дати виявлення правопорушення, яку, на думку апелянта, належить рахувати з 26.07.2019 року, з часу коли працівники поліції розпочали збирати докази, в тому строк накладення на нього стягнення сплинув.

Постановою судді місцевого суду встановлено, що у ОСОБА_1 , будучи депутатом Більшівцівської селищної ради об`єднаної територіальної громади Галицького району Івано-Франківської області, суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією у відповідності до підпункту «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно без поважних причин, а саме не в строк до 01.04.2019 р., подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік, а фактично подав дану декларацію 02.08.2019 р. о 22.38 год., чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

В судове засідання апеляційного суду з`явилась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , якому роз`ясненні права, передбачені ст.268 КУпАП, та прокурор.

Повідомили, що жодних заяв та клопотань поштою не направляли, до канцелярії суду не подавали, на адресу електронної пошти суду не надсилали.

В суді апеляційної інстанції:

- ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній, просив постанову судді скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення;

- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив постанову суду залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, пов`язаного з корупцією, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши доводи апелянта, вважаю, що вимоги апеляційної скарги належить задовольнити частково, постанову суду скасувати, виходячи з наступного.

Диспозиція ч.1 ст.172-6 КУпАП є бланкетною тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм, зокрема до Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14.10.2014 р. (далі - Закон), Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 3 від 10.06.2016р. «Про функціонування Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 р. за № 959/29089.

Відповідно до п.п. «в» п.1 ч. 1 ст. 3 Закону суб`єктами на яких поширюється дія цього Закону є посадові особи місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов`язане з корупцією - діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Частиною 1 ст. 45 зазначеного Закону визначено кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи зобов`язані подати декларацію, зокрема містить формулювання «до 1 квітня».

Отже, суб`єкти декларування, зобов`язані щорічно, до першого квітня, подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік за визначеною формою.

У разі порушення термінів чи достовірності даних при поданні декларації, суб`єкт декларування відповідатиме за законом.

За несвоєчасне подання декларації про майновий стан суб`єкта декларування, без поважних причин, передбачена відповідальність за ст. 172-6 КУпАП, яка тягне за собою накладення штрафу у передбачених законом розмірах.

З наведеного вбачається, що законодавець встановлює відсутність поважних причин несвоєчасного подання декларації як важливий елемент складу правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 як депутат Більшівцівської селищної ради об`єднаної територіальної громади Галицького району Івано-Франківської області був зобов`язаний в строк до 01.04.2019 року, подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік.

Однак, як вбачається з матеріалів провадження, така декларація подана ним несвоєчасно, а саме - 02.08.2019 року (а.п. 8).

З постанови суду вбачається, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, про те, що відповідно до п.п. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 є суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією, (а.п. 25 зворіт), який не виконав вимоги ч. 1 ст. 45 цього Закону та без поважних причин несвоєчасно подав щорічну декларацію за 2018 рік, а тому, в його діях міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КпАП.

Висновок суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, ґрунтується на матеріалах справи, які були досліджені під час судового розгляду.

Так, вина ОСОБА_1 у вчинені вказаного правопорушення повністю підтверджується дослідженими під час розгляду справи доказами, а саме: 1) протоколом №251/2019 від 03.08.2019 року, в якому відображені обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, пов`язаного з корупцією, де також містяться пояснення останнього про те, що подання Декларації він делегував іншій особі, яка запевнила його, що Декларація подана вчасно, тобто до 01.04.2019 року (1-6); 2) рапортом про долучення доказів (а.п. 7); 3) скріншотом сторінки Інтернету з сайту НАЗК щодо результатів пошуку декларації, в якому міститься дата публікації декларації 02.08.2019 року (а.п. 8); 4) роздруківкою з витягу з бази Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (а.п. 8-14); 5) копією відомостей про проведення роз`яснень приписів ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» як в частині граничного терміну подачі декларації, так й порядку її подачі, де під номером 19 міститься прізвище ОСОБА_1 з його особистим підписом (а.п.16 зворіт); 6) копією рішення Більшівцівської селищної ради об`єднаної територіальної громади Галицького району Івано-Франківської області від 24.12.2016 року про те, що ОСОБА_1 є депутатом вказаної ради (а.п. 17); 7) характеристикою на ОСОБА_1 (а.п. 18) тощо.

Враховуючи наведене вище, вважаю, що ОСОБА_1 , відповідно до рішення сесії 7 скликання Більшівцівської селищної ради об`єднаної територіальної громади Галицького району Івано-Франківської області від 24.12.2016 року «Про підсумки виборів, депутатів Більшівцівської селищної ради та Більшівцівського селищного голови і визнання їх повноважень» є депутатом вказаної ради, тобто особою, яка відповідно до п.п. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» є суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, в порушення вимог ч. 1 ст. 45 вказаного Закону, без поважних причин, несвоєчасно, тобто після встановленого періоду декларування (до 01.04.2019 року), а саме, 02.08.2019 року, подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язані з корупцією, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП

Між тим, доводи апелянта про те, що суд дійшов неправильного висновку стосовно дати виявлення та вчинення адміністративного правопорушення є слушними.

Так, особливістю розгляду справ вказаної категорії є те, що судам потрібно визначити момент як вчинення правопорушення та й момент виявлення правопорушення.

Як вбачається з постанови суду першої інстанції, датою вчинення адміністративного правопорушення суд визнав 02.08.2019 року (а.п. 25 зворіт), з чим не можливо погодитись, виходячи з того, що на роздруківки сторінки Інтернету з сайту НАЗК щодо результатів пошуку декларації ОСОБА_1 міститься дата її публікації 02.08.2019 року (а.п. 8), отже саме ця дата й свідчить про несвоєчасну подачу декларації, але подача декларації у вказаний час лише підтверджує несвоєчасність її заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції.

В той же час, апелянтом не надано жодного доказу наявності поважних причин не подання декларації у період часу з 01.04.2019 року по 02.08.2019 року, тобто у встановлений законом строк, а тому, відповідно, датою вчинення адміністративного правопорушення є саме 01.04.2019 року.

Також вважаю неправильним визнання судом першої інстанції дати виявлення адміністративного правопорушення.

Так, з постанови суду вбачається, що датою виявлення адміністративного правопорушення, суд визнав 09.08.2019 року, тобто дату складання протоколу (а.п. 25 зворіт).

Між тим, системний аналіз законодавства свідчить про те, що моментом виявлення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП є не дата складення протоколу, а дата, коли уповноважений суб`єкт дізнався про факт неподання відповідної декларації.

З листа №394 від 30.07.2019 року Більшівцівського селищного голови Саноцького В. вбачається, що ним надана відповідь на запит №6728/39-108/02-2019 від 26.07.2019 року заступника начальника поліції Чердарчука А. відносно надання відомостей щодо певних депутатів, зокрема й ОСОБА_1 (а.п. 15).

Наведене свідчить про те, що вже станом на 26.07.2019 року уповноваженому суб`єкту було достеменно відомо про факт неподання відповідної декларації, що й є датою виявлення правопорушення.

Інших письмових доказів, які б свідчили про те, що уповноважена посадова особа, дізналася про факт несвоєчасного подання декларації ОСОБА_1 раніше вказаної дати, матеріали провадження не містять.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Пунктом 7 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи закінчився строк, передбачений статті 38 КУпАП.

Продовження перебігу строків накладення адміністративних стягнень законом не передбачено, тому в разі їх закінчення провадження у справі підлягає закриттю.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що для закриття провадження у справі у зв`язку зі спливом строків для накладення адміністративного стягнення необхідним є встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення (винної дії чи бездіяльності), а також враховуючи, що повноваження суду на з`ясування обставин щодо вчинення адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні передбачені ст. 280 КУпАП, вважаю, що є достатні правові підстави для встановлення вини особи при закритті провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

ОСОБА_1 , будучи суб`єктом, на якого поширюються вимоги «б» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч.1 ст. 45 вказаного Закону, без поважних причин, тобто після встановленого періоду декларування (до 01.04.2019 року) не подав вчасно щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік, а тому, в його діях є склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 176-2 КУпАП.

В той же час, оскільки фактичним моментом виявлення правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 176-2 КУпАП є 26.07.2019 року (дата запиту на витребування певних відомостей щодо депутатів), то як на дату прийняття судового рішення судом першої інстанції, так й на час прийняття рішення апеляційним судом, сплинув тримісячний строк для накладання стягнення, з дня його виявлення, в розумінні статті 38 КУпАП, що є безумовною підставою для закриття провадження по справі, у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд критично ставиться до тверджень апелянта в частині того, що він визнає лише факт подачі Декларації із запізненням (несвоєчасно), проте запевняє, що це сталось внаслідок необережності, оскільки він довірив направити Декларацію іншій людині, яка в цьому розуміється та відправляла вже Декларації й іншим депутатам.

Між тим, вказані твердження апелянта не можливо визнати поважними причинами пропуску строку на подачу декларації, виходячи з того, що під поважними причинами розуміють неможливість особи подати вчасно декларацію у зв`язку з хворобою, перебуванням особи на лікуванні, унаслідок стихійного лиха (повені, пожежі, землетрусу), технічних збоїв офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції, витребуванням відомостей, необхідних для внесення до декларації, перебуванням (триманням) під вартою тощо.

Факт делегування повноважень по подачі декларації ОСОБА_1 іншій особі, не виключає наявність в його діях складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Доводи апелянта про те, що він не мав прямого умислу на вчинення правопорушення, та вчинив правопорушення через необережність, що, на думку апелянта, виключає його притягнення особи до адміністративної відповідальності, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно із статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, а відповідальність настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на ухилення від подання чи несвоєчасне подання декларації, керуючись при цьому особистим інтересом чи інтересами третіх осіб, або мала непрямий умисел, свідомо допускаючи наслідки у вигляді неподання або несвоєчасного подання декларації, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вих. N 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 року звернуто увагу на те, що вирішуючи питання про притягнення осіб до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 172-6 КУпАІІ, щодо порушення вимог фінансового контролю, яке полягало у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, слід враховувати об`єктивні ознаки складу цього адміністративного правопорушення, зокрема його об`єктивну сторону, яка має активну форму прояву та полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації.

Поважних причин пропуску строку на подачу декларації, ОСОБА_1 не надано, а тому посилання ОСОБА_1 на вчинення ним правопорушення з необережної форми вини, не є слушним, виходячи з того, що адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП може бути вчинено як у формі дії, так і в наслідок бездіяльності, оскільки він, будучи обізнаним про необхідність дотримання вимог закону, порушив ці вимоги, які безпосередньо пов`язані з невиконанням обов`язків установлених законом.

Враховуючи наведене, доходжу висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, постанова суду першої інстанції - скасувати, та прийняти нову.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову судді Галицького районного суду Івано-Франківської області від 07.11.2019 року щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, скасувати.

Прийняти нову, якою провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП закрити, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Повзло