ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7807/19 Справа № 214/3811/18

Суддя у 1-й інстанції - Гринь Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання – Чубіна А.В.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2019 року, яке постановлено суддею Гриньом Н.Г. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 30 травня 2019 року,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про захист прав споживача, визнання незаконними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він є побутовим споживачем природного газу відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» в житловому приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , яке є конструктивною складовою багатоквартирного будинку. У вищезазначеній квартирі позивач зареєстрований сам та розподіл природного газу йому здійснює ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до Типового договору розподілу природного газу. Нарахування за спожитий природний газ йому до 01 серпня 2017 року здійснювались згідно з Нормами споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 203 та роздрібними цінами на природний газ, встановленими Постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 року № 758, від 22.03.2017 року № 187, по формулі 7,1 м? * 6,879 (6,9579) грн. м? * 1 особу = 48,84 (49,40) грн. на 1 особу, а з урахуванням пільг як інваліда війни ІІІ групи від 01.04.2017 року = 12,35 грн. Відповідно до змін від 18.08.2017 року, внесених до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року № 203, норма споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників становить 5,4 м?.

30.06.2017 року на ввідний газопровід 5-го під`їзду будинку АДРЕСА_2 Розі представниками ПАТ «Криворіжгаз» був встановлений під`їзний вузол обліку природного газу, та з дня введення його в експлуатацію 01.08.2017 року обсяги природного газу спожитого мешканцями 5-го під`їзду цього будинку за відсутності у їх квартирі індивідуального лічильника газу визначаються пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі або іншому ізольованому житловому приміщені, у відповідності до Постанови КМУ від 16.05.2002 року № 620. Підставою для встановлення під`їзних вузлів обліку природного газу є План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016-2025 р.р., відповідно до якого встановлення індивідуальних лічильників газу за зазначеним будинком не передбачено, про що повідомив оператор ГРМ листом від 06.04.2018 року. Таким чином, після встановлення під`їзного вузла обліку природного газу та здійснення за ним нарахування, обсяги спожитого природного газу нарахованого як використаного у квартирі позивача, зокрема в жовтні 2017 року та січні 2018 року, збільшились, що потягло за собою зміну сум нарахування за послуги газопостачання. Позивач ОСОБА_1 вважає дії ПАТ «Криворіжгаз» щодо встановлення під`їзного вузла обліку природного газу замість індивідуального за адресою його мешкання незаконними, з тих підстав, що вузол комерційного обліку, відповідно до закону, може бути встановлений тільки в точці, де відбувається приймання - передача природного газу, яка знаходиться на межі балансової належності об`єкта споживача, який в його випадку повинен встановлюватись на території відокремленої стіни його квартири від загального будинку. До того ж, враховуючи вимоги ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ПАТ «Криворіжгаз» зобов`язане встановити в квартирі позивача комерційний лічильник обліку природного газу в строк до 01.01.2021 року. Встановивши під`їзний вузол обліку природного газу на ввідний газопровід багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , ПАТ «Криворіжгаз» поставив позивача, як побутового споживача, у нерівне становище перед іншими побутовими споживачами цього будинку, що потягло за собою збільшення нарахування обсягів газу та порушило умови договору. Так, без повідомлення позивача було проведено первинне обстеження, випробування, приймання в експлуатацію вузла обліку природного газу на ввідному газопроводі будинку та його опломбування. Тому не склавши акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, акт опломбування та прийняття в експлуатацію вузла обліку, за відсутності споживача, не давали підстав ПАТ «Криворіжгаз» для монтажу та введення в експлуатацію під`їзного вузла обліку природного газу, а тому нарахування ОСОБА_1 обсягів природного газу з 01.08.2017 року за під`їзним лічильником є неправомірним.

Тому просив суд визнати незаконними дії ПАТ «Криворіжгаз» щодо встановлення вузла обліку природного газу на ввідному газопроводі на під`їзд АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 , з метою комерційного обліку; зобов`язати ПАТ «Криворіжгаз» здійснити перерахунок об`ємів споживання природного газу по об`єкту побутового споживача в квартирі АДРЕСА_4 відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року - з 01.08.2017 року, що становить для плити газової у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача, з 01 серпня 2017 року по 18 серпня 2017 року - 7,1 кубічних метрів людино-місяць, та з 18 серпня 2017 року - 5,4 кубічних метрів людино-місяць; зобов`язати ПАТ «Криворіжгаз» відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» обладнати квартиру АДРЕСА_4 споживача індивідуальним лічильником обліку газу.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконними дії ПАТ «Криворіжгаз», щодо встановлення вузла обліку природного газу на ввідному газопроводі на під`їзд АДРЕСА_3 будинку АДРЕСА_2 з метою комерційного обліку.

Зобов`язано ПАТ «Криворіжгаз», здійснити перерахунок об`ємів споживання природного газу по об`єкту побутового споживача ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_4 відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016 року - з 01.08.2017 року, що становить для плити газової у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача, з 01 серпня 2017 року по 18 серпня 2017 року - 7,1 кубічних метрів людино-місяць, та з 18 серпня 2017 року - 5,4 кубічних метрів людино-місяць.

Зобов`язано ПАТ «Криворіжгаз», відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» обладнати квартиру АДРЕСА_4 споживача ОСОБА_1 індивідуальним лічильником обліку газу – в строк до 01.01.2021 року.

Стягнуто з ПАТ «Криворіжгаз» в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1409 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що позивач, звернувшись до суду з позовними вимогами у порядку захисту прав споживачів, фактично звертається до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб.

Відповідач вважає, що суд дійшов помилкового висновку про незаконність встановлення загальнобудинкового вузла обліку на під`їзд АДРЕСА_5 , оскільки з моменту опломбування Оператором ГРМ загальнобудинкового вузла обліку газу на під`їзд АДРЕСА_5 та складання акту приймання загальнобудинкового вузла обліку газу в експлуатацію, зазначений вузол обліку стає комерційним та з цього моменту по ньому можуть проводитись комерційні розрахунки за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку газу.

Зазначає про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про зобов`язання ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» здійснити встановлення в квартирі позивача індивідуального газового лічильника.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги Постанову КМУ № 203 від 23 березня 2016 року, оскільки на час розгляду даної справи зазначена постанова була скасована.

Відзив на апеляційну скаргу не подався.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , які кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є побутовим споживачем природного газу, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу», а саме, споживає газ з метою приготування їжі, за об`єктом споживання - квартира АДРЕСА_4 .

Розподіл природного газу побутовому споживачу ОСОБА_1 здійснює оператор газорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз»,правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відповідно до «Типового договору розподілу природного газу», затвердженого Постановою НКРЕКП № 2498 від 30.09.2015 року, фактом згоди приєднання до якого, відповідно до п.1.3 цього Договору, був сплачений рахунок Оператора ГРМ та споживання природного газу за відкритим на ім`я позивача особовим рахунком № НОМЕР_1 (а.с.14).

Нарахування за спожитий природний газ позивачу до 01.08.2017 року здійснювались згідно з Нормами споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 року №203 та роздрібними цінами на природний газ, встановленими Постановами Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 року № 758, від 22.03.2017 року № 187, по формулі 7,1 м? * 6,879 (6,9579) грн. м? * 1 особу = 48,84 (49,40) грн. на 1 особу, а з урахуванням пільг як інваліда війни ІІІ групи від 01.04.2017 року = 12,35 грн.

Згідно з листом ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» №ЗГ-1117-Кд01-0418 від 03.04.2018 року, 30.06.2017 року представниками ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на 5-му під`їзді будинку АДРЕСА_2 встановлено та опломбовано загальнобудинковий вузол обліку газу, та з дня введення його в експлуатацію 01.08.2017 року обсяги природного газу спожитого позивачем за відсутності у споживача індивідуального лічильника газу, визначаються пропорційно кількості осіб, зареєстрованих у квартирі у відповідності до Постанови КМУ від 16.05.2002 року № 620 (а.с.15-16).

30.06.217 року встановлений загально будинковий вузол обліку газу 12235 – лічильник на під`їзд АДРЕСА_3 будинку АДРЕСА_2 , опломбовано представниками ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», про що складено акт за підписом представників цієї організації. Підпис споживача у відповідній графі в акті відсутній (а.с.17).

Відповідно до листа ТОВ «Житлосервіс-КР» від 22.09.2017 року та ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» від 30.08.2017 року, проекти договорів про забезпечення можливості проведення монтажу, збереження та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) ВОГ за переліком адрес, у тому числі, в будинку АДРЕСА_2 з метою врегулювання питання встановлення та подальшої експлуатації загальнобудинкового вузла обліку природного газу повернуто Службі експлуатації систем газопостачання управління експлуатації ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» без підпису, оскільки ТОВ «Житлосервіс-КР» не уповноважене співвласниками багатоквартирних будинків за цими адресами на вирішення зазначених вище питань (а.с.23, 24).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення індивідуального лічильнику газу, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та, відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 21 грудня 2017 року «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов`язаний забезпечити встановлення індивідуального лічильнику газу для позивача, що проживає у квартирі, у якому газ використовується тільки для приготування їжі. Визнаючи незаконними дії Публічного акціонерного товариства «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» по встановленню вузла обліку природного газ, змонтованого на ввідному газопроводі на під`їзді № 5 від 30 червня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що опломбування загальнобудинкового вузла обліку газу відбувалось без присутності споживача, про що свідчать Акт пломбування комерційного вузла обліку газу від 30 червня 2017 р., в порушення вимог п.1 Глави 4 Розділу Х Кодексу ГРС та п.7 Глави 4 Розділу Х Кодексу ГРС.

Задовольняючи вимогу позивача щодо здійснення відповідачем перерахунку об`ємів природного газу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач за час, коли відповідачем було встановлено загальнобудинковий лічильник обліку природного газу на під`їзд АДРЕСА_5 вимушений був сплачувати кошти за спожитий природний газ в завищеному розмірі, що потягло за собою зміну сум нарахування за послуги газопостачання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Взаємини між сторонами регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу», побутовий споживач природного газу - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Згідно п.2.1. Типового договору за цим Договором Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Відповідно до п.3.2 Типового договору, за наявності підтвердженого обсягу природного газу споживача та відсутності простроченої заборгованості за цим договором оператор ГРМ забезпечує розподіл природного газу, що належить споживачу, до межі балансової належності його об`єкта з дотриманням належного рівня надійності, безпеки, якості та величини тиску природного газу. Приймання-передача обсягу газу, належного споживачу, а також перехід експлуатаційної відповідальності за стан газових мереж від оператора ГРМ до споживача відбувається на межі балансової належності об`єкта споживача. Споживач забезпечує належну експлуатацію власних газових мереж після межі балансової належності згідно з чинним законодавством, або укладає відповідний договір з будь-якою організацією, яка має право на виконання таких робіт, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. За домовленістю сторін експлуатаційна відповідальність оператора ГРМ може бути поширена і на газові мережі (їх частину) споживача, якщо це визначено в акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що є невід`ємною частиною цього договору. Порядок укладання акта розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін визначений Кодексом газорозподільних систем.

Відповідно до п.5.2. Типового договору та п.1 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРС, порядок комерційного обліку газу по об`єктах побутових споживачів (населення), визначення фактичного об`єму споживання (розподілу/постачання) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника газу, визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим Договором.

Згідно з положеннями п.4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем, межа балансової належності – точка розмежування газових мереж між суміжними власниками газових мереж за ознаками права власності чи користування, на якій відбувається приймання-передача природного газу; межа експлуатаційної відповідальності сторін – точка розмежування газових мереж за ознакою договірних зобов`язань з експлуатації окремих ділянок або елементів, яка встановлюється на межі балансової належності або за згодою сторін в іншій точці газових мереж.

Відповідно до положень п.1 глави 5 розділу ІІІ Кодексу, межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності між оператором газорозподільних систем та споживачем (суміжним суб`єктом ринку природного газу) визначається в акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що є невід`ємною частиною договору розподілу природного газу (або у передбачених цим Кодексом випадках технічній угоді про умови приймання-передачі газу ГРМ).

Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін в обов`язковому порядку має містити схему газопроводів з визначенням на них межі балансової належності, точки вимірювання (місця встановлення вузла обліку) та напрямів потоків природного газу.

За відсутності акта розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін за об`єктами суміжних суб`єктів ринку природного газу (включаючи споживачів) Оператор ГРМ, до/через ГРМ якого підключені зазначені об`єкти, зобов`язаний в установлені законодавством строки здійснити заходи з укладання з їх власниками акта розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін.

Власники (балансоутримувачі, управителі, інші особи), на балансі чи в управлінні яких знаходяться багатоквартирні будинки чи гуртожитки (незалежно від того, є вони споживачами природного газу чи ні), укладають з Оператором ГРМ, до об`єктів газорозподільної системи якого підключені зазначені будинки/гуртожитки, акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін відносно їх внутрішньобудинкових систем газопостачання.

П. 2 глави 5 розділу ІІІ Кодексу встановлено, що межа балансової належності визначається за ознаками права власності на газові мережі чи окремі її елементи. Межа експлуатаційної відповідальності встановлюється на межі балансової належності, але за домовленістю сторін може не збігатися з межею балансової належності, про що має бути зазначено в акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін.

Відповідно до п. 12.7 розділу ХІІ Типового договору розподілу складений сторонами акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін є невід`ємною частиною цього договору.

Об`єкт побутового споживача - територіально відокремлена газифікована споруда (житловий будинок, квартира, майстерня, літня кухня тощо), що належить споживачеві на правах власності або користування (Постанова НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015).

Відповідно до п. 3.2 Типового договору приймання-передача обсягу газу, належного Споживачу, а також перехід експлуатаційної відповідальності за стан газових мереж від Оператора ГРМ до Споживача відбуваються на межі балансової належності об`єкта Споживача.

Отже, фактичний об`єм розподіленого природного газу по об`єкту побутового споживача визначається за допомогою лічильника газу, який встановлюється на межі балансової належності об`єкта споживача.

Відповідно до п. 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРС, визначення фактичного об`єму спожитого газу за об`єктом побутового споживача будинку АДРЕСА_2 , які використовують газ тільки для приготування їжі та не забезпечені приладами обліку газу, визначається за нормами споживання.

Відповідно до п.10 глави 2 розділу Х Кодексу ГРС установлення лічильників газу побутовим споживачам здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», постачання природного газу здійснюється за умови його комерційного обліку для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, у яких природний газ використовується тільки для приготування їжі - з 1 січня 2021 року.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року.

Згідно п.3 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРС, якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу, відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу ХІ цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 10 до цього Кодексу.

Таким чином, згідно із ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС, Типового договору, побутовому споживачу - позивачу по справі, до 01 січня 2021 року для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу/постачання) природного газу по його квартирі, на межі балансової належності, якою є територіально відокремлюючі стіни квартири, ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (Оператор ГРМ) повинно встановити індивідуальний лічильник газу, а в разі відмови від встановлення квартирного лічильнику газу припинити газопостачання з 01.01.20121 року.

Оскільки позивач ОСОБА_1 , як побутовий споживач за договором розподілу природного газу, не був забезпечений індивідуальним лічильником газу, фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу по об`єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання відповідно до п. 3 глави 4 розділу ІХ Кодексу ГРС.

Отже суд першої інстанції правомірно визнав незаконними дії відповідача ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу на під`їзд № 5 замість індивідуального лічильника газу побутовому споживачу за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки такі дії вчиненні з порушенням положень ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС, Типового договору розподілу природного газу.

Відповідно до п. 1.2 Типового договору, умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494.

Згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору.

На підставі вище наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення вузла обліку природного газу на ввідній газопровід 5-го під`їзду на АДРЕСА_2 , ПАТ «Криворіжгаз» ставить у нерівне становище побутового споживача цього будинку – ОСОБА_1 перед іншими побутовими споживачами багатоквартирних будинків у Дніпропетровській області, в яких Оператором ГРМ встановлені індивідуальні лічильники газу, оскільки приймання-передача та визначення фактичного об`єму спожитого газу буде визначатись не по об`єктам побутових споживачів (квартирах), а за будинком, чим порушуються умови Типового договору та ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п.4 гл.1 розділу ІХ Кодексу ГРС, комерційний вузол обліку встановлюється (організовується) в точці вимірювання, яка має збігатися з межею балансової належності (точкою комерційного обліку) між суміжними власниками газових мереж.

Відповідно до п.1 гл.5 розділу ІІІ Кодексу ГРС, межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності між Оператором ГРМ та споживачем (суміжним суб`єктом ринку природного газу) визначається в акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що є невід`ємною частиною договору розподілу природного газу (або у передбачених цим Кодексом випадках технічній угоді про умови приймання-передачі газу ГРМ).

Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін в обов`язковому порядку має містити схему газопроводів з визначенням на них межі балансової належності, точки вимірювання (місця встановлення вузла обліку) та напрямів потоків природного газу.

Однак, судом встановлено, що акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності відносно АДРЕСА_2 не складався, а тому точка обліку була невизначена. За таких обставин, не маючи точки обліку, тобто вихідних даних для розрахунку проекту, працівники ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» не могли розробити проект та не мали права здійснювати монтаж та введення в експлуатацію під`їзного вузла обліку природного газу.

Крім того, судом встановлено, що позивач висловив волевиявлення на встановлення індивідуального лічильнику газу, а тому це його волевиявлення не може бути порушеним, отже задоволення волевиявлення позивача буде відповідати зазначеній державній політиці в сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню.

Таким чином, оскільки в судовому засіданні було встановлено факт незаконного встановлення на ввідний газопровід 5- го під`їзду вузол обліку природного газу ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на АДРЕСА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність нарахування ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» об`ємів спожитого природного газу позивачу на підставі показань загальнобудинкового лічильника газу.

Посилання в апеляційній скарзі Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на те, що суд дійшов помилкового висновку про незаконність встановлення загальнобудинкового вузла обліку, оскільки з моменту опломбування Оператором ГРМ загальнобудинкового вузла обліку газу та складання акту приймання загальнобудинкового вузла обліку газу в експлуатацію, зазначений вузол обліку стає комерційним та з цього моменту по ньому можуть проводитись комерційні розрахунки за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку газу, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки такі дії відповідача, без згоди позивача по справі на встановлення на ввідний газопровід 5-го під`їзду вузла обліку природного газу, вчиненні з порушенням положень ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС, Типового договору розподілу природного газу, та ставить у нерівне становище побутового споживача цього будинку – ОСОБА_1 перед іншими побутовими споживачами багатоквартирних будинків у Дніпропетровській області.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що позивач, звернувшись до суду зі своїми позовними вимогами у порядку захисту прав споживачів, фактично звертається до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ст. 5 ЦПК України передбачено, що суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Тобто, суддя, здійснюючи правосуддя, має керуватися принципом верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (п.39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії», п.170 рішення у справі «Олександр Волков проти України»).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (п.п.31, 32 рішення у справі «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996; п.65 рішення у справі «Вєренцов проти України» від 11.04.2013).

Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині ст.1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж, по суті, захищається ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

У п. 33 рішення у справі «Сєрков проти України» від 07.07.2011, яке набуло статусу остаточного 07.10.2011, ЄСПЛ зазначив, що п.2 ст.1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції.

Ведучи мову про «закон», ст.1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (п.54 рішення від 09.11.1999 у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки»). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (п.109 рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Отже колегія суддів з урахування наведених вище норм закону, погоджується із висновком суду, що обраний позивачами спосіб захисту відповідає вимогам ст.16 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що задоволення вимог позивача відповідає зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг та забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильнику забезпечить оплату саме того об`єму газу, який ним спожитий, що відповідає такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про зобов`язання ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» здійснити встановлення в квартирі позивача індивідуального газового лічильника, з огляду на наступне.

Так, згідно частини першої статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції станом на час звернення позивачів до суду з цим позовом, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Як наведено у статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» є Оператором ГРМ.

За положеннями Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.

Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.

Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі.

Відмова відповідача встановити індивідуальні лічильники позивачам суперечить вимогам законодавства, порушує права позивачів. З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивачів на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.

Разом з тим, згідно із ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та житлових будинках, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.

Також зміст статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» свідчить про наявність безумовного обов`язку відповідних суб`єктів господарювання - газорозподільних організацій забезпечити встановлення лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення, у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування приладів та робіт, які підлягають встановленню, або забезпечувати цими приладами відповідних суб`єктів господарювання.

Таким чином, стаття 6 Закону визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення вимог позивача буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги Постанову КМУ № 203 від 23 березня 2016 року, оскільки на час розгляду даної справи зазначена Постанова була скасована, колегія суддів не бере до уваги, оскільки провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України), а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо поширення на правовідносини сторін Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 23.03.2016.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін по суті спору, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, у зв`язку з чим рішення суду зміні або скасуванню не підлягає.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2019 року.

Головуючий :

Судді :