ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2019 року

Київ

справа №164/2068/17

адміністративне провадження №К/9901/6107/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року (головуючий суддя - Хобор Р.Б., судді - Попко Я.С., Сеник Р.П.)

у справі №164/2068/17

за позовом ОСОБА_1

до Інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в місті Рівне Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Петрушина Руслана Володимировича

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в місті Рівне Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Петрушина Руслана Володимировича, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії АР №683899 від 23 серпня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова не відповідає фактичним обставинам справи та діючому законодавству, а тому просив суд скасувати постанову інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в місті Рівне Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Петрушина Р.В. серії АР №683899 від 23 серпня 2017 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121, частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді 425 гривень штрафу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 17 жовтня 2017 року позов задоволено. Скасовано постанову серії АР №683899 від 23 серпня 2017 року інспектора роти №2 батальйону управління патрульної поліції в місті Рівне Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Петрушина Руслана Володимировича про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121, частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 126 КУпАП ОСОБА_1 та накладення на нього адміністративного стягнення у виді 425 гривень штрафу.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що обставини, викладені в постанові серії АР №683899 від 23 серпня 2017 року, не відповідають фактичним обставинам справи, а тому дії інспектора роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в місті Рівне Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Петрушина Р.В. щодо притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121, частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 126 КУпАП ОСОБА_1 та накладення на нього за вчинення вказаних правопорушень адміністративного стягнення у виді штрафу є протиправними. З цих підстав суд першої інстанції прийшов до висновку про скасування оскаржуваної постанови.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 грудня 2017 року постанову Маневицького районного суду Волинської області від 17 жовтня 2017 року скасував і прийняв нову постанову, якою у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Судове рішення мотивовано тим, що оскаржувана постанова складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, вина позивача в порушенні правил Дорожнього руху України доведена матеріалами справи, зокрема відеозаписом та знімками перехрестя «Луцьк - Маневичі - Любешів - КПП Дольськ» (Р - 22) та «Київ - Ковель - Ягодин» (М 07). Крім того, позивач порушив обов`язок особи, яка керує транспортним засобом мати при собі страховий поліс (сертифікат), а тому допустив порушення передбачене частиною 1 статті 126 КУпАП, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року, а постанову Маневицького районного суд Волинської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував постанову Маневицького районного суду Волинської області, яка була ухвалена на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне та обґрунтоване рішення, порушив норми процесуального права.

Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що позивач, керуючи автомобілем, порушив вимогу дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», а саме здійснив проїзд без зупинки перед розміткою 1.12 «стоп-лінія». Крім того, після зупинки транспортного засобу не надав для перевірки страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та своєчасно не пройшов обов`язковий технічний контроль. На підтвердження встановлених правопорушень, відповідачем було надано належні та допустимі докази.

Доводи позивача стосовно того, що він не вчиняв правопорушення встановлені оскаржуваною постановою є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23 серпня 2017 року стосовно позивача було винесено постанову серії АР №683899 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121, частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді 425 гривень штрафу.

З цієї постанови вбачається, що 23 серпня 2017 року, о 18 годині 20 хвилин, на 382 км автомобільної дороги Київ-Ковель-Ягодин (М 07), ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Хюндай Елантра», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , порушив вимогу дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», а саме: здійснив проїзд без зупинки перед розміткою 1.12 «стоп-лінія», своєчасно не пройшов обов`язковий технічний контроль та не мав при собі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги розділу 33, 34, пункту 31.3 «б», пункту 2.1 «г» Правил дорожнього руху України.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 рухався зі сторони міста Луцьк та на вказаному перехресті повернув праворуч, рухаючись в напрямку міста Київ. Разом з тим, дорожня розмітка 1.12 «стоп-лінія» при повороті праворуч - в напрямку міста Київ відсутня, а наявна лише для учасників дорожнього руху, які рухаються прямо - в напрямку смт. Любешів та ліворуч - в напрямку міста Ковель.

Вказане підтверджується дослідженими судом першої інстанції фотознімками перехрестя автодоріг Луцьк-Маневичі-Любешів-КПП Дольськ (Р-22) та Київ-Ковель-Ягодин (М 07), а також відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 121 КУпАП, керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з підпунктом «б» пункту 31.3 Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

Відповідно до статті 35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.

Обов`язковому технічному контролю не підлягають:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тони, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України».

Відповідно до підпункту 15 пункту 2 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року №137 (далі - Порядок №137) транспортний засіб, що використовується з метою отримання прибутку - транспортний засіб, що експлуатується юридичними, фізичними особами-підприємцями під час провадження господарської діяльності з метою отримання прибутку, фізичними особами під час виконання цивільно-правових угод з метою отримання прибутку.

Відповідно до частин 1-2 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (чинний на момент виникнення спірних відносин) транспортний засіб спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

Відповідно до статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» визначено, що технічні засоби для агропромислового комплексу - машини, механізми, обладнання, устаткування, технологічні комплекси і лінії з них, які використовуються в сільському господарстві, харчовій та переробній промисловості для вирощування, збирання, зберігання та перероблення сільськогосподарської продукції, а також для надання послуг з технічного сервісу. До машин відносяться трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні та меліоративні машини, сільськогосподарська техніка, інші механізми відповідно до Закону України "Про дорожній рух", що беруть участь у русі на вулично-дорожній мережі загального користування під час переїзду до/з місця виконання робіт у встановленому законодавством порядку, перелік видів яких ведеться і постійно оновлюється в електронному вигляді центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Порядком № 137 передбачено періодичність проходження обов`язкового технічного контролю:

для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;

для вантажних автомобілів незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тони, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;

для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тони, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;

для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.

На кожний транспортний засіб, що пройшов обов`язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов`язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 31. 3 Правил дорожнього руху забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Згідно із правилами знаку 2.2 Правил дорожнього руху України «Проїзд без зупинки заборонено» забороняється проїзд без зупинки перед розміткою 1.12 «Стоп-лінія», а якщо вона відсутня - перед знаком. Необхідно дати дорогу транспортним засобам, що рухаються дорогою, яка перетинається, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються головною дорогою, а також праворуч рівнозначною дорогою.

Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Згідно з пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзвязку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон);

в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції;

г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил;

ґ) поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пункт 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Аналіз положень статті 35 Закону України «Про дорожній рух» дає підстави для висновку про те, що обов`язковому технічному контролю підлягають автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку. Тобто, визначальною обставиною є мета фактичного використання автомобіля для перевезення пасажирів з метою отримання прибутку.

Для віднесення автомобіля до об`єкту обов`язкового технічного огляду слід використовувати термінологію, що наведена у Правилах надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №176 від 18 липня 1997 року (далі - «Правила»).

Пунктом 1 цих Правил визначено порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

За змістом пункту 7 Правил дія цих Правил не поширюється на перевезення, які здійснюються:

- транспортними засобами спеціального призначення;

- транспортними засобами, задіяними під час забезпечення обороноздатності, правопорядку та ліквідації наслідків стихійного лиха і надзвичайної ситуації;

- службовими легковими автомобілями;

- транспортними засобами, які належать фізичним особам і використовуються ними для задоволення власних потреб, що не має на меті отримання прибутку.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що визначення технічних засобів для агропромислового комплексу відповідно до Закону України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України» не включає в себе службові легкові автомобілі.

Відповідно до матеріалів справи, транспортний засіб «Хюндай Елантра», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , 2014 року випуску є легковим седаном та зареєстрований за державним підприємством «Маневицьке лісове господарство».

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає необґрунтованим та помилковим висновок суду апеляційної інстанцій про те, що якщо транспортний засіб використовується в службових цілях для забезпечення господарської діяльності юридичної особи в цілому, то він підлягає обов`язковому проходженню технічного контролю.

Тобто, в діях позивача відсутній склад правопорушення, передбачений частиною 3 статті 121 КУпАП.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі №678/483/17.

Верховний Суд не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивач порушив правила проїзду перехресть та не зупинився перед знаком 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» і розміткою 1.12 «Стоп-лінія», чим порушив вимоги Правил дорожнього руху. Судом апеляційної інстанції не були досліджені фотознімки перехрестя автодоріг Луцьк-Маневичі-Любешів-КПП Дольськ (Р-22) та Київ-Ковель-Ягодин (М 07), а також відеозаписи з нагрудної камери працівника поліції, на відміну від суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, всебічно дослідивши надані докази у справі, дійшов вірного висновку про те, що в діях позивача відсутній склад правопорушення, передбачений частиною 1 статті 122 КУпАП, оскільки згідно вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» забороняється проїзд без зупинки перед розміткою 1.12 «Стоп-лінія», а якщо вона відсутня - перед знаком. Беручи до уваги, що перед вказаним перехрестям дорожній знак 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» встановлений разом з табличкою, що інформує про наявну розмітку 1.12 «Стоп-лінія», ОСОБА_1 повинен був згідно вимог Правил дорожнього руху України зупинитися не перед дорожнім знаком 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», а перед розміткою 1.12 «Стоп-лінія», яка при повороті праворуч, як рухався позивач, відсутня.

Одночасно, судами попередніх інстанцій з відеозапису з нагрудної відеокамери інспектора патрульної поліції встановлено, що позивач на вимогу патрульного поліцейського не пред`явив полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що нормами чинного законодавства чітко встановлено, що водій під час керування транспортним засобом повинен мати цей поліс при собі, та пред`явити його на вимогу поліцейського. Проте, як вбачається з запису нагрудного відео реєстратора, долученого до матеріалів справи в суді першої інстанції, позивач дійсно відмовився надати страховий поліс на вимогу поліцейського, чим порушив пункт 2.4 розділу 2 ПДР України.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд приходить до висновку, що право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такий поліс. Сама по собі наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об`єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред`явленні відповідного договору на вимогу працівників поліції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №686/15383/17, від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17, від 21 листопада 2018 року у справі №465/6677/16-а.

Відтак, Верховний Суд підсумовує, що оскаржена постанова відповідача в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121 та частиною 1 статті 122 КУпАП є протиправною, а тому позовні вимоги в цій частині мають бути задоволені.

Отже, доводи касаційної скарги частково спростовують висновки суду апеляційної інстанції та приймаються Верховним Судом як обґрунтовані.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою, третьою статті 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в частині скасування постанови серії АР №683899 від 23 серпня 2017 року інспектора роти №2 батальйону управління патрульної поліції в м. Рівне Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Петрушина Руслана Володимировича про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121, частиною 1 статті 122 КУпАП ОСОБА_1 .

Оскільки при винесені оскаржуваної постанови відповідачем застосовані норми статті 36 КУпАП, яка визначає, що при декількох правопорушеннях стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення, то розмір штрафу 425 грн, передбачений частиною 1 статті 126 КУпАП, залишається незмінним.

З огляду на результат касаційного розгляду й відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування постанови серії АР №683899 від 23 серпня 2017 року інспектора роти №2 батальйону управління патрульної поліції в місті Рівне Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Петрушина Руслана Володимировича в частині притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121, частиною 1 статті 122 КУпАП ОСОБА_1 .

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Скасувати постанову серії АР №683899 від 23 серпня 2017 року інспектора роти №2 батальйону управління патрульної поліції в місті Рівне Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Петрушина Руслана Володимировича в частині притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121, частиною 1 статті 122 КУпАП ОСОБА_1 , а провадження по справі в цій частині закрити, у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

В решті постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко ,

Судді Верховного Суду