ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1110/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Громак В.О.

за участю представників : Університету Державної фіскальної служби України - керівника Пашка П.В., Генеральної прокуратури України - Куліби О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019

та рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018

у справі № 911/1110/18

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської міської прокуратури в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України

до відповідачів: 1) Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю; 2) Університету Державної фіскальної служби України

про визнання недійсним договору та стягнення 1 942 392,72 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Державної фіскальної служби України з позовом до Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (Академія), Університету Державної фіскальної служби України (Університет) про визнання недійсним договору оренди № 917487 від 15.06.2009, укладеного між Національним університетом державної податкової (фіскальної) служби України та ІФЮА у формі ТОВ, а також про стягнення з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю 1 942 392,72 грн., сплачених за договором від 15.06.2009 №917487, посилаючись на те, що спірний правочин суперечить інтересам держави і суспільства, внаслідок чого такий правочин повинен бути визнаний судом недійсним, а сплачені на його підставі кошти підлягають поверненню в державний дохід.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.10.2018 у справі № 911/1110/18 (суддя Конюх О.В.) позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 у справі № 911/1110/18 (судді : Понамаренко Є.Ю., Жук Г.А., Дідиченко М.А.) рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 залишено без змін.

У касаційній скарзі Ірпінська фінансово-юридична академія у формі Товариства з обмеженою відповідальністю просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 у справі № 911/1110/18 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями про задоволення заявлених позовних вимог, скаржник посилається на те, що вирішуючи даний спір суди попередніх інстанцій не врахували положення ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва в суді, проте, на думку скаржника, прокурор цього не здійснив.

Також, у своїй касаційній скарзі відповідач - ІФЮА у формі ТОВ зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій розглядаючи справу не дослідили всіх обставин справи, а саме те, що Ірпінська фінансово-юридична академія у формі ТОВ втратила статус добросовісного власника майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір" після набуття судовим рішенням у справі № 911/1030/16 законної сили 03.11.2016.

Крім того, скаржник посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо наміру сторін за спірним правочином, укласти оскаржуваний договір оренди з метою незаконного заволодіння коштами державного бюджету України, оскільки при вирішенні цього спору суди повинні були врахувати рішення Господарського суду Київської області від 17.02.2009 у справі №18/007-09, яким визнано за Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі ТОВ право власності на реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір" та зобов`язано Університет виконати зобов`язання за договором купівлі-продажу.

При цьому, у касаційній скарзі відповідач вказує на неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15, від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15, що доказом вини при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Суди обох інстанцій, на думку скаржника, безпідставно не прийняли до уваги вирок Бородянського районного суду Київської області від 05.12.2017, залишений в силі ухвалою Київського апеляційного суду від 21.11.2018 у кримінальній справі №367/5357/16-к, за яким ректора Національного університету державної податкової служби України Мельника П.В. визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, у зв`язку з недоведеністю складу злочину в його діях.

Крім того, скаржник посилається про безпідставне залишення поза увагою судами попередніх інстанцій, що ІФЮА у формі ТОВ сплачувалися податки за отримані за договором оренди орендні платежі за період з 01.01.2010 по 31.12.2013 у загальній сумі 3 457 503,54 грн. та земельний податок у загальній сумі 1 225 817,08 грн.; також проводилися будівельні роботи та закуповувалися меблі й інвентар, які встановлювалися в приміщеннях реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір", на загальну суму 5 643 311,60 грн., у той час як вартість придбання вказаного об`єкта нерухомості за договором купівлі-продажу склала 3 142 235 грн.

Разом з тим, скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно залишили поза увагою те, що прокурором пропущений річний строк застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлений в частині першій статті 250 ГК України, а також позовну давність, що має відраховуватися з моменту затвердження позивачем кошторису, за яким передбачалася оплата орендних платежів.

У відзивах прокурор та Державна фіскальна служба України просять оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі що прийняті з дослідженням всіх обставин справи та з урахуванням вимог матеріально та процесуального права.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 02.04.2019 для розгляду касаційної скарги у справі № 911/1110/18 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Білоуса В.В, Стратієнко Л.В. та ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2019 у справі № 911/1110/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ та розгляд справи призначено на 19.06.2019 на 09:30 год.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 справу № 911/1110/18 разом з касаційною скаргою Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі товариства з обмеженою відповідальністю та доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 справу № 911/1110/18 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/1110/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Ткаченко Н.Г., судді - Білоуса В.В., Стратієнко Л.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 10.07.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2019 у справі № 911/1110/18 розгляд касаційної скарги Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю у справі № 911/1110/18 призначено на 14.08.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 провадження у справі № 911/1110/18 за касаційною скаргою Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 у справі № 911/1110/18 зупинено до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/1107/18.

Водночас, постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/1107/18 від 25.10.2019, оприлюднена в Єдиному державного реєстрі судових рішень 30.10.2019.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 911/1110/18 розгляд касаційної скарги Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 призначено на 20.11.2019 о 09:45 год.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 19.11.2019 для розгляду касаційної скарги у справі № 911/1110/18 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Білоуса В.В, Губенко Н.М. , у зв`язку з відрядженням судді Стратієнко Л.В.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника відповідача- Університету Державної фіскальної служби України та думку представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доводи відзивів на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди № 917487 від 15.06.2009 та стягнення з відповідача - Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ 1 942 392,72 грн., виходили з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі № 911/1030/16, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.02.2017, задоволено позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ДФС та регіонального відділення Фонду державного майна України в Київській області до Національного університету державної податкової служби України, Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ та виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області та постановлено про скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 31.07.2007 № 143 і витребувано з незаконного чужого володіння Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ на користь держави в особі уповноваженого органу ДФС об`єкт нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір", за адресою : Київська обл., смт Ворзель, вул. Кірова, 3, загальною вартістю у сумі 1 665 384,25 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зазначеного судового рішення від 15.08.2016 у справі №911/1030/16, яке набрало законної сили, встановлено, що Реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий Бір", що знаходиться за адресою : Київська обл., смт. Ворзель, вул. Кірова, 3, є об`єктом освіти та використовуючись для забезпечення діяльності закладу освіти, як гуртожиток для проживання студентів університету, що перебував у державній власності та рахувався на балансі Національного університету державної податкової служби України.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Ірпінської міської ради 20.09.2007, згідно рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 31.07.2007 № 143, за Національним університетом державної податкової служби України комунальним підприємством Київської обласної ради "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" в книзі: 1-29, номер запису: 160, реєстраційний номер: 20350050 було зареєстровано право власності на нерухоме майно - реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір", який розташований за адресою: Київська обл., смт Ворзель, вул. Кірова, 3.

Так, 26.11.2007 між Національним університетом державної податкової служби України та Ірпінська фінансово-юридична академія у формі ТОВ (яка є правонаступником ТОВ "Міжрегіональна фінансово-юридична академія") укладено договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна - реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий Бір", що знаходиться за адресою : Київська обл., смт. Ворзель, вул. Кірова, 3.

Із наявних у справі матеріалів видно та встановлено судами у даній справі, зазначені вище обставини також встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16, яке набрало законної сили.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, за вказаним судовим рішенням суду першої інстанції від 15.08.2016 у справі № 911/1030/16 крім зазначеного, також встановлено, що вказаний договір купівлі-продажу від 26.11.2007, укладений всупереч вимогам ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка встановлює мораторій на приватизацію (відчуження) об`єктів освіти та науки. Об`єкт нерухомого майна вибув з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу. Після проведення процедури відчуження, яка не відповідала вимогам законодавства України, вказаний об`єкт нерухомого майна перебував в оренді Університету і використовувався для проживання та обслуговування студентів та співробітників вузу.

Із матеріалів даної справи вбачається та як встановлено судами обох інстанцій, 15.06.2009 між Ірпінською фінансово-юридичною академією у формі ТОВ (яка є правонаступником ТОВ "Міжрегіональна фінансово-юридична академія") (орендодавець) та Університетом державної фіскальної служби України (який є правонаступником Національним університетом державної податкової служби України) (орендар) укладено оспорюваний договір №917487 про надання послуг оренди нерухомого майна, за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в строкове платне користування приміщення реабілітаційно-оздоровчого комплексу "Сосновий бір" для проживання та обслуговування студентів і співробітників Національного університету ДПС України, площею 3461 кв. м., що знаходиться за адресою: Київська обл., смт. Ворзель, вул. Кірова, 3, а орендар зобов`язується прийняти це майно та після припинення цього договору повернути майно орендодавцю майно в належному стані (п. п. 1.1, 1.2 договору);

Згідно п. 1.3 цього договору, майно, що надається в користування, належить орендодавцю за правом власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.11.2007 №4031 (приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Запісочний О.В.), зареєстрованого в комунальному підприємстві Київської обласної ради Ірпінське міське державне бюро технічної інвентаризації 29.12.2007 за № 17260560.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору, орендодавець протягом тижня з дня набрання чинності цим договором передає, а орендар приймає у користування майно, що оформляється відповідним актом, який підписується сторонами.

Орендар за користування орендованим майном сплачує орендну плату. Розмір орендної плати становить: за червень 2009 року - 129 925,94 грн. з урахуванням ПДВ; за липень-грудень - 259 851,88 грн. за кожен наступний місяць з урахуванням ПДВ; загальна сума договору складає 1 689 037,22 грн. з урахуванням ПДВ (пункт 4.1 договору).

За п.6.1 договору визначено, що строк дії договору становить з 15.06.2009 та діє до 31.12.2009.

Додатковою угодою №1 до вказаного договору оренди, сторони внесли зміни в п.4.3 договору, зазначивши, що у такій редакції : "орендна плата сплачується виключно в межах відповідних фактичних надходжень до спеціального фонду бюджету орендаря".

В подальшому, 29.12.2009 додатковою угодою № 2 до договору оренди, сторони погодили, що дія договору оренди продовжується на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року - до 28 лютого 2010, на суму коштів не більше 15 % вартості визначеної у договорі укладеному в попередньому році - 253 355,50 грн.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов спірного договору оренди Університетом державної фіскальної служби України (який є правонаступником Національним університетом державної податкової служби України) перераховано Ірпінській фінансово-юридичній академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (яка є правонаступником ТОВ "Міжрегіональна фінансово-юридична академія") грошові кошти на загальну суму 1 942 392, 72 грн., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями.

Предметом даного судового розгляду є вимоги прокурора до відповідачів про визнання недійсним договору оренди № 917487 від 15.06.2009, як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, та стягнення 1 942 392,72 грн., сплачених за цим спірним правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права ( ч. 1 ст. 761 ЦК України).

За ч. 3 ст. 228 ЦК України, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Враховуючи вище наведене та положення ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшли висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки реабілітаційно-оздоровчий комплекс "Сосновий бір", зважаючи на встановлений рішенням господарського суду Київської області від 15.08.2016 у справі №911/1030/16 факт його незаконного вибуття з власності держави, з порушенням законодавства при процедурі відчуження, будучи державним майном, безоплатно використовувався Університетом як гуртожиток для проживання студентів Університету, а після незаконного відчуження передача Академією в строкове платне користування вказаного об`єкта для проживання та обслуговування студентів і співробітників Університету на підставі спірного договору оренди, хоча до цього були всі підстави для користування вказаним нерухомим майном Університетом безоплатно, - свідчить про невідповідність оскаржуваного правочину інтересам держави і суспільства.

Правовідносини, що виникли за договором оренди, який був укладений у результаті незаконного набуття права власності на спірний об`єкт Академією, перебувають у прямій суперечності з інтересами держави і суспільства, оскільки призвели до втрат державного бюджету у сумі 1 942 392,72 грн. у вигляді орендних платежів, які безпідставно сплачувались Університетом у період дії спірного договору оренди.

Відтак, враховуючи наведені вище норми права та з урахуванням встановленого судами попередніх інстанцій , касаційний господарський суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та суди обґрунтовано постановили про визнання недійсним договору оренди № 917487 від 15.06.2009, укладеного між відповідачами та стягнення з Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі ТОВ в дохід держави 1 942 392,72 грн.

Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 30.07.2019 у справі № № 911/1108/19 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2019 у справі №911/1107/18.

При цьому, суд касаційної інстанції не приймає посилання скаржника на виправдувальний вирок Бородянського районного суду Київської області від 05.12.2017 у кримінальному провадженні №367/5357/16-к, оскільки сам по собі вирок не є обов`язковим доказом у доведенні наміру сторін в укладенні договору з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Визначення ціни продажу в результаті відкритих торгів не спростовує факту набуття спірного об`єкта нерухомості з порушенням вимог законодавства.

Отже, правовідносини, що виникли за договором оренди, який був укладений у результаті незаконного набуття права власності на спірний об`єкт Академією, перебувають у прямій суперечності з інтересами держави і суспільства, оскільки призвели до втрат державного бюджету у сумі 1 942 392,72 грн. у вигляді орендних платежів, які безпідставно сплачувались Університетом у період дії спірного договору оренди.

Таким чином, касаційним судом не приймаються доводи скаржника про те, що Академія втратила статус добросовісного власника майна - об`єкта нерухомості після набуття рішення у справі № 911/1030/16 законної сили, оскільки в даній справі встановлювалися обставини щодо добросовісності набуття майна станом саме на дату вчинення правочину.

Посилання скаржника на сплату податків до державного бюджету з отриманих орендних платежів не стосуються предмета спору, як і витрати, які здійснив скаржник на свій розсуд у зв`язку з утриманням спірного об`єкта нерухомості.

Також, касаційним господарським судом не приймаються як необґрунтовані посилання скаржника на рішення господарського суду Київської області від 17.02.2009 у справі №18/007-09, оскільки вказане рішення було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2009 та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, і за результатами нового розгляду провадження у справі № 18/007-09/9-10 було припинено.

Судом касаційної інстанції не приймаються доводи скаржника про пропущення прокурором позовної давності, оскільки підставою для визнання недійсним договору оренди є укладення цього правочину всупереч інтересам держави і суспільства, про що позивачу стало відомо після прийняття рішення господарським судом Київської області від 15.08.2016 у справі № 911/1030/16, яке набрало законної сили 03.11.2016.

Так, до спірних відносин не може бути застосовано положення ч. 1 ст. 250 ГК України щодо річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки правові наслідки вчинення правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, не є адміністративно-господарськими санкціями, які згідно з ч. 1 ст. 238 ГК України застосовуються за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Крім того, касаційним судом не приймаються доводи щодо наявності підстав для стягнення спірних сум, сплачених за оскаржуваним договором оренди, на користь Університету, оскільки стягнення у доход держави одержаного за правочином, вчиненим з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, законодавчо визначено у ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Що до доводів скаржника про відсутність доказів виконання прокурором вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", то суд зазначає таке.

Відповідно до абзаців першого і другого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з абзацами першим, другим і третім частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Суди попередніх інстанцій, встановивши обставини, пов`язані з неналежним виконанням ДФС визначених законодавством повноважень та невжиттям нею жодних заходів цивільно-правового характеру щодо відновлення порушених інтересів держави та усунення порушень у сфері використання бюджетних кошів, дійшли висновку на підставі наявних у справі та оцінених доказів, що прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів в суді прокуратурою.

Таким чином, з урахуванням вище зазначеного, наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм чинного законодавства.

Разом з тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 у справі № 911/1110/18 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 314, 315, 317 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Ірпінської фінансово-юридичної академії у формі Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 01.10.2018 у справі № 911/1110/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя - Ткаченко Н.Г.

Судді - Білоус В.В.

Губенко Н.М.