Дата документу 25.11.2019 Справа № 324/1203/16-к

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУ № 324/1203/16-к Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1

Провадж. № 11-кп/807/329/19 Доповідач в 2 інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 в режимі відеоконференції з Пологівського районного суду Запорізької області,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника адвоката ОСОБА_8 в режимі відеоконференції з Токмацького районного суду Запорізької області,

потерпілого ОСОБА_9 ,

розглянула 25 листопада 2019 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_9 на вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2018 року відносно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця: с. Новоселківка Пологівського району Запорізької області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого органом досудового розслідування у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч. 2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України.

Встановлені вироком суду першої інстанції обставини:

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що будучи судимим 27.02.2008 року Пологівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі, судимість за яке не знята і не погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення не став і знову вчинив умисний злочин.

Так, у період часу з 23:00 години 17.04.2016 року до 02:00 години 18.04.2016 року, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на заволодіння чужим майном, останній зайшов у двір домоволодіння ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_2 , де вибивши плечем вхідні двері проник всередину. Всередині будинку ОСОБА_7 став ходити по кімнатах, де шукав гроші. Під час пересування по кімнатах він був помічений власницею будинку ОСОБА_11 , яка на той час прокинулась. Побачивши ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , маючи умисел на напад з метою заволодіння чужим майном, застосовуючи насильство, небезпечне для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, діючи умисно наніс ОСОБА_11 не менше 23 ударів сокирою по голові, яку він узяв на плиті у кімнаті вказаного домоволодіння, чим спричинив їй тілесні ушкодження.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 131 від 30.06.2016 року смерть ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала від відкритої черепно-мозкової травми у вигляді відкритого перелому кісток склепіння та основи черепа з забоєм головного мозку, крововиливом під м`яку його оболонку, множинних ран, синців та саден на голові, крововиливів у м`які тканини голови, крововиливи в білкову оболонку лівого ока, ускладнився набряком і набуханням головного мозку. Відкрита черепно-мозкова травма, стала небезпечними для життя пошкодженням, тобто має ознаки тяжкого тілесного ушкодження та знаходиться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Після цього ОСОБА_7 заволодів належними потерпілій ОСОБА_11 , грошовими коштами у сумі 2000 грн.

Вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2018 року:

ОСОБА_7 визнаний невинуватим у висунутому йому обвинуваченні за п.6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України та його виправдано за недоведеності вчинення ним даних злочинів.

Запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 постановлено не обирати.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.

Процесуальні витрати віднесено на рахунок держави.

Доля речовихдоказів вирішенав порядку ст. 100 КПК України.

Вимоги і узагальнені доводи апеляційних скарг

В апеляційнійскарзі прокурор не погоджується з оскаржуваним вироком, вважає його незаконним у зв`язку з неповнотою судового розгляду, з невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.

Вказує про безпідставне відмовлення у задоволенні клопотань сторони обвинувачення про дослідження відеозапису допиту свідка ОСОБА_12 під часпроведення досудовогорозслідування,згідно показівякої вбачається,що вбивство ОСОБА_11 скоїв ОСОБА_13 ,однак у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 змінила свої покази та повідомила, що нічого не чула та стосовно причетності ОСОБА_7 до вбивства ОСОБА_14 їй нічого не відомо і, посилаючись на тиск з боку працівників поліції, повністю відмовилась від наданих в ході досудового розслідування свідчень.

Зазначає про порушення судом вимог ст.ст. 346, 352 КПК України, оскільки суд за клопотанням сторони захисту в якості свідків допитав ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які є батьками обвинуваченого ОСОБА_7 , під час проведення досудового розслідування відмовились давати покази в порядку ст.63 Конституції України, останні перебували в залі судових засідань в якості вільних слухачів, однак їх свідчення покладені в основу виправдувального вироку.

Апелянт вказує про прийняття судом доказів сторони захисту, однобічність процесу та порушення принципу змагальності сторін, оскільки суд взяв до уваги покази свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , обвинуваченого ОСОБА_7 , натомість відкинув покази свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та потерпілого ОСОБА_9 .

Прокурор заявив клопотання про допит свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 та дослідження відеозапису допиту останнього свідка.

Просить вирок скасувати, ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115 КК України та призначити йому покарання за ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, за п.6 ч.2 ст.115 КК України у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна, на підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

В апеляційнійскарзі потерпілий ОСОБА_9 не погоджується з оскаржуваним вироком, вважає його незаконним у зв`язку з неповнотою судового розгляду та з невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам кримінального провадження.

Посилаючись на покази обвинуваченого ОСОБА_7 , зазначає про їх суперечність.

Посилаючись на покази свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , наданих під час судового розслідування, та покази свідка ОСОБА_12 , наданих під час досудового розслідування, вказує про прийняття судом сторони обвинуваченого.

Вважає питання щодо дня вбивства матері 17.04.2016 року, з посиланням на бесіду із сусідом ОСОБА_20 , доведеним, а інші покази свідків щодо цієї обставини не вірними.

Потерпілий піддає критиці покази обвинуваченого та свідків. Вказує на ланцюжок опороседковано задіяних до злочину осіб: ОСОБА_21 - дочка ОСОБА_22 - зять ОСОБА_23 - вбивця ОСОБА_7 .

Потерпілий клопоче про допит свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 та дослідження відеозапису допиту останнього свідка.

Просить вирок скасувати, ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, п.6 ч.2 ст.115 КК України та призначити йому покарання за ч.4 ст.187 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією майна, за п.6 ч.2 ст.115 КК України у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна, на підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна, задовольнивши його позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор при апеляційному розгляді повністю підтримав апеляційні скарги.

Потерпілий у судовому засіданні підтримав власну апеляційну скаргу і апеляційну скаргу прокурора.

Захисник у судовому засіданні висловив заперечення доводам та вимогам апеляційних скарг, вказавши про те, що свідок ОСОБА_18 є заінтересованою особою, оскільки він оперативний співробітник на ділянці якої здійснено злочин. Він переказав пояснення ОСОБА_7 , а перед тим і він, і свідок ОСОБА_17 були у поліції. Посилаючись на покази свідків, зазначає про протиріччя у часу настання смерті ОСОБА_11 .

Обвинувачений у судовому засіданні підтримав доводи захисника, вказав про те, що злочин не вчиняв, просив виправдувальний вирок залишити без змін.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановлені ухвали.

Стосовно клопотання апелянтів, викладених в апеляційних скаргах про допит апеляційною інстанцією свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 та дослідження відеозапису допиту свідка ОСОБА_12 на досудовому розслідуванні, то судова колегія, заслухавши позиції сторін, не знайшла підстав для його задоволення.

Висловлюючи свою позицію при апеляційному розгляді, прокурор підтримав заявлене клопотання, за виключенням допиту свідка ОСОБА_19 , оскільки останній загинув.

Потерпілий підтримав позицію прокурора.

Сторона захисту вказала на відсутність визначених ч.3 ст. 404КПК України підстав для повторного допиту зазначених свідків та дослідження відеозапису допиту ОСОБА_12 .

Відповідно до вимог ч.3 ст. 404КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

З приводу заявлених клопотань судова колегія взяла до уваги, що факт допиту у якості свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 в суді першої інстанції та вірність показань даних свідків, викладених у оскаржуваному вироку стороною обвинувачення не спростовується.

Звертаючись до підстав заявлених клопотань, судова колегія зауважує на тому, що фактично сторона обвинувачення не погоджується із наданою судом оцінкою показанням даних свідків. При цьому будь-які заперечення щодо вірності відображення показань цих свідків відсутні, а зміст мотивувальної частини вироку засвідчує дослідження місцевим судом та надання ним оцінки показам свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 .

Вимоги про дослідження відеозапису допиту на досудовому розслідуванні свідка ОСОБА_12 не підлягають до задоволення,

Так, відеозапис допиту даного свідка, проведеного на стадії досудового розслідування місцевим судом, відповідно до вимог ст. 23, ч.4 ст. 95 КПК України, не досліджувався, оскільки свідок ОСОБА_12 безпосередньо була допитана в суді першої інстанції, а викладенні у оскаржуваному вироку показання даного свідка стороною обвинувачення не оспорюється. Отже суд апеляційної інстанції не вбачав законних підстав для дослідження даного відеозапису.

Частиною 3 ст. 404 КПК України передбачені виключні підстави для повторного дослідження доказів апеляційною інстанцією, які ініціатором клопотання не зазначені та не наведені при апеляційному розгляді.

Оскільки судове слідство у суді апеляційної інстанції в даному випадку не повинно дублювати дослідження доказів, яке проводилось у суді першої інстанції, за відсутності передбачених процесуальним законом вичерпних підстав, апеляційна інстанція відхилила відповідне клопотання.

Будь-яких порушень з боку суду першої інстанції у дослідженні доказів чи неповноти у цьому питанні не встановлено, а тому підстав для повторного дослідження не вбачається, оскільки в протилежному випадку будуть порушені закріплені ст.ст. 7, 9, 22, 26 КПК України загальні засаді кримінального провадження щодо законності, змагальності сторін та диспозитивності.

При розгляді доводів апеляційних скарг, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з п.1 ч.3 ст.374КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі, і поданих у судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цих вимог закону дотримався.

Ухвалюючи виправдувальний вирок відносно ОСОБА_7 , суд послався на п.2 ч. 1 ст. 373КПК України, за вимогами якої виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений.

У відповідності до ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні, серед іншого, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування покладається на слідчого та прокурора.

Слід також зазначити, що ст. 62 Конституції України, ст. 17КПК України закріплений принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, за якими ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Роз`яснення суворого додержання, закріпленого у ст. 62Конституції України принципу презумпції невинуватості передбачені також у п. 18 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У даному кримінальному провадженні судова колегія вважає за необхідне згідно ч.2 ст.8, ч.5 ст. 9 КПК України, як складову національного законодавства, дотримуючись принципу верховенства права та законності застосувати практику Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150).

Аналізуючи, з урахуванням доводів апеляційних скарг, висновки суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з ними, виходячи з наступного.

Так, суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 провів судовий розгляд даного провадження у відповідності до положень кримінального процесуального закону та ухвалив вирок у відповідності до положень ст. 374 КПК України, зокрема щодо викладення оцінки та аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, з зазначенням підстав, з яких приймає одні докази та відкидає інші.

Тому аргументи прокурора та потерпілої сторони в поданих апеляційних скаргах щодо ненадання належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 на підтвердження вини обвинуваченого, не відповідають дійсності.

Спростовуючи пред`явлене обвинувачення ОСОБА_7 за п.6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, суд першої інстанції навів мотиви висновку про відсутність достатніх і переконливих доказів провини обвинуваченого, вказавши у мотивувальній та резолютивній частинах вироку підставу виправдання, яка відповідає п. 2 ч.1 ст. 373 КПК України.

Як убачається з матеріалів справи, суд під час судового розгляду, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому розслідуванні докази, на підставі яких відносно ОСОБА_7 було складено обвинувальний акт, надавши їм належну оцінку.

ОСОБА_7 , будучи допитаним з приводу висунутого обвинувачення, вину в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях не визнав і пояснив, що приблизно 21.04.2016 року його і ОСОБА_24 поліція забрала до райвідділку, по дорозі розповіли, що в селі вбили бабусю, в райвідділку їх допитували, сказали, що їхні відбитки знайшли на сокирі, якою вбили бабусю. Їх тримали до 16.00 години, а потім відпустили. Забрав їх з м. Пологи батько ОСОБА_25 , по дорозі взяли собі міцного пива, пили вдома у ОСОБА_26 , говорили про те, хто міг вбити бабусю, бо в селі нікого такого немає. Через деякий час його забрали працівники поліції з місця проживання, повідомивши, що він вбив бабусю. Він відразу зрозумів, що це ОСОБА_27 щось їм про нього наговорив. Його тримали у райвідділку, говорили, щоб він все підписував, він сказав, що підписувати нічого не буде. Він нічого не міг розповісти, бо нічого про обставини вбивства не знав. ОСОБА_28 раніше бачив. Обвинувачений заперечував про власне повідомлення будь-якому про скоєння ним вбивства. Говорив лише, що хоче повіситись через те, що вкрав вдома у своєї бабусі 2500 грн. Рук від крові у річці не мив, навіть не спускався туди, оскільки там багно. Вважає, що ОСОБА_26 його звинувачує через те, що через тиждень після того, як його затримали, останній почав жити з його дружиною.

При апеляційному розгляді обвинувачений наполягав на своїй невинуватості в інкримінованих йому злочинах.

Допитаний потерпілий ОСОБА_9 , який є сином померлої ОСОБА_11 , в суді першої інстанції пояснив, що в квітні 2016 року близько 16:00 години йому зателефонувала ОСОБА_29 і повідомила про події, що трапилося з його матір`ю, і вже близько 18:30 години він був на місці події, де працювали працівники поліції та прокуратури, оглядали все, знімали відбитки, формували докази. Також потерпілий вказав про обізнаність останнього про те, що померла збирала гроші, які зберігала в шафі.

Отже потерпілому про події загибелі матері стали відомі від ОСОБА_21 о 16.00 год. і останній прибув до подвір`я померлої приблизно о 18.30 год.

Таким чином, всупереч доводам прокурора, суд першої інстанції належним чином оцінив показання потерпілого ОСОБА_9 , який не надав жодних пояснень щодо обставин злочину, які б окремо та у сукупності з іншими доказами вказували б на причетність саме ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих злочинів.

Допитаний свідок ОСОБА_17 пояснив, що, перебуваючи у нього вдома після допиту у поліції через вбивство ОСОБА_11 , під час розпиття спиртних напоїв ОСОБА_7 зізнався йому про вбивство ОСОБА_11 , не називаючи подробиць, сказав про суіцидальні наміри, про що свідок відразу повідомив своїх батьків, а ті поїхали до батьків ОСОБА_7 . Також свідок зазначив про здійснення телефонного дзвінка знайомому поліцейському ОСОБА_18 , якому також розповів про таке повідомлення ОСОБА_7 .

Дані показання свідка ОСОБА_17 суд першої інстанції поставив під сумнів, з чим погоджується і судова колегія з урахуванням способу повідомлення про вчинення начебто ОСОБА_7 злочину, саме через знайомого співробітника поліції ОСОБА_18 , який не займався даною справою, наданого об`єму відомостей щодо повідомлення ОСОБА_7 про вчинення ним вбивства, які не містять конкретики у контексті пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення та з урахуванням наявності у даного свідка особистих обставин щодо обмови ОСОБА_7 .

З показівсвідка ОСОБА_18 ,який єспівробітником поліції,вбачається,що запроханням керівництвайого булозалучено вданій справіконсультантом. ОСОБА_17 та ОСОБА_7 було запрошенодо відділенняполіції длядопиту,де вінїм роз`яснивкого вбили,було проведеноїх допит.Після чогоїх відпустилидодому,а ввечерітого ждня йомузателефонував ОСОБА_17 та повідомив,що маєінформацію щодовбивства ОСОБА_11 ,він,у якостіводія значальником розшукуприїхали до ОСОБА_17 ,який розповів,що післявживання алкоголю, ОСОБА_7 повідомив проскоєння цьоговбивства.Після отриманняданої інформації,вони поїхалидо ОСОБА_7 додому,та разомз нимповернулися довідділення поліції.По дорозі ОСОБА_7 ,який знаходивсяв станіалкогольного сп`яніння, начальнику розповів про проникнення до будинку ОСОБА_11 , нанесення останній сокирою ударів по голові та взяття з будинку грошей в сумі 2000 грн. купюрами номіналом 500 грн. нового зразка. Про підпал в будинку не повідомляв.

Свідок ОСОБА_18 зазначав, що особисто йому ОСОБА_7 обставин скоєного не повідомляв, а розповідав це начальнику слідства по дорозі в авто.

Суд першої інстанції не взяв до уваги зазначені показання свідка ОСОБА_18 , що на переконання колегії суддів, з урахуванням вимог ст. 97 КПК України, є обґрунтованим.

За показаннями свідка ОСОБА_19 вбачається, що ОСОБА_7 , перебуваючи в стані сильного алкогольного сп`яніння, приходив до нього, палив всій одяг, мав при собі гроші в сумі 2000 грн., з яких 2 купюри по 500 грн. та 5 купюр по 200 грн., казав про те, що «жахнув бабку і наробив неприємностей вдома», одночасно вказавши про те, що за час їх знайомства ОСОБА_30 неодноразово палив свої речі.

При цьому, слушно зауважено судом першої інстанції, що свідок ОСОБА_31 , який за хронологією подій мав бути першим, хто бачив обвинуваченого не зазначав жодної обставини щодо наявності слідів крові на ОСОБА_7 , його одягу, грошей з урахуванням пред`явленого обвинувачення стосовно нанесення потерпілій 23 ударів сокирою.

Сам обвинувачений підтвердив покази свідка ОСОБА_31 , а останній зазначив, що почувши слова ОСОБА_7 , зрозумів, що ОСОБА_7 без дозволу взяв гроші у рідних, що узгоджується із поясненнями обвинуваченого, свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_32 .

Таким чином, суд першоїінстанції належнимчином оцінивпоказання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 та обґрунтовано встановив як у їх сукупності з іншими доказами, так і окремо відсутність повідомленихоб`єктивних даних, які б достеменно вказували на причетність ОСОБА_7 до скоєного.

Крім того, наведенні покази свідків, на які орган досудового розслідування посилається як на докази провини ОСОБА_7 в інкримінованих злочинах не відповідають визначеному ст. 94 КПК України критерію достатності для встановлення винуватості ОСОБА_7 .

При проведенні огляду місця події 21.04.2016 року за місцем проживання загиблої ОСОБА_11 зафіксовані нашарування речовини бурого кольору, які відобразилися у бризках, мазках потьоках на підлозі, дверях, стінах, дверцятах холодильнику, фрагментах тканини, що щільно просочена цією речовиною та нашарування речовини бурого кольору, що відобразилися у змазаних слідах капілярних узорів пальців рук. З місця події вилучені речові докази: мікрочастки з поверхонь приміщення, з сокири, вилучена сокира, слід взуття, тампони зі змивами речовини бурого кольору, грошові кошти, тощо.

Натомість, прокурор не посилається на наявність доказів на підтвердження причетності вилучених під час огляду місця події речей до особи ОСОБА_7 .

Крім того, висновок суду щодо визнання протоколу огляду місця події від 21.04.2016 року, з посиланням на порушення вимог процесуального закону, недопустимим доказом, а визнанні у якості речових доказів вилучені речі з місця події, такими, що не відповідають концепції «плодів отруйного дерева», а тому також недопустимими не спростовуються апелянтами, про що свідчить зміст поданих апеляцій.

Стосовно доводів апелянтів щодо показань свідка ОСОБА_12 на досудовому розслідуванні, то остання, будучи допитаною безпосередньо у судовому засіданні зазначала, що на досудовому розслідуванні давала неправдиві показання через погрози, здійсненні як особисто прокурором, який їй погрожував що її син ОСОБА_17 опиниться разом з ОСОБА_7 і що за ним їде 6 відділ, так і працівниками поліції. Перебувала у стані після операції, протокол власного допиту не читала, хоча підписала його власноруч.

Щодо обставин скоєного відносно ОСОБА_11 злочину, то свідок ОСОБА_12 пояснила, що вона особисто не чула від обвинуваченого слів, що це він вбив ОСОБА_11 , про це їй повідомив її син та казав, що ОСОБА_7 хоче повіситись, через це вона поїхала разом з чоловіком до батьків ОСОБА_33 щоб їм розповісти про такий намір їх сина. А певні обставини події знає зі слів мешканців села.

Районний суд, оцінюючи покази свідка ОСОБА_12 щодо обставин злочину, які останній відомі лише зі слів сина та мешканців селі обґрунтовано надав їм критичну оцінку з посиланням на вимоги ст. 97 КПК України.

Отже, враховуючи таку засадукримінального провадженняяк безпосередністьдослідження доказівта вимогич.4ст.95КК України, аргументи апелянтів з приводу не взяття до уваги наданих свідком ОСОБА_12 на досудовому розслідуванні показань є безпідставними.

Крім того, судом першої інстанції були допитані й інші свідки, зокрема ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , які не були очевидцями даної події, та їх показання не містять будь-яких інформативних відомостей на підтвердження вини ОСОБА_7 у вчинених інкримінованих кримінальних правопорушеннях.

Свідок ОСОБА_21 надавала суду пояснення з приводу виявлення загиблої ОСОБА_11 , повідомлення поліції та родичів.

Свідки ОСОБА_40 та ОСОБА_41 надавали суду пояснення с приводу залучення їх в якості понятих для проведення огляду місця подій.

Викладені показання наведених вище свідків та надана судом першої інстанції їм оцінка ніким не оспорюється.

Також районним судом були дослідженні письмові докази, наданні стороною обвинувачення, які визнані судом недопустимими, а саме: письмова заява, відібрана слідчим СВ Пологівського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області старшим лейтенантом ОСОБА_42 у ОСОБА_9 про дозвіл на проведення огляду житла (іншого володіння особи) (т. 2 а. с. 159), протокол огляду місця події від 21.04.2016 року та його стенограма, з таблицями та ілюстраційними таблицями (т. 2 а. с 170-192), акт про застосування службової собаки Кінологічного центру Головного управління національної поліції в Запорізькій області від 21.04.2016 року(т. 2 а. с. 193); протокол огляду місця події від 22.04.2016 року з ілюстративною таблицею (т. 2 а. с. 229-233); протокол пред`явлення особи до впізнання за фотознімками від 28.04.2016 року з додатком (т. 2 а. с. 234-236); висновок експерта № 138 від 18.05.2016 року (т. 2 а. с. 242-244); висновок експерта № 1065 від 24.05.2016 року (т. 3 а.с.7-8); протокол проведення слідчого експерименту від 21.07.2016 року зі схемою маршруту та відеозаписом слідчої дії (т. 3 а.с. 19-21).

При цьому судова колегія зауважує, що стороною обвинувачення не оспорюється факт визнання даних письмових доказів недопустимими, а крім того апелянти не посилаються на їх змістовну частину, як на таку, що містять інформацію з приводу вчинення злочинів обвинуваченим і ставлять під сумнів висновок місцевого суду щодо недоведеності вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_7 .

Решта досліджених письмових доказів містять лише відомості на підтвердження факту загибелі ОСОБА_11 , проте вони також не вказують на причетність ОСОБА_7 до вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідаючи на доводи потерпілого з приводу невірності встановленого дня смерті ОСОБА_11 , колегія судів зважує на вимоги п.1 ч.1 ст. 91, ст. 92 КПК України, оскільки обов`язок доказування події кримінального правопорушення (часу, місця, способу та інших обставин вчинення кримінального правопорушення) покладено, уданому випадку на слідчого, прокурора.

Даному питаннюсуд першоїінстанції приділивзначну увагу.Так,за версієюсторони обвинуваченнявбивство ОСОБА_11 відбулося з 23:00 години 17.04.2016 року до 02:00 години 18.04.2016 року.

З цього приводу були допитані свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_43 , ОСОБА_22 , ОСОБА_35 , за показаннями яких загибла ОСОБА_11 з 18.04.2016 року по 19.04.2016 року була живою. Сум був досліджений висновок експерта № 131 від 11.06.2016 року, згідно якого з моменту настання смерті до початку експертизи трупа ОСОБА_11 пройшло більше 2 діб (т. 2 а. с. 207-214) та лікарське свідоцтво про смерть № 131 від 22.04.2016 року, згідно якого дата смерті ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 2 а.с. 201).

Суд першої інстанції також зауважив, що у більшості процесуальних документів датою смерті ОСОБА_11 встановлений період з 19.04.2016 року до 21.04.2016 року.

Допитаний експерт ОСОБА_44 , який проводив експертизу та видавав свідоцтво про смерть ОСОБА_11 , не зміг розвіяти сумніви щодо невідповідності дати вчинення злочину, пред`явленого ОСОБА_7 із встановленою датою смерті ОСОБА_11 , натомість, суд зауважує, що зазначені питання є взаємопов`язаними.

Також залишилися не спростовними стороною обвинувачення показання обвинуваченого ОСОБА_7 у сукупності із показаннями свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 щодо наявності у обвинуваченого коштів через їх викрадання у своєї бабусі 2500 грн.

Аргументи апелянтів стосовно порушення судом вимог ст.ст. 346, 352 КПК України з приводу допиту в якості свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які є батьками обвинуваченого ОСОБА_7 та які перебували в залі судових засідань в якості вільних слухачів, не знайшли свого підтвердження і при апеляційному розгляді дана обставина не доведена стороною обвинувачення.

Відповідаючи на даний довід прокурора, колегія суддів зауважує, що прокурор у суді першої інстанції не заперечував щодо заявленого стороною захисту клопотання стосовно допиту ОСОБА_15 та ОСОБА_16 в якості свідків.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стороною обвинувачення для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, переконливих доказів надано не було, а досліджені докази не узгоджуються із принципом «доведення поза розумним сумнівом».

Зміст оскаржуваного вироку засвідчує, що усі надані сторонами докази, оцінені судом як окремо, так і у їх сукупності з дотриманням положень ст. ст. 94, 95, 96, 97 КПК України.

Апеляційна інстанціяакцентує увагу,що завимогами ч.3ст.373КПК України обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції дав належну оцінку доказам та прийняв вмотивоване рішення про виправдування ОСОБА_7 за п.6ч.2ст.115,ч.4ст.187КК Україниза недоведеністю вчинення цих кримінальних правопорушень обвинуваченим через відсутність достовірних доказів, які були б достатніми для висновку про доведення винуватості ОСОБА_7 у скоєнні цих злочинів, а можливість збирання доказів вичерпана, оскільки прокурор у судовому засіданні вказав на відсутність інших доказів та доповнень, що спростовує доводи апелянтів про надання не всім доказам оцінки.

Необхідно також зазначити про недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність обвинуваченого. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь особи. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005 року зазначено, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

З огляду на викладене, дотримуючись закріпленої в ст. 62Конституції України принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілої сторони, а вирок суду першої інстанції вважає законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Доводи потерпілого з приводу наявності ланцюжка опороседковано задіяних осіб до злочинів: ОСОБА_21 - дочка ОСОБА_22 - зять ОСОБА_23 - вбивця ОСОБА_7 , не можуть бути взяті до уваги, з огляду на положення ст. 337 КПК України, оскільки кримінальне провадження розглядалося лише стосовно ОСОБА_7 .

Отже, місцевий суд, розглянувши дане кримінальне провадження у межах висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, дотримався положень ст. 337 КПК України.

Таким чином, колегія суддів, перевіряючи вирок за апеляційними скаргами прокурора та потерпілого, вважає, що суд, із дотриманням вимог кримінального процесуального закону розглянув провадження, дослідив усі, зокрема і покладені в основу обвинувачення відносно ОСОБА_7 докази, дав кожному з них та в сукупності належну оцінку з точки зору належності, достовірності, достатності і допустимості та дійшов обґрунтованого висновку про не доведення стороною обвинувачення вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень за наведених у обвинувальному акті обставин.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судового рішення, не встановлено.

Суд апеляційної інстанції переглянув вирок суду першої інстанції відповідно до вимог ст.404 КПК України, тобто в межах доводів апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2018 року відносно ОСОБА_7 , виправданого за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.6ч.2ст.115,ч.4ст.187КК Україниза залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня оголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4