Ухвала

29 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 753/15739/18

провадження № 61-6480ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (далі - ТОВ «Сучасний Факторинг») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 6 620, 24 грн.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 квітня 2019 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 6 620, 24 грн, здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_1 23 листопада 2019 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки судами неповно встановлено обставини справи, які мають значення на момент вирішення спору, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

За правилом пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року - 1 921, 00 грн.

Ціна позову у цій справі з вимогами про стягнення заборгованості складає 6 620, 24 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921, 00 грн х 100 = 192 100, 00 грн).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

ОСОБА_1 укасаційній скарзі зазначила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені у касаційному порядку, оскільки судами неповно встановлено обставини справи, які мають значення на момент вирішення спору, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Винятки з цього загального правила викладені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за змістом якого не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначила, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судами не надано належної правової оцінки доказам, зокрема банківській виписці щодо конкретного платежу.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Втім, у касаційній скарзі заявником не зазначено, яке фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики має ця справа із зазначенням положень законів, які судами невірно застосовані до спірних правовідносин та потребують формування єдиної правозастосовчої практики судом касаційної інстанції.

Вочевидь, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі«Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний