Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 569/4199/15-ц

провадження № 61-16027св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області, Державна казначейська служба України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на постанову Рівненського апеляційного суду,у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В., від 18 липня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 листопада 2014 року під час обшуку у його будинку були вилучені його особисті кошти у розмірі 80 тис. доларів США. Ухвали про арешт вилученого майна він не отримував, а тому звернувся до слідчого з клопотанням про повернення зазначених коштів, відповіді на яке не отримав. Пізніше йому стало відомо, що вилучені у нього грошові кошти були викрадені з кабінету слідчого в ніч з 25 на 26 листопада 2014 року. Неправомірними та халатними діями слідчого, який не забезпечив схоронності тимчасово вилученого майна, йому завдано майнову шкоду у розмірі 80 000 доларів США.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив позов задовольнити, стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування майнової шкоди у національній валюті - гривні у розмірі, що еквівалентно 80 тис. доларів США, за курсом Національного банку України станом на день постановлення рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Панас О. В., від 05 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі - 2 146 400 грн, що еквівалентно 80 000 доларів США за курсом НБУ станом на 05 березня 2019 року (який становить - 26, 83 грн). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 внаслідок неправомірних дій працівника УМВС України у Рівненській області було завдано шкоду. Між неправомірними діями та заподіяною шкодою наявний причинно-наслідковий зв`язок, а відтак шкода підлягає до відшкодування державою. Із урахуванням положень частини другої статті 328 ЦК України, суд дійшов висновку, що грошові кошти належали позивачу, оскільки вони були вилучені із належного йому житла, позивач протягом 14 років офіційно працював за кордоном, отримував дохід у іноземній валюті, а також судом не встановлено набуття позивачем у цей період у власність дороговартісних речей, а також претензій третіх осіб щодо вилучених коштів. Закон не забороняє громадянам мати у власності валютні кошти, окрім того, рішення про незаконність набуття позивачем права власності на вилучені кошти відсутнє. Відносно позивача кримінальна справа не порушувалася і рішення про її закриття не приймалося, обшук та вилучення майна в належному позивачу будинку проведено працівниками міліції на законних підставах та у законний спосіб за ухвалою слідчого судді.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України, заступника прокурора Рівненської області задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що причинний зв`язок між неправомірними, халатними діями, бездіяльністю слідчого ОСОБА_2 , який не забезпечив схоронності тимчасово вилученого під час обшуку ОСОБА_4 майна, та завданою позивачу шкодою буде існувати лише при наявності обов`язку повернути саме позивачу тимчасово вилучені грошові кошти. Позивачем не надано беззаперечних доказів на підтвердження того, що вилучені слідчим кошти у розмірі 80 тис. доларів США під час обшуку у будинку, де він проживав, є його власністю, а тому обов`язок повернути ці тимчасово вилучені кошти не виник.

Посилання позивача на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2015 року, яким ОСОБА_2 притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, за фактом неналежного виконання ним службових обов`язків, що призвело до втрати тимчасового вилученого під час обшуку у ОСОБА_4 майна, як доказ належності йому коштів у розмірі 80 000 доларів США не заслуговує на увагу. Апеляційний суд дійшов висновку, що грошові кошти та інші речі були вилучені під час обшуку у ОСОБА_4 і могли підлягати поверненню саме йому.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 ,просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 18 липня 2019 року і залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурором не було наведено підстав для подачі ним апеляційної скарги в інтересах одного із скаржників, який також подав апеляційну скаргу. Судом апеляційної інстанції у порушення вимог частини шостої статті 82 ЦПК України не враховано вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2015 року, який частково змінено ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2016 року. Вказаним вироком, а також постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі № 817/632/15 встановлено причинно-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_2 , який не забезпечив схоронності тимчасово вилученого майна, що потягло за собою його втрату, та нанесенням шкоди ОСОБА_1 . Висновки суду апеляційної інстанції щодо того, що ОСОБА_1 не доведено належності йому вилучених в процесі обшуку грошових коштів є незаконними та протиправними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної шкоди призначено до судового розгляду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області посилається на те, що суд апеляційної інстанції абсолютно законно та обґрунтовано оцінив всі докази і зробив висновки про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що вилучені у позивача купюри були саме валютою - доларами США, отже позов останнього є безпідставним.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу заступник прокурора Рівненської області посилається на те, що оскаржене рішення районного суду є законим та обґрунтованим, ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що кошти, вилучені у ході проведення обшуку, належали особисто йому.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 листопада 2014 року у житловому будинку, що належить ОСОБА_1 на праві власності, було проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 14 листопада 2014 року, якою надано дозвіл слідчому СУ УМВС України в Рівненській області ОСОБА_2 на проведення обшуку у межах кримінального провадження № 12014180000000107 від 20 березня 2014 року за ознаками кримінальних порушень, передбачених частиною другою статті 240, частиною першою статті 279 КК України, за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 (зять ОСОБА_1 ) (а. с. 25, 27).

Згідно протоколу обшуку від 24 листопада 2014 року в результаті проведення обшуку було виявлено та тимчасово вилучено: 7 поліетиленових мішків з камінням, зовні схожим на бурштин-сирець, загальною вагою 136,503 кг, пакет, у якому знаходилися три блокноти з робочими записами, мішок із порошкоподібною речовиною (ймовірно, відходи шліфування каміння бурштину) та купюри, зовні схожі на долари США, у розмірі 80 тис. дол США, купюрами номіналом по 100 доларів США.

Копію протоколу обшуку з описом виявлених та вилучених речей було вручено особі, у якої проведено обшук - ОСОБА_4 , що підтверджується його особистим підписом на протоколі (а. с. 27-32).

У ніч з 25 на 26 листопада 2015 року тимчасово вилучене під час обшуку майно зникло з кабінету слідчого.

Згідно висновку службового розслідування за фактом незадовільного виконання окремими посадовими особами УМВС України в Рівненській області функціональних обов`язків щодо дотримання порядку зберігання і схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, технічного укріплення органів і підрозділів внутрішніх справ та організації охорони на об`єктах обласного управління, за наслідками проведеного службового розслідування встановлено вину ОСОБА_2 у вчиненні дисциплінарного проступку, який виразився у незабезпеченні схоронності тимчасово вилученого майна.

Вироком Рівненського міського суду від 07 грудня 2015 року у справі № 569/575/15-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на строк один рік шість місяців без застосування штрафу. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю один рік шість місяців з покладенням, відповідно до статті 76 КК України, обов`язків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2016 року вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2015 року щодо ОСОБА_2 змінено, виключено з його мотивувальної частини, що стосується кваліфікації злочину, встановленої судом, кваліфікуючу ознаку злочину «невиконання» та зайво перераховані об`єкти злочинного посягання «або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб». В решті вирок залишено без зміни.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 з 01 липня 1999 року по 30 червня 2013 року працював у Чеській Республіці на ТОВ «ІНТЕРВОБІ» та його середній місячний дохід складав 30000 чеських крон (т. 2, а. с. 202).

ОСОБА_1 , посилаючись на належність йому вилучених під час обшуку коштів у розмірі 80 тис. дол США, звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди, яка була завдана йому внаслідок дій та бездіяльності слідчого ОСОБА_2

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що причинний зв`язок між неправомірними, халатними діяннями слідчого ОСОБА_2 , який не забезпечив схоронності тимчасово вилученого під час обшуку у помешканні, яке належить позивачу, майна та завданою йому шкодою буде існувати лише при наявності обов`язку повернути саме позивачу тимчасово вилучені грошові кошти.

Суд апеляційної інстанції вказав, що кошти разом з іншими речами були тимчасово вилучені під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 , тому саме йому, а не ОСОБА_1 , вони могли б підлягати поверненню.

Однак із таким висновком погодитися не можна, виходячи із наступного.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, із урахуванням зазначених норм матеріального права, при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог обґрунтовано виходив із того, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Як встановили суди, ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , у якому на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 14 листопада 2014 року в межах кримінального провадження № 12014180000000107 слідчим ОСОБА_2 24 листопада 2014 року проведено обшук, за результатами якого були виявлені і вилучені грошові кошти у сумі 80 000 доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США.

Вказані обставини свідчать, що кошти були вилучені у житловому приміщенні, яке належало позивачу. Після їх вилучення позивач 26 листопада 2014 року у звернувся до слідчого із заявою про повернення належних йому коштів у розмірі 80 тис. дол. США, однак кошти повернуто не було у зв`язку з їх викраденням з кабінету слідчого, який не забезпечив належне зберігання вилучених при обшуку речей. Вина сзлідчого УМВС України в Рівненській області ОСОБА_2 у незбереженні вилучених грошових коштів встановлена вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2015 року у справі № 569/575/15-к.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, районний суд, із урахуванням встановлених обставин та норм права, правильно виходив з наявності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки грошові кошти було вилучено у належному позивачу житловому приміщені, неправомірність набуття цих коштів судами не встановлено. Доказів того, що вилучені кошти у розмірі 80 тис. дол. США належали ОСОБА_4 (зятю позивача), або ж іншій особі, матеріали справи не містять. ОСОБА_1 надав докази на підтвердження того, що з 01 липня 1999 року по 30 червня 2013 року офіційно працював на території Чеської Республіки у ТОВ «ІНТЕРВОБІ» та його середній місячний дохід складав 30 000 чеських крон. Неправомірність набуття позивачем вказаних коштів відповідачами не доведено.

Слід також зазначити, що в обвинувальному акті, який складено 16 січня 2015 року прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Рівненської області у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР 26 листопада 2014 року за № 42014180000000148, за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, зазначено про те, що діями ОСОБА_2 завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_1 у вигляді незабезпечення схоронності тимчасово вилученого у нього майна, що призвело до його викрадення та спричинення тяжких наслідків.

В ухвалі Апеляційного суду Рівненської області від 08 лютого 2016 року, якою частково змінено вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 07 грудня 2015 року у справі № 569/575/15-к, зазначено, що за вироком суду, ОСОБА_2 , працюючи на посаді слідчого СУ УМС України в Рівненській області, будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, неналежно виконуючи покладені на нього службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, вчинив службову недбалість, а саме 24 листопада 2014 року в період часу з 19 год. 50 хв. по 02 год. 20 хв. 25 листопада 2014 року на підставі ухвали слідчого судді ним було проведено обшук в житлі та іншому володінні за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , та під час проведення цього обшуку, в числі інших речей та майна, ОСОБА_2 у будинку за вказаною адресою виявив та вилучив готівку у вигляді іноземної валюти у сумі 80 000 доларів США, які належали ОСОБА_1 .

Із урахуванням встановлених обставин висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не довів належність саме йому грошових коштів ґрунтується на припущеннях.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вищевказаного не врахував, дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про задоволенні позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, точно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та по суті правильне рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 18 липня 2019 року скасувати, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович