ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №335/2236/15-а(2-а/335/1/2016)

адміністративне провадження №К/9901/7972/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради, треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Управління містобудування та архітектури Запорізької обласної державної адміністрації, Комунальний заклад «Запорізький обласний центр по охороні культурної спадщини» Запорізької обласної ради, Державна архітектурна-будівельна інспекція України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Житлово-будівельний кооператив «ВАШ ДІМ» про визнання протиправними пунктів містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «ВАШ ДІМ» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Уханенка С.А., Богданенка І.Ю., Дадим Ю.М. від 19 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради (далі - Департамент, відповідач), треті особи: Управління містобудування та архітектури Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Управління, третя особа), Комунальний заклад «Запорізький обласний центр по охороні культурної спадщини» Запорізької обласної ради (далі - КЗ «ЗОЦОКС», третя особа), Державна архітектурна-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ України, третя особа), Житлово-будівельний кооператив «Ваш Дім» (далі - ЖБК «Ваш Дім», третя особа), в якому просив:

- визнати протиправними пункт 3 розділу «Загальні дані», пункти 5, 6, 12 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки (МУО) за адресою: АДРЕСА_1, видані 11 серпня 2014 року Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради за реєстраційним № МБУ-2014/0059 голові правління Житлово-будівельного кооперативу «ВАШ ДІМ»;

- зобов`язати Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради внести зміни до пункту 3 розділу «Загальні дані», пунктів 5, 6, 12 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, видані 11 серпня 2014 року Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради за реєстраційним № МБУ-2014/0059 голові правління Житлово-будівельного кооперативу «ВАШ ДІМ».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що зазначені пункти МУО є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки згідно з частиною четвертою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Всупереч зазначених вимог відповідачем при розгляді заяви про видачу МУО залишено поза увагою дійсні наміри забудовника - ЖБК «ВАШ ДІМ» щодо нового будівництва, а не реконструкції (пункт 3 розділу «Загальні дані» Містобудівних умов і обмежень). Крім того, позивач вказав на інші чисельні порушення, допущені відповідачем під час видачі спірних МУО.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2016 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що видача містобудівних умов і обмежень жодним чином не обмежує та не може обмежувати права позивача, оскільки є частиною вихідних даних, якими у подальшому мають керуватися і використовувати у своїй діяльності проектувальник і забудовник.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправними пункт 3 розділу «Загальні дані», пункти 5, 6, 12 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, видані 11 серпня 2014 року Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради за реєстраційним «МБУ-2014/0059 голові правління Житлово-будівельного кооперативу «ВАШ ДІМ».

Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що допущенні порушення в частині невизначення всіх норм щодо відстані між житловими будинками, житловими і громадськими, виробничими будинками і гаражами, визначені в ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та інші порушення підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що є підставою для скасування відповідних пунктів МУО.

Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що МУО забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, видані 11 серпня 2014 року Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради за реєстраційним №МБУ-2014/0059, втратили чинність шляхом прийняття нових МУО № 0043 від 15 січня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ЖБК «ВАШ ДІМ» звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 травня 2016 року залишити в силі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 15 серпня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 335/2236/15-а(2-а/335/1/2016), витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу ЖБК «ВАШ ДІМ», однак, розгляд справи цим судом закінчено не було.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 335/2236/15-а(2-а/335/1/2016) за касаційною скаргою ЖБК «ВАШ ДІМ» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі зібраних у матеріалах справи доказів, що 11 серпня 2014 року Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради за реєстраційним № МБУ - 2014/0059 голові правління ЖБК «ВАШ ДІМ» видано містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 3 розділу «Загальні дані» МУО передбачено наміри забудови - реконструкція об`єкту незавершеного будівництва (капітальної трьохповерхневої будівлі кафе з офісними приміщеннями та підвалом) під односекціний п`ятиповерховий житловий будинок.

Пунктом 5 та пунктом 12 розділу «Містобудівні умови та обмеження» визначено: планувальні обмеження (зони охорони пам`яток культурної спадщини, зони охоронюваного ландшафту, межі історичних ареалів, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, санітарно-захисні та інші охоронювані зони) - зона акустичного дискомфорту від залізниці, зона підвищеного рівня забруднення повітря, межі історичних ареалів, ґрунти, що просідають. Згідно статті 14 Закону України «Про архітектурну діяльність» містобудівні та архітектурні проектні рішення об`єкту необхідно узгодити з головним архітектором міста. Вимоги щодо охорони культурної спадщини - відсутні.

Пункт 5 МУО містить відомості, що будівництво здійснюється на ґрунтах, що просідають.

В пункті 6 розділу «Містобудівні умови та обмеження» Містобудівних умов і обмежень зазначено: «Мінімально допустимі відстані від об`єктів, які проектуються, до існуючих будинків та споруд - згідно додатком .3.1 ДБН 360-92** «Планування і забудова міських та сільських поселень».

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ЖБК «ВАШ ДІМ» зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що предмет спору у даній справі відсутній, оскільки права позивача оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень жодним чином не порушені, а спірні МУО на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій втратили свою чинність.

Від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу ЖБК «ВАШ ДІМ», в якому зазначається, що апеляційний суд прийняв законне та обґрунтоване рішення на підставі правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Повноваження Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Згідно з положеннями частини другої статті 24 цього ж Закону забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Статтею 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі.

Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви.

Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Рішення про відмову у видачі вихідних даних приймається лише у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Процедуру надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст визначено Порядком надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 109 від 07 липня 2011 року (далі - Порядок № 109, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до пункту 2.1 якого містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з пунктом 2.2 Порядку № 109 для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва.

Відповідно до пункту 2.4 Порядку № 109 розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що містобудівні умови та обмеження видаються за заявою суб`єкта містобудування та доданих до неї документів, перелік яких встановлений пунктом 2.2 Порядку № 109. При цьому підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є невідповідність намірів забудови, тобто, якщо запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15, від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржувані пункти МУО не відповідають вимогам державних будівельних норм та містобудівній документації на місцевому рівні, зокрема, щодо намірів забудови земельної ділянки, дотримання відстані між будинками та спорудами, необхідності передбачення заходів охорони культурної спадщини, проведення експертизи проекту, що є підставою для визнання їх протиправними. Колегія суддів погоджується з такою оцінкою суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 3.10 Державних будівельних норм України (чинних на момент виникнення спірних правовідносин; ДБН А.2.2-3-2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво») поняття реконструкція визначено як перебудова введених в експлуатацію в установленому порядку об`єктів будівництва.

Судами попередніх інстанцій було встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що пунктом 3 розділу «Загальні дані» Містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки передбачено наміри забудови - реконструкція об`єкту незавершеного будівництва (капітальної трьохповерхневої будівлі кафе з офісними приміщеннями та підвалом) під односекціний п`ятиповерховий житловий будинок. Разом з тим, об`єкт незавершеного будівництва (капітальної трьохповерхневої будівлі кафе з офісними приміщеннями та підвалом) за адресою: АДРЕСА_1, щодо якого зазначено реконструкцію, не був введений в експлуатацію і не міг бути об`єктом реконструкції.

З огляду на вищезазначені обставини, висновок суду апеляційної інстанції про те, що пункт 3 загальних даних МУО не відповідає положенням пункту 3.10 ДБН А.2.2-3-2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» є обґрунтованим.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що відповідно до Генерального плану міста Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15 вересня 2004 року № 4, земельна ділянка, щодо забудови якої надано МУО, розташована в зоні історичних ареалів міста.

Згідно Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 року, місто Запоріжжя віднесено до вказаного Списку.

Пунктом 2 частини четвертої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено обов`язкове проведення експертизи об`єктів будівництва, які споруджуються на територіях із складними інженерно-геологічними та техногенними умовами, - в частині міцності, надійності та довговічності будинків і споруд.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, пунктом 5 та пунктом 12 розділу «Містобудівні умови та обмеження» визначено: планувальні обмеження (зони охорони пам`яток культурної спадщини, зони охоронюваного ландшафту, межі історичних ареалів, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, санітарно-захисні та інші охоронювані зони) - зона акустичного дискомфорту від залізниці, зона підвищеного рівня забруднення повітря, межі історичних ареалів, ґрунти, що просідають, однак, вимоги щодо охорони культурної спадщини - відсутні; в частині планувальних обмежень МУО необхідність проведення експертизи об`єктів будівництва не вказано, що відповідно є порушенням вимог пункту 2 частини четвертої статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що допущенні порушення в частині невизначення всіх норм щодо відстані між житловими будинками, житловими і громадськими, виробничими будинками і гаражами, визначені в ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», та інші порушення підтверджуються довідкою Управління містобудування та архітектури Запорізької обласної державної адміністрації «Про результати перевірки діяльності Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради стосовно дотримання вимог чинного містобудівного законодавства під час надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, копія якої міститься у матеріалах справи.

Зокрема, у довідці зазначено, що видані МУО містять лише обмеження щодо протипожежного розриву між будинками, але обмеження щодо відстані між будинками для врахування норм інсоляції не зазначені.

Таким чином, з огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідні пункти МУО забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, видані 11 серпня 2014 року Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради за реєстраційним № МБУ-2014/0059, не відповідають будівельним нормам та містобудівній документації на місцевому рівні, тобто видані з порушенням встановленого законом порядку.

Стосовно доводів скаржника про те, що права позивача у спірних правовідносинах жодним чином не порушені колегія суддів зазначає наступне.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов`язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 815/219/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 766/12374/17.

З урахуванням приписів статей 2, 5, 9 КАС України слід дійти висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 360/1193/17.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено понятті «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільно-процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалами справи, позивач проживає у будинку, що знаходиться поруч із об`єктом реконструкції за адресою: АДРЕСА_1, щодо якого видані оскаржувані МУО. У позовній заяві та апеляційній скарзі позивачем стверджувалось порушення його права на безпечні та комфортні умови життя, гарантовані, зокрема, статтею 50 Конституції України, оскільки незаконне будівництво створює умови, за яких відповідне право позивача буде порушено.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що у даному випадку має місце захист особою свого законного інтересу, а саме - права на безпечне навколишнє середовище та комфортні умови проживання, яке порушено внаслідок прийняття неправомірного рішення суб`єктом владних повноважень, що у разі його реалізації призведе до недотримання суб`єктом містобудівної діяльності будівельних норм та стандартів, вимог містобудівної документації на місцевому рівні.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16.

Стосовно доводів скаржника про те, що предмет судового спору відсутній, оскільки на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій спірні МУО втратили чинність колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, суд надавав правову оцінку оскаржуваним пунктам МУО на момент їх прийняття, та зважаючи на те, що МУО забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, видані 11 серпня 2014 року Департаментом архітектури та містобудування Запорізької міської ради за реєстраційним №МБУ-2014/ 0059 , втратили чинність на момент розгляду справи судом, дійшов до висновку, що ефективним способом захисту буде саме визнання протиправними пункту 3 розділу «Загальні дані», пунктів 5, 6, 12 розділу «Містобудівні умови та обмеження» МУО.

Правова позиція щодо необхідності оцінки актів, які втратили чинність, якщо їх правомірність є предметом судового розгляду, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 806/1350/15.

Колегія суддів погоджується з такою оцінкою суду апеляційної інстанції, оскільки неправомірність вказаних пунктів МУО встановлена саме на момент їх прийняття. Крім того, колегія суддів враховує, що на момент звернення позивача до суду з позовом спірні МУО були чинними.

Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час винесення постанови, відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «ВАШ ДІМ» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко