ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №263/13201/15-а

адміністративне провадження №К/9901/14400/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 263/13201/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакі ЛТД"

до Маріупольської міської ради,

третя особа - головний спеціаліст відділу землеустрою та охорони земель Управління земельних відносин Маріупольської міської ради Магдаліц Олександр Сергійович

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Маріупольської міської ради

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Ястребової Л.В., суддів Ляшенка Д.В., Компанієць І.Д.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

3 листопада 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакі ЛТД" (далі - позивач, ТОВ «Лакі ЛТД») звернулось до суду з адміністративним позовом до Маріупольської міської ради (далі також - відповідач), третя особа: головний спеціаліст відділу землеустрою та охорони земель Управління земельних відносин Маріупольської міської ради Магдаліц Олександр Сергійович про визнання незаконними дії головного спеціаліста відділу землеустрою та охорони земель Управління земельних відносин Маріупольської міської ради Магдаліц Олександр Сергійович при проведенні 1 вересня 2015 року перевірки дотримання вимог земельного законодавства ТОВ «Лакі ЛТД», скасування вказівки (попередження), що видана головним спеціалістом відділу землеустрою та охорони земель Управління земельних відносин Маріупольської міської ради № 86/2015 від 1 вересня 2015 року про усунення порушення земельного законодавства.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакі ЛТД" відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що головний спеціаліст відділу землеустрою та охорони земель Управління земельних відносин Маріупольської міської ради Магдаліц О.С. діяв в межах своїх повноважень відповідно до вимог Закону, а саме: перевірив дотримання режиму використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення в результаті чого встановлено використання її не за цільовим призначенням а саме: розміщення кафе; з'ясовано обставини і суть скоєного правопорушення земельного законодавства, а саме не цільове використання земельної ділянки; встановлено особу, яка здійснила правопорушення земельного законодавства, а саме встановлено використання земельної ділянки ТОВ «Лакі ЛТД», що підтверджується також договором оренди земельної ділянки.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лакі ЛТД" задоволено частково: постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 лютого 2016 року у справі № 263/13201/15-а скасовано в частині відмови у задоволенні позову про скасування вказівки (попередження), виданої головним спеціалістом відділу землеустрою та охорони земель Управління земельних відносин Маріупольської міської ради № 86/2015 від 1 вересня 2015 року, та задоволено позов в цій частині, а саме скасовано вказівку (попередження), видану головним спеціалістом відділу землеустрою та охорони земель Управління земельних відносин Маріупольської міської ради № 86/2015 від 1 вересня 2015 року. В іншій частині постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 лютого 2016 року у справі № 263/13201/15-а залишено без змін.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позову про скасування вказівки (попередження), виданої головним спеціалістом відділу землеустрою та охорони земель Управління земельних відносин Маріупольської міської ради № 86/2015 від 1 вересня 2015 року, тому, в цій частині постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції зроблений помилковий аналіз норм матеріального права у зв'язку із чим цей суд дійшов невірного висновку, та помилково вважає про правомірність зміни виду користування земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Так, відповідач звертає увагу, що земельна ділянка надана для роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (функціонування торгівельного павільйону), що по класифікації видів цільового призначення земель є 52 (03.07) - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Однак, земельна ділянка використовується для розміщення кафе, що кваліфікацією видів цільового призначення земель є 55 (03.08) - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

При цьому, відповідно до статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Такого проекту ТОВ «Лакі ЛТД» не розроблялося та не затверджувалося Маріупольською міською радою.

Позиція інших учасників справи

26 червня 2016 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу, в яких він зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №263/13201/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 28 листопада 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №263/13201/15-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 29 листопада 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лакі ЛТД" є юридичною особою, зареєстровано Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 1 вересня 1998 року, за ідентифікаційним кодом юридичної особи 30073612, місцезнаходження юридичної особи: бул. Шевченка, б. 295-а, м. Маріуполь, Донецька область, 87554, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №284738.

Рішенням Маріупольської міської ради від 27 березня 2012 року № 6/17-1780 продовжено строк оренди земельної ділянки по бул. Шевченко в Жовтневому районі міста Маріуполя ТОВ «Лакі ЛТД».

Пунктом 1 цього рішення вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою по складанню документів, які підтверджують право на земельний участок та продовжити на 5 років строк оренди земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови) (кадастровий номер 1412336300:01:018:0322) площею 0,0032 га для роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (функціонування торгового павільйону) по бул. Шевченка, 295-а у Жовтневому районі м. Маріуполя ТОВ «ЛАКІ ЛТД».

На підставі цього рішення між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки від 22 травня 2012 року.

Підпунктом 5.1 пункту 5 цього договору встановлено, що земельна ділянка передається в оренду з метою та за цільовим призначенням, а саме, для роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (функціонування торгового павільйону).

Зазначений договір зареєстровано у книзі записів про державну реєстрацію договорів оренди землі про що вчинено запис від 24 травня 2012 №141230004000923.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про охорону земель», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про землеустрій».

Можливість здійснення самоврядного контролю у галузі земельних відносин передбачена, окрім статті 189 Земельного кодексу України, статтею 20 Закону України «Про охорону земель".

Порядок здійснення контрольних повноважень органами місцевого самоврядування визначається насамперед Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Зокрема, пунктом "б" частини першої статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» надає виконавчим органам рад повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою та надає можливість виконавчим органам міських, сільських, селищних рад здійснювати підготовку висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; вирішувати земельні спори у порядку, встановленому законом.

Окрім зазначених у цій нормі повноважень, до контролюючих функцій можна віднести, зокрема, припинення прав користування земельною ділянкою відповідно до статей 141, 143 Земельного кодексу України у випадку наявності порушень у діях відповідних суб'єктів.

Так, судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини, які мають значення для вирішення цієї справи.

01 вересня 2015 року головним державним спеціалістом відділу землеустрою та охорони земель управління земельних відносин Маріупольської міської ради Магдаліц Олександром Сергійовичем, відповідно до вимог статей 12, 189 Земельного Кодексу України, статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства ТОВ «Лакі ЛТД».

За результатами зазначеної перевірки складено Акт від 1 вересня 2015 року, яким встановлено, що ТОВ «Лакі ЛТД» використовується земельна ділянка із земель житлової та громадської забудови, за адресою бул. Шевченко б/н, навпроти ринку «Космос» на підставі договору оренди від 24 травня 2012 року №141230004000923 за цільовим призначенням: для роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (функціонування торгівельного павільйону), але використовується під розміщення кафе, що є порушенням статей 96, 211, 212 Земельного кодексу України.

У той же день, 1 вересня 2015 року, спеціалістом відділу землеустрою та охорони земель управління земельних відносин Маріупольської міської ради видано вказівку (попередження) про необхідність усунення порушень вимог земельного законодавства №86/2015, згідно якої позивачу надано строк на усунення виявлених порушення вимог земельного законодавства, зазначених в Акті перевірки у шестиденний строк. Про виконання вказівки (попередження) необхідно повідомити до 7 вересня 2015 року.

Зазначена вказівка (попередження) отримана ТОВ «Лакі ЛТД» 10 вересня 2015 року, що підтверджується відбитком штемпеля на конверті.

07 вересня 2015 року головним державним спеціалістом відділу землеустрою та охорони земельну правління земельних відносин Маріупольської міської ради Магдаліц Олександром Сергійовичем проведено додаткову перевірку за вказаною адресою та вдруге складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, за результатами проведення якої встановлено, що вимоги вказівки (попередження) №86/2015 від 1 вересня 2015 року ТОВ «Лакі ЛТД» не виконано. Виявлені порушення вимог земельного законодавства України не усунуто.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

статтею 19 Земельного кодексу України передбачено такі категорії земель за основним цільовим призначенням: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23 липня 2010 року № 548 (далі - КВЦПЗ), розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 року № 224. Код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Зокрема, Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25 листопада 2016 року, передбачає, що за основним цільовим призначенням землі поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення (Секція А); землі житлової та громадської забудови (Секція В); землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (Секція С); землі оздоровчого призначення (Секція D); землі рекреаційного призначення (Секція Е); землі історико-культурного призначення (Секція G); землі лісогосподарського призначення (Секція Н); землі водного фонду (Секція І); землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (Секція J); землі запасу, резервного фонду та загального користування (Секція К).

За функцією використання землі поділяються на: землі сільськогосподарського призначення (01); землі житлової забудови (02); землі громадської забудови (03); землі природно-заповідного фонду (04); землі іншого природоохоронного призначення (05); землі оздоровчого призначення (06); землі рекреаційного призначення (07); землі історико-культурного призначення (08); землі лісогосподарського призначення (09); землі водного фонду (10); землі промисловості (11); землі транспорту (12); землі зв`язку (13); землі енергетики (14); землі оборони (15); землі запасу (16); землі резервного фонду (17); землі загального користування (18); для цілей підрозділів 16.00-18.00 та для збереження і використання земель природно-заповідного фонду (19).

Положеннями частини першої статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Таким чином, земельним законодавством встановлено, що за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється лише зміна цільового призначення земельних ділянок, а віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до частини п'ятої статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником самостійно з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 листопада 2019 року у справі №344/10412/16-а.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка була затверджена рішенням Маріупольської міської ради від 27 березня 2012 року №6/17-1780 класифікація видів цільового призначення земель є 52 (03.07) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. При цьому, між Маріупольською міською радою та ТОВ «Лакі ЛТД» укладено договір оренди земельної ділянки від 24 травня 2012 року №141230004000923 за цільовим призначенням для роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (функціонування торгівельного павільйону).

Однак, як встановлено судами з матеріалів перевірки дотримання вимог земельного законодавства України ТОВ «Лакі ЛТД» використовують земельну ділянку під розміщення кафе, що за класифікацією видів цільового призначення земель є 55 (03.08) - для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування та не затверджувалося рішенням Маріупольської міської ради від 27 березня 2012 року № 6/17-1780.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки за кадастровим номером 1412336300:01:018:0322 площею 0,0032 га ТОВ «Лакі ЛТД» не розроблялося та не затверджувалося Маріупольською міською радою.

Враховуючи вищенаведене вбачається, що ТОВ «Лакі ЛТД» використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, що є порушенням статті 96 Земельного кодексу України.

Так, пунктом «а» частини першої статті 96 Земельного кодексу України встановлено, що землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до пункту «ґ» частини першої статті 211 Земельного кодексу України, юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Частиною другою статті 212 Земельного кодексу України передбачено приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що головний спеціаліст відділу землеустрою та охорони земель Управління земельних відносин Маріупольської міської ради Магдаліц О.С. діяв в межах своїх повноважень відповідно до вимог закону, а саме: перевірив дотримання режиму використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення в результаті чого встановлено використання не за цільовим призначенням а саме: розміщення кафе; з'ясував обставини і суть скоєного правопорушення земельного законодавства, а саме не цільове використання земельної ділянки; встановив особу, яка здійснила правопорушення земельного законодавства, а саме встановлено використання земельної ділянки ТОВ «Лакі ЛТД», що підтверджується також договором оренди земельної ділянки.

Тоді, як судом апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального законодавства, скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В рішенні у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року необхідно скасувати, а постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 лютого 2016 року - залишити в силі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Маріупольської міської ради задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року скасувати.

Постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 лютого 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко