ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа

№ 607/4939/19

у 1-й інстанції Герчаківська О.Я.

№ 22-ц/817/901/19

- Ткач З.Є.

- 305010300

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Ткач З.Є.

суддів: Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

за участю секретаря Костів Х.Ю.,

з участю представника Прокуратури Тернопільської області Ємець Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/4939/19 за апеляційною скаргою Прокуратури Тернопільської області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2019 року, ухваленого суддею Герчаківська О.Я., повний текст рішення складено 19 червня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Тернопільської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Прокуратури Тернопільської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 22 січня 2013 року органом досудового розслідування внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

17 грудня 2014 року її повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та в подальшому обвинувальний акт скеровано до суду.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року вирок Тернопільського міськрайонного суду від 23 квітня 2018 року залишено без змін, в апеляційній скарзі прокурора - відмовлено. Отже, вирок Тернопільського міськрайонного суду від 23 квітня 2018 року, яким її визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 366 КК України та виправдано, набрав законної сили 11 грудня 2018 року.

Зазначала, що внаслідок незаконного кримінального переслідування вона понесла тяжкі духовні і психічні страждання, її гідність було принижено, відбулися вимушені зміни у повсякденному житті і у стосунках між родичами, друзями, знайомими, колегами, а також знизився престиж та ділова репутація. Важливим доказам приниження гідності та репутації позивачки є те, що практично більше як 4 роки знайомі, друзі, сусіди та ділові партнери знали, що вона є обвинуваченою у кримінальному провадженні, ставились до неї як до особи, яка перебуває під судом. Моральні страждання також полягали у вимушеності виділення часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, що суттєво порушило її життєві ритми та зв`язки, ділову репутацію, звернення до послуг професійних адвокатів, постійні засідання судів, тощо. ОСОБА_1 переживала з приводу незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності, була вимушена на протязі більше чотирьох років доводити свою невинуватість, докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи те, що вона перебувала під слідством та судом у період з 17 грудня 2014 року по 11 грудня 2018 року, просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2019 року вирішено:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 230 000 (двісті тридцять тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог відмовити.”

Не погодившись із даним рішенням, Прокуратура Тернопільської області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, зменшивши розмір її стягнення до 175266 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не вірно визначено період, за який підлягає стягненню моральна шкода. Зокрема вказує, що відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у справах №493/38/17 від 14 червня 2018 року, №496/851/15-ц від 11 липня 2018 року, періодом, за який необхідно проводити особі відшкодування моральної шкоди є період з дати оголошення особі про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили. Початком притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності є дата повідомлення їй підозри у кримінальному провадженні №12014210180000733 — 27 травня 2015 року.

Проте суд першої інстанції стягнув моральну шкоду за період з 19 грудня 2014 (внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань) по 11 грудня 2018 року (постановлення ухвали апеляційним судом).

Зазначає, що суд залишив поза увагою відсутність доказів, які мала б надати позивачка для підтвердження заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат майнового характеру.

Наголошує на тому, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Метою такого відшкодування, в першу чергу, має бути справедлива сатисфакція за моральні страждання особи, а не її матеріальне збагачення після припинення кримінального переслідування.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Однак, відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнення моральної шкоди.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлений про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розвитку справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі позивачки, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення відповідає вищевказаним вимогам закону.

Судом установлено наступні обставини, які не заперечувались сторонами.

22 січня 2013 року, на підставі повідомлення громадянина ОСОБА_2 про вчинення посадовими особами ПП « ОСОБА_3 » злочину, прокуратурою Тернопільського району внесено відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013210180000007 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та скеровано в СВ Тернопільського РВ УМВС України в Тернопільській області для проведення досудового розслідування.

17 грудня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

19 грудня 2014 року старшим прокурором прокуратури Тернопільського району Горохівським Б.Т. було виділено матеріали досудового розслідування з кримінального провадження №42013210180000007 від 22 січня 2013 року в кримінальне провадження № 12014210180000733 від 19 грудня 2014 року з приводу вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

Як слідує з обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12014210180000733 від 19 грудня 2014 року, складеному слідчим СВ Тернопільського РВ УМВС України в Тернопільській області Підперигою ОСОБА_4 .І. 28 травня 2015 року, ОСОБА_1 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року) внесення службовою особою до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2018 року (провадження № 607/9366/15-к) ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 грудня 2018 року вирок Тернопільського міськрайонного суду від 23 квітня 2018 року залишено без змін, в апеляційній скарзі прокурора — відмовлено.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» №266/94-ВР від 01 грудня 1994 рок (стаття 1 зазначеного Закону).

Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У наведених в статті 1 Закону №266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету (пункт 1 статті 3, частина перша статті 4 цього Закону).

Статтею 11 Закону №266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За змістом положень частини першої статті 12 зазначеного Закону розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

З метою визначення порядку застосування Закону №266/94-ВР затверджено Положення, пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Втім, відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановлене законом.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, виникає у громадянина у разі постановлення судом відносно нього виправдовувального вироку, незалежно від того, яка підстава слугувала для постановлення такого вироку; визначення розміру відшкодування моральної шкоди відноситься до компетенції суду, таке право може бути реалізоване як при винесенні виправдовувального вироку, так і у спосіб заявлення відповідного позову в порядку цивільного судочинства; шкода відшкодовується за рахунок Державного бюджету і відповідає за таку шкоду Держава в особі уповноважених органів, в тому числі і в особі Державної казначейської служби України, як органу, на який покладено виконання рішення суду про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та Прокуратури Тернопільської області, позивачці спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, переживаннях та порушенні звичного способу життя та підлягає стягненню з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Визначаючи розмір завданої моральної шкоди, суд погодився з доводами позивачки частково та визначив розмір моральної шкоди у сумі 230000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення в користь позивачки моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок перебування під слідством та судом, однак, вважає, що суд допустився помилки в частині визначення періоду, за який необхідно проводити особі відшкодування моральної шкоди.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом визначено період, за який підлягає стягненню моральна шкода в користь ОСОБА_1 , починаючи з 19 грудня 2014 року (дати внесення відомостей в Єдиний державний реєстр судових рішень).

Як вбачається зі змісту обвинувального акта у кримінальному провадженні №12014210180000733, 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. (а.с.78)

Таким чином, початком періоду, з якого ОСОБА_1 слід обчислювати нарахування моральної шкоди, буде 17 грудня 2014 року - дата оголошення їй про підозру у вчиненні злочину, а не 19 грудня 2014 року - дата внесення відомостей до ЄРДР.

При цьому колегія суддів бере до уваги наступне.

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»).

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює весь період провадження.

У кримінальному провадженні відлік часу, на думку ЄСПЛ, починається з моменту висунення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включається й арешт, і початок слідства, коли особу притягують як підозрювану, і повідомлення про кримінальне переслідування, й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження і що істотно впливають на становище підозрюваного» (справа «Екле проти ФРН»). У п. 253 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст. 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у п. 1 ст. 6 (див. п. 62 рішення ЄСПЛ від 18 січня 2007 року у справі «Шубінський проти Словенії»)».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо обрахування моральної шкоди з 27 травня 2015 року — дати оголошення ОСОБА_1 про підозру, оскільки як вбачається з вищенаведеного обвинувального акту (а.с. 78), 17 грудня 2014 року позивачці було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а вже 27 травня 2019 року їй було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Щодо розміру стягнутої моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного.

ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 17 грудня 2014 року (день повідомлення про підозру) по 11 грудня 2018 року (дата набрання виправдовувальним вироком суду законної сили), тобто 47 місяців 26 днів.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2019 року визначено в сумі 4173 гривні.

Таким чином, розмір відшкодування завданої позивачці моральної шкоди не може бути меншим ніж 199630,93 грн. (4173х47=196131+4173/31*26=199630,93, де 47-кількість повних місяців перебування під слідством та судом, 26-кількість календарних днів перебування під слідством та судом у грудні, 4173-розмір мінімальної заробітної плати, встановлений на момент розгляду справи).

Визначивши остаточний розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню — 230000,00 грн, суд першої інстанції правомірно врахував тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких зазнала позивачка, її можливості з приводу відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, та на підставі цих обставин суд прийшов до обґрунтованого висновку, що грошова сума, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди відповідатиме вимогам розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, колегією суддів відхиляються, оскільки судом при визначенні розміру морального відшкодування було враховано характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнала позивачка, та в основу визначення розміру відшкодування шкоди заклав вимоги частин другої, третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, який у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Помилки, допущені судом у визначені періоду перебування позивачки під слідством і судом істотно не вплинули на остаточний розмір моральної шкоди, яку суд постановив стягнути на користь позивачки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та положення ст. 375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Тернопільський апеляційний суд в складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Прокуратури Тернопільської області залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2019 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 26 листопада 2019 року.

Головуючий: Ткач З.Є.

Судді: Міщій О.Я.

Шевчук Г.М.