ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.19 р. Справа № 917/817/19

За позовною заявою Селянського фермерського господарства Доленка Василя Григоровича "Колос", с. Мала Побиванка, Гадяцький район, Полтавська область, 37311

до Виконавчого комітету Краснолуцької сільської ради вул.Миру, 24, с.Красна Лука, Гадяцький район, Полтавська область АДРЕСА_1

про визнання права користування земельною ділянкою.

Суддя Погрібна С.В.

Секретар судового засідання Коваленко О.С.

Представники :

від позивача: Дігтярь Л.А., посвідчення адвоката № 735 від 16.03.2016 р.

від відповідача: Семенко Б.М., посвідчення адвоката № 1521 від 30.03.2016 р.

Обставини справи. Селянське фермерське господарство Доленка Василя Григоровича "Колос" звернулося з позовом до Виконавчого комітету Краснолуцької сільської ради про визнання права користування земельною ділянкою площею 100,00 га., Державний Акт на право постійного користування землею від 23.12.1999 р., Серія ПЛ № 12 для ведення фермерського господарства.

Ухвалою суду від 28.05.2019 р. (з урахуванням ухвали про виправлення описки) прийнято позовну заяву до розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх. № 6051 від 11.06.2019 р.).

25.06.2019 р. відповідачем подано клопотання про надання додаткових доказів (вх. № 6550).

Ухвалою суду від 25.06.2019 р. судом за власною ініціативою продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 08.08.2019 р.

В судовому засіданні 08.08.2019 р. оголошено перерву до 21.08.2019 р.

21.08.2019 р. позивачем подано відповідь на відзив (вх. № 8878).

Судове засідання призначене на 21.08.2019 р. не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 17.09.2019 р.

17.09.2019 р. судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.10.2019 р.

В судовому засіданні 17.10.2019 р. представником позивача викладено зміст позовних вимог, представником відповідача викладено зміст заперечень.

Судом досліджено наявні в матеріалах справи докази .

В судовому засіданні 17.10.2019 р. оголошено перерву до 14.11.2019 р. на 10:00 год.

14.11.2019 р. від позивача надійшло клопотання про надання додаткових доказів (вх. № 12556).

В судовому засіданні представник позивача просив суд долучити їх до матеріалів справи.

Відповідно до статті 207 ГПК України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

В судовому засіданні 14.11.2019 р. судом залишено подане позивачем клопотання без розгляду та повідомлено, що подані позивачем додаткові докази будуть долучені до матеріалів справи, однак, не будуть взяті до уваги при прийнятті рішення по справі, оскільки про наявність вказаних документів позивачу було відомо та останній мав змогу долучити їх до матеріалів справи до закриття підготовчого засідання та переходу розгляду справи по суті, а саме до 17.09.2019 р.

Представникам сторін надано заключне слово, які підтримали свою позицію викладену письмово та озвучено в судових засіданнях.

Судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, суд розглядає спір за наявними матеріалами.

Встановивши всі обставини справи та дослідивши надані документальні докази, суд встановив, що рішенням Гадяцької районної ради Полтавської області від 22.12.1999 року "Про надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надано громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку площею 100 га., в тому числі рілля 95,6 га, пасовища - 1,7 га., під водою 2,7 га. із земель запасу Малої Побиванської сільської ради (а.с 12).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею від 23.12.1999 р. Серія № 12 (а.с. 13-16).

24.04.2000 року ОСОБА_1 зареєстровано СФГ Доленка Василя ОСОБА_2 "Колос", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 9) та випискою з ЄДР (а.с. 8).

Розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 24.04.2000 року № 171 (а.с. 17) зареєстровано Статут Селянського (фермерського) господарства Доленка Василя Григоровича "Колос" (а.с. 18-24) та видано свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка.

З наявного в матеріалах справи листа Гадяцького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 11.06.2019 р. вбачається, що 01.11.2001 р. громадянин Доленко ОСОБА_3 помер (а.с. 42).

В 2002 році до Статуту внесено зміни (а.с. 25-26).

03.05.2019 року відповідачем на адресу позивача було направлено лист № 02-31/328, в якому вказано, що після смерті ОСОБА_1 даною земельною ділянкою незаконно користується Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 "Колос", так як право користування земельною ділянкою, виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Просимо припинити незаконне користування вказаною земельною ділянкою (а.с. 11).

Вказаний лист став підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що за змістом чинного на час створення СФГ Доленка Василя Григоровича "Колос" законодавства, хоча державний акт на право постійного користування землею і видано фізичній особі - засновнику фермерського господарства, земельна ділянка була безпосередньо пов`язана із конкретним фермерським господарством, для створення якого цю земельну ділянку було надано, юридична особа - фермерське господарство використовувало її з відповідною метою (ведення фермерського господарства), сільська рада, відділ земельних ресурсів та податковий орган обліковували саме цю земельну ділянку за юридичною особою. Оформлення правовстановлюючого документа на землю фермерському господарству було неможливим, оскільки саме отримання державного акта на землю засновником фермерського господарства є необхідним етапом, передумовою створення фермерського господарства, набуття ним статусу юридичної особи. Проте після створення, державної реєстрації фермерського господарства саме таке господарство є фактичним землекористувачем земельної ділянки.

Також, позивач вказує, що відповідно до правової позиції, сформульованої в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 907/916/17 у господарюючих суб`єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, чітко не встановлений законом строк вчинення дій, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

Особу не може бути позбавлено її власності, у тому числі і права користування, інакше, як на умовах, передбачених законом.

Стосовно питання визначення Виконавчого комітету Краснолуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області неналежним відповідачем позивач зазначає, що саме Виконавчий комітет Краснолуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області листом від 03.05.2019 р. просив припинити незаконне використання спірної земельної ділянки.

Відповідач заперечуючи проти позову та вказує на те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16. Аналогічний висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-311Зцс15, постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц.

Також, відповідач вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту та не вірно визначено відповідача у справі, оскільки позивачем не доведено порушення його речового права з боку відповідача.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Приписами частини 1, 2 статті 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Надання громадянам земельних ділянок у користування, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, на час створення у 2000 році Селянського (фермерського) господарства Доленка Василя Григоровича "Колос" регулювалось положеннями статей 50, 51 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ та Законом України "Про селянське (фермерське) господарство".

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (далі - Закон), що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до абз. 6 частини 2 статті 4 Закону у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

29.07.2003 року Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» втратив чинність на підставі Закону України № 973-IV від 19.06.2003 року "Про фермерське господарство".

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

01 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний Кодекс України.

Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини 2 статті 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, зі змісту частини 2 статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування як громадянам, так і фермерським господарствам не передбачена.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічне положення закріплено в частині 1 статті 31 ЗК України.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Згідно частини 2 статті 31 ЗК України громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 статті 116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод (ч. 1 ст. 131 ЗК України).

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Згідно частини 1 статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Відповідно до частини 4 статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення Гадяцької районної ради Полтавської області від 22.12.1999 року "Про надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства" громадянину ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 100 га., в тому числі рілля 95,6 га., пасовища - 1,7 га., під водою 2,7 га. із земель запасу Малої Побиванської сільської ради та видано Державний акт на право постійного користування землею від 23.12.1999 р. Серія № 12 (а.с. 12-16).

24.04.2000 року ОСОБА_1 зареєстровано СФГ Доленка Василя Григоровича "Колос", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 9) та випискою з ЄДР (а.с. 8).

Розпорядженням голови Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 24.04.2000 року № 171 (а.с. 17) зареєстровано Статут Селянського (фермерського) господарства Доленка Василя Григоровича (а.с. 18-24) та видано свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка.

В 2002 році до Статуту внесено зміни (а.с. 25-26).

З наявного в матеріалах справи листа Гадяцького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 11.06.2019 р. вбачається, що 01.11.2001 р. громадянин Доленко ОСОБА_3 помер (а.с. 42).

Так, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (постанова Великої Палати ВС від 13.03.2018 року по справі № 348/992/16-ц).

Зі змісту статей 2, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на час створення СФГ Доленка Василя Григоровича "Колос") вбачається, що право постійного користування оформлювалось на ім`я голови селянського (фермерського) господарства та посвідчувалось державним актом на право постійного користування землею, після чого здійснювалась державна реєстрація юридичної особи (фермерського господарства), а до спеціальної погосподарської книги вносились дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

З дати реєстрації набуває статусу юридична особа (селянське (фермерське) господарство). З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (постанова Великої Палати ВС від 13.03.2018 року по справі № 348/992/16-ц).

При цьому, від фізичної особи (землекористувача, засновника) до селянського (фермерського) господарства переходять лише обов`язки землекористувача, а не його права (постанова ВС від 22.05.2019 року по справі № 925/939/18).

СФГ Доленка Василя Григоровича "Колос" після його державної реєстрації в праві було здійснювати лише право користування земельною ділянкою, яка була надана його засновнику гр. ОСОБА_1 з метою ведення селянського (фермерського) господарства. Будь-які інші права відсутні.

Право постійного користування земельною ділянкою не дає права користувачу земельної ділянки розпоряджатись нею.

Отже, право постійного користування до позивача СФГ Доленка Василя Григоровича "Колос" від засновника, голови господарства гр. ОСОБА_1 не перейшло.

Спірна земельна ділянка загальною площею 100 га. для ведення селянського (фермерського) господарства належала гр. ОСОБА_1 на праві постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування. Таке право користування припиняється зі смертю особи, якій належало це право. Таким чином, помилковими є твердження позивача про те, що право не припинилось, оскільки такої підстави для припинення права користування земельною ділянкою не передбачено статтею 141 ЗК України. В спірному випадку у зв`язку зі смертю особи припинилось й відповідне право, тобто відсутність суб`єкта правовідносин зумовлює і відсутність прав (припинення прав та обов`язків) (ст. 24-25 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 вимога ЗК України 2002 року про переоформлення прав постійного користування земельною ділянкою до 01 січня 2008 року визнана неконституційною, тобто у цьому випадку гр. ОСОБА_1 не мав обов`язку до 01 січня 2008 року здійснити переоформлення права користування земельною ділянкою. Набрання чинності статті 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що землекористувачі, які набули права постійного користування земельною ділянкою на підставі норм ЗК України, в редакції від 13 березня 1992 року, але на сьогодні є поза рамками кола суб`єктів права постійного користування земельною ділянкою (частина друга статті 92 Кодексу), мають право використовувати надані їм земельні ділянки на праві постійного користування до того часу, поки не буде розроблене законодавче, організаційне та фінансове забезпечення щодо переоформлення права постійного користування на право власності або право оренди. Тобто рішення Конституційного Суду України зводиться до того, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення. Разом з тим, гр. ОСОБА_1 за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою після смерті землекористувача до будь-якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю.

Правова позиція щодо того, що право постійного користування землею припиняється зі смертю особи та до фермерського господарства не переходить висловлено в постанові ВС від 18.03.2019 року по справі № 472/598/16-ц.

На час виникнення спірних правовідносин фермерські господарства не мають права на постійне користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності. Фермерські господарства в силу положень статті 31 ЗК України та статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" можуть мати земельні ділянки на праві власності або на праві оренди. Отже, у зв`язку зі смертю гр. ОСОБА_1 , якому земельна ділянка належала на праві постійного користування, припинилось його право користування, що у свою чергу припинило право користування земельною ділянкою і СФГ Доленка ОСОБА_4 Григоровича "Колос".

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 209, 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (через Господарський суд Полтавської області).

Повне рішення складено 25.11.2019 р.

Суддя Погрібна С.В.