ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 910/1806/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Могила С.К.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 (колегія суддів: Ткаченко Б.О. - головуючий, Сулім В.В., Сітайло Л.Г.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Державне підприємство "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

2. Державна казначейська служба України

3. Управління Державної казначейської служби у Солом`янському районі міста Києва

про визнання права власності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (далі - позивач або АТ "Райффайзен банк Аваль") звернувшись в суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у місті Києві), просило визнати право власності на грошові кошти та зобов`язати вчинити дії.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у результаті технічного збою у програмному забезпечені банку за платіжним дорученням № 443 від 12.09.2018 клієнта банку - Державного підприємства "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", було здійснено подвійне перерахування коштів у сумі 127 473,16 грн. (податок на землю згідно ППР) на рахунок Управління державної казначейської служби України у Солом`янському районі міста Києва. Оскільки помилкове повторне перерахування коштів у сумі 127 473,16 грн. здійснено з кореспондентського рахунку АТ "Райффайзен банк Аваль", тому банк звернувся до казначейської служби та ДФС з вимогою про повернення помилково перерахованих коштів у розмірі 127 473,16 грн. Проте, підтвердивши подвійне зарахування коштів за одним і тим же платіжним дорученням, ДФС не здійснила відповідного повернення, у зв`язку з чим банк просить визнати право власності на грошові кошти у сумі 127 473,16 грн. і зобов`язати відповідача підготувати висновок про повернення цих коштів та передати його компетентному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем обраний невірний спосіб захисту порушеного права про визнання права власності на грошові кошти, який не забезпечує реального захисту порушеного права власника коштів і не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок не повернення коштів. Вимога про зобов`язання вчинити дії не підлягає задоволенню з огляду на те, що нормами Порядків № 787 та № 1146 надано податковим органам право повертати помилково перераховані кошти лише за заявою платника податків і саме платнику податків, а позивач у даному випадку не виступає платником податку. При цьому, судами зауважено, що позивач, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить саме зобов`язати відповідача підготувати та подати висновок про повернення коштів відповідно до положень Порядку № 1146, що не відповідає способу захисту порушеного права, передбаченого положеннями даної норми, тоді як вимога про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 127 473,16 грн. на підставі статті 1212 ЦК України, яка б призвела до реального захисту, ним не заявлялась.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що висновки судів попередніх інстанцій зроблені із порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права, а саме, частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статей 392, 1212 ЦК України, статті 35 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", положень Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція НБУ № 22), що призвело до безпідставної відмови у захисті порушеного права позивача.

4. Відзиви на касаційну скаргу

4.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не містять обґрунтованих посилань на порушення судами норм матеріального або процесуального права, а зводяться до переоцінки обставин справи, встановлених судами, та до необхідності встановлення та дослідження нових обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, тому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1. 25.09.2018 при виконанні АТ "Райффайзен Банк Аваль" платіжного доручення № 443 від 12.09.2018, наданого Державним підприємством "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - третя особа-1, ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою") на безготівковий переказ коштів у сумі 127 473,16 грн. на рахунок Управління державної казначейської служби України у Солом`янському районі міста Києва № 33214811026010, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.) з призначенням платежу "131; 00699750; податок на землю згідно ППР № 0849140304" в програмному забезпечені банка відбувся технічний збій.

5.2. Внаслідок збою, банк, за вищевказаним платіжним дорученням третьої особи-1, помилково здійснив два перекази у сумі 127 473,16 грн. на рахунок відповідача, у загальному розмірі 254 946,32 грн.

5.3. Перший платіж на суму 127 473,16 грн. проведено за рахунок коштів третьої особи-1 з рахунку № НОМЕР_1 , на виконання платіжного доручення № 443 від 12.09.2018, що підтверджується випискою з рахунку.

5.4. Другий платіж внаслідок збою, за реквізитами платіжного доручення № 443 від 12.09.2018, відбувся за рахунок власних коштів банку з кореспондентського рахунку банку № НОМЕР_2 в Національному банку України, що використовується для технічного забезпечення роботи операційного дня банку.

5.5. Вказана обставина підтверджується меморіальними ордерами: № А1IUA9P069 від 25.09.2018 на суму 24 309 018,98 грн. з призначенням платежу: "вирівнювання коррахунку по платежам філіалу файл A1IUA9P.069"; №IUA9P06J від 25.09.2018 на суму 21 534 299,02 грн. з призначенням платежу: "вирівнювання коррахунку по платежах філії файл A1IUA9P.06J". Згідно довідки банку № 170-1/105 від 11.02.2019, внаслідок технічного збою загалом подвійне списання відбулось за 4004 платіжними дорученнями, зокрема, і за вказаним № 443 від 12.09.2018.

5.6. 28.09.2018 позивач звернувся до Голови Державної казначейської служби України з листом щодо повернення помилково перерахованих кошів, в якому зазначив про збій в системі банку та подвійне перерахування коштів на рахунок Державної казначейської служби України (перший раз за рахунок коштів платника податків, другий раз - за рахунок коштів банку) та просив підтвердити подвійне зарахування коштів на казначейський рахунок, а також повернути безпідставно отримані кошти, у тому числі і платіж за платіжним дорученням № 443 від 12.09.2018.

5.7. Листом від 30.10.2018 Державна казначейська служба України підтвердила подвійне перерахування коштів, у тому числі і за платіжним дорученням № 443 від 12.09.2018, проте в поверненні цих коштів відмовлено з посиланням на Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих, до державного та місцевих бюджетів (далі - Порядок № 787 від 03.09.2013), затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, та Порядок зарахування в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 № 6 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2016 за № 193/28323, оскільки повернення коштів, які помилково або надміру зараховані до бюджету здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння цих надходжень бюджету або на підставі заяви, платника про таке повернення. Заява подається до органу Державної фіскальної служби України за місцем обліку помилково сплачених коштів у довільній формі із зазначенням суми та напряму повернення.

5.8. 04.12.2018 ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" звернулось до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві з заявою про помилковий переказ та повернення помилково сплачених сум грошового зобов`язання, якою повідомило податковий орган про подвійне перерахування на казначейський рахунок коштів у сумі 127 473,16 грн., в тому числі тих, які не належать платнику податків, тому списані з рахунку банка кошти просило повернути банку у встановлені законодавством строки.

5.9. Державна фіскальна служба листом від 19.12.2018 за №126893/10/26-15-12-09-18 надала відповідь, в якому повідомила, що за третьою особою-1 станом на 14.12.2018 обліковується переплата по земельному податку з юридичних осіб у сумі 267 824,19 грн. (КБК 18010500), втім заяву залишено без розгляду з посиланням на наявність неузгоджених платежів, за якими необхідно провести звірення стану розрахунків за відповідним платежем з бюджетом за допомогою "Електронного кабінету платника".

5.10. АТ "Райффайзен Банк Аваль" 10.01.2019 звернулось до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві Державної фіскальної служби України з заявою про помилковий переказ та повернення помилково сплачених сум грошового зобов`язання, в якій просило здійснити всі дії, визначені в Порядку № 787 та Порядку № 1146 щодо повернення АТ "Райффайзен Банк Аваль" помилково зарахованих 25.09.2018 на рахунок № 33214811026010 коштів у сумі 127 473,16 грн., та повернути ці кошти на рахунок банку.

5.11. Державною фіскальною службою України листом від 16.01.2019 № 6612/10/26-15-12-09-18 надано відповідь, у якій зазначено, що механізм повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань передбачено статтею 43 Податкового кодексу України. Грошові кошти в сумі 127 473,16 грн., що сплачені згідно платіжного доручення № 443 від 25.09.2018, обліковуються в інтегрованій картці платника податку ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", у зв`язку з чим лист АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 10.01.2019 № 170-1/55 (вх. від 10.01.2019 № 6019/10) щодо повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань по земельному податку з юридичних осіб, залишено без розгляду.

5.12. З огляду на те, що помилково перераховані грошові кошти у розмірі 127 473,16 грн. на рахунок банку не повернуто, АТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до суду з даним позовом, в якому просить визнати за ним право власності на грошові кошти у сумі 127 473,16 грн., які помилково зараховані на рахунок № 33214811026010 Управління Державної казначейської служби України у Солом`янському районі м. Києва, а також зобов`язати відповідача підготувати та подати відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок про повернення банку помилково перерахованих грошових коштів у сумі 127 473,16 грн.

6. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Приписами частини 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

7.2. Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

7.3. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7.4. Частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

7.5. На виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 N 446, розроблено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182) (далі - Порядок №787 від 03.09.2013).

7.6. Порядок №787 від 03.09.2013 визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).

7.7. Відповідно до пункту 5 вказаного Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2015 за № 1679/28124 (далі - Порядок № 1146 від 15.12.2015).

Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

7.8. Положеннями пункту 4 Порядку № 1146 від 15.12.2015 встановлено, що повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків здійснюється з бюджету, до якого такі кошти були зараховані.

7.9. За правилами пункту 5 та 6 цього Порядку повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом ДФС на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надміру сплаченої суми протягом 1095 днів від дня її виникнення. У заяві платник вказує суму і вид помилково та/або надміру сплаченого платежу та визначає напрям(и) перерахування коштів, що повертаються, зокрема, на поточний рахунок платника податку в установі банку.

7.10. При цьому Порядком № 1146 від 15.12.2015 передбачено два варіанти вирішення питання про повернення помилково зарахованих коштів, це або підготовка та подання органом ДФС висновку до відповідного органу Казначейства, або орган ДФС у строки, передбачені пунктом 8 цього Порядку для формування та передачі висновку до органу Казначейства, готує та направляє платнику письмову відмову у поверненні коштів з бюджету з пропозицією щодо проведення звірення його стану розрахунків за відповідним платежем.

7.11. З огляду на викладене, повернення помилково перерахованого податку може здійснюватися виключно за зверненням платника податку у порядку встановленому вищенаведеними положеннями, а отже вимога позивача про зобов`язання відповідача підготувати відповідний висновок щодо повернення помилково сплачених коштів до державного бюджету не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки положеннями наведених Порядків регулюються правовідносини виключно між платниками податків, органами фінансового контролю та органами державного казначейства.

7.12. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому в господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Отже виходячи із положень частини другої статті 2 Цивільного кодексу України, враховуючи наведені норми Господарського процесуального кодексу України у разі коли відповідний орган державної влади вступає у цивільні правовідносини і є зобов`язаною особою по відношенні до іншої особи у таких правовідносинах, то боржником є держава Україна як учасник цивільних відносин в особі відповідного органу.

7.13. При цьому, слід відзначити, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальним інститутом цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Характерною особливістю таких зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у такому зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Таке зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для пред`явлення вимоги на підставі наведених норм є належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

7.14. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що такий спосіб захисту - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Він також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

7.15. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом пред`явлення відповідного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають у даному випадку право платнику (банку) скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності органу державної влади шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

7.16. За змістом абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права (визнання наявності або відсутності прав).

7.17. Обґрунтовуючи позовну вимогу про визнання права власності на грошові кошти, позивач посилався на статтю 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

7.18. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

7.19. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

7.20. З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи щодо помилкового перерахованих позивачем коштів з його рахунку до Державного бюджету України та наведених правових положень, ефективним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах буде стягнення грошових коштів з Державного бюджету України, які підлягають захисту на підставі положень статті 1212 ЦК України, і не потребують додаткового обґрунтування відповідно до положень статті 392 ЦК України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню за позовом власника до відповідача саме з Державного бюджету України. При цьому, резолютивні частини рішень у таких спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

7.21. Крім того слід зазначити, що визначення способу захисту, а саме визначення позовних вимог, обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмету спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв`язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими вимогами та підставами, викладеними саме позивачем.

7.22. Виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - "суд знає закон", при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідних позовних вимог позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

7.23. Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що обраний позивачем спосіб захисту (щодо зобов`язання відповідача підготувати органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, відповідний висновок про повернення банку помилково перерахованих коштів) у цивільних відносинах є неефективним, та з урахуванням положень статті 1212 ЦК України не призводить до повернення йому вказаних грошових коштів, у зв`язку з чим позивачу було обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог.

7.24. З наведеного не вбачається, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

7.25. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

7.26. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

7.27. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.

7.28. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

7.29. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

7.30. Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

8. Висновки Верховного Суду

8.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

8.2. Згідно з частиною 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.3. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

8.4. За вказаних вище обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги, немає.

9. Розподіл судових витрат

9.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2019 у справі Господарського суду міста Києва № 910/1806/19, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

С.К. Могил