ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року

м. Харків

Справа № 627/1259/18

Провадження № 22-ц/818/3860/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Бровченка І.О.,

суддів: Колтунової А. І., Бурлака І.В.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Качалівська сільська рада,

третя особа - державний реєстратор Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року в складі судді Вовк Л.В.,

встановив:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області про визнання неправомірним рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії, скасування державної реєстрації права власності .

Позовна заява мотивована тим, що рішенням сесії Качалівської сільської ради № 376- II від 02 жовтня 2018 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 гр-ну ОСОБА_2 . Дане рішення позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він в травні 2017 року подав заяву до органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . Рішеннями Качалівської сільської ради позивачу неодноразову було відмовлено в його заяві, які були оскаржені до суду і судом зобов`язано повторно розглянути вказану заяву на сесії Качалівської сільської ради. Просив визнати неправомірним рішення Качалівської сільської ради від 02 жовтня 2018 року, скасувати державну реєстрацію права власності земельної ділянки за ОСОБА_2 , зобов`язати сесію Качалівської сільської ради розглянути його заяву та прийняте рішення.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 уточнив позов, вказавши, що рішенням Качалівської сільської ради від 09 листопада 2018 року № №381- VII, йому відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 2,00 га для передачі у власність по АДРЕСА_1 , у зв`язку невідповідністю міста розташування об`єкта вимогам законів , прийнятих відповідно до нормативно - правових актів , так як земельна ділянка по АДРЕСА_1 у приватній власності ОСОБА_2 Прохав визнати рішення Качалівської сільської ради від 09.11.2018 неправомірним.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, третя особа - сектор державної реєстрації Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, про визнання неправомірним рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії, скасування державної реєстрації, залишено без задоволення.

Арешт, накладений на земельну ділянку площею 0,3821 га для ведення особистого селянського господарства, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , згідно ухвали суду про забезпечення позову від 28.12.2018 року скасовано.

03 липня 2019 року до Харківського апеляційного суду через систему електронний суд ОСОБА_1 на зазначене судове рішення подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що ОСОБА_2 був порушений порядок подачі заяви від 29 вересня 2017 року, а сільською радою порядок прийняття заяви, оскільки заява була подана ОСОБА_3 . Суд першої інстанції не здійснив судовий контроль за виконанням рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 10 жовтня 2017 року по справі № 627/622/17. Аналогічним чином не здійснено судовий контроль на підставі рішення Харківського адміністративного суду у справі 2040/7006/18. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження за фактом зловживання службовим становищем Качалівської сільради Краснокутського району Харківської області скасована та слідчого усунуто від справи, за його клопотанням витребувано матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018220360000249 за ч. 1 ст. 364 КК України, скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження, кримінальне провадження триває, суд мав зупинити провадження відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Качалівської сільської ради, третя особа - державний реєстратор Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття рішення суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії та скасування державної реєстрації права власності.

29 серпня 2019 року до Харківського апеляційного суду Качалівський сільський голова Ніконова Л.М. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року - без змін. Вважає, що рішення постановлено на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, які були надані сторонами.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено.

Закінчено підготовку до апеляційного розгляду, призначено цивільну справу до розгляду судом апеляційної інстанції в судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду на 11 год. 40 хв. 24 вересня 2019 року.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 24 вересня 2019 року у зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксування судового процесу згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось. Розгляд справи перенесено на 22 жовтня 2019 року на 11 год 10 хв. (а. 211).

21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, в якому просив перенести судове засідання на іншу дату.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи на 22 жовтня 2019 року, що підтверджується його підписом в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.(а.с. 216).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 22 жовтня 2019 року у зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксування судового процесу згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось. Розгляд справи перенесено на 19 листопада 2019 року на 11 год 00 хв. (а. 224).

18 листопада 2019 року ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому просив перенести судове засідання на іншу дату.

ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи на 19 листопада 2019 року, що підтверджується його підписом в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.(а.с. 230).

Відповідно до вимог частини 1-3 ст. 223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;

5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Документальних підтверджень для визначення поважності причин неявки до суду заявник не надав.

В силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

За змістом ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Підстав для відкладення розгляду справи суд не вбачає.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження позовних вимог і тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 не має. Крім того , позивач у своєму позові посилається , що в діях посадових осіб Качалівської сільської ради вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України та просив постановити окрему ухвалу. Суд під час вирішення вказаного спору не виявив порушення законодавства в діях посадових осіб Качалівської сільської ради, тому підстав для постановлення окремої ухвали суд не вбачав.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що19 травня 2017 року до Качалівської сільської ради звернувся ОСОБА_1 з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою відведення земельної ділянки площею 2 га для передачі у власність по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства та садівництва ,яка межує з земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .

Рішенням XXVIII сесії VII скликання №381-VII від 09 листопада 2018 року ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 2,00 га для передачі у власність по АДРЕСА_1 відмовлено. Підставою для відмови стало невідповідність міста розташування об`єкта вимогам законів, оскільки вказана земельна ділянка знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 , кадастровий номер : 6323581701 :01:001:0454.

29 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Качалівської сільської ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення ХIХ сесії VII скликання Качалівської сільської ради від 22 грудня 2017 року № 255-VII ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,40 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку і господарських споруд для подальшої передачі у власність.

Рішенням Качалівської сільської ради від 0 жовтня 2018 року № 376-VII затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 для особистого селянського господарства та надано земельну ділянку у власність площею 0,3821 га .

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 10 жовтня 2018 року підтверджується , що ОСОБА_2 зареєстрував земельну ділянку площею 0, 3821 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , на підставі рішення Качалівської сільської ради від 02 жовтня 2018 року № 376- V-II.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, серед інших, вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень, зокрема, органу місцевого самоврядування відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, 27 березня 2018 у справі №463/3375/15-а.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності . Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частини статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку ,встановлених законом.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст пп. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

На підставі п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 року № 742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як свідчать матеріали справи, з заявою від 29 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Качалівської сільської ради з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,40 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Качалівської сільської ради від 22 грудня 2017 року № 255-VII ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ,із них для ведення особистого селянського господарства площею 0,40 га ріллі для подальшої передачі у власність.

Згідно заяви від 03 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Качалівської сільської ради, в якій просить надати у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Качалівської сільської ради від 02 жовтня 2018 року № 376-VII , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та йому надана у власність земельна ділянка площею 0,3821 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення , кадастровий номер :6323581701 :01:001:0454.

Таким чином, виконавчим комітетом Качалівської сільської ради дотримані вимоги закону та розглянута заява ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. ст. 118,122 ЗК України.

З огляду на викладене, порушень закону з боку Качалівської сільської ради при винесенні рішення від 02 жовтня 2018 року № 376-VII «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 судом не встановлено та підстав для його скасування не має.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 був порушений порядок подання заяви на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 3821 га для ведення особистого селянського господарства, суд зауважує, що під час ухвалення рішення Харківським окружним адміністративним судом від 28 березня 2018 року по справі № 820/787/18 за позовом ОСОБА_1 до Качалівської сільської ради про визнання неправомірним та нечинним рішення Качалівської сільської ради від 22 грудня 2017 року щодо цього питання були встановлені відповідні обставини справи.

А саме рішенням суду встановлено, що від 29 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Качалівської сільської ради із заявою з приводу надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,40 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які розташовані в АДРЕСА_1 .

Оглянувши текст цієї заяви, суд вважає, що документ має проставлений заявником підпис (у графі підпис зазначено повністю прізвище заявника).

Інших доводів порушення закону Качалівською сільською радою при розгляді заяви ОСОБА_2 позивач не навів.

З огляду на викладене, суд не виявив порушення закону з боку Качалівської сільської ради при винесенні рішення від 22 грудня 2017 року № 255-VII «Про розгляд заяви гр. України ОСОБА_2 ».

Рішення суду набрало законної сили 30 квітня 2018 року.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Згідно з частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог обгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що за його клопотанням витребувано матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018220360000249 за ч. 1 ст. 364 КК України, скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження, кримінальне провадження триває, суд мав зупинити провадження відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Частиною першоюстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України,статті 10 Цивільного кодексу України є частиною національного законодавства,встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка взаконі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 19 ЦПК України визначено, щосуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина першастатті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК України)).

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першоїстатті 3 КПК України).

Згідно з частиною першоюстатті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно вимог ст. 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 251 та пунктами 1-3 частини першої статті 252 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Як свідчать матеріали справи, ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 12 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області про визнання протиправним та нечинним з моменту прийняття рішення суб`єкта владних повноважень, зобов`язання вчинити певні дії та скасування державної реєстрації права власності, третя особа: Державний реєстратор Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області.

Розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Судове засідання по даній справі призначено 10 грудня 2018 року, о 09 год 50 хв в приміщенні Краснокутського районного суду Харківської області за адресою: вул.Охтирська,15, смт. Краснокутськ, Краснокутський район, Харківська область.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 28 січня 2019 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано з Краснокутського ВП Богодухівського ВП ГУ НП в Харківській області кримінальне провадження № 12018220360000249 від 05 червня 2018 року.

Підстав для зупинення провадження у справі з урахуванням обставин справи колегія суддів не вбачає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовано обставини справи, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України надана правильна правова оцінка доказам по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України є законним і обґрунтованим, і доводами апеляційної скарги не спростовується, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 листопада 2019 року.

Головуючий - І.О. Бровченко

Судді : А.І. Колтунова

І.В. Бурлака