ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2019 року

Київ

справа №806/5116/14

адміністративне провадження №К/9901/25775/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,за участю секретаря судового засідання - Титенко М.П.,

Представника позивача - Христюк І.А.,

Представника відповідача - Поплавського Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року (суддя Сичов О.П.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року (колегія у складі суддів: Котік Т.С., Бучик А.Ю., Майор Г.І.) у справі № 806/5116/14 за позовом Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (надалі позивач, Підприємство) звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (після реорганізації Житомирської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області) (надалі відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень (з урахуванням уточнення позовних вимог), якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем частина чистого прибутку, зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, нараховано штрафні санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що підприємством вимоги податкового законодавства не порушувались, а висновки, що викладені в акті перевірки є необґрунтованими, прийняті податкові повідомлення-рішення в спірній їх частині протиправними.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 9 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року, позов задовольнив. Частково скасував податкове повідомлення - рішення №0001202201 від 6 серпня 2014 року в сумі 29621 грн.

Скасував повністю податкове повідомлення - рішення № 0001512201 від 13 серпня 2014 року, податкове повідомлення - рішення № 0001522201 від 13 серпня 2014 року, податкове повідомлення - рішення № 0001922201 від 8 жовтня 2014 року, податкове повідомлення - рішення № 0001932201 від 8 жовтня 2014 року, податкове повідомлення - рішення № 0000581706 від 8 жовтня 2014 року.

Частково скасував податкове повідомлення - рішення № 0000421706 від 6 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9 137,83 грн, в т.ч. 5 225,14 грн - за основним платежем та 3 912,69 грн - за штрафними санкціями.

Частково скасував податкове повідомлення - рішення № 0001532201 від 13 серпня 2014 року в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 3 186 233,00 грн, в т.ч. 2 124 155,00 грн - за основним платежем та 1 062 078,00 грн - за штрафними санкціями.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, с висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем не надано в порядку виконання обов`язку, передбаченого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б відповідно до положень податкового законодавства вказували на порушення позивачем його положень за спірними операціями та не доведено непереборних обставин, які б унеможливлювали надання цих документів під час розгляду справи.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги, викладені в іншому порядку.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 5 травня 2014 року по 10 липня 2014 року посадовими особами податкового органу проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного, по єдиному внеску та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 24 липня 2014 року №4788/06-25-22-01/00375504.

Перевіркою встановлено порушення:

- підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 150.1 статті 150, пункту 6 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в результаті чого товариством за 2013 рік занижено податок на прибуток в сумі 4 890 956,00 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 9 264 708,00 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість в сумі 2 125 483,00 грн;

- Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями», що призвело до заниження суми відрахування до бюджету частини чистого прибутку в розмірі 5069160,00 грн;

- підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано товариству податок на доходи фізичних осіб в сумі 5 830,20 грн та відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу за порушення термінів сплати податку до бюджету нараховано пеню в сумі 1 169,26 грн;

- пункту 9, 10 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;

- підпункту 2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме не оприбутковано готівкову виручку в повному обсязі в день її надходження на загальну суму 48,60 грн;

- підпунктів 2.11, 3.1, 3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме відсутні достовірні підтвердні документи до авансових звітів на загальну суму 33 051,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення - рішення:

- № 0000421706 від 6 серпня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 9 914,56 грн, в тому числі 5 830,20 грн основний платіж та 4 084,36 грн штрафні санкції;

- № 0001202201 від 6 серпня 2014 року, яким за порушення норм з регулювання обігу готівки застосовано штрафні санкції в розмірі 33 294 грн;

- № 0001512201 від 13 серпня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем частина чистого прибутку на 6 336 450,00 грн, в тому числі 5 069 160,00 грн за основним платежем та 1 267 290,00 грн за штрафними санкціями;

- № 0001522201 від 13 серпня 2014 року, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 9 264 708 грн.

- № 0001532201 від 13 серпня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 3 188 235,00 грн, в тому числі 2125483,00 грн за основним платежем та 1 062 742,00 грн за штрафними санкціями;

- № 0001922201 від 8 жовтня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 7 327 884,00 грн, в тому числі: 4885256,00 грн за основним платежем та 2 442 628,00 грн за штрафними санкціями;

- № 0001932201 від 8 жовтня 2014 року, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 30 000,00 грн;

- № 0000581706 від 8 жовтня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 282,12 грн, в тому числі 282,12 грн за штрафними санкціями.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Податковий орган перевіряючи формування позивачем даних податкового обліку відносно відображення взаємовідносин з приватним підприємцем ОСОБА_1 дійшов висновку, що позивач не включив до складу інших доходів прострочену кредиторську заборгованість перед ПП ОСОБА_1 , яка не погашена протягом законодавчо встановленого терміну в 1095 днів.

Відповідно до абзацу «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут та надалі нормативно-правові акти в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), безнадійна заборгованість - заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між позивачем (покупець) та ПП ОСОБА_1 (продавець) укладено договір купівлі-продажу №13/16 від 1 березня 2006 року, відповідно до якого продавець зобов`язаний постачати і передавати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Найменування товару - плівка поліетиленова.

Пунктом 8.1 даного договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2009 року.

Після закінчення терміну дії договору № 13/16 від 1 березня 2006 року між ФОП ОСОБА_1 та позивачем здійснено дві господарські операції з поставки плівки поліетиленової.

12 березня 2010 року та 7 квітня 2010 року позивач одержав від ПП ОСОБА_1 плівку поліетиленову на загальну суму 30 182,10 грн.

В свою чергу позивачем частково перераховано кошти по вказаним господарським операціям в сумі 1 032,10 грн.

Кредиторська заборгованість по даним операціям на початок перевіряємого контролюючим органом періоду становила 29 150,00 грн, що підтверджується актом перевірки та доводами касаційної скарги.

Відповідно до частини 3 статті 203 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Листом від 20 грудня 2012 року Підприємство повідомило ПП ОСОБА_1 , що відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України заборгованість останнього зарахована в зустрічні однорідні вимоги, а саме в рахунок погашення кредиторської заборгованості позивача в розмірі 29 150,00 грн. Про вказану обставину Підприємство повідомило податковий орган, про що зазначено в касаційній скарзі.

За таких обставин, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що заборгованість позивача перед ПП ОСОБА_1 в розмірі 29 150,00 грн погашена 20 грудня 2012 року, тобто протягом законодавчо встановленого терміну в 1095 днів з моменту здійснення господарської операції.

Крім того, податковий орган зазначив, що Підприємством безпідставно віднесено до складу собівартості реалізованих товарів (олії соняшникової), вартість товару, який придбаний у ТОВ «Вторметекспорт», а також віднесено до складу витрат вартість отриманих послуг від ТОВ «Бєлтранс», оскільки первинні документи оформленні неналежним чином та не дають можливості визначити, що за послуги були надані та як вони пов`язані з господарською діяльністю підприємства.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 вересня 2013 року між Підприємством (покупець) та ТОВ «Вторметекспорт» укладено договір поставки №11/9. За умовами даного договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти й оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором. Кількість, асортимент, ціна товару, терміни передачі і оплати товару, місце постачання товару визначаються додатками до даного договору, які є невід`ємними його частинами.

В подальшому постачальником та покупцем до договору поставки № 11/9 від 11 вересня 2013 року підписано додатки №№1-12, в яких сторони досягли згоди щодо виду товару, його кількості, вартості та умов поставки.

Сторонами досягнуто домовленості про те, що продавець продає, а покупець купує олію соняшникову нерафіновану, невиморожену, українського походження, врожаю 2013 року (далі - товар). При цьому продавець зобов`язаний здійснити поставку товару на умовах СРТ - Комплекс з перевантаження та переробки тропічних олій, м. Южний (надалі - пункт поставки).

Виконання вказаної господарської операції підтверджується карткою рахунку 631 за 2013 рік, видатковими накладними, актами прийому передачі товару, податковими накладними та рахунками на оплату. Оплата за поставлений товар здійснена Підприємством у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.

В подальшому вказаний товар позивачем реалізовано на експорт, що підтверджується копіями контрактів та копіями митних декларацій.

28 серпня 2013 року між Підприємством (замовник) та ТОВ «Бєлтранс» (виконавець) укладено договір транспортного експедування №28/08. За умовами даного договору виконавець зобов`язується за рахунок замовника перевезти та/або забезпечити експедування (прийняття, супровід, передача, матеріальна відповідальність і т.п.) вантажів в обсязі, в терміни, в пункт призначення та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується сплатити на користь виконавця встановлену даним договором плату.

Відповідно до п.1.4 вказаного договору, вантаж (товар, продукція) - олія соняшникова нерафінована невиморожена, що є власністю замовника або передається у власність замовника , перевезення якої здійснює виконавець згідно з цим договором та на перевезення якої не вимагається спеціальних дозволів, передбачених діючим законодавством.

Виконання умов вказаного договору підтврджується карткою рахунку 6850 за 2013 рік, актами здачі - прийняття робіт, податковими накладними, звітами ТОВ «Бєлтранс» про надання Підприємству експедиційних послуг. Оплата за отримані послуги здійснена Підприємством у повному обсязі, що стверджується копіями платіжних доручень.

Окрім того, суди попередніх інстанцій встановили, що на час здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і платники податку на додану вартість.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що Підприємством не надано документів, що підтверджують транспортування товару, його зберігання, якість тощо. Таким чином, на думку податкового органу, надані первинні документи не можна розглядати в якості належного підтвердження бухгалтерського обліку.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що зазначені документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

В касаційній скарзі податковим органом не зазначено про будь які дефекти первинних документів, наданих Підприємством.

З урахуванням викладеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковим органом не доведено безпідставність віднесення до складу собівартості реалізованих товарів (олії соняшникової), вартість товару, який придбаний у ТОВ «Вторметекспорт», про віднесення до складу витрат вартість отриманих послуг від ТОВ «Бєлтранс» та про завищення податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаними контрагентами

Крім того, податковий орган дійшов висновку про порушення формування позивачем даних податкового обліку відносно відображення тимчасової податкової різниці у зв`язку з тим, що Підприємством завищено витрати за рахунок віднесення до їх складу тимчасових податкових різниць, розрахунок по яких останнім проведено невірно, оскільки при розрахунку вартості основних засобів за даними бухгалтерського обліку та основних фондів за даними податкового обліку не враховано вартість нематеріальних активів.

Згідно підпункту 14.1.188 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова різниця - різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов`язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності, та доходами і витратами, визначеними згідно з розділом III цього Кодексу

Підпунктом 14.1.189 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що тимчасова податкова різниця - податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах.

Згідно пункту 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, для визначення переліку об`єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному об`єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Одночасно пунктом 6 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України передбачено, що якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об`єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано податковим органом, що зазначена Підприємством тимчасова податкова різниця, яка визначалась 1 квітня 2011 року, була об`єктом перевірок податкового органу та помилок при заповненні податкової звітності відносно тимчасової податкової різниці не виявлено, що підтверджено актом від 19 жовтня 2011 року № 4947/23-1/00375504/0110 та від 12 жовтня 2012 року № 4050/22-2/00375504/0110.

Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо безпідставності твердження податкового органу про завищення Підприємством витрат за рахунок віднесення до їх складу тимчасових податкових різниць, розрахунок по яких проведено невірно.

Також податковим органом встановлено відсутність прибуткових касових ордерів юридичних осіб на загальну суму 3 430 грн, несвоєчасність оприбуткування готівкової виручки в сумі 48,60 грн, надання до авансових звітів в якості підтверджуючих документів корінців прибуткових касових ордерів, отриманих від фізичних осіб-підприємців на суму 29 330 грн, відсутність документу встановленої форми та змісту на суму 56 грн та відсутність документу встановленої форми та змісту на суму 235 грн. Також встановлено факти проведення готівкових розрахунків з підзвітними особами без подання відповідних платіжних документів встановленого зразка, що призвело до неутримання позивачем податку на доходи фізичних осіб в сумі 5 830,20 грн.

Абзацом 6 статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» передбачено, що за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, до суб`єкта підприємницької діяльності застосовуються штрафні санкції у розмірі сплачених коштів.

Зазначена норма Указу передбачає застосування до суб`єкта господарювання фінансових санкцій за порушення ним порядку відображення в облікових документах каси підприємства витраченої підзвітними особами готівки без подання ними підтверджуючих документів (товарного або касового чеку, квитанції до прибуткового ордера, інших письмових документів).

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано податковим органом, що підзвітні особи позивача надавали до авансових звітів квитанції до прибуткового касового ордеру на загальну суму 29 330 грн, які видані фізичними особами - підприємцями.

Зазначаючи, що додані до авансових звітів документи є не достовірними, податковий орган не навів в акті перевірки жодного обґрунтування таких висновків. Судами попередніх інстанцій зазначено, що не наведено такого обґрунтування і не надано відповідних доказів як при розгляді справи судом першої так і апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби, встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Оскільки відповідач при визначенні, що додані до авансових звітів документи є не достовірними, не навів жодного обґрунтування, отже, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у позивача наявні оригінали письмових документів, що підтверджували факт витрачання виданої під звіт готівки.

Згідно пункту 15 Наказу Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв`язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави.

У відповідності до абзацу 2 частини "а" підпункту 170.9.1 статті 170 Податкового кодексу України не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в`їзд (віз), обов`язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов`язані з правилами в`їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв`язку із здійсненням таких витрат.

При цьому абзацом 3 вказаної вище норми встановлено, що зазначені в абзаці другому цього підпункту витрати не є об`єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Суд погоджується з доводом судів попередніх інстанцій, що рахунки готелів самі по собі є окремими (самостійними) розрахунковими документами.

За таких обставин, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що податковим органом не надано в порядку виконання обов`язку, передбаченого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б відповідно до положень податкового законодавства вказували на порушення позивачем його положень за спірними операціями.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року у справі № 806/5116/14 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду