ПОСТАНОВА

Іменем України

25 листопада 2019 року

м.Київ

справа №620/392/19

провадження №К/9901/20556/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 (суддя Клопот С.Л.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 (головуючий суддя Губська Л.В., судді Епель О.В., Карпушова О.В.)

у справі №620/392/19

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Чернігівській області

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У лютому 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Чернігівській області, в якій просив суд визнати протиправною і скасувати постанову Управління Держпраці у Чернігівській області про накладення штрафу від 25.01.2019 №25-25-010/0904/25.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено порядок вручення акта інспекційного відвідування, справу про накладення штрафу відповідачем розглянуто без участі позивача, а постанова про накладення штрафу винесена не обґрунтовано, на підставі припущень та невірного трактування чинного законодавства.

3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 у справі №620/392/19 у задоволенні позові відмовлено у повному обсязі.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №620/392/19 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 залишено без змін.

5. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з вищевказаними судовими рішеннями не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №620/392/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

6. Ухвалою Верховного суду від 30.07.2019 колегією суддів у складі: головуючого судді Мельник-Томенко Ж.М., суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М. відкрито касаційне провадження у справі.

7. Ухвалою Верховного Суду від 18.10.2019 задоволено заяви про самовідвід головуючого судді Мельник-Томенко Ж.М., суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М., відведено вказаних суддів від розгляду справи та передано справу для визначення складу суду.

8. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2019 для розгляду справи визначено судову колегію Верховного Суду у складі: головуючий суддя Єзеров А.А., судді Кравчук В.М., Стародуб О.П.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу Управління Держпраці у Чернігівській області від 13.11.2018 № 338 та направлення на проведення контрольного заходу від 13.11.2018 № 1255 головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Черняк Т.Ю. було доручено провести інспекційне відвідування позивача на предмет додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.

10. У ході інспекційного відвідування 15.11.2018 об 11 год. 50 хв. здійснено спробу проведення інспекційного відвідування за місцем здійснення господарської діяльності позивача.

11. Інспектором праці складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 16.11.2018 № 25-25-010/0166 у зв`язку з відсутністю об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням та вимогу про надання документів від 16.11.2018 № 25-25-010/0144, якою до 29.11.2018 зупинено інспекційне відвідування для надання необхідних документів. Акт та вимога були направлені позивачу рекомендованим листом від 16.11.2018 № 154001340832.

12. У зв`язку з неотриманням поштового відправлення було повторно складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 04.12.2018 № 25-25-010/0190 та вимогу про надання документів від 04.12.2018 № 25-25-010/0167, якою до 26.12.2018 зупинено інспекційне відвідування для надання необхідних документів.

13. На виконання вимоги були надані документи, зокрема, документи про прийом на роботу працівників за 2018 рік, повідомлення до Державної фіскальної служби про прийняття працівників на роботу за 2018 рік, розрахунково-платіжні відомості за жовтень-листопад 2018 року, табель обліку використання робочого часу за жовтень-листопад 2018 року, цивільно-правові договори та акти про прийняття виконання робіт.

14. Під час інспекційного відвідування позивача, за результатами якого складено акт від 26.12.2018 №25-25-010/0904, перевіряючими встановлено, що працівники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 виконували у позивача роботу без належного оформлення трудових відносин. Всі надані договори укладені на довготривалий період з повторним їх переукладенням, передбачають однаковий предмет та містять в собі фіксовану суму винагороди, яка підлягала виплаті щомісячно. При цьому, виконання робіт з виготовлення напівфабрикатів та виготовлення страв ОСОБА_7 збігаються з колом обов`язків за посадою - кухар, яка передбачена Класифікатором професій ДК 003:2010 (із змінами затвердженими наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10.08.2016 № 1328), код 5122. Виконання робіт з реалізації продуктів харчування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 збігаються з колом обов`язків за посадою «продавець продовольчих товарів», яка передбачена Класифікатором професій ДК 003:2010 (із змінами затвердженими наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10.08.2016 № 1328), код 5220. Виконання робіт з закупівлі та реалізації товарів ОСОБА_4 збігаються з колом обов`язків за посадою «менеджер», яка передбачена Класифікатором професій ДК 003:2010 (із змінами затвердженими наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10.08.2016 № 1328), кодом 1453, 1454. Виконання робіт з розвантаження (завантаження) продукції ОСОБА_5 збігаються з колом обов`язків за посадою «вантажник», яка передбачена Класифікатором професій ДК 003:2010 (із змінами затвердженими наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10.08.2016 № 1328), код 9333. Виконання робіт з прибирання торгівельних та складських приміщень ОСОБА_9 збігаються з колом обов`язків за посадою «прибиральник виробничих приміщень», яка передбачена Класифікатором професій ДК 003:2010 (із змінами затвердженими наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10.08.2016 № 1328), код 9132.

У письмових поясненнях, наданих у ході інспекційного відвідування 15.11.2018, продавець ОСОБА_2 зазначає, що з травня 2018 року працює продавцем-офіціантом в кафе « Айбари » у позивача згідно цивільно-правового договору, за виконану роботу замовник сплачує винагороду в розмірі 500,00 грн на місяць, при цьому, працює позмінно: з 9-00 год. до 18-00 год. з перервою на обід з 13-00 год. до 14-00 год., оплату отримує готівкою щомісяця, до її обов`язків входить продаж харчових продуктів, напоїв та інших виробів з кухні закладу, а також прибирання приміщення та надання послуг офіціанта.

У письмових поясненнях ОСОБА_7 зазначає, що працює у позивача за цивільно-правовим договором більше року, щоденно з 8-00 год. до 17-00 год., займається випіканням, смаженням та виготовленням напівфабрикатів, оплата проводиться щомісяця в розмірі 500,00 грн. Під час інспекційного відвідування ОСОБА_7 та ОСОБА_2 працювали та виконували трудові функції, що також підтверджується наданими письмовими поясненнями даних осіб. Праця вказаних працівників не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності закладу, з підпорядкуванням визначеному режиму щоденної роботи, щомісячною оплатою в фіксованій сумі, з систематичним виконанням трудових функцій: виготовлення напівфабрикатів та виготовлення страв, реалізації продуктів харчування, закупівля та реалізація товару, розвантаження (завантаження) продукції, прибирання торгівельних та складських приміщень. Факт використання трудових відносин також підтверджується щомісячним отриманням оплати за виконану роботу за фактичний період часу. При цьому, встановлено, що трудові договори у письмовій формі позивачем із зазначеними працівниками не укладалися, накази про прийом на роботу не видавались, повідомлення про прийом на роботу до ДФС не подавались, отже, працівники були допущені до роботи всупереч діючого трудового законодавства, без належного оформлення, що є порушенням ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

15. У зв`язку з неможливістю особистого вручення, два примірника акту були направлені позивачу рекомендованим листом від 27.12.2018 № 1530002456462, та отримані ним 04.01.2019.

16. На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України за фактичний допуск працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до роботи без укладення трудового договору (ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України) винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 25.01.2019 № 25-25-010/0904/25 на позивача у розмірі 781 830,00 грн.

17. Постанова про накладення штрафу була направлена рекомендованим листом від 25.01.2019 і отримана позивачем 26.01.2019.

18. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з постановою про накладення штрафу не погодився, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

19. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій керувались тим, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів перед судом правомірність своїх дій та рішень, натомість у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог ст. 24 КЗпП України в частині обов`язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

20. Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що умовами наданих на перевірку договорів не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовникові, за що отримають винагороду, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим та апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженнням обставин справи.

Зокрема, скаржник посилається на те, що:

- суд першої інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу до закінчення строку на подання відповіді на відзив;

- суди першої та апеляційної інстанції не врахували принципу свободи договору та того, що чинне законодавство не забороняє укладати цивільно-правові договори, а Цивільний кодекс України не містить вимоги відносно змісту предмету договори, сторони вільні у межах незаборонених норм визначити предмет договорів на власний розсуд в межах дозволеного;

- суди попередніх інстанцій не надали оцінку тому, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , а тому допомога своєму батькові, у тому числі і як суб`єкту господарювання, не слід розглядати, як трудові відносини, передбачені КЗпП України.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

23. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (за текстом - КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

24. За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

25. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

26. Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

27. Верховний Суд у постанові від 04.07.2018 року у справі №820/1432/17 зробив такі правові висновки:

"Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт".

28. Судова колегія не вбачає підстав для відступу від зазначеного правового висновку в частині розмежування правовідносин за цивільно-правовим договором і трудовим договором.

29. Судами попередніх інстанцій досліджувалися цивільно-правові угоди, укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та акти про прийняття виконаних робіт.

Зокрема, у цивільно-правовому договорі, укладеному позивачем з ОСОБА_3 визначено, що Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): Продавець (реалізатор) наданої Замовником продукції на загальну суму 6000 грн. за домовленістю в строк з 01.03.2018 до 30.06.2018.

При цьому, з актів прийняття виконаних робіт від 30.03.2018, від 30.04.2018, від 30.05.2018, від 30.06.2018 вбачається, що Виконавець ( ОСОБА_3 ) щомісячно здійснювала реалізацію продуктів харчування на суму 6000 грн. за домовленістю, а не за весь період з 01.03.2018 до 30.06.2018.

30. У всіх наданих цивільно-правових договорах вказано, що виконавці виконують роботу на свій ризик, самостійно організовують виконання роботи, не підпадають під дію внутрішнього трудового розпорядку.

Своєю чергою, судами досліджено пояснення ОСОБА_2 і ОСОБА_7 , в яких вказано про дотримання цими працівниками встановленого графіку роботи, довготривалий характер правовідносин між ними та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , також ОСОБА_2 і ОСОБА_7 вказували на щомісячну оплату праці в фіксованій сумі та на систематичне виконання трудових функцій: виготовлення напівфабрикатів та виготовлення страв, реалізації продуктів харчування, закупівля та реалізація товару, розвантаження (завантаження) продукції, прибирання торгівельних та складських приміщень.

31. Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

Зазначене спростовує доводи скаржника про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та вказаними вище особами як трудових.

32. Суд має наголосити на тому, що дії позивача щодо надання трудовим договорам форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації правам фізичних осіб на працю, гарантованого Конституцією України та Кодексом законів про працю України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічно оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

33. Верховний Суд зазначає, що той факт, що ОСОБА_4 є сином позивача, не змінює суті виявленого відповідачем порушення, а суди попередніх інстанцій дослідили укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 і фізичною особою ОСОБА_4 цивільно-правовий договір та акти про прийняття виконаних робіт та виявили, що мало місце приховання трудових відносин за укладанням цивільно-правових договорів як з ОСОБА_4 , так і з іншими вищевказаними особами.

34. Доводи касаційної скарги стосовно порушення норм процесуального права судом першої інстанції у розгляді справи до закінчення строку на подання відповіді на відзив розглянуті Верховним Судом і відхилені, оскільки представник позивача брав участь у судових засіданнях та міг надавати пояснення щодо отриманого відзиву або клопотати про відкладення розгляду справи для можливості підготувати відповідь на відзив. При цьому з протоколу судового засідання від 04.03.2019 вбачається, що представник позивача не заперечував проти приєднання до матеріалів справи письмового відзиву з додатками та не заявляв клопотань про відкладення розгляду справи. Зауважень на протокол судового засідання позивач до суду у встановленому порядку не подавав, тому посилання позивача у касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими.

35. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.

36. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

37. Оскільки Верховний Суд залишає без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2019 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №620/392/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб