Справа № 348/2263/17

Провадження № 22-ц/4808/1102/19

Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.,

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Турів О.М.

з участю апелянта, представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене у складі судді Міськевич О.Я. 28 травня 2019 року в м. Надвірна,

в с т а н о в и в:

06 листопада 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 04 вересня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 9 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 03 липня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 16 818,86 грн, з яких: 6 337,91 грн. - тіло кредиту, 7 257,36 грн. - проценти за користування кредитом, 1 946,50 грн. - пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 777,09 грн. - штраф (процентна складова).

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 600 грн.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 27 листопада 2017 року уточнено прізвище відповідача по справі та визначено належним відповідачем ОСОБА_1 .

Рішенням Надвірнянського районного суду від 28 травня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 15 541,77 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 04.09.2015 року, з яких: 6 337,91 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7 257,36 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом та 1 946,50 грн. заборгованості за пенею.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 500 грн. штрафу (фіксована частина) та 777,09 грн. штрафу (процентна складова) відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1600 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість, а тому її слід стягнути з відповідача на користь позивача в частині 6 337,91 грн. заборгованості по тілу кредиту, 7 257,36 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом та 1 946,50 грн. заборгованості за пенею.

Відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме правопорушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором суперечить положенням, закріпленим у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що при вирішенні даного спору судом не взято до уваги його доводи про те, що він звертався до позивача з метою відкриття банківського рахунку та видачі картки для отримання пенсії. З Умовами та Правилами надання банківських послуг, які позивачем долучені до матеріалів справи, він ознайомлений не був. Вказані Умови та Правила не містять його підпису, що свідчить про недоведеність факту ознайомлення саме з цими Умовами та Правилами. Також вказані Умови та Правила не містять дати їх прийняття чи затвердження, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного 04 вересня 2015 року кредитного договору.

Суд не звернув увагу і на те, що в матеріалах справи відсутні додаткові заяви позичальника про встановлення кредитного ліміту на вже видану банківську картку, хоча він заперечував факт погодження з банком кредитного ліміту.

Також суд не дав оцінки розбіжностям в датах нібито підписаного сторонами кредитного договору. Зокрема, в позовній заяві позивач вказав дату 04.09.2016 року, а в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг стоїть дата 04.09.2015 року. Під час розгляду справи він заявляв клопотання про витребування оригіналу анкети-заяви, проте суд його клопотання не задовольнив та зробив передчасний висновок про те, що він не виконує взяті на себе зобов`язання, хоча жодних зобов`язань він на себе не брав.

Апелянт не погоджується і з висновком суду про те, що «у разі не спростування презумпції правомірності правочину, ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним», оскільки відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним не може бути перешкодою для врахування інтересів позичальника при вирішенні позову банку про стягнення заборгованості за цим кредитним договором.

Також апелянт вважає безпідставними посилання суду на те, що він користувався кредитними коштами, оскільки маючи картку для отримання пенсії він користувався коштами, не знаючи про розмір та наявність непогодженого кредитного ліміту. В матеріалах справи містяться докази про самостійне списання коштів позивачем та його звернення з даного приводу до Національного банку України, проте суд не надав оцінки даним доказам.

Крім того, апелянт зауважує, що незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд стягнув з нього судовий збір в повному обсязі, що суперечить положенням ст. 141 ЦПК України.

Посилаючись на наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

В засіданні апеляційного суду апелянт та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечила, просила залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04 вересня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 (прізвище якого змінено на « ОСОБА_1 ») укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 9 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

В заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг згоден отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua (а.с. 7).

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 8) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 9-23).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 03 липня 2017 року становить 16 818,86 грн, з яких: 6 337,91 грн. - тіло кредиту, 7 257,36 грн. - проценти за користування кредитом, 1 946,50 грн. - нарахована пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 777,09 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 6).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, при укладенні кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 04 вересня 2015 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив, окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентах за користування кредитом, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався також на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (04 вересня 2015 року) до моменту звернення в суд із вказаним позовом (06 листопада 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 вересня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 7 257,36 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом та 1 946,50 грн. нарахованої пені, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в наведеній частині.

З урахуванням вищенаведених обставин, безпідставною є вимога про стягнення штрафів, а тому висновок суду про відмову в цій частині позову у зв`язку з подвійною відповідальністю є неправильним.

З огляду на викладене, рішення суду в частині позовних вимог про стягнення штрафів слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в наведеній частині за безпідставністю.

Висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 6 337,91 грн. колегія суддів вважає обґрунтованим, враховуючи наступне.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 162), між банком та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н, за яким було видано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 , НОМЕР_4 та НОМЕР_2 .

Вказані обставини підтверджуються копією анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 04.09.2015 року, підписаною сторонами (а.с. 7), та фотографіями відповідача, зробленими працівниками відділення банку під час отримання ним кредитних карток (а.с. 165, 166, 167), які відповідачем не спростовані.

З наданих позивачем виписок з рахунку відповідача, які відповідно до Переліку типових документів, затвердженого наказом Мінюсту від 12.04.2012 року №578/5, є первинним документом, вбачається, що він періодично знімав кредитні кошти, проводив розрахунки за придбані товари та здійснював погашення кредиту (а.с. 63-64, 118-120, 135-136, 163-164, 168-169).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За наведених обставин суд першої інстанції вірно дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 6 337,91 грн. заборгованості по тілу кредиту, а тому рішення в цій частині слід залишити без змін.

Таке рішення не суперечить правовій позиції Великої палати Верховного Суду у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) від 03 липня 2019 року.

Доводи апелянта висновки суду першої інстанції в цій частині не спростовують, а тому колегією суддів до уваги не приймаються.

Щодо стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1 600 грн. витрат по оплаті судового збору, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 зазначеної статті, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується і випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

З копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 (а.с. 142) вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання, а тому відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1600 грн. витрат по оплаті судового збору підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Надвірнянського районного суду від 28 травня 2019 року в частині позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентах за користування кредитом, заборгованості за пенею, штрафів та судового збору скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

В решті рішення Надвірнянського районного суду від 28 травня 2019 року слід залишити без змін.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення 6 337,91 грн. заборгованості по тілу кредиту, то пропорційно розміру задоволених позовних вимог (37,69%) стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає судовий збір в розмірі 603,04 грн., який з урахуванням тієї обставини, що відповідач звільнений від сплати судового збору, необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Також, враховуючи пропорційність задоволених апеляційних вимог (62,31%) з АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню в дохід держави 1 495,44 грн. судового збору.

Разом з тим, приймаючи до уваги покладення на АТ КБ «ПриватБанк» більшої суми судових витрат згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України розмір стягненого з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судового збору підлягає зменшенню до 892,40 грн. (1 495,44 грн. - 603,04 грн.) Відповідно сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду від 28 травня 2019 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентах за користування кредитом, заборгованості за пенею, штрафів та судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом, заборгованості за пенею, штрафів та судового збору відмовити.

В решті рішення Надвірнянського районного суду від 28 травня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження якого: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, в дохід держави 892,40 грн. судового збору.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: Л.В. Василишин

І.О. Максюта

Повний текст постанови складено 25 листопада 2019 року