open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 листопада 2019 року

Київ

справа №826/17642/14

адміністративне провадження №К/9901/5600/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудкомплект-2000»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року (судді: Василенко Я.М. (головуючий), Степанюк А.Г., Шурко О.І.)

у справі № 826/17642/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудкомплект-2000»

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання дій протиправними та скасування наказу, податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбудкомплект-2000» (далі - ТОВ «Укрбудкомплект-2000») звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі, контролюючий орган), в якому просило:

- визнати протиправними дії відповідача щодо призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект-2000» з питань правильності нарахування податкового кредиту, податкових зобов`язань та відображення доходів та витрат, що формуються при визначенні об`єкта оподаткування при взаємовідносинах з ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус» за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року;

- скасувати наказ від 15 липня 2014 року № 702 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект-2000» з питань правильності нарахування податкового кредиту, податкових зобов`язань та відображення доходів та витрат, що формуються при визначенні об`єкта оподаткування при взаємовідносинах з ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус» за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року;

- скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 04 серпня 2014 року №0010932212 та №0010942212.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 15 січня 2015 року позов ТОВ «Укрбудкомплект-2000» задовольнив повністю з огляду на недоведення контролюючим органом правомірності своїх дій щодо проведення перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову ТОВ «Укрбудкомплект-2000».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами в періоді, що перевірявся контролюючим органом, фактично не виконувалися з огляду на обставини, встановлені у вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року у справі № 761/22932/13-к.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2015 року.

На обґрунтування касаційної скарги ТОВ «Укрбудкомплект-2000» зазначило, що згідно з приписами Податкового кодексу України у контролюючого органу не було підстав для прийняття наказу про проведення перевірки. Щодо спірних податкових повідомлень-рішень, то позивач вважає їх протиправними, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, придбання ТОВ «Укрбудкомплект-2000» у ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус» товару безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами. Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року у справі № 761/22932/13-к, згідно з яким громадянина ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності, не є беззаперечним доказом нереальності господарських операцій, оскільки у межах цієї справи не розглядається справа про правові наслідки дій вказаної особи, котра не має жодного відношення до ТОВ «Укрбудкомплект-2000», ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2015 року відкрито касаційне провадження.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою, тому в задоволенні касаційної скарги ТОВ «Укрбудкомплект-2000» просила відмовити.

18 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі наказу ДПІ у Шевченківському районі від 15 липня 2014 року № 702 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Укрбудкомплект-2000» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій за взаємовідносинами з ТОВ «Каргаріус» та ТОВ «Бравіус» за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року тривалістю 5 робочих днів, за результатами якої складено акт від 21 липня 2014 року № 1237/26-59-22-12/35548375.

Згідно з висновками акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок прибуток за 2012-2013 роки на суму 65 895,00 грн; а також пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень, листопад 2012 року та травень 2013 року на загальну суму 65 087,78 грн.

На підставі акта перевірки 04 серпня 2014 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0010932212, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку прибуток на 82 369,00 грн, у тому числі за основним платежем - 65 895,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 474,00 грн;

- № 0010942212, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку додану вартість на 81 360,00 грн, у тому числі за основним платежем - 65 088,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 272,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій із проведення перевірки та скасування наказу про проведення перевірки.

Особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені статтею 79 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

Так, відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

За змістом підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, який був правовою підставою для проведення перевірки у цій справі, перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, з наведеної норми вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 січня 2015 року у справі № 21-425а14, що є обов`язковою для врахування згідно з підпунктом 8 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, наказ ДПІ у Шевченківському районі від 15 липня 2014 року № 702 містив визначену статтею 78 Податкового кодексу України підставу для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки (підпункт 78.1.1 пункту 78.1); копія цього наказу та повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки особисто вручено головному бухгалтеру ТОВ «Укрбудкомплект-2000» Закревській І.Т., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується позивачем.

З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій ДПІ у Шевченківському районі щодо призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрбудкомплект-2000» та скасування наказу про її проведення.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2014 року № 0010932212 та №0010942212.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Каргаріус» (постачальник) 01 жовтня 2012 року укладено договір поставки товару № 0110/2, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити будівельні матеріали, найменування, асортимент, марка, одиниця виміру, кількість якого зазначаються в погоджених сторонами специфікаціях.

Згідно зі специфікаціями та видатковими накладними протягом жовтня та листопада 2012 року постачальник поставив позивачу труби, стовбури сміттєпроводу, хомути та інші товари, та виписав податкові накладні на загальну суму 243 763,55 грн, у тому числі податок на додану вартість - 40 627,26 грн.

07 травня 2013 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Бравіус» (постачальник) укладено договір поставки товару № 0705/1, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити будівельні матеріали, найменування, асортимент, марка, одиниця виміру, кількість якого зазначаються в погоджених сторонами специфікаціях.

Згідно зі специфікаціями та видатковими накладними протягом травня 2013 року постачальник поставив позивачу ліфтові портали, фланець, стакани ствола сміттєпроводу, хомут опорний та виписав податкові накладні на загальну суму 146 762,77 грн, у тому числі податок на додану вартість - 24 460,46 грн.

Оплата за виконані роботи здійснювалась позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Судом апеляційної інстанції на підставі матеріалів справи встановлено, що згідно з протоколом допиту свідка ОСОБА_2 (директор ТОВ «Бравіус»), остання пояснила, що не брала участі у здійсненні господарських операцій ТОВ «Бравіус», будь-яких первинних документів не підписувала; крім того, відповідно до пояснень ОСОБА_3 (директор ТОВ «Каргіріус»), підприємство він зареєстрував за грошову винагороду та без мети ведення господарської діяльності.

Разом із тим судом апеляційної інстанції враховано, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року у справі № 761/22932/13-к (набрав законної сили) затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та ОСОБА_1 , та визнано винним останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (пособництво у створенні ряду фіктивних суб`єктів підприємницької діяльності), у тому числі в реєстрації ТОВ «Бравіус» та ТОВ «Каргіріус».

Зокрема, у вказаному вироку зазначено, що ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за грошову винагороду зареєструвати на ім`я останніх юридичні особи ТОВ «Бравіус» та ТОВ «Каргіріус» відповідно, створені без наміру зайняття підприємницькою діяльністю. Не усвідомлюючи протиправний характер дій, запропонованих ОСОБА_1 , та не усвідомлюючи, що підприємства реєструються з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 погодилися на таку пропозицію та підписали у нотаріуса необхідні документи. Протягом 2012-2013 років на рахунки ТОВ «Бравіус» та ТОВ «Каргіріус» від підприємств реального сектору економіки були перераховані грошові кошти, як оплата за начебто виконані роботи (послуги), поставку товарів, хоча підприємницьку діяльність фактично не здійснювали.

Відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), що кореспондується з положеннями частини шостої статті 78 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Верховним Судом України неодноразово з метою усунення неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі № 21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі № 21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі № 21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі № 21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі № 21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі № 21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі № 21-5332; від 14 червня 2016 року у справі № 21-1318а16.

У постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11, від 01 грудня 2015 року № 21-1661а15, від 02 грудня 2015 року № 21-3849а15 викладено висновок про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду України.

Поряд з цим судом касаційної інстанції враховується, що положення статті 472 Кримінального процесуального кодексу України передбачають, що в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення тощо.

Таким чином, факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, дійсно не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, проте підлягає врахуванню у сукупності із дослідженням усіх складових господарських операцій.

З огляду на встановлені у справі обставини, зокрема заперечення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які перебували на посаді директорів ТОВ «Бравіус» та ТОВ «Каргіріус» згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактичної участі у здійсненні господарських операцій та підписання будь-яких первинних документів; а також встановлені у вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к обставини фіктивності господарської діяльності цих підприємств, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який оцінив докази в їх сукупності, про непідтвердження належними та допустимими доказами реальності господарських операцій позивача з контрагентами щодо придбання товарів.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відсутність фактичного здійснення позивачем та його контрагентами господарських операцій доводить правомірність висновків контролюючого органу про безпідставність формування позивачем витрат і податкового кредиту за наслідками господарських операцій із ТОВ «Бравіус» та ТОВ «Каргіріус», що, в свою чергу, свідчить про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 04 серпня 2014 року № 0010932212 та №0010942212.

Касаційна скарга ТОВ «Укрбудкомплект-2000» не спростовує правильність висновків, якими мотивована постанова суду апеляційної інстанції, зводиться фактично до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду апеляційної інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудкомплект-2000»

залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова

Джерело: ЄДРСР 85836627
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку