Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 201/17854/16-ц

провадження № 61-6941св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Орган опіки та піклування Соборної районної в місті Дніпрі ради, Орган опіки та піклування Чечелівської районної в місті Дніпрі ради, Орган опіки та піклування Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року у складі судді Антонюка А. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки та піклування Соборної районної в місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, відібрання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини і на її утримання, про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 29 грудня 2012 року ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сімейні стосунки не склалися, в сім`ї стали виникати непорозуміння, сварки, конфлікти, почалися складнощі, сімейні стосунки фактично припинилися, відповідач покинув свою сім`ю, стало вирішуватися питання про розірвання шлюбу.

21 грудня 2016 року після чергової сварки ОСОБА_2 з погрозами в її бік відібрав дитину і виставив її з речами з тимчасово орендованого ними житлового приміщення. Наступного дня вона намагалася побачити сина, зустрітися з відповідачем, щоб домовитися стосовно місця мешкання дитини і обговорити їхні стосунки, але відповідач змінив замки у вхідних дверях квартири, а сам з сином виїхав в селище Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області.

З того часу вона з дитиною нормально не спілкувалася, оскільки відповідачі перешкоджають цьому, погрожують їй, не надають інформацію про дитину.

Позивач звернулася до служби в справах дітей за місцем свого проживання у місті Дніпрі та тимчасового мешкання сина із заявою про визначення місця проживання дитини з нею, але на виклики до цієї служби відповідач не приходив, пояснення не надавав. При цьому Піщанська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області не сприяє їй як матері в належному спілкуванні з дитиною.

Зазначає, що відповідачі чинять значні перешкоди в її спілкуванні з сином. У зв`язку із цим їй завдана значна моральна шкода. Позивач вважає, що зараз зможе сама захистити дитину, забезпечить належну реалізацію прав і свобод сина.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_5 просила: визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_5 ; відібрати малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , передавши його ОСОБА_5 ; допустити негайне виконання рішення суду у частині відібрання малолітньої дитини і передачі його матері; стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 63 000 грн у рівних частках з кожного; стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь позивача на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до його повноліття в розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи з 11 січня 2017 року, та на утримання ОСОБА_5 як дружини по догляду за дитиною, у розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 11 січня 2017 року та до виповнення дитині трьох років; допустити негайне виконання рішення суду у частині стягнення аліментів.

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 , треті особи: Орган опіки та піклування Соборної районної в місті Дніпрі ради, Орган опіки та піклування Чечелівської районної в місті Дніпрі ради, Орган опіки та піклування Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання неповнолітньої дитини.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що сторони у справі перебувають в шлюбі і мають неповнолітнього сина, проте ОСОБА_5 поводила себе негідно в сім`ї, саме через неї виникали сварки і конфлікти, він вимушений був забрати сина і зараз сам його виховує та утримує. Перешкод в спілкуванні матері з дитиною не чинить, мати сама не бажає приїздити регулярно до сина. Крім того, орган опіки та піклування після дослідження всіх обставин їх спору надав висновок про доцільність мешкання дитини саме з батьком.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року первісний позов задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, Україна, громадянина України, разом з матір`ю - ОСОБА_1 .

Відібрано малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та передано дитину матері ОСОБА_1 .

Допущено негайне виконання рішення в частині відібрання дитини.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі по 1 500 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку, до досягнення сином ОСОБА_6 повноліття, починаючи стягнення з 28 грудня 2016 року.

Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в сумі по 1 000 грн із кожного з відповідачів, а всього - 3 000 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Тому, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вирішено за необхідне визначити місце мешкання сина з матір`ю.

Задовольняючи первісні позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини та обґрунтовуючи наявність правових підстав для відібрання дитини і передання сина матері, місцевий суд виходив з того, що позивачка належними та допустимими доказами підтвердила наявність підстав для задоволення її позову в цій частині.

У зв`язку із цим відсутні і правові підстави для задоволення зустрічного позову.

Вирішуючи вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, місцевий суд виходив з того, що сторони мають рівні права і мають нести однакові обов`язки щодо дитини, тому зобов`язані утримувати сина до досягнення ним повноліття.

При цьому районний суд зазначив, що неповнолітній ОСОБА_6 вже досяг трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , а до цього часу він не знаходився на утриманні своєї матері і тимчасово з нею не мешкав, а перебував з батьком, тому є неможливим стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку.

Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що оскільки позивачу за первісним позовом неправомірними діями відповідачів завдано моральної шкоди, тому наявні правові підстави для відшкодування такої шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, задовольняючи первісний позов в частині визначення місця проживання дитини та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд вірно встановив, що суду не надано належних та переконливих доказів того, що тривалість та умови проживання дитини саме з батьком, мають перевагу над умовами його проживання з матір`ю та можуть стати важливими чинниками при визначенні інтересів дитини.

Тому, залишаючи в силі рішення місцевого суду в частині відібрання дитини, апеляційний суд виходив з того, що дитина була самоправно відповідачем забрана у матері, відокремлена від неї та проживає з батьком понад два роки. При цьому суд врахував вік дитини на день розгляду справи - три роки та вісім місяців.

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, враховуючи всі обставини справи та надані сторонами докази, правильно дійшов до висновку про необхідність стягнення аліментів на утримання дитини та вірно встановив його розмір.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що спірні відносини між сторонами виникли із сімейних правовідносин, а не деліктних, тому відсутні визначені законом підстави для відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині залишення без змін рішення місцевого суду, передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі.

Вказує, що застосування принципу 6 Декларації прав дитини ООН суперечить нормам чинного національного та європейського законодавства.

Судами попередніх інстанцій, на думку заявника, проігноровано інтереси дитини, які мають першочергове значення. При цьому взято до уваги лише інтереси матері. Такий підхід судів під час розгляду цієї справи призвів до нехтування доказами участі батька у вихованні дитини та нехтування цими обов`язками матір`ю.

Заявник зазначає, що він повністю здійснює опіку над дитиною, доглядає сина, утримує його, піклується його здоров`ям, навчанням.

Син проживає з батьком довгий період часу, за який у них сформувалися стійкі сімейні відносини. Ніяких почуттів до матері син не має, оскільки всі ці роки фактично жодного разу з нею не бачився.

Вважає, що судом першої інстанції безпідставно, в порушення норм Сімейного кодексу України щодо стягнення аліментів, визначено стягнути з нього аліменти, починаючи із 28 грудня 2016 року. При цьому судом належним чином не досліджено всіх обставини справи, які б давали право на призначення аліментів.

Заявник наголошує, що суд прийняв рішення щодо відібрання дитини від батька, який його повністю забезпечує, в той час, коли у наявних в матеріалах справи доказах зазначено, що у позивача відсутні належні умови для проживання дитини, немає достатнього доходу для утримання дитини.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Із змісту касаційної скарги убачається, що судові рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення первісних позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення аліментів на утримання позивачки в касаційному порядку фактично не оскаржені, а тому, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, не є в цій частині предметом касаційного перегляду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою і витребувано цивільну справу.

01 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_5 і ОСОБА_2 з 29 грудня 2012 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, з21 грудня 2016 року ОСОБА_2 проживає з сином окремо від позивачки.

29 грудня 2016 року ОСОБА_5 звернулася до чергової частини Чечелівського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про те, що її чоловік ОСОБА_2 вивіз за межі м.Дніпро їх неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та перешкоджає їх спілкуванню. Перевіркою було встановлено, що заявниця знаходиться у стадії розлучення із своїм чоловіком, питання, зазначені у заяві, відносяться до цивільно-правових відносин.

07 червня 2017 року ОСОБА_5 звернулася до чергової частини Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про те, що ОСОБА_2 не дає їй можливості спілкуватися зі своїм сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказану інформацію було внесено до ЄРДР за № 12017040350001725 від 08.06.2017 року та проведено досудове розслідування, яким ознак кримінального правопорушення не встановлено.

Сторони у справі характеризуються позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, мають постійний прибуток.

Також на час розгляду справи в суді першої інстанції сторони мали постійні місця проживання, у яких створені належні умови для проживання малолітньої дитини.

Разом із тим, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 на час розгляду справи судом апеляційної інстанції наявність свого постійного місця проживання не підтвердив.

Відповідно до висновку Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 296/02.24 від 28 квітня 2017 року вважається доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_2

12 грудня 2017 року ОСОБА_1 повторно зареєструвала шлюб і змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом положень частин сьомої, восьмої статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 3, статті 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 02 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Відповідно до частини другої статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Частиною другою статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із частиною четвертою статті 150 СК України, батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частиною другою статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частинами першою, другою статті 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

До інших обставин, що мають істотне значення (у контексті приписів частини першої статті 161 СК України), можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною; можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Судами установлено, що сторони у справі характеризуються позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, мають постійний прибуток.

ОСОБА_5 перебуває у зареєстрованому шлюбі, має постійне місце проживання, у якому створені належні умови для проживання малолітньої дитини.

Разом із тим, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 на час розгляду справи судом апеляційної інстанції наявність свого постійного місця проживання не підтвердив.

Доказів того, що будь-хто із батьків своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини, суду не надано.

При вирішенні судового спору щодо визначення місця проживання дитини судами попередніх інстанцій встановлено факт самоправного відібрання дитини від матері та факт того, що ОСОБА_2 своїми свідомими діями перешкоджає спілкуванню позивачки з сином.

При таких обставинах, суди попередніх інстанцій, оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, з`ясувавши обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку, що з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення місця мешкання сина разом з матір`ю, а відтак наявні підстави для задоволення первісного позову в частині визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю - ОСОБА_5 та для відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині позовних вимог не впливають.

Так, доводи щодо посилання Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року на принцип 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, є необґрунтованими, оскільки із змісту вказаного судового рішення убачається, що суд не прийняв приписи вказаної Декларації до уваги, зазначивши, що вона, на відміну від Конвенції про права дитини, не є частиною національного законодавства.

Крім того, ОСОБА_2 в касаційній скарзі зазначає про неврахування судами того, що мати дитини проживає з новим чоловіком, психічний та психологічний портрет якої судами не досліджено. Судами враховано зазначені обставини та покладено обов`язок по догляду за дитиною на матір, а не на сторонніх осіб.

Також заявник посилається на те, що суди проігнорували висновок органу опіки і піклування, у якому зазначена рекомендація залишити дитину з батьком. Слід зазначити, що відповідно до цивільно-процесуального законодавства жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, зазначений висновок органу опіки і піклування не може мати переваги над іншими доказами, а судом належно його оцінено в сукупності з іншими доказами.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення в цій частині ухваленібез додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну правову оцінку вказаним доводам та у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, обґрунтовано дійшли висновку про задоволення позову ОСОБА_5 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з нею, відмовивши у задоволенні зустрічного позову.

Разом із тим, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про відібрання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та передачу його матері - ОСОБА_5 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, не врахував, що підстави для відібрання малолітньої дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прави передбачені лише частиною першою статті 162, частиною першою статті 170 СК України, які в цьому разі відсутні.

Так, відповідно до частини першої статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Суди попередніх інстанцій на зазначені положення закону належної уваги не звернули, не врахували, що на час розгляду справи судами місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено ні судом, ні органом опіки та піклування не було, а тому вимога про відібрання дитини на підставі частини першої статті 162 СК України є передчасною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Оскільки наявність жодної із вказаних підстав для відібрання дитини судами не встановлена, позовні вимоги ОСОБА_5 про відібрання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі частини першої статті 170 СК України задоволенню не підлягають.

При таких обставинах рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_5 в частині вимог про відібрання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та передання дитини матері ОСОБА_5 з допущенням негайного виконання рішення в цій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, а тому підлягають скасуванню в зазначеній частині позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Статтею 191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що неповнолітній ОСОБА_6 проживає з батьком, на утриманні своєї матері на час звернення з позовом до суду та на час ухвалення оскаржених судових рішень не знаходився.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_6 , оскільки право на стягнення аліментів на утримання сина у позивачки за первісним позовом виникне з моменту, коли дитина буде проживати з нею. Відповідно, не є вірним і допущення негайного виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.

Разом із тим, ОСОБА_1 не позбавлена права на повторне звернення до суду з позовом про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_6 після того, як дитина стане проживати разом із нею.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини та передання дитини матері, про стягнення аліментів на утримання дитини та щодо допуску до негайного виконання рішення суду в частині відібрання дитини і в частині стягнення аліментів за один місяць.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про відібрання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передання дитини матері - ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини відмовити.

В частині визначення місця проживання неповнолітньої дитини з матір`ю оскарженні рішення залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дія рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року була зупинена, необхідно поновити його дію в частині, що залишена без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, сплачений за ним подання касаційної скарги судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 1 102,40 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідача за первісним позовом.

Оскільки позивач за первісним позовом в частині звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», понесені ОСОБА_2 судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 640 грн повинні бути компенсовані за рахунок держави у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини та передання дитини матері, про стягнення аліментів на утримання дитини та щодо допуску до негайного виконання рішення суду в частині відібрання дитини та в частині стягнення аліментів за один місяць скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про відібрання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передання дитини матері ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини відмовити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 залишити без змін.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком - ОСОБА_2 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 102 (одну тисячу сто дві) грн 40 коп. судового збору.

Понесені ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Поновити виконання рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року у незміненій частині.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило