ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року

Справа № 160/8264/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та спонукання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2019 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 .

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу та застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру з дати звернення 18.12.2018р.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18.12.2018р. представник ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю - Акерман О.М. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через Кам`янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою про призначення пенсії за віком як не працюючому пенсіонеру (Додаток 2 до Порядку № 22-1). Просив здійснити запити відповідно до записів у трудовій книжці щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період по заробітній платі. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 2797/02-07/24 від 26.12.2018 року в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відмовлено. В обґрунтування відмови управлінням зазначено, що в документах є розбіжності. 05.04.2019 року представник позивача Акерман О.М. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогою прийняти мотивоване рішення. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 8368/02-01/26 від 18.04.2019р. в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відмовлено. В обґрунтування відмови управлінням зазначено, що між Україною та Ізраїлем не укладений міжнародний договір та заява про призначення пенсії подається заявником особисто безпосередньо до органу Пенсійного фонду за місцем проживання. Позивач не погоджується з відмовою відповідача та зазначає, що є громадянкою України, на час звернення за призначенням пенсії її вік склав 60 років, страховий стаж складає приблизно 26 років та відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вона набула право на признання пенсії за віком. Не врегулювання питання на законодавчому рівні щодо пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон в держави, з якими не укладено відповідних договорів, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію громадян. Постановою правління Пенсійного фонду України № 25-1 від 14.12.2015р. встановлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що, зокрема, із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів. Отже, враховуючи приписи Порядку № 25-1 від 14.12.2015р., починаючи з 01 серпня 2016 року особи можуть звертатися із заявами про призначення пенсії до будь-якого органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування. Твердження відповідача щодо розбіжності в документах позивач вважає безпідставними, оскільки прізвище, ім`я та рік народження, зазначені в паспорті позивача ідентичні прізвищу, імені та року народження,, які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , дипломі НОМЕР_2 , свідоцтві про шлюб та заяві про відкриття рахунку у банківській установі. Тому, якщо відповідач вважає, що надані документи не належать позивачу то повинен надати відповідні докази. На підставі викладеного, представник позивача просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2019 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.10.2019 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 через представника за довіреністю Акермана Олега Матвійовича, 18.12.2018 року звернулась до Кам`янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії щодо призначення пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, просила здійснити запити відповідно до записів трудової книжку щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідку про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенс документів, врахувати найвигідніший період по заробітній платі (знята з реєстрації у 2001 році), до заяви доданої копії закордонного паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ІПН, копія диплому (подані документи зазначені у розписці - повідомлені ОСОБА_1 зазначені на зворотному боці заяви про призначення пенсії). Так в заяві про призначення пенсії значиться ОСОБА_1 , але до заяви додано копії довідки про присвоєння ІПН та паспорту громадянина України для виїзду за кордон на Кремлянську ОСОБА_3 (без зазначення по батькові), що не відповідає прізвищу, імені та батькові, які зазначені у трудовій книжці, дипломі, свідоцтві про шлюб та у самій заяві про призначення пенсії. Листом від 26.12.2018 року № 2797/02-07/24 Акермана ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , повідомлено, що відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 21.12.2018 року повернуто без розгляду заяву від 18.12.2018 року про призначення пенсії позивачу у зв`язку з розбіжністю у наданих документах для призначення пенсії за віком. Крім того, звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії саме до Кам`янського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є безпідставним, оскільки останнє місце реєстрації позивача на території України м. Донецьк, відтак позивач мала можливість звернутись до відповідного структурного підрозділу Пенсійного фонду України в Донецькій області. З урахуванням викладеного, підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України та до виїзду до Держави Ізраїль постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 (знята з реєстрації у 2001 році).

18.12.2018 року через представника свого представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулась до Кам`янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного пенсійного законодавства України, як не працюючому пенсіонеру.

Відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 21.12.2018 року повернуто без розгляду заяву від 18.12.2018 року про призначення пенсії позивачу у зв`язку з розбіжністю у наданих документах для призначення пенсії за віком, про що представника позивача повідомлено листом № 2797/02-07/24 від 26.12.2018 року.

05.04.2019 року ОСОБА_1 через свого представника повторно звернулася з питання призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області від 18.04.2019 року № 8368/02-01/26 позивачу надано роз`яснення, що угода між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення на сьогодні не ратифікована Верховною Радою України. Враховуючи наведене, виплата пенсії під час проживання за кордоном буде здійснюватися у разі прийняття Верховною Радою Закону про ратифікацію за встановленим Угодою порядком. Відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок), заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу Пенсійного фонду за місцем проживання (реєстрації). Згідно з пунктом 2.9 Порядку передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу) та документи про місце її проживання (реєстрації) та вік. Пунктом 2.22 Порядку передбачено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання. Водночас позивачу повідомлено, що у наданому пакеті документів міститься завірена копія паспорта, виданого на ім`я " ОСОБА_5 Нелля", що не відповідає прізвищу, імені по батькові, які зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , дипломі НОМЕР_2 , свідоцтві про шлюб та заяві про відкриття рахунку у банківській установі. Враховуючи вищевикладене, право на призначення пенсії на території держави Україна у ОСОБА_1 відсутнє.

Вважаючи, що вказаним рішенням було порушено її права та охоронювані законом інтереси, позивач через свого представника ОСОБА_6 .М. звернулась з даним позовом до суду.

Таким чином, спір між сторонами виник з підстав фактичної відмови пенсійних органів України у призначенні позивачу пенсії за віком, як особі, яка проживає за кордоном.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 зазначеного Закону встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 року закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як встановлено частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (частина 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, у якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україні. Тому, Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації з пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пунктах 52-54 вищевказаного рішення Європейського Суду з прав людини зазначено, що органи влади не надали ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном. Дійсно, ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У цьому контексті Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. Наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу поєднанні зі статтею 1 Першого Протоколу.

Отже, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За змістом частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно частини 5 статті 45 зазначеного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, (далі - Порядок), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пункту 1.5 Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Аналізуючи наведені приписи чинного законодавства, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії, як непрацююча особа, якій не призначалась пенсія, про що заявником вказано у заяві про призначення/перерахунок пенсії від 18.12.2018 року.

Щодо доводів відповідача про не підтвердження місця проживання (реєстрації) ОСОБА_7 на території України, суд зазначає наступне, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Відтак, проживаючи в Ізраїлі, громадяни України мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

При цьому, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України. Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення права особи на отримання пенсії, відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2019 № 766/15025/16-а.

Щодо незазначення в паспорті для виїзду за кордон та картці платника «по-батькові», суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152 затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до п.1 наведеного Порядку паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - паспорт для виїзду за кордон) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім`я якої він оформлений, і дає право такій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон, згідно з яким не передбачено зазначення «по-батькові» на лицьовому боку сторінки даних громадянина.

Окрім того, у відповідності до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою КМУ від 07 травня 2014 року, паспорт для виїзду за кордон оформлюється на підставі паспорта громадянина України.

На підставі паспорта громадянина України або паспорта для виїзду за кордон оформляється і реєстраційний номер облікової картки платника податків. При цьому, відповідно до п. 5 розділу III Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року N 822, до облікової картки вноситься така інформація, зокрема: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності).

З урахуванням викладеного, посилання відповідача на відсутність в паспорті для виїзду за кордон та картці платника податків даних «по-батькові» є безпідставним.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова відповідача у призначені позивачу пенсії за віком на підставі поданої заяви від 18.12.2018 року, яка оформлена листом № 8368/02-01/26 від 18.04.2019 року, вчинена відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 8368/02-01/26 від 18.04.2019 року про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.

Одночасно, суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В адміністративному позові позивачем не ставиться питання про скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 8368/02-01/26 від 18.04.2019 року про відмову в призначенні їй пенсії за віком.

Крім того, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на викладене та з метою повного та ефективного захисту прав, свобод інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 8368/02-01/26 від 18.04.2019 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру починаючи з дати звернення 18.12.2018 року суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 40-44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи пенсійного фонду зобов`язані розглядати та перевіряти відповідність поданих для призначення пенсії документів. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Отже, відповідач в рамках повноважень, зобов`язаний був розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення пенсій позивачу.

Проте, відповідачем фактично не було розглянуто подану позивачем заяву про призначення пенсії по суті, а відмова в призначенні пенсії ґрунтується суто на формальних підставах відсутності місця проживання та реєстрації в Україні та не зазначення по-батькові заявника, що виключає можливість задоволення позову в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком.

Крім того, відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 , як не працюючому пенсіонеру починаючи з дати звернення 18.12.2018 року.

При цьому, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, суд керуючись ч.2 ст. 9 КАС України вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача розглянути подану ОСОБА_1 (через свого представника) заяву від 18.12.2018 року про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1468344159.1 від 18.09.2019 року.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 384,20 грн. (50%).

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та спонукання до вчинення дій – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) № 8368/02-01/26 від 18.04.2019 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком від 18.12.2018 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахування висновків суду.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 384,20 гривні.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна