ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2019 справа № 914/1196/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Волоцюги М.А., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр», м. Львів

до відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні відповідача: Львівської міської ради, м. Львів

про: визнання права на приватизацію приміщень

за участю представників:

від позивача: Колянковський Т.М. - представник

від відповідача: Чернобай С.С. - представник

від третьої особи: не з`явився

Обставини розгляду справи.

21.06.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр», м. Львів до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів про визнання права на приватизацію приміщень.

Ухвалою суду від 25.06.2019 позовну заяву було залишено без руху.

27.06.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр» надійшла заява про усунення недоліків (вх. №26537/19 від 27.06.2019).

Ухвалою суду від 02.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.08.2019.

05.08.2019 через канцелярію суду від Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. №31937/19 від 05.08.2019).

Ухвалою від 22.08.2019 суд відклав підготовче засідання на 03.09.2019.

23.08.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр» надійшла відповідь на відзив (вх. №35254/19 від 23.08.2019).

Ухвалою від 03.09.2019 суд залучив Львівську міську раду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 19.09.2019.

18.09.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр» надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. №38370/19 від 18.09.2019).

Ухвалою від 19.09.2019 суд відклав підготовче засідання на 30.09.2019.

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами зазначено, що ними подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, суд ухвалою від 30.09.2019 прийняв до розгляду заяву про уточнення позовних вимог, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 10.10.2019.

09.10.2019 через канцелярію суду від Львівської міської ради надійшли письмові пояснення (вх. №41766/19 від 09.10.2019).

В судовому засіданні 10.10.2019 було оголошено перерву до 24.10.2019.

24.10.2019 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр» надійшли письмові пояснення (вх. №43851/19 від 24.10.2019).

В судовому засіданні 24.10.2019 було оголошено перерву до 29.10.2019.

В судовому засіданні 29.10.2019 було оголошено перерву до 11.11.2019.

Сторонам роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що наказом РВ ФДМУ у Львівській області від 30.03.1995 було прийнято рішення про приватизацію способом викупу майна позивача. На підставі цього наказу 30.06.1995 між РВ ФДМУ по Львівській області та позивачем було укладено договір купівлі-продажу державного майна при викупі ТОВ «Спорт-Центр», відповідно до якого позивач приватизував способом викупу майно цілісного майнового комплексу (ЦМК) ТОВ «Спорт-Центр», що знаходиться у приміщеннях за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3. У вартість ЦМК не було враховано приміщення, що знаходяться за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3. 02.07.1996 між Львівською міською радою, Управлінням комунального майна м. Львова та позивачем було укладено договір на оренду нежитлових приміщень, згідно якого позивачу було надано в оренду нежитлові приміщення за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3, в яких розташовувався приватизований способом викупу ЦМК, а саме: на 1-му поверсі загальною площею 468,6 кв.м, у підвалі - 239,1 кв.м.

У 2001 році позивач звернувся до правопопередника відповідача із листом, в якому просив завершити процедуру приватизації ЦМК шляхом надання права на викуп орендованих приміщень за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3. 21.12.2001 виконкомом Львівської міської ради було прийнято рішення, яким нежитлові приміщення за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/ 3 внесено до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації способом викупу. На виконання вказаного рішення Управлінням ресурсів ДЕП Львівської міської ради 22.04.2001 було видано наказ про приватизацію способом викупу частини орендованих ТОВ «Спорт-Центр» приміщень, а саме: нежитлового приміщення площею 223,6 кв.м, розташованого на 1-му поверсі будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові. 25.04.2001 між Управлінням ресурсів ДЕП Львівської міської ради та позивачем було укладено договір купівлі-продажу вищевказаних приміщень. Решта приміщень, які не було викуплено позивачем, ним орендуються.

В подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою про викуп решти орендованих приміщень. Листом від 04.09.2018 відповідач повернув подані позивачем документи, посилаючись на положення Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», оскільки способом викупу приватизовуються лише ті об`єкти, які не продані на аукціоні, за конкурсом. Окрім цього, відповідач послався і на положення Закону України «Про приватизацію державного майна» (його статті 18 та перехідних положень) та зазначив, що приватизація здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, а тому для отримання права на викуп позивачу слід виконати вимоги цього закону в частині здійснення невід`ємних покращень орендованого об`єкту. Таким чином, позивач позбавлений можливості реалізувати раніше отримане право на приватизацію приміщення способом викупу. З огляду на наведене, позивач просив суд визнати за ним право на приватизацію способом викупу приміщень загальною площею 358,7 кв.м за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач зазначив, що за загальним правилом приватизація державного та комунального майна здійснюється на конкурентних засадах, зокрема, способом аукціону. Проте, передбачений і викуп - неконкурентний спосіб продажу об`єкта приватизації одному покупцю. Приватизація способом викупу проводиться лише за наявності певних умов. 07.03.2018 набрав чинності Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна», п. 2 розділу V Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім певних винятків. Проте, жоден із цих винятків не має місця в ситуації, що є предметом розгляду даної справи.

З огляду на те, що рішення про приватизацію було прийнято до 07.03.2018, подальша приватизація такого майна має здійснюватися відповідно до вимог вищевказаного закону. Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» орендар одержує право на викуп орендованого майна, якщо виконуються певні умови, зокрема: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу. Однак, позивач таких поліпшень не здійснював, відповідач згоди на такі поліпшення не надавав. Таким чином, позивач не має права на викуп цих приміщень в силу вимог Закону. Крім того, рішення виконкому Львівської міської ради від 21.12.2001 станом на дату розгляду справи не є чинним у зв`язку із його реалізацією. Також рішення щодо відчуження спірного майна на пленарному засіданні Львівської міської ради у відповідності до вимог ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не приймалось.

В судових засіданнях представник третьої особи проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових поясненнях. Зокрема, третя особа зазначила, що відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання щодо відчуження відповідно до закону комунального майна. Таким чином, рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21.12.2001 №586 не може бути законною підставою для відчуження майна з комунальної власності.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр», ідентифікаційний код 19162142, є правонаступником всіх прав та обов`язків торгового орендного підприємства «Спорт-Центр».

30.03.1995 Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області було видано наказ №5/54 про приватизацію способом викупу майна ТОВ «Спорт-Центр».

На підставі цього наказу, 30.06.1995 між Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області та ТОВ «Спорт-Центр» було укладено договір № 003/95 купівлі-продажу державного майна при викупі Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр», за яким позивач приватизував способом викупу майно цілісного майнового комплексу (ЦМК) Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр», що знаходиться у приміщеннях за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3.

14.09.1995 Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області було видано позивачу свідоцтво на власність за реєстраційним №186, яким підтверджувалася приватизація способом викупу цілісного майнового комплексу ТОВ «Спорт-Центр».

14.03.1996 Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області позивачу було видано патент №234 на право оренди приміщень у будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові загальною площею 707,7 кв.м.

02.07.1996 між Львівською міською радою, Управлінням комунального майна м. Львова та ТОВ «Спорт-Центр» було укладено договір №1231 на оренду нежитлових приміщень, за яким позивачу було надано в оренду нежитлові приміщення у м. Львові на пр. Свободи, 1/3, в яких розташовувався приватизований способом викупу ЦМК, а саме: на І-му поверсі загальною площею 468,6 кв.м, у підвалі - загальною площею 239,1 кв.м разом - 707,7 кв.м.

18.10.2001 ТОВ «Спорт-Центр» звернулося з листом до Управління ресурсів ДЕП Львівської міської ради, в якому просило завершити процедуру приватизації ЦМК шляхом надання права на викуп орендованих приміщень на пр. Свободи, 1/3, в яких розташований ЦМК позивача.

В доповнення до листа від 18.10.2001, 26.11.2001 ТОВ «Спорт-Центр» звернулося до Управління ресурсів ДЕП Львівської міської ради із заявою про приватизацію нежитлових приміщень у м. Львові на пр. Свободи, 1/3, в яких був розташований ЦМК позивача.

21.12.2001 на підставі заяви ТОВ «Спорт-Центр» виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення №586, яким нежитлові приміщення у м. Львові на пр. Свободи , 1/3, що перебувають в оренді ТОВ «Спорт-Центр», внесено до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації способом викупу.

26.02.2002 позивач звернувся з листом до Управління ресурсів Львівської міської ради, в якому просив дозволу спочатку викупити частину орендованих приміщень (під індексом 56-1), щодо яких прийнято рішення виконкому Львівської міської ради №586, а щодо решти приміщень позивачем був заявлений намір їх викупити до завершення строку дії патенту на право оренди.

На виконання рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №586 від 21.12.2001 Управлінням ресурсів ДЕП Львівської міської ради видано наказ №169 від 22.04.2002, яким передбачено приватизувати способом викупу частину з усіх орендованих ТОВ «Спорт-Центр» приміщень, а саме: нежитлове приміщення з індексом 56-1 площею 223,6 кв.м, розташоване на І-му поверсі будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові.

25.04.2002 між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ТОВ «Спорт-Центр» було укладено договір №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, за яким позивач викупив частину орендованих приміщень у будинку № 1/3 на пр. Свободи у м. Львові, а саме: нежитлове приміщення під номером 56-1 площею 223,6 кв.м, розташоване на І-му поверсі будинку. 26.04.2002 між сторонами названого договору було складено акт приймання-передачі таких приміщень.

Після часткового виконання рішення виконкому Львівської міської ради №586 21.12.2001 про приватизацію приміщень, в яких розташований ЦМК позивача, з огляду на зменшення у зв`язку з такою обставиною площі орендованих приміщень, Управління ресурсів ЛМР внесло зміни в існуючий патент на право оренди та надало ТОВ «Спорт-Центр» патент № 665 (234) від 20.05.2002 на право оренди приміщень у будівлі 1/3 на пр. Свободи у м. Львові площею 358,7 кв.м.

23.11.2017 між Управлінням комунальної власності ДЕП Львівської міської ради та ТОВ «Спорт-Центр» укладено договір оренди № Г-10672-17 нерухомого майна, за яким в оренді позивача перебуває приміщення підвалу площею 236,1 кв.м та І-го поверху 122,6 кв.м (разом 358,7 кв.м).

З метою завершення приватизації способом викупу решти орендованих приміщень у будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові площею 358,7 кв.м., ТОВ «Спорт-Центр» звернулося до відповідача із заявою від 13.12.2017.

Листом від 29.01.2018 за вих. №2302-690 відповідач повідомив, що про прийняте рішення щодо приватизації орендованих приміщень позивач буде повідомлений до 30.06.2018.

Листом від 04.09.2018 за вих. №2302-5363 відповідач повернув позивачу подані для завершення процедури приватизації документи, посилаючись на положення Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», оскільки способом викупу приватизовуються лише ті об`єкти, які не продані на аукціоні, за конкурсом. Окрім цього, одночасно відповідач послався і на положення Закону України «Про приватизацію державного майна» (його статті 18 та перехідних положень) та зазначив, що приватизація здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, а тому для отримання права на викуп позивачу слід виконати вимоги цього закону в частині здійснення невід`ємних покращень орендованого об`єкту.

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання за ним права на приватизацію способом викупу об`єкту приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради, за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3, загальною площею 358,7 кв.м.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також акти органів державної влади та місцевого самоврядування.

Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин з приватизації) приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Згідно статті 2 цього Закону, приватизація здійснюється на основі принципів, серед яких надання пільг на придбання державного майна членами трудових колективів підприємств, що приватизуються; пріоритетного права трудових колективів на вибір форми власності і придбання майна своїх підприємств.

Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Закон про малу приватизацію) в редакції станом на дату виникнення відносин із приватизації з позивачем) було встановлено правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Згідно ч. 1 ст. 2 цього Закону (в редакції, чинній на дату приватизації позивачем ЦМК - тобто на 1995 рік), об`єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону про малу приватизацію (в редакції, чинній на дату приватизації позивачем ЦМК), будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об`єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої Ради народних депутатів.

Згідно Державної програми приватизації на 1998 рік, затвердженої Законом України «Про державну програму приватизації» від 12.02.1998 №124/98-ВР, а саме п.п. 30, 31, продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Покупець, який став власником об`єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об`єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення), якщо на це немає прямої заборони Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим) чи місцевої ради відповідного рівня із (щодо об`єктів комунальної власності).

Аналогічне положення передбачене і Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, затвердженою Законом України «Про державну програму приватизації» від 18.05.2000, згідно п. 49 якої, покупець, який став власником об`єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об`єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення) у разі, якщо це не заборонено законодавством України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим (щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим) чи відповідною місцевою радою (щодо об`єктів права комунальної власності).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону про малу приватизацію (в редакції, чинній на дату звернення позивач у 2017 році до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу), покупець, який став власником об`єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції, чинній на дату звернення позивача у 2017 році до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу), до об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, зокрема, належать: підприємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані. Згідно Закону України «Про приватизацію державного майна», у тексті Закону слова «єдиний (цілісний) майновий комплекс», «цілісний майновий комплекс» у всіх відмінках і числах замінено словами «єдиний майновий комплекс» у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України від 27.04.2007 №997-V.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на дату приватизації ЦМК позивачем) визначено, що цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданим йому державою державною земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. Пунктом 11 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 №36 (чинної на момент приватизації ЦМК) визначено, що цілісний майновий комплекс - це господарський об`єкт із закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 3 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 №1954, цілісний майновий комплекс - об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі.

Відповідно до п. 3 Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, цілісний майновий комплекс - об`єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі.

Згідно ч. 2 ст. 191 ЦК України, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно абз. 13 ч. 1 статті 1 чинного в даний час Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - це усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.

Пунктом 5 Указу Президента України «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні» від 30.12.1994 було передбачено, що організація орендарів, товариство покупців, інші юридичні особи, створені працівниками орендного підприємства, структурного підрозділу орендного підприємства, який виділяється в окремий об`єкт приватизації, в тому числі такого, договором оренди якого не передбачено право на викуп орендованого майна, мають право на приватизацію орендованого майна, його частки (щодо структурних підрозділів) шляхом викупу, якщо вони до 01.09.1995 подали в установленому порядку про це відповідну заяву.

Таким чином, з огляду на системний аналіз вищенаведених положень законодавства, суд вважає обгрунтованою позицію позивача про те, що з огляду на факт приватизації способом викупу ТОВ «Спорт-Центр» у 1995 році цілісного майнового комплексу товариства, що знаходиться у приміщеннях будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові, який відбувся без включення цих приміщень до складу приватизованого ЦМК, у ТОВ «Спорт-Центр» виникло та зберігається право на приватизацію таких приміщень шляхом викупу як частини такого ЦМК, а з моменту прийняття рішення про приватизацію такого ЦМК шляхом викупу у 1995 році розпочалася процедура приватизації всього ЦМК шляхом викупу, включаючи і орендовані позивачем приміщення, в яких такий ЦМК розташований.

Вищезазначені положення ч. 2 ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» визначають право позивача завершити розпочату у 1995 році процедуру приватизації ЦМК, яка частково реалізовувалася у 2001-2002 роках шляхом викупу частини приміщень, в яких розташований ЦМК. Таке право може бути реалізоване за рішенням покупця (позивача) та за відсутності законодавчих обмежень. Законодавчих обмежень, в тому числі необхідності додаткового рішення власника майна чи органу приватизації для завершення розпочатої приватизації ЦМК законодавством не передбачено.

Частиною 1 ст. 6 Указу Президента України «Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні» від 30.12.1994 визначено, що приватизація приміщень, у яких розташовані об`єкти малої приватизації, може бути заборонена лише у випадках, коли такі приміщення або їх окремі частини становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.

Згідно ухвали Львівської міської ради №698 від 24.04.1997 «Про затвердження адресного переліку будинків-пам`яток архітектури місцевого значення, в яких нежитлові приміщення підлягають приватизації», будинок 1/3 на пр. Свободи у м. Львові було віднесено до переліку будинків, нежитлові приміщення в якому дозволяється приватизовувати. Отже, в такий спосіб Львівська міська рада усунула обмеження на приватизацію нежитлових приміщень у будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові, в яких розміщений ЦМК позивача, який раніше було викуплено без врахування приміщень у його складі. З цього часу позивач набув фактичну можливість реалізувати своє право на викуп таких приміщень.

Законом України «Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», орендовані позивачем приміщення не увійшли до переліку об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Наведеним також підтверджується відсутність у позивача законодавчо встановлених обмежень для реалізації свого права на приватизацію орендованих приміщень шляхом викупу.

Рішення Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області як уповноваженого органу від 30.03.1995 №5/54 про приватизацію ЦМК надає право позивачу здійснити викуп орендованого нерухомого майна (приміщень), в якому розташований ЦМК, навіть, якщо ці приміщення були здані покупцю в оренду, оскільки із наведених вище положень законодавства вбачається, що право на викуп орендованого майна позивачем не обмежене законом у часі або настанням певних подій, зокрема, укладення договору оренди приміщень.

З вищенаведених положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» вбачається, що у випадку прийняття державним органом приватизації рішення щодо приватизації об`єкта, яким є ЦМК, такий орган в подальшому не вправі відмовити в укладенні договору купівлі-продажу об`єкта приватизації (орендованого нерухомого майна, в якому розташований ЦМК), як і не передбачено необхідності прийняття додаткового рішення щодо включення орендованого нерухомого майна (приміщень) до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

За змістом ст.ст. 7, 8, 9, 23 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків об`єктів, що підлягають приватизації певним способом, прийняття заяви потенційного покупця, проведення підготовки об`єкту приватизації до продажу та подальше укладення договору купівлі-продажу.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Звертаючись із листом від 18.10.2001 до Управління ресурсів ДЕП Львівської міської ради про забезпечення дотримання та реалізації свого права на приватизацію способом викупу приміщень у будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові, в якому розташований раніше приватизований ЦМК, ТОВ «Спорт-Центр» діяло добросовісно та очікувало на законне рішення органу місцевого самоврядування в особі його уповноважених органів. Також укладаючи договір №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 25.04.2002 на підставі прийнятого виконкомом Львівської міської ради рішення №586 від 21.12.2001, а також в процедурі виконання цього договору, позивач проявляв добросовісну поведінку, належним чином виконуючи прийняте рішення та умови договору. Відповідно, позивач вправі був розраховувати на дотримання його прав органом місцевого самоврядування у випадку прийняття ним або його виконавчими органами відповідних рішень, а також їх реалізацію.

Щодо повноважень виконкому Львівської міської ради на прийняття рішення №586 від 21.12.2001 «Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова» слід зазначити, що цим рішенням виконком Львівської міської ради затвердив перелік об`єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу у встановленому законом порядку. В додатку до цього рішення наводиться такий перелік об`єктів, пунктом 26 якого зазначено приміщення на пр. Свободи, 1/3, покупцем якого у процедурі викупу має стати ТОВ «Спорт-Центр».

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції чинній на дату прийняття рішення №586 виконкомом Львівської міської ради (ст. 29) віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; а також організація виконання цих програм.

Ухвалою Львівської міської ради №962 від 22.02.2001 затверджено програму приватизації об`єктів комунальної власності м. Львова та заходи щодо забезпечення та заходи щодо забезпечення її виконання. Пунктом 3.1.5 цієї Програми виконавчому комітету надано повноваження на прийняття рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності способом викупу орендареві такого об`єкта.

Як вбачається із преамбули рішення виконкому №586 від 21.12.2001 «Про приватизацію об`єктів комунальної власності м. Львова», таке рішення прийняте на підставі Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), а також на підставі п. 3.1.5 Програми приватизації об`єктів комунальної власності м. Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради № 962 від 22.02.2001.

Зазначеним спростовуються твердження відповідача про те, що виконавчий комітет Львівської міської ради не мав повноважень приймати рішення №586 від 21.12.2001.

Оскільки рішення органу влади індивідуально-правового характеру вважається виконаним та таким, що припинило свою дію шляхом повного його виконання, суд вважає обгрунтованими доводи позивача, що укладення на підставі рішення виконкому Львівської міської ради №586 уповноваженим органом Львівської міської ради договору №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу (щодо частини орендованих позивачем приміщень) свідчить про часткове виконання з боку Львівської міської ради та її уповноваженого органу своїх обов`язків по завершенню процедури приватизації способом викупу орендованих позивачем приміщень раніше приватизованого ЦМК, оскільки щодо решти орендованих приміщень перехід права власності до позивача не відбувся. Щодо решти приміщень, які не були викуплені за договором № 654 та залишилися в оренді позивача, обов`язки Львівської міської ради та її уповноваженого органу не виконані і дотепер.

Доводи відповідача про те, що згідно листа позивача від 26.02.2002 вбачається його відмова від приватизації решти орендованих приміщень, оскільки ним не було викуплено їх до завершення дії патенту на право оренди, спростовуються змістом самого цього листа, оскільки в ньому позивач висловлював лише намір щодо строку викупу решти приміщень, а не брав на себе чітко визначене зобов`язання.

З огляду на наведене, звернення ТОВ «Спорт-Центр» із заявою від 23.11.2001 та відповідне прийняття власником майна в особі уповноваженого органу - рішення виконкому Львівської міської ради №586 від 21.12.2001 про включення орендованих позивачем приміщень у будинку № 1/3 на пр. Свободи у м. Львові до переліку об`єктів, що підлягають приватизації способом викупу, слід розглядати як волевиявлення позивача завершити процедуру приватизації ЦМК шляхом викупу орендованих приміщень, в яких цей ЦМК розташований, а назване рішення виконкому Львівської міської ради № 586 - як волевиявлення власника шляхом прийняття акта індивідуально-правового характеру, яке підтвердило право позивача на викуп орендованих приміщень, а також стало додатковою підставою для виникнення у позивача права очікувати реалізації процедури приватизації шляхом викупу з боку уповноваженого органу Львівської міської ради, а в уповноваженого органу Львівської міської ради з питань приватизації виникли обов`язки вчинити всі необхідні дії щодо завершення процедури приватизації.

Системний аналіз розглянутих норм права в їх сукупності свідчить, що як законодавством станом на момент приватизації ЦМК позивачем у 1995 році, так і законодавством станом на момент приватизації приміщень ЦМК позивачем у 2001-2002 роках, так і законодавством станом на дату звернення позивача у 2017 році про завершення викупу приміщень, передбачалося, що за особами, які здійснили приватизацію шляхом викупу об`єктів приватизації, які знаходяться в будівлях та використовуються такими особами, зберігається право на приватизацію таких будівель шляхом викупу.

З огляду на це суд приходить до висновку, що орендовані в даний час позивачем нежитлові приміщення у будинку № 1/3 на пр. Свободи у м. Львові загальною площею 358,7 кв.м. були та є частиною його цілісного (єдиного) майнового комплексу, а з моменту прийняття рішення про приватизацію такого ЦМК шляхом викупу у 1995 році розпочалася процедура приватизації всього ЦМК шляхом викупу, включаючи і орендовані позивачем приміщення, в яких такий ЦМК розташований.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі правову природу цілісного майнового комплексу, суд має достатні підстави вважати, що щодо цілісних майнових комплексів рішення про їх приватизацію приймається один раз, при чому прийняття уповноваженим органом такого рішення означає, що рішення стосується цілісного майнового комплексу в цілому включно і однозначно свідчить про включення до складу ЦМК приміщень, в яких такий ЦМК розташований. Відтак, приватизація позивачем ЦМК (в частині орендованих приміщень) здійснюється шляхом викупу частки приватизованого об`єкту (орендованих приміщень, в яких розташований ЦМК), що не потребує додаткових рішень власника майна, а не шляхом окремої щодо приватизації ЦМК процедури приватизації шляхом викупу таких орендованих приміщень. Більше того, власник таких приміщень в особі уповноваженого органу рішенням №586 від 21.12.2001 додатково підтвердив право позивача на приватизацію приміщень шляхом викупу. Таким чином, у ТОВ «Спорт-центр» існує наявне право на приватизацію орендованих приміщень способом викупу, яке вже виникло на законних підставах, а тому підлягає реалізації.

З часу прийняття рішення виконкому Львівської міської ради № 586 від 21.12.2001 та укладення договору №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 25.04.2002 ані з боку Львівської міської ради, ані з боку інших осіб та державних органів не було жодних претензій щодо правомірності названих рішень та договору. Відсутні судові рішення про визнання нечинним та скасування рішення виконкому Львівської міської ради №586 від 21.12.2001, а також про визнання недійсним договору №654 купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 25.04.2002. Аналогічно відсутні будь-які претензії чи заперечення у відповідача, третьої особи у справі чи будь-яких інших зацікавлених осіб та органів з приводу первісного рішення про приватизацію ЦМК позивача - наказу №5/54 від 30.03.1995 Регіонального відділення ФДМУ по Львівській області про приватизацію способом викупу майна ТОВ «Спорт-Центр» та укладеного на його підставі 30.06.1995 між Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській області та ТОВ «Спорт-Центр» договору №003/95 купівлі-продажу державного майна при викупі Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр».

Відповідно до положень пунктів 3.15, 3.17 Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014 роки, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №1661 від 12.07.2012 (в редакції, чинній на дату існування спірних правовідносин), орендарям приміщень комунальної власності було надано право до 31.12.2017 у встановленому порядку звернутись до Львівської міської ради із заявою про приватизацію об`єкта комунальної власності м. Львова способом викупу. Оскільки на виконання вказаних положень позивач до спливу зазначеного у п.3.15 Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014 роки вкотре звернувся до Управління комунальної власності ДЕП Львівської міської ради з заявою від 13.12.2017 про приватизацію орендованих приміщень, то з огляду на системний аналіз законодавства про приватизацію та зміст правовідносин, що виникли між сторонами спору в процедурі приватизації, суд вважає, що таке його звернення відповідач повинен був розглядати як вимогу позивача до уповноваженого органу Львівської міської ради (відповідача у справі) щодо виконання покладених на такий орган обов`язків щодо завершення процедури приватизації таких об`єктів способом викупу.

За змістом положень статтей 8 та 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації органом приватизації, яка передбачає проведення оцінки такого об`єкта, а завершується укладенням договору купівлі-продажу згідно положень статті 23 цього Закону.

Відповідно до положень п.п.4.1 та 4.2 Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014 роки, чинної на дату існування спірних правовідносин, з метою приватизації об`єктів у межах ринкових цін визначення вартості об`єктів здійснюється через незалежну оцінку відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методики оцінки вартості майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891, Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2003 №1442, та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації способом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки. Незважаючи на втрату чинності станом на сьогодні ухвалою Львівської міської ради №1661, названі закони та підзаконні акти з питань оцінки комунального майна для цілей приватизації способом викупу є чинними і в даний час.

Згідно п. 2.1.2 Положення про управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради від 02.12.2016 №1125, одним з основних завдань Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради є передача в оренду, відчуження (приватизація) майна комунальної власності територіальної громади м. Львова. Згідно п.п. 4.1.14, 4.1.21 цього Положення, до компетенції Управління комунальної власності ДЕР Львівської міської ради, віднесено виконання повноважень орендодавця, продавця, органу приватизації майна комунальної власності м. Львова; організація та забезпечення проведення приватизації (продажу) майна, яке належить до комунальної власності м. Львова.

При цьому, в силу приписів ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, така процедура завершення приватизації мала бути проведена протягом двох місяців з моменту прийняття відповідних рішень про приватизацію. Системний аналіз вищенаведених нормативних актів свідчить, що після прийняття рішення про приватизацію способом викупу протягом 2-х місяців відбувається завершення та реалізація такого права особи на викуп, яка полягає в діях органу приватизації, що в сукупності складають процедуру оформлення договору купівлі-продажу (визначення ціни, укладення договору). При цьому, законодавство покладало виконання таких обов`язків виключно на орган приватизації, яким в даному випадку є відповідач - Управління комунальної власності ДЕР Львівської міської ради. Натомість, позивач згідно приписів законодавства був позбавлений повноважень та можливості контролю за додержанням строків проведення оцінки і визначення вартості продажу спірного майна, що є складовою частиною процедури продажу об`єкта приватизації.

Під час розгляду справи в суді відповідач зазначив, що право позивача на приватизацію є припиненим, оскільки сплив передбачений 2-річний строк на завершення процедури приватизації, встановлений ч. 5 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в даний час втратив чинність). Проте, суд вважає необгрунтованими такі твердження відповідача з огляду на наступне.

Законом України від 13.01.2012 № 4335-VI було затверджено Державну програму приватизації на 2012-2014 роки. В п. 1 Державної програми зазначено, що приватизація як широкомасштабний соціально-економічний проект трансформації державної власності, реалізацію якого було розпочато в Україні в 1992 році, мала на меті у стислі строки забезпечити стратегічні позиції приватної власності в національній економіці. Власне, з метою забезпечення реалізації цієї Державної програми приватизації, вимог до процесу реформування власності на завершальному етапі, було прийнято Закон України від 13.01.2012 №4336-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012-2014 роки». Даним законом, зокрема, було внесено ряд змін до Законів про приватизацію державного майна та про малу приватизацію.

Зокрема, цим Законом було доповнено ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» частиною 5, яка встановлювала, що строк проведення приватизації об`єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію.

За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється після прийняття рішення про приватизацію та здійснюється органами приватизації, які:

встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України;

готують та публікують інформацію про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації;

проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства;

замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту;

замовляють проведення робіт із землеустрою

Згідно ч. 2 ст. 8 цього ж Закону встановлено, що строк підготовки об`єкта малої приватизації до продажу, крім об`єктів, набуття права власності на які пов`язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

З наведеного вбачається, що встановлені у наведених правових нормах строки за своєю суттю та метою правового регулювання визначені власне для самих органів приватизації, оскільки саме до їх компетенції (а не до суб`єкта господарювання) віднесено вчинення всіх дій по підготовці до укладення договору купівлі-продажу з покупцем, і відповідно навпаки, ці норми не регулюють строк чинності рішення органу влади про приватизацію об`єкта.

Окрім цього, як зазначалося вище, рішення про приватизацію ЦМК позивача було прийнято у 1995 році, а згодом додатково підтверджене в 2001 році, коли 2-річного строку в Законі України «Про приватизацію державного майна» встановлено не було. Тобто, відносини щодо приватизації ЦМК включно з приміщеннями, в яких він розташований, виникли між сторонами ще у 1995 році. Натомість така норма з`явилася лише у 2012 році з прийняттям Закону від 13.01.2012 № 4336-VI. А тому, з огляду на приписи статті 5 ЦК України щодо дії актів в часі, положення Закону від 13.01.2012 № 4336-VI в частині строку на завершення процедури приватизації підлягає застосуванню щодо відносин приватизації, які виникли на підставі прийнятих рішень про приватизацію після вступу в дію названого Закону № 4336-VI (тобто з 2012 року), та не можуть застосовуватися до тих правовідносин, які виникли до 2012 року. Натомість, до позивача, як суб`єкта малої приватизації, у відносинах з відповідачем, повинні були застосовуватися вищенаведені положення ч.2 статті 8 Закону про малу приватизацію, які встановлювали обов`язок власне відповідача здійснити дії щодо підготовки до укладення договору-купівлі-продажу в процедурі приватизації в двомісячний строк.

Законом від 13.01.2012 №4336-VI статтю 12 викладено в новій редакції, відповідно до якої покупець став власником об`єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами.

Відповідно до положень пунктів 3.15, 3.17 Програми приватизації майна комунальної власності м. Львова на 2012-2014 роки, затвердженої ухвалою Львівської міської ради №1661 від 12.07.2012 (в редакції, чинній на дату існування спірних правовідносин), орендарям приміщень комунальної власності було надано право до 31.12.2017 у встановленому порядку звернутись до Львівської міської ради із заявою про приватизацію об`єкта комунальної власності м. Львова способом викупу. Тобто, фактично органом влади навіть звужувалася в часовому вимірі можливість позивача реалізувати своє право на приватизацію способом викупу. Позивачем 13.12.2017 було подано відповідну заяву до уповноваженого органу щодо реалізації свого права на викуп приміщень в межах визначеного ухвалою Львівської міської ради часового строку.

Матеріалами справи підтверджується, що незважаючи на відсутність у законодавстві жодних заборон чи обмежень на завершення процедури викупу позивачем приміщень, відповідач у справі безпідставно ухилився від виконання своїх обов`язків щодо підготовки об`єкта приватизації до безпосереднього продажу згідно вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а згодом протиправно відмовився від цієї процедури у зв`язку із зміною законодавства. Така протиправна бездіяльність відповідача свідчить по порушення ним прав позивача на приватизацію приміщень способом викупу.

При цьому, відповідач посилався на Перехідні положення Закону України від 18.01.2018 №2269-VIII «Про приватизацію держаного і комунального майна» (п. 2 Перехідних положень), які на його думку виключають у позивача наявність права на приватизацію, оскільки в цьому Законі наявні нові критерії до приватизації, яким позивач не відповідає.

07.03.2018 набрав чинності Закон України №2269-VIII від 18.01.2018 «Про приватизацію державного та комунального майна» (надалі - Закон про приватизацію). З листа-відповіді відповідача позивачу від 04.09.2018 вбачається, що відповідач, заперечуючи право позивача на приватизацію приміщень способом викупу, посилається на положення статті 18 цього Закону (в частині необхідності здійснення поліпшень орендованого майна для отримання підстав для викупу), а також п. 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, за якими приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У доповіді Венеціанської комісії «Про верховенство права» вказано, що складовими верховенства права є обов`язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов`язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

У справі «Щокін проти України» щодо передбаченої Конвенцією вимоги «якості закону» ЄСПЛ вказав, що наявність в національному законодавстві правових актів, які передбачають можливість різного тлумачення питання, та відсутність необхідної чіткості та точності, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією.

Частина 3 статті 5 ЦК України встановлює правило, за яким якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Наведене положення узгоджується із перехідними положеннями Закону про приватизацію. А оскільки, право позивача на приватизацію приміщень способом викупу та відповідні правовідносини між сторонами справи виникли до моменту вступу в силу Закону про приватизацію, то безпідставним є застосування до позивача положень статті 18 цього Закону, які встановлюють додаткові умови для наявності самого виникнення права на викуп, оскільки таке право вже виникло у позивача раніше.

Суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на застосування законодавства з питань приватизації у справах №910/11054/18 та №905/2058/18 з огляду на неподібність змісту та підстав виникнення в них правовідносин сторін, а також інші предмети позовів.

Суд відзначає, що об`єктом приватизації в даній справі є цілісний майновий комплекс невеликого державного підприємства ТОВ «Спорт-Центр», який згідно наведених положень законодавства включає в себе усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки. Такі цілісні майнові комплекси визначаються законодавством з питань приватизації як окремо визначені об`єкти приватизації, обгрунтування викупу яких здійснюється згідно спеціальних норм законодавства про приватизацію, оскільки випливає із специфіки такого об`єкту приватизації та необхідності забезпечення прав членів трудових колективів державних підприємств, що приватизувалися (стаття 2 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» в редакції чинній на дату виникнення відносин з приватизації).

У наведених відповідачем судових рішеннях мали місце факти оренди юридичними особами комунального майна як індивідуально визначеного майна, а також прийняття власниками цього майна рішень про їх приватизацію способом викупу орендарями цих об`єктів. Натомість, орендарі цих об`єктів, як вбачається із наведених судових рішень, не приватизовували раніше ЦМК підприємств та не є правонаступниками орендних підприємств, створених для приватизації державних підприємств їх трудовими колективами. Наведені обставини свідчать, що правовідносини сторін в цих судових справах хоч і випливають із приватизаційного законодавства, проте, стосуються іншого виду об`єкта приватизації, аніж ЦМК, обгрунтовуються іншими підставами та аргументами, аніж обставини приватизації ЦМК, що не дає підстави визнати обставини таких судових справ подібними до розглядуваної справи за позовом ТОВ «Спорт-Центр».

Відтак, вже після прийняття рішення про приватизацію ЦМК у 1995 році у позивача виникло право на викуп приміщень, в яких такий ЦМК розташований. Більше того, щодо позивача, виконавчий комітет Львівської міської ради рішенням №586 від 21.12.2001 додатково підтвердив право позивача на приватизацію приміщень шляхом викупу. Таким чином, ТОВ «Спорт-центр» існує наявне право на приватизацію орендованих приміщень у будинку 1/3 на пр. Свободи у м. Львові площею 358,7 кв.м способом викупу, яке вже виникло на законних підставах, а тому підлягає реалізації.

Таким чином, суд вважає необгрунтованими твердження відповідача про те, що позивач не має права на викуп спірних приміщень в силу норм Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», котрий набув чинності 07.03.2018, а також інші вищенаведені заперечення відповідача проти такого права позивача як з огляду на викладене вище, а також враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (Рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) від 25.03.1999, заява №31107/96, п. 54). Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, суд повинен з`ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею (Рішення у справі «Беєлєр проти Італії» (Beyeler v. Italy) від 05.01.2000, заява №33202/96).

Згідно позиції ЄСПЛ одним із видів майна в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції є правомірні очікування. В справі «Копецький проти Словаччини» Велика Палата ЄСПЛ узагальнила прецедентну практику, яка стосується поняття правомірного очікування. Розглянувши різні категорії справ, в котрих мова йшла про правомірні очікування, ВП ЄСПЛ прийшла до висновку, що прецедентна практика Суду не передбачає існування «реального спору» або «обгрунтованої вимоги» як критерію для визначення наявності «правомірного очікування», яке охороняється статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції. Європейський Суд зазначив, що «коли характер вимоги передбачає наявність майнового інтересу, його можна вважати» майном лише тоді, коли воно має під собою достатні підстави у внутрішньодержавному законодавстві, наприклад, коли його існування підтверджується сталою практикою судів країни (Рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) від 28.09.2004, заява №44912/98, § 52).

В справі «Попніколов проти Болгарії» Суд прийшов до висновку, що право на придбання майна за пільговими умовами відповідно до закону про приватизацію становить правомірне очікування, а відтак підпадає під поняття «майно» в контексті статті 1 Першого протоколу (Рішення у справі «Попніколов проти Болгарії» (Pоpnikolov v. Bulgaria) від 25.03.2010, заява №30388/02, § 40).

З огляду на викладене, вбачається беззаперечним такий висновок, що право позивача на приватизацію спірних приміщень шляхом викупу, яке виникло у 1995 році становить його правомірне очікування та підпадає під дію положень статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Фактично зміст даного спору зводиться до того, що відповідач не визнає права позивача на приватизацію майна шляхом викупу та відмовляється завершувати процес приватизації з огляду на те, що 07.03.2018 набув чинності новий Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна» положення якого містять нові вимоги до порядку приватизації майна шляхом викупу та ставлять нові додаткові критерії для набуття права на викуп, внаслідок застосування яких позивач позбавляється права на таку приватизацію.

В контексті цього слід вказати, що 13.12.2016 Великою Палатою ЄСПЛ було прийняте рішення у справі «Белане Надь (Belane Nagy) проти Угорщини» (скарга №53080/13). Вказана справа стосувалася втрати заявником правомірних очікувань (права на отримання пільг по інвалідності) у зв`язку із тим, що внаслідок змін у законодавстві були встановлені нові вимоги для отримання цих пільг. За результатами розгляду скарги, ВП ЄСПЛ вирішила, що було порушено вимоги статті 1 Першого протоколу у зв`язку із непропорційним втручанням у право власності заявника.

У справі «Белане Надь проти Угорщини» ВП ЄСПЛ висловила ряд правових позицій, які мають істотне значення для даної справи, а саме:

1) «майном» для цілей застосування статті 1 Першого протоколу Конвенції може являтися майновий інтерес, визнаний у національному законодавстві, навіть якщо при певних обставинах він може припинитися. З огляду на такий підхід, Європейський Суд оголошував статтю 1 Першого протоколу Конвенції прийнятною в ряді справ, де заявники до моменту звернення зі скаргою до Європейського Суду вже не відповідали передбаченим законодавством критеріям отримання права на відповідні виплати (§100);

2) Конвенція спрямована на забезпечення «практично здійсненних і ефективних», а не теоретичних і ілюзорних прав. Зміни законодавства фактично ввели для певної категорії застрахованих осіб, що охоплює і заявницю, критерій, який не можна було передбачити протягом відповідного періоду сплати внесків і якому вони навряд чи могли відповідати після вступу в силу нового законодавства - відтак вказане важко пов`язати з принципом верховенства права (§99);

3) справи пов`язані із «правомірним очікуванням», стосуються також ситуацій, коли зацікавлені особи мають право розраховувати на те, що правовий акт, на підставі якого у них виникли фінансові зобов`язання, не буде «заднім числом» анульований на шкоду їх інтересам. У цій категорії справ «правомірне очікування», грунтується на правовому акті, який має під собою вагомі юридичні підстави і пов`язаний з майновими правами. Дотримання даного тезису випливає з одного аспекту верховенства права, який властивий всім статтям Конвенції та передбачає, крім іншого, що в законодавстві країни повинна існувати певна ступінь правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у здійснення охоронюваних Конвенцією прав (§78);

4) коли після вступу в силу нового закону заявниця, покликаючись на встановлений ступінь втрати працездатності, звернулася з проханням призначити її допомогу по інвалідності, то вона не намагалася набути яке-небудь майно, а всього лиш вчинила спробу скористатися наявним у неї правомірним очікуванням отримання виплат в системі соціального страхування (§108);

5) втручання в здійснення заявницею майнових прав, котре було зумовлене набранням в 2012 році чинності нового закону, полягало в повній відмові заявниці в проханні призначити їй пільги по інвалідності, іншими словами, її право на отримання виплат по системі соціального страхування було знівельовано так, що призвело до порушення її пенсійних прав (§109).

З огляду на викладене, у справі «Белане Надь проти Угорщини» ВП ЄСПЛ прийшла до висновку, що відмова у праві на пільги, хоча і була направлена на забезпечення збереження державних коштів шляхом перегляду і раціоналізації системи виплат з непрацездатності, полягала в прийнятті законодавства, котре за обставинами даної справи не забезпечувало справедливого балансу між різними інтересами. Вказане, на думку Суду, не може виправдовувати наданню закону зворотньої сили без перехідних заходів, які б відповідали конкретній ситуації, внаслідок чого заявниця позбулася правомірного очікування отримання виплат по непрацездатності. Подібне втручання в здійснення її прав не відповідає меті підримання справедливого балансу між приватними та публічними інтересами (§124).

Враховуючи викладену практику ЄСПЛ, суд зазначає, що в справі, яка розглядається, як за законодавством станом на момент приватизації позивачем цілісного майнового комплексу в 1995 році, так і законодавством станом на момент приватизації позивачем приміщень у 2001-2002 роках, так і законодавством станом на дату звернення позивача про завершення викупу приміщень у 2017 році, передбачалося, що за особами, які здійснили приватизацію шляхом викупу об`єктів приватизації, які знаходяться в будівлях та використовуються такими особами, зберігається право на приватизацію таких будівель шляхом викупу. З огляду на це, орендоване в даний час позивачем нерухоме майно (приміщення у будинку №1/3 на пр. Свободи у м. Львові загальною площею 358,7 кв.м) було та є частиною його цілісного майнового комплексу, а з моменту прийняття рішення про приватизацію такого ЦМК шляхом викупу у 1995 році розпочалася процедура приватизації всього ЦМК, включаючи і орендовані позивачем приміщення, в яких такий ЦМК розташований. Відтак, у позивача існує наявне право на викуп орендованих приміщень в процесі приватизації, яке вже виникло на законних підставах та підлягає реалізації.

Суд наголошує на тому, що позивач, звертаючись в 2017 році до відповідача із заявою про приватизацію спірного приміщення шляхом викупу, не намагався набути нове право на приватизацію, а лише вчинив спробу скористатися наявним у нього з 1995 року правомірним очікуванням викупити приміщення та завершити процес приватизації.

Згідно ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на наведене, прийняття Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» №2269-VIII від 18.01.2018, яким встановлено нові умови щодо приватизації майна шляхом викупу та відмова відповідача від завершення процедури приватизації позивачем приміщень у зв`язку з тим, що останній цим новим умовам не відповідає, фактично повністю позбавляє позивача існуючих правомірних очікувань на набуття цього майна у власність.

Крім цього, суд зазначає, що станом на момент звернення позивача до відповідача з проханням включити спірне приміщення до об`єктів, що підлягають викупу (грудень 2017 року) чинним були положення Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», котрі жодних застережень щодо такого викупу не містили. Разом з тим, відповідач залишив вказане звернення без належного та своєчасного реагування. Відтак, в даній справі має місце те, що відповідач спочатку безпідставно ухилився від завершення процедури приватизації спірного приміщення шляхом викупу, а згодом відмовився від цієї процедури у зв`язку із зміною законодавства.

На думку суду, за вказаних обставин, відмова відповідача у завершенні приватизації спірного приміщення та невизнання права позивача на приватизацію спірного приміщення способом викупу становить втручання у право власності позивача, наслідком чого є позбавлення його існуючих майнових прав. Таке втручання, враховуючи, що його передумовою слугує не лише зміна законодавства, але і бездіяльність відповідача, порушує принцип пропорційності та покладає на позивача надмірний індивідуальний тягар. Наслідком цього втручання є порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, що є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають до задоволення повністю.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за ТОВ «Спорт-Центр» право на приватизацію способом викупу об`єкту приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради, за адресою м. Львів, пр. Свободи, 1/3, загальною площею 358,7 кв.м (які згідно технічного паспорту ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 15.07.2002 інвентарний номер 893 складаються з підвалу площею 236,1 кв.м з індексами приміщень в підвалі - 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 34, 35, 36, XV, XXIX, та з першого поверху площею 122, 6 кв.м з індексами приміщень на першому поверсі - 55-3, 55-4, 55-5, 56-2, 56-3, 56-4, 56-5, 56-6, 56-7).

3. Стягнути з Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів, пл. Галицька, 15 (ідентифікаційний код 25558625) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Центр», м. Львів, пр. Свободи, 1/3 (ідентифікаційний код 19162142) 1 921,00 грн судового збору.

4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 11.11.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 21.11.2019.

Суддя Мазовіта А.Б.