Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 464/2736/15-ц

провадження № 61-16715св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Львівське комунальне підприємство «Старий Сихів»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом Львівського комунального підприємства «Старий Сихів» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 13 січня 2016 року у складі судді Дулебка Н. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року у складі колегії суддів: Тропак О. В., Приколоти Т. І., Федоришина А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Львівське комунальне підприємство «Старий Сихів» (далі - ЛКП «Старий Сихів») звернулося до суду із зазначеним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .

Вказаний житловий будинок перебуває на балансі та утриманні ЛКП «Старий Сихів».

Відповідачі несвоєчасно та не у повному обсязі сплачують кошти за спожиті послуги з утримання будинку та прибудинкової території, за постачання та відведення холодної води, за спожиті послуги з централізованого опалення, внаслідок чого утворилася заборгованість.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було вручено попередження про заборгованість за надані житлово-комунальні послуги та запропоновано оплатити заборгованості, а також роз`яснено право на реструктуризацію боргу, яке відповідачами використано не було.

Враховуючи викладене, ЛКП «Старий Сихів» просило солідарно стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 5 753,72 грн, з централізованого опалення - 6 366,18 грн, з постачання та відведення холодної води - 677,29 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 13 січня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ЛКП «Старий Сихів» заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 5 753,72 грн, з централізованого опалення - 6 366,18 грн, з постачання та відведення холодної води - 677,29 грн, всього 12 797,19 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач неодноразово звертався до суду із заявами про видачу судових наказів про стягнення з відповідачів заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, які задовольнялися, а в подальшому скасовувалися на підставі заяв боржників, тому позовна давність не перервалася. Обов`язок оплачувати фактично отримані послуги покладено на споживачів, судом не здобуто доказів відсутності цих послуг або їх надання неналежної якості.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відхилено, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 13 січня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 13 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що договір про надання житлово-комунальних послуг є основним договором і набирає чинності з часу його укладення. Між позивачем та відповідачем будь-яких договорів не укладалося, тому відносин між сторонами не існує. Позивач не є балансоутримувачем житлового будинку, в якому вони проживають. ЛКП «Старий Сихів» ще 2009 року відомо про те, що його батьки, а саме відповідачі у справі, не проживають у спірній квартирі. Позивачем пропущено позовну давність.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1

ЛКП « Старий Сихів» забезпечує подачу теплової енергії до будинку № 8 по вулиці Кавалерідзе у місті Львові , що підтверджується договорами, з урахуванням додатків та додаткових угод до них, від 22 серпня 2002 року № 3053/А, від 01 квітня 2013 року № 1538/А про постачання теплової енергії в гарячій воді, укладеними між ЛКП «Старий Сихів» та ЛМКП «Львівтеплоенерго».

01 липня 2008 року між ЛМКП «Львівводоканал» (виробник) та ЛКП «Старий Сихів» (виконавець) було укладено договір № 553020 про надання послуг з водопостачання та водовідведення між виробником цих послуг та виконавцем послуг, за умовами якого виробник взяв на себе зобов`язання надавати вказані послуги в будинок № 8 по вулиці Кавалерідзе у місті Львові , а виконавець - оплачувати такі послуги за затвердженими тарифами.

Надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території здійснюється ЛКП «Старий Сихів» на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 31 травня 2011 року № 561 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків та прибудинкових територій для населення у місті Львові індивідуально по кожному будинку», яким затверджено Перелік послуг з утримання будинків та прибудинкових територій для населення у місті Львові.

ЛКП «Старий Сихів» є балансоутримувачем будинку № 8 по вулиці Кавалерідзе у місті Львові та виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкових територій, послуг з централізованого опалення, постачання та відведення холодної води.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ЛКП «Старий Сихів», у відповідачів виникла заборгованість за послуги з централізованого постачання та відведення холодної води за період з вересня 2008 року до січня 2015 року в розмірі 677,29 грн, за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з січня 2004 року до січня 2015 року - 5 753,72 грн, за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2006 року до січня 2015 року - 6 366,18 грн.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з відомостями про нарахування та оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території заборгованість станом на 01 липня 2010 року становила 947,17 грн, однак відповідачі у березні, квітні 2011 року та у липні 2012 року здійснили часткову оплату боргу в сумі 694,53 грн і станом на 01 квітня 2015 року заборгованість складає 5 753,52 грн.

Згідно із заявою ЛКП «Старий Сихів» від 24 листопада 2009 року про видачу судового наказу про стягнення з відповідачів плати за утримання будинку та прибудинкової території на підставі якої було видано судовий наказ від 25 листопада 2009 року, заборгованість за період з 01 травня до 01 листопада 2009 року становила 361,48 грн.

Згідно з відомостями про нарахування та оплату послуг з центрального опалення заборгованість станом на 01 липня 2010 року становила 1583,68 грн і відповідачами у березні та квітні 2011 року, у березні, квітні, травні, листопаді, грудні 2012 року, у лютому та липні 2014 року було проведено часткову оплату цих послуг в загальній сумі 1 964,54 грн, починаючи з серпня 2014 року плата за послуги не нараховувалися, і станом як на 01 серпня 2014 року, так і станом на 01 квітня 2015 року заборгованість складає 6 366,18 грн.

Заборгованість за період з 01 листопада 2008 року до 01 листопада 2009 року становила 770,46 грн, що підтверджується заявою ЛКП «Старий Сихів» від 24 листопада 2009 року про видачу судового наказу про стягнення з відповідачів плати за центральне опалення на підставі якої було видано судовий наказ від 25 листопада 2009 року.

Згідно з відомостями про нарахування та оплату послуг з водопостачання та водовідведення заборгованість станом на 01 липня 2010 року становила 162,53 грн, і відповідачами в період з березня 2013 року до грудня 2014 року включно, епізодично проводилася оплата цих послуг, які за цей період оплачено в загальній сумі 344,74 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 квітня 2018 року провадження за касаційною скаргою у цій справі Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

26 квітня 2018 року цивільна справа № 464/2736/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Як зазначено вище, ЛКП «Старий Сихів» є балансоутримувачем будинку № 8 по вулиці Кавалерідзе у місті Львові та виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкових територій, послуг з централізованого опалення, постачання та відведення холодної води.

Відповідно до частини першої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно із статтею 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Статтю 179 ЖК України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, споживач зобов`язаний своєчаснооплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Судами встановлено, що відповідачі користувалися усіма наданими їм послугами, проте не оплачували їх, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Як вбачається з Преамбули Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, цей Закон визначає лише основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

За визначенням, наданим у статті 1 ЗаконуУкраїни «Про житлово-комунальні послуги», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (стаття 3 ЗаконуУкраїни «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону - Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - зміни до ЦК України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акту цивільного законодавства.

Разом із тим відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Вищевикладене узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки відповідачі користувалися ними, проте не оплачували надані їм послуги у повному обсязі.

Також суди дійшли правильного висновку про те, що заборгованість з оплати за утримання будинку та прибудинкової території виникла починаючи з 01 травня 2009 року, заборгованість з оплати за центральне опалення - з 01 листопада 2008 року, а заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення - з 01 липня 2010 року. Однак відповідачі в межах загальної позовної давності частково погашали зазначену заборгованість, тобто своїми діями перервали перебіг позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що між сторонами не існує будь-яких відносин, оскільки договір про надання житлово-комунальних послуг не укладався, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачем пропущено позовну давність також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною другою статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Встановивши, що відповідачі неодноразово частково сплачували житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про переривання відповідачами позовної давності.

Також помилковими є аргументи касаційної скарги про неправомірність пред`явлення позову до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки останні не проживають у спірній квартирі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 66 ЖК України плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).

Частиною першою статті 68 ЖК України встановлено, що наймач зобов`язаний вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Тимчасова відсутність наймача та членів його сім`ї не звільняє їх від виконання обов`язків за договором найму жилого приміщення (частина друга статті 163 ЖК України).

Відповідно до статей 67, 162 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Тобто, відповідачі відповідають за заборгованість за житлово-комунальні послуги в разі, якщо вони є співвласниками квартири.

Встановивши, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , дійшли правильного висновку про солідарне стягнення заборгованості.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Виконання рішення суду першої інстанції було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року. Тому у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 13 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконаннярішення Сихівського районного суду міста Львова від 13 січня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська