Постанова
Іменем України
30 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 695/506/13-ц
провадження № 61-21968св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Сахно Валентина Іванівна, державний нотаріус Перкалюк Світлана Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у складі судді Середи Л. В.
від 18 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Бондаренка С. І.,
від 30 січня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Сахно В. І., державний нотаріус Перкалюк С. В., про встановлення нікчемності правочину.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка
ОСОБА_3 . 12 січня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно з яким позивач є спадкоємцем всього належного їй на праві приватної власності майна, у тому числі й житлового будинку
АДРЕСА_1 .Після смерті ОСОБА_3 він дізнався від нотаріуса, що існує інший заповіт, посвідчений Золотоніською міською державною нотаріальною конторою, від 25 березня 2011 року, відповідно до якого спадкоємцем всього майна померлої є
ОСОБА_2 . Зазначав, що на час складання заповіту від 25 березня 2011 року ОСОБА_3 виповнилося 89 років, мала незадовільний стан здоров`я як особа похилого віку, часто хворіла, прогресував віковий склероз. Крім того, заповіт підписано від імені заповідача громадянкою ОСОБА_4 , однак заповідач мала змогу його підписати.
Посилаючись на вищевикладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд встановити нікчемність заповіту ОСОБА_3
від 25 березня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 та застосувати наслідки нікчемного правочину, відновивши чинність заповіту ОСОБА_3 на його ім`я, який був посвідчений 12 січня 2011 року приватним нотаріусом Золотоніського міськрайонного нотаріального округу Сахно В. І.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Справа розглядалася судами попередніх інстанцій неодноразово.
Останнім рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 30 січня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено нікчемність заповіту ОСОБА_3 , складеного на користь ОСОБА_2 та посвідченого 25 березня 2011 року державним нотаріусом Золотоніської міської державної нотаріальної контори Мальованою С. В.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що заповіт, складений 25 березня 2011 року від імені ОСОБА_3 , є нікчемним в силу вимог частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки складений з недодержанням положень частини четвертої статті 207, частини четвертої статті 1249, частини першої статті 1253 ЦК України. При цьому суди відмовили у задоволенні позовних вимог про відновлення попереднього заповіту, складеного на ім`я позивача, посилаючись на те, що таке лише можливо лише за умови визнання недійсним заповіту на підставі статей 225, 231 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково послалися на положення частини четвертої статті 1254 ЦК України, оскільки у справі, яка переглядається, мало місце встановлення нікчемності заповіту, а не визнання його недійсним, у зв`язку із чим суди дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для відновлення чинності заповіту від 12 січня 2011 року.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 січня 2011 року ОСОБА_3 склала нотаріально-посвідчений заповіт, згідно з яким на випадок своєї смерті все належне їй на праві особистої власності майно, у тому числі й житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами та земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_1
25 березня 2011 року ОСОБА_3 складено заповіт, згідно з яким вона заповіла ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, взагалі все те, що буде належати їй і на що вона за законом матиме право. Цей заповіт посвідчено державним нотаріусом Золотоніської міської державної нотаріальної контори Черкаської області та в тексті зроблено відмітку, що заповіт підписала ОСОБА_4 в присутності заповідача та на її прохання у зв`язку з хворобою у присутності свідків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові рішення оскаржуються лише в частині відмови у задоволенні позову про відновлення заповіту від 12 січня 2011 року, а тому відповідно до статті 400 ЦПК України в частині встановлення нікчемності заповіту від 25 березня 2011 року, законність ухвалених судових рішень не перевіряється.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті
3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
Відповідно до положень частини другої-четвертої статті 1254 ЦК Українизаповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Тобто, чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про нікчемність заповіту від 25 березня 2011 року на підставі частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки він складений з недодержанням положень частини четвертої статті 207, частини четвертої статті 1249, частини першої статті 1253 ЦК України. У цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю і він не оскаржив судові рішення в цій частині у касаційному порядку.
Установивши, що складений 25 березня 2011 року від імені ОСОБА_3 заповіт не був визнаний недійсним на підставі статей 225, 231 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відновлення чинності заповіту від 12 січня 2011 року, складеного на ім`я позивача.
Доводи касаційної скарги про обґрунтованість позовних вимог в цій частині спростовуються вищевикладеним. При цьому статтею 1254 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких чинність попереднього заповіту відновлюється.
До цього переліку входять заповіти, нікчемність яких пов`язана з дефектом волі заповідача і не входять заповіти, нікчемність яких встановлена на підставі частини першої статті 1257 ЦК України і пов`язана з дефектом форми заповіту та порядку його посвідчення.
Відповідно допункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Загальні наслідки недійсності правочину передбачені частинами першою, другою статті 216 ЦК України, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування
Отже, такого наслідку, як відновлення чинності попереднього заповіту, як того вимагає позивач, зазначене положення не передбачає, тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що юридичним наслідком встановлення нікчемності заповіту з підстав, передбачених частиною першою статті 1257 ЦК України, є відновлення чинності попереднього щаповіту.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 30 січня 2017 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович
