ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 460/54/19

адміністративне провадження № К/9901/23030/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 460/54/19

за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинення дій,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (суддя Махаринець Д. Є.) від 20 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Запотічний І. І., Довга О. І., Затолочний В. С.) від 15 липня 2019 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2019 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 24 січня 2019 року, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 10 липня 2018 року про відмову в продовженні терміну перебування на території України;

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області прийняти рішення про продовження терміну перебування на території України.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що рішення суб`єкта владних повноважень є протиправним, та таким, що підлягає скасування з підстав недотримання відповідачем вимог Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у 12 серпня 2019 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року, та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

5. Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі; установлено строк для подачі відзиву.

6. 02 вересня 2019 року до Верховного Суду від Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

7. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 липня 2018 року позивач звернувся до УДМС із заявою про продовження строку перебування на території України до 10 жовтня 2018 року. До заяви були додані оригінали документів: паспорт іноземця № НОМЕР_1 з перекладом з англійської/латинської мови на українську, паспорт приймаючої сторони - ОСОБА_3 паспорт НОМЕР_2 , ОСОБА_4 паспорт НОМЕР_3 , гарантійний лист від приймаючої сторони, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що належить приймаючій стороні, ухвала Рівненського міського суду від 03 липня 2018 року справа № 569/13831/17, дозвіл суду на тимчасові численні виїзди з країни тимчасового проживання ОСОБА_5 , квитанція про сплату державного мита, чотири фотокартки.

9. 09 липня 2018 року УДМС в задоволенні заяви було відмовлено у зв`язку із порушенням строків для звернення, визначених п. 8 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2015 року № 150 та відсутністю підстав для продовження, передбачених п. 6, 7 зазначеного Порядку. Про що, 10 липня 2018 року було повідомлено заявника, яке стверджується повідомленням про відмову в продовженні строку перебування на території України.

10. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходили з того, що підстав, які не дають змоги позивачу виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не встановлено, оскільки відповідно до ухвали Рівненського міського суду від 03 липня 2018 року, хоча судом і застосовано до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання за викликом прибувати до суду, проте надано дозвіл на тимчасові численні виїзди з країни тимчасового проживання України в Латвійську республіку. Рішень щодо обмежень на в`їзд позивача на територію України, відповідачем не приймалось.

12. Крім цього, судами зазначено, що оскаржувана відповідь - повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України не є таким актом/рішенням суб`єкта владних повноважень, що винесене на реалізацію норм законодавства щодо статусу іноземців та осіб без громадянства. Інших рішень щодо продовження чи відмову у продовженні строку перебування іноземцю чи особі без громадянства, ОСОБА_1 , відповідачем не приймалось.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

13. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

14. Зокрема, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій не враховано, що з 19 березня 2017 року по 16 листопада 2017 року позивач перебував під вартою, а з 16 листопада 2017 року до 03 липня 2018 року перебував під домашнім арештом, при цьому в нього незаконно було вилучено паспорт негромадянина Латвійської Республіки, який отримав лише 03 липня 2018 року.

15. Судами не взято до уваги, що відповідно п. 11 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого наказом Міністерства Внутрішніх Справ України № 363 від 25 квітня 2012 року у разі відмови в продовжені строку перебування в Україні іноземцеві чи особі без громадянства надається строк для виїзду з України. Отже, вказаний факт вже встановлює певні обов`язки для особи, якій відмовлено в продовженні строку перебування в Україні. Тобто, в даному випадку після відмови в продовженні строку перебування в Україні виникає необхідність покинути територію України та заборона прибуття на територію України протягом 90 днів, оскільки він перебував на території України більше 180 днів. В той же час, у нього були призначені судові слухання у кримінальному провадженні, в якому він обвинувачується.

16. Також, скаржник зазначив, що при виїзді з території України 26 липня 2018 року посадовими особами відділу прикордонної служби «Пархоменкове» Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України винесено постанову № 001412 від 26 липня 2018 року про накладення адміністративного стягнення стосовно позивача за ч. 2 ст. 203 КУпАП - порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України. Підставою, якраз слугував факт відмови ДМС у продовженні строку перебування в Україні.

17. 17 грудня 2018 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області № 569/14740/18 зазначену постанову скасовано, при цьому суд зазначив, що вина у порушенні встановленого терміну перебування в Україні допущена не позивачем, а органами влади, правоохоронними органами, органами прокуратури та суду. Вказані обставини потягли для позивача негативні наслідки у вигляді безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності та необхідності оскарження вказаних дій посадових осіб Державної прикордонної служби України.

18. Отже, спірне рішення порушує його особисті права та є актом індивідуальної дії, оскільки встановлює обов`язковість його виконання; встановлює правові норми поведінки та формує конкретні правовідносини; встановлює юридичні факти, що можуть спричинити для позивача певні правові наслідки (необхідність покинути територію України, неможливість в`їзду на територію України на протязі 90 днів, безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності).

19. Скаржник зазначив, що суди дійшли до невірного висновку щодо відсутності в нього обмежень на виїзд з території України, або на в`їзд на її територію. Так, суди встановили, що відповідно до ухвали Рівненського міського суду від 03 липня 2018 року позивачу надано дозвіл на тимчасові численні виїзди в Латвійську Республіку. Вказаний дозвіл видано у відповідності до ст. 194 КПК України і він жодним чином не стосується наявності чи відсутності підстав продовження строку перебування в Україні.

20. В той же час, ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняє виїзд з території України особам, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження. Тобто, навіть при відмові в продовженні строку перебування в Україні залишається обов`язок не залишати її територію на невизначений строк.

21. Також зазначає, що перебував на території України більше 90 днів, більше 180 днів, а при оформленні короткострокової візи (тип «С») дозвіл надається для перебування в Україні строком до 90 днів протягом 180 днів. Тобто, навіть при отриманні короткострокової візи зможе в`їхати в Україну лише через 90 днів після виїзду. До того ж, при наявності факту притягнення до кримінальної відповідальності взагалі існує ризик щодо відмови у видачі такої візи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в наданні візи у разі загрози національній безпеці держави або охороні громадського порядку, забезпеченню охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають на території України.

22. На час розгляду адміністративного позову судом першої та апеляційної інстанції і на даний час, у судовому засіданні по кримінальному провадженні в якому обвинувачують позивача, оголошено перерву до вересня поточного року. Для того щоб повернутися в Україну для подальшої участі в судових засіданнях необхідно було звернутись до посольства України в Латвійській Республіці, і лише за особистого втручання посла України надано короткострокову візу в Україну, яку можуть анулювати будь-якої миті, до того ж строк її закінчиться раніше розгляду кримінального провадження по суті. У зв`язку з чим, має обґрунтовані побоювання, що в якийсь момент не зможе повернутися в Україну та прийняти участь в судових засіданнях, де має намір захисти своє чесне ім`я та відновити справедливість, що в свою чергу може бути розцінено, як переховування від судових органів.

23. Також, скаржник зазначив, що незаконна відмова у продовженні для строку перебування в Україні перешкоджає не лише його правам на пересування, а й на справедливий судовий розгляд та ефективний юридичний захист визначений ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на відновлення його порушених прав. Підстави для продовження строку перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства на території України у разі, коли вони прибули за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав не є вичерпними, і до таких випадків якраз відносяться факти затримання чи позбавлення/обмеження волі іноземців чи осіб без громадянства за підозрою у вчиненні злочину, що надає підстави для продовження строку перебування в Україні для нього як іноземця.

24. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про відмову у задоволенні позовних вимог.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з такого.

26. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27. Згідно ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони. Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

28. Процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначає постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України».

29. Пунктом 2, 5 Порядку № 150 передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули: за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов`язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну.

До короткострокових віз прирівнюються візи типу С-2, С-3, Б, Л, М, Н, Р, Г, К, Т, П-1, ОП і П-2, оформлені до 11 вересня 2011 року (до закінчення строку їх дії); за транзитною візою в разі вимушеної зупинки на території України у зв`язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість вимушеної зупинки, - на період, необхідний для усунення таких обставин. До транзитних віз прирівнюються візи типу ТР-1 і ТР-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії);за довгостроковою візою, якщо протягом строку дії візи з поважних причин не оформлено посвідки на постійне чи тимчасове проживання, за умови подання підтверджувальних документів - на період не більш як один місяць. До довгострокових віз прирівнюються візи типу О, ІМ-1, ІМ-2, ІМ-3 і Ф, оформлені до 11 вересня 2011 року (до закінчення строку їх дії)( пункт 6 Порядку продовження строку перебування).

30. Відповідно до п. 7, 8 Порядку №150, рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів. Заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.

31. Рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі: необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; необхідності охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; подання іноземцем та особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів; коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну ;коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження; відсутності в іноземця та особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період перебування або відповідних гарантій приймаючої сторони. Зазначене рішення може бути оскаржене до територіального органу ДМС (у разі, коли рішення прийняте територіальним підрозділом ДМС), ДМС або суду - пункт 10 Порядку № 150.

32. Процедуру розгляду заяв про продовження строку перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, та приймаючої їх сторони, а також прийняття за результатами їх розгляду рішень визначає наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 25 квітня 2012 року № 363 «Про затвердження Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України», де п.3 передбачено, що заява про продовження строку перебування на території України подається іноземцем та особою без громадянства і приймаючою їх стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення строку перебування, визначеного пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150.

33. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що підстав, які не дають змоги позивачу виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не встановлено, оскільки відповідно до ухвали Рівненського міського суду від 03 липня 2018 року, хоча судом і застосовано до обвинуваченого запобіжний захід у виді особистого зобов`язання за викликом прибувати до суду, проте надано дозвіл на тимчасові численні виїзди з країни тимчасового проживання України в Латвійську республіку. Рішень щодо обмежень на в`їзд позивача на територію України, відповідачем не приймалось.

34. Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками судів, що не порушено право позивача на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки оскаржуване повідомлення Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 10 липня 2018 року про відмову в продовженні строку перебування на території України не містить жодних ознак акта індивідуальної дії, так як не встановлює обов`язковості його виконання; не визначає правових меж дій позивача; не встановлює для позивача правові норми поведінки та не формує конкретні правовідносини; не встановлює юридичні факти, що можуть спричинити для позивача певні правові наслідки. Текст повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України, лише вказує на факт пропущення строків для звернення. Саме рішення ДМС та її територіальних органів можуть бути оскаржені до суду, як акти індивідуальної дії. Проте, оскаржувана відповідь - повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України не є таким актом/рішенням суб`єкта владних повноважень, що винесене на реалізацію вказаних вище норм законодавства щодо статусу іноземців та осіб без громадянства. Інших рішень щодо продовження чи відмову у продовженні строку перебування іноземцю чи особі без громадянства, у межах розгляду цієї справи, судами не встановлено.

35. Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.

36. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

37. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

38. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи (аналогічні доводам у позовній заяві та апеляційній скарзі) були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

39. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

40. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

41. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

43. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року у справі № 460/54/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов