ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2019 року

Київ

справа №804/7654/14

адміністративні провадження №К/9901/5899/18, №К/9901/5897/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Златіна С.В. від 17 жовтня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів Проценко О.А., Туркіної Л.П. від 17 червня 2015 року та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПП Інтерстройсервіс» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПП Інтерстройсервіс» до Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПП Інтерстройсервіс» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії Інспекції щодо внесення змін до показників податкової звітності з податку на додану вартість (далі - ПДВ) Товариства в автоматизованій системі співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок» на підставі акту №242/22-01/34918787 від 22 квітня 2014 року; 2) зобов`язати Інспекцію відновити показники податкової звітності з ПДВ Товариства в автоматизованій системі співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року у стані до внесення змін на підставі акту №242/22-01/34918787 від 22 квітня 2014 року; 3) визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 20 травня 2014 року №0004092201 та №0004112201.

Суди встановили, що Інспекцією проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за наслідками якої складно акт №242/22-01/34918787 від 22 квітня 2014 року, у якому встановлено порушення позивачем норм ПК України, внаслідок чого: занижено податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 260745,00 грн.; занижено ПДВ на суму 121017,00 грн.; завищено валові витрати на суму 5727215,00 грн.; завищено валовий дохід на суму 15087210,00 грн.; завищено податковий кредит на суму 1145443,00 грн.

У акті перевірки Інспекція, окрім іншого, дійшла наступних висновків про: неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ «ІК Нова-лайт», ПП «Дузер», ТОВ «НСК», ТОВ «Нертіс-Україна», ТОВ «Фотомаг ком юей», ТОВ «Меблева компанія Україна» за період 2011 - 2013 роки, оскільки перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення таких господарських відносин; Товариством не включено до складу доходів у 2 кварталі 2012 року, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування, суми кредиторської заборгованості перед ТОВ «ІСК Житлопромбуд», яке визнано банкрутом у 2 кварталі 2012 року; завищення податкового кредиту по взаємовідносинам із ТОВ «ІСК Житлопромбуд», оскільки Товариство не сплатило ПДВ за наслідками таких відносин у зв`язку з чим послуги, отримані від цього контрагента, контролюючий орган кваліфікує як безоплатно отримані й вважає, що відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України право на податковий кредит, сформований за наслідками отримання цих послуг, позивач втрачає.

На підставі акту відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 20 травня 2014 року: №0004092201, яким визначено суму податкового зобов`язання з ПДВ у загальному розмірі 181525,50 грн. (у тому числі штрафні санкції); №0004112201, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 320882,00 грн. (у тому числі штрафні санкції).

Крім того Інспекцією здійснено коригування податкових зобов`язань та податкового кредиту Товариства в електронній базі даних автоматизованій системі співставлення податкового кредиту та податкових зобов`язань Міндоходів України «Податковий блок» без визначення позивачу відповідних грошових зобов`язань за результатами перевірки шляхом винесення податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 20 травня 2014 року №0004092201; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 20 травня 2014 року №0004112201 в частині визначення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 228267,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 43898,00 грн.; визнано протиправними дії Інспекції щодо внесення змін до показників податкової звітності з ПДВ Товариства в автоматизованій системі співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок» на підставі акту №242/22-01/34918787 від 22 квітня 2014 року; зобов`язано Інспекцію відновити показники податкової звітності з ПДВ Товариства в автоматизованій системі співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року у стані до внесення змін на підставі акту №242/22-01/34918787 від 22 квітня 2014 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність операцій між Товариством та його контрагентами (ТОВ «ІК Нова-лайт», ПП «Дузер», ТОВ «НСК», ТОВ «Нертіс-Україна», ТОВ «Фотомаг ком юей», ТОВ «Меблева компанія Україна») щодо поставки останніми товарно-матеріальних цінностей й подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності платника, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій; крім того, за висновком суду, відповідачем безпідставно збільшено Товариству суму зобов`язання з ПДВ за квітень 2012 року у розмірі 25777,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 12888,00 грн. у зв`язку з визнанням кредиторської заборгованості перед ТОВ «ІСК Житлопромбуд» безнадійною, оскільки ПК України не передбачено обов`язку корегування або зменшення податкового кредиту внаслідок таких обставин.

Водночас суд зазначив, що контролюючий орган правомірно збільшив позивачу грошові зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств в 2 кварталі 2012 року у розмірі 32478,00 грн., адже Товариством не включено до складу доходів, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування, суми кредиторської заборгованості перед ТОВ «ІСК Жилпромбуд», яке визнано банкрутом у 2 кварталі 2012 року.

Також суд виходив з того, що позивач у спірному періоді формував податковий кредит та податкові зобов`язання з ПДВ на підставі господарських операцій з суб`єктами господарювання: ТОВ «Ніка-Світ», ПП «Дузер», ПП «Рембудкомплект-Плюс», ТОВ «Сімплекс буд», ТОВ «Блоксвіт», ТОВ «Стоун Девелопмент», ТОВ «Укрпромтехзбут-Плюс», ТОВ «ЕДС-Інжинірінг», ТОВ «Капіталінвест Груп», ТОВ «Модуль Стандарт», ТОВ «Лефта Плюс», ТОВ «ТД «Промтехстрой», ТОВ «Движущая сила», ТОВ «Віртек», ТОВ «Добробут», ТОВ «МС Девелопмент», ТОВ «Рітейл - Девелопмент», ТОВ «АТБ-Інвест», ТОВ «Южспецремонт», ТОВ «ВТФ «Аве Сан», ТОВ «Строй-Експрес», ТОВ «Криворіжіндустріалбуд», ТОВ «Самара-Люкс», ПАТ «Енергопромбуд», ТОВ «Альфа Буд», ТОВ «Укрторгбуд», ТОВ «ХССП Мегастрой ЛТД», ТОВ «Свис Фармаси», ТОВ «АТБ-маркет», ТОВ «Істрейд», ТОВ «Бантина», ТОВ Укрторгбуд», по яким відповідач не визначив грошові зобов`язання за результатами перевірки та не виніс податкові повідомлення - рішення, однак безпідставно здійснив зміну (коригування) податкових зобов`язань та податкового кредиту позивача в автоматизованій системі співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок», а тому визнав обґрунтованими позовні вимоги Товариства щодо визнання таких дій протиправними та зобов`язання відновити показники податкової звітності з ПДВ у вказаній системі.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 червня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій Інспекції щодо корегування показників та зобов`язання відновити показники в електронній базі даних скасував; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що підстави для виключення з автоматизованих інформаційних систем, які використовуються контролюючими органами, внесеної на підставі акту перевірки інформації, відсутні, позаяк внесення такої до баз даних само по собі не зумовлює для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не порушує права позивача. В частині правової оцінки порушень, встановлених відповідачем у акті перевірки, апеляційний суд погодився з позицією суду першої інстанції.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просила його скасувати у вказаній частині та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги посилається на порушення апеляційним судом статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки останній частково скасував постанову суду першої інстанції взагалі у іншій справі й за позовом іншого підприємства; також вважає, що у зв`язку із неправильним застосуванням статті 73 Податкового кодексу України (далі - ПК України) суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість частини позовних вимог, адже сама по собі здійснена відповідачем кваліфікація операцій за відсутності відмінності між задекларованими показниками податкової звітності контрагентів не може слугувати підставою для внесення змін до електронної бази даних «Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок». Інших доводів касаційна скарга позивача не містить.

Контролюючий орган же, не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, також подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просив їх скасувати у вказаній частині та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток підприємства і ПДВ, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит і валові витрати, а також про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами. Крім того вказує й на те, що право на податковий кредит, сформований за операцією з ТОВ «ІСК Житлопромбуд», у позивача відсутнє, оскільки Товариство не сплатило ПДВ за наслідками таких відносин, а послуги, отримані від цього контрагента, вважаються безоплатно отриманими.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідача проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду першої інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що підставами для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішення, слугували виключно висновки Інспекції про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ «ІК Нова-лайт», ПП «Дузер», ТОВ «НСК», ТОВ «Нертіс-Україна», ТОВ «Фотомаг ком юей», ТОВ «Меблева компанія Україна» за період 2011 - 2013 роки. Грошових зобов`язань по взаємовідносинам із іншими суб`єктами господарювання, які аналізуються у акті перевірки, відповідачем в оскаржуваних рішеннях не визначалось, що також підтвердив представник останнього в судовому засіданні суду першої інстанції.

В судовому процесі суди встановили, що між позивачем та ТОВ «ІК Нова-лайт», ПП «Дузер», ТОВ «НСК», ТОВ «Нертіс-Україна», ТОВ «Фотомаг ком юей», ТОВ «Меблева компанія Україна» було укладено ряд договорів поставки у спрощений спосіб шляхом прийняття до виконання замовлення. У відповідності до умов таких договорів контрагенти зобов`язувались поставити позивачу товар, а останній - його оплатити.

За висновком судів фактична поставка позивачу товару вказаними постачальниками підтверджується залученими до матеріалів справи видатковими накладними, банківськими виписками по рахунку тощо.

Вказані документи, як зазначено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону. Виписані контрагентами податкові накладні містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагенти позивача були зареєстровані у якості юридичних осіб та платників ПДВ.

З`ясовано, що придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується копіями актів списання товарно-матеріальних цінностей й визнається відповідачем у акті перевірки.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції між позивачем та вказаними контрагентами (постачальниками) документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

За таких обставин, виходячи з того, що надані позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи первинні документи підтверджують фактичне (реальне) виконання господарських операцій контрагентами позивача, суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про правомірне формування Товариством валових витрат та податкового кредиту, правильно застосували норми матеріального права.

Доводи ж Інспекції, викладені у касаційній скарзі, наведеного й мотивів, покладених в основу оскаржуваних рішень, не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права до згаданих правовідносин. До того ж посилання відповідача на порушення позивачем правил формування податкових вигод за наслідками взаємовідносин із іншими, ніж зазначені вище контрагентами, не є коректними, адже, як встановлено судами, такі обставини не були підставою для прийняття податкових повідомлень-рішення, які є предметом оскарження у цій справі.

Стосовно ж формування позивачем податкового кредиту на підставі податкової накладної №3738 від 31 травня 2010 року, виданої ТОВ «ІСК Жилпромбуд», Верховний Суд виходить з такого.

За встановлених судами та у ході перевірки обставин, на виконання укладеного між Товариством та ТОВ «ІСК Жилпромбуд» договору підряду від 23 квітня 2010 року №44/04 останнє виконало на користь позивача будівельно-монтажні роботи загальною вартістю 519659,04 грн. На виконання цього договору ТОВ «ІСК Жилпромбуд» виписало позивачеві податкову накладну №3738 від 31 травня 2010 року. Зазначену в ній суму ПДВ Товариство віднесло до складу податкового кредиту із цього податку за травень 2010 року. Вартість виконаних за договором робіт (у тому числі ПДВ) позивачем оплачена частково у сумі 365000 грн., сума у розмірі 154659 грн. (у тому числі ПДВ - 25776,51 грн.) оплачена не була. Наявність вказаної кредиторської заборгованості підтверджується листом позивача від 07 липня 2010 року №45/2 та актом звірки станом на 04 липня 2011 року, підписаного позивачем.

Встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року у справі №29/5005/17186 ліквідовано юридичну особу - ТОВ «ІСК Жилпромбуд». 10 липня 2012 до ЄДРПОУ внесено запис про припинення юридичної особи.

Як вже зазначалось вище, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а пункту 198.1 статті 198 ПК України).

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, як це установлено пунктом 188.1 статті 188 ПК України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Суди, дійшовши висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі податкової накладної №3738 від 31 травня 2010 року, виданої ТОВ «ІСК Жилпромбуд», вказали на відсутність законодавчо встановленого обов`язку здійснення коригування сум ПДВ, обрахованого в ціні придбаних послуг, у зв`язку з визнанням кредиторської заборгованості безнадійною.

Втім, ні судом першої, ні апеляційної інстанції не наведено відповідного аналізу норм матеріального права, зміст яких став передумовою для такого висновку. Як наслідок, не можна визнати й з`ясованими в повному обсязі усі обставини, з якими контролюючий орган пов`язує порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за наслідками операцій із придбання робіт (послуг), вартість яких не була компенсована Товариством й не сплачено у її складі відповідної суми ПДВ.

Як передбачено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом другим частини першої статті 349 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, судові рішення підставі статті 353 КАС України підлягають частковому скасуванню, а справа у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2014 року №0004092201 в частині визначення суми податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 25777,00 грн. за основним платежем та у сумі 12888,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Що стосується коригування інформації в автоматизованій системі податкового органу та позовних вимог щодо цього, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Таким чином обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

У пункті 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

За правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Отже дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій контролюючого органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права неодноразово була висловлена Верховним Судом України у постановах від 03, 10 та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15 відповідно), а також Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року та 25 квітня 2018 року (справи №№ 808/3720/14, 826/1902/15 та 813/8411/13-а відповідно).

З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині, що стосується коригування податкових зобов`язань та податкового кредиту Товариства в електронній базі даних автоматизованій системі співставлення інформаційної системи Міністерства доходів і зборів України «Податковий блок», ґрунтується на правильному застосуванні згаданих норм матеріального права. Доводи позивача з приводу цього, наведені у касаційній скарзі, такого висновку не спростовують.

Щодо посилань Товариства на порушення апеляційним судом статті 205 КАС України внаслідок скасування постанови суду першої інстанції у іншій справі й за позовом іншого підприємства, слід зазначити таке.

Зі змісту аргументації рішення суду апеляційної інстанції випливає, що предметом апеляційного перегляду суду була постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року у справі №804/7654/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПП Інтерстройсервіс» до Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин касаційний суд не вважає за потрібне втручатися в оскаржуване судове рішення апеляційного суду, оскільки зазначена у його резолютивній частині неточність з ознаками описки (щодо дати прийняття рішення судом першої інстанції та сторін по справі) не змінює суті та правильності прийнятого рішення у цій частині вимог.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПП Інтерстройсервіс» та Дніпропетровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2014 року №0004092201 в частині визначення суми податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 25777,00 грн. за основним платежем та у сумі 12888,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями скасувати та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2014 року в частині, не скасованій постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду