ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2019 року

Київ

справа №480/1558/19

адміністративне провадження №К/9901/21929/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтагазсервіс» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019 (колегія суддів у складі: Жигилія С.П., Перцової Т.С., Чалого І.С.) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтагазсервіс» до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Технафтагазсервіс» (далі - позивач, ТОВ «Технафтагазсервіс») до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - відповідач, Ковпаківський ВДВС) про визнання протиправними дій про стягнення виконавчого збору та визнання протиправними та скасування постанов від 25.04.2019 про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, арешт коштів, арешт рухомого та нерухомого майна.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані постанови є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки виконавчих дій з примусового виконання постанови Управління Держпраці у Сумській області виконавцем не здійснювалося, штраф був сплачений товариством самостійно.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Сумський окружний адміністративний суд рішенням від 13.05.2019 адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував постанови старшого державного виконавця Ковпаківського ВДВС від 25.04.2019 ВП № 57343272 про: стягнення виконавчого збору в розмірі 122 859 грн; стягнення витрат на проведення виконавчих дій в сумі 131 грн; накладення арешту на грошові кошти; накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Вирішив питання про судові витрати.

Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника грошових коштів, є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Таким чином, оскільки державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 57343272 сума штрафу, визначена в постанові Управління Держпраці у Сумській області від 20.08.2018, з боржника стягнута не була, а була сплачена боржником самостійно, та враховуючи відсутність доказів того, що державним виконавцем здійснювались будь-які дії щодо примусового стягнення коштів з ТОВ «Технафтагазсервіс» та понесено витрати на примусове виконання рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Враховуючи протиправність винесення постанов про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що постанови про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника також підлягають скасуванню.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 11.07.2019 рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким адміністративний позов задовольнив частково. Скасував постанову старшого державного виконавця Ковпаківського ВДВС від 25.04.2019 ВП № 57343272 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. А отже, фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

Суд апеляційної інстанції встановив, що постанова державного виконавця від 02.10.2018 року про відкриття виконавчого провадження № 57343272 за заявою Управління Держпраці у Сумській області про стягнення штрафу в розмірі 1 228 590 грн з ТОВ «Технафтагазсервіс» позивачем в судовому порядку не оскаржена та є чинною, отже, примусове виконання рішення Управління Держпраці розпочато 02.10.2018, тобто до фактичного виконання позивачем рішення - 23.04.2019. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова державного виконавця від 25.04.2019 ВП № 57343272 про стягнення з боржника виконавчого збору є правомірною та відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що постановами державного виконавця від 25.04.2019, через наявну у позивача заборгованість зі сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження № 57343272, накладено арешт на кошти та майно боржника на суму заборгованості у загальному розмірі 123 059 грн, що повністю узгоджується з приписами статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Технавтагазсервіс» в цій частині та їх скасування.

Також, враховуючи, що відповідачем не доведено понесення витрат на проведення виконавчих дій на суму 131,00 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова державного виконавця від 25.04.2019 ВП № 57343272 про стягнення витрат виконавчого провадження є необґрунтованою та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, зазначає, що при вирішенні спору судом апеляційної інстанції не враховані позиції, викладені в постановах Верховного суду від 14.05.2018 (справа № 908/2356/16) та від 03.03.2018 (справа № 925/1788/15), з аналізу правових позицій яких встановлено, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника грошових коштів, є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12.08.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою ТОВ «Технафтагазсервіс» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019.

Ухвалою від 19.11.2019 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначену адміністративну справу призначив до розгляду у попередньому судовому засіданні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Управлінням Держпраці у Сумській області винесено постанову від 20.08.2018 № СМ 1078/186/АВ/ТД про накладення штрафу на ТОВ «Технафтагазсервіс» в розмірі 1 228 590 грн.

Не погодившись з вказаною постановою, ТОВ «Технафтагазсервіс» оскаржило її в судовому порядку.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 відкрито провадження у справі № 1840/3557/18.

Управління Держпраці у Сумській області направило постанову про накладення штрафу на виконання до Ковпаківського ВДВС.

02.10.2018 державним виконавцем Ковпаківського ВДВС відкрито виконавче провадження № 57343272 за заявою Управління Держпраці у Сумській області про стягнення штрафу 1 228 590 грн з ТОВ «Технафтагазсервіс».

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.10.2018 задоволено заяву ТОВ «Технафтагазсервіс» про забезпечення позову: зупинено дію постанови від 20.08.2018 № СМ 1078/186/АВ/ТД про накладення штрафу до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2019, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019, відмовлено в задоволенні адміністративного позову ТОВ «Технафтагазсервіс» до Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області про визнання протиправними та скасування постанови та припису.

23.04.2019 позивач добровільно сплатив штраф у розмірі 1 228 590 грн відповідно до постанови Управління Держпраці у Сумській області від 20.08.2018 № СМ 1078/186/АВ/ТД.

Листом від 23.04.2019 ТОВ «Технафтагазсервіс» повідомило відповідача про добровільну сплату штрафу та просило закрити виконавче провадження.

Проте державним виконавцем Ковпаківського ВДВС винесені постанови від 25.04.2019 про: стягнення з ТОВ «Технафтагазсервіс» виконавчого збору в розмірі 122 859 грн; стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 131 грн; накладення арешту на грошові кошти боржника; накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника.

Не погоджуючись з вказаними постановами позивач звернувся до суду з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в чинній редакції) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною четвертою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Частиною другою статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Абзацом 3 частини третьої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Приписами статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов`язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом. У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Відповідно до п. 2 Розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Згідно з розділом I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2830/5 (далі - Наказ № 2830/5) до витрат виконавчого провадження належать, зокрема, витрати на виготовлення документів виконавчого провадження (папір; копіювання, друк документів; канцтовари), пересилання документів виконавчого провадження (конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку), плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Аналізуючи вищевказані норми суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Таким чином, фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

Судом апеляційної встановлено, що постанова державного виконавця від 02.10.2018 про відкриття виконавчого провадження № 57343272 за заявою Управління Держпраці у Сумській області про стягнення штрафу в розмірі 1 228 590 грн з ТОВ «Технафтагазсервіс» позивачем в судовому порядку не оскаржена, є чинною.

Отже, примусове виконання постанови Управління Держпраці у Сумській області розпочато 02.10.2018, тобто до фактичного виконання позивачем рішення - 23.04.2019.

З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що постанова державного виконавця від 25.04.2019 ВП № 57343272 про стягнення з боржника виконавчого збору є правомірною та відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування постанови про арешт коштів боржника та постанови про арешт майна боржника, оскільки, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, постановами державного виконавця від 25.04.2019 через наявну у позивача заборгованість зі сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження № 57343272 накладено арешт на кошти та майно боржника на суму заборгованості у загальному розмірі 123 059 грн, що узгоджується з приписами статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що витрати як складова коштів виконавчого провадження, є витратами державного виконавця, пов`язаними з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, які стягуються з боржника. Види і розміри цих витрат визначені у Наказі № 2830/5 і у разі необхідності їх примусового стягнення з боржника державним виконавцем виноситься відповідна постанова.

Суд апеляційної інстанції встановив, що постанова державного виконавця не містить жодного розрахунку понесених відповідачем витрат із зазначенням виду, обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено Наказом № 2830/5, відповідних пояснень та доказів відповідачем також не надано під час судового розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність скасування постанови державного виконавця від 25.04.2019 ВП № 57343272 про стягнення витрат виконавчого провадження, оскільки відповідачем не доведено понесення витрат на проведення виконавчих дій на суму 131,00 грн.

Доводи скаржника, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Вказану норму Закону України «Про виконавче провадження» викладено в такій редакції відповідно до Закону України від 03.07.2018 № 2475 № «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», які набрали чинності 28.08.2018, тобто до відкриття виконавчого провадження і до винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.05.2018 (справа № 908/2356/16) та від 03.03.2018 (справа № 925/1788/15) є безпідставним, оскільки предметом оскарження у вказаних справах були постанови про стягнення виконавчого збору, винесені від 08.08.2017 та 02.06.2017 відповідно, тобто винесені під час дії попередньої редакції частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачала стягнення виконавчого збору у відсотках від стягнутої суми.

Правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 03.07.2018 викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 420/1373/19.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції не допущено таких, що призвели до неправильного вирішення спору, порушень вимог процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу відповідно до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтагазсервіс» залишити без задоволення.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук ,

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду