open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Справа № 826/7375/15
Моніторити
Постанова /19.11.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /18.11.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /21.10.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /23.05.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /03.03.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /04.02.2016/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.01.2016/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.01.2016/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /12.01.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /11.01.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /16.11.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /27.10.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /07.10.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /31.08.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /29.04.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва
emblem
Справа № 826/7375/15
Вирок /23.01.2018/ Верховний Суд Постанова /19.11.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /18.11.2019/ Касаційний адміністративний суд Ухвала суду /21.10.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /23.05.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /03.03.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /04.02.2016/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.01.2016/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /22.01.2016/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /12.01.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /11.01.2016/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /16.11.2015/ Вищий адміністративний суд України Ухвала суду /27.10.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Ухвала суду /07.10.2015/ Київський апеляційний адміністративний суд Постанова /31.08.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва Ухвала суду /29.04.2015/ Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2019 року

Київ

справа №826/7375/15

адміністративне провадження №К/9901/19325/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2015 (суддя Гарник К.Ю.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 (головуючий суддя Желтобрюх І.Л., судді: Мамчур Я.С., Шостак О.О.) у справі №826/7375/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування повідомлення-рішення податку з доходів фізичних осіб,

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 18.12.2014 №0006301701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 №0006291701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 №Ф-68, податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015 №0006291701, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2015 №Ф-2341- 23; зобов`язати ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві зарахувати суму у розмірі 48220,00грн. до валових витрат 2011 року, суму у розмірі 16107,50грн. до валових витрат 2012 року та суму у розмірі 38280,00грн. до валових витрат 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ФОП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального, процесуального права та неправильної правової оцінки обставин у справі. Як вказує позивач, господарські правовідносини між позивачем і контрагентами оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Позивач наполягає, що ФОП ОСОБА_1 жодних порушень податкового законодавства не вчинено, висновки в акті перевірки про непідтвердження факту вчинення господарських операцій безпідставні, оскільки за даними операціями послуги надані у повному обсязі, оплату вартості проведено, господарські зобов`язання виконані належним чином, використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності підтверджено.

Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.05.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 у справі №826/7375/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №826/7375/15 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2019 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 19.11.2019.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами податкового органу проведено документальну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.

За результатами перевірки складено акт від 05.12.2014 №1342/26-54-17-01-17-2840206077. В ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 177.2 статті 172 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 16965,60 грн.;

абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого недонараховано та недоутримано суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу у розмірі 34119,31 грн.;

Наказу «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення» та пункту 177.10 статті 177 розділу IV Податкового кодексу України, а саме: книга обліку доходів та витрат ведеться з порушенням порядку її ведення.

За наслідками перевірки ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 18.12.2014 №0006291701, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 21207,09грн.;

податкове повідомлення-рішення від 09.02.2015 №0006291701, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 19399,51грн.;

рішення від 18.12.2018 №0006301701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, яким позивачу нараховано 3585,18грн. штрафних санкцій;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 № Ф-68, якою відповідач вимагає у позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 34119,31 грн.;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2015 №Ф-2341-23 якою відповідач вимагає у позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 28982,10 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, рішенням ГУ ДФС у м.Києві від 26.01.2015 №257/5/26-15-10-08 скасовано суму основного платежу в частині 1125,97грн. та штрафну санкцію на суму 281,58грн., визначені у податковому повідомленні-рішенні від 18.12.2014 №0006291701, у решті заявлених вимог, а саме рішення від 18.12.2014 №0006301701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.12.2014 №Ф-68 залишено без змін.

Не погодившись з прийнятими податковим органом рішеннями, ФОП ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду про їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що податкові повідомлення- рішення прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, судами вказано, що оскільки позивач за період, що перевірявся, знаходився на загальній системі оподаткування, а також те, що судом встановлено завищення останнім витрат, та, відповідно, заниження чистого доходу, ним на порушення вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не в повному обсязі нараховувався, утримувався та перераховувався до бюджету єдиний внесок із сум чистого доходу, а тому рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником ненарахованого єдиного внеску є таким, що винесено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об`єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підставі матеріалів справи, у період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Профмаг» та ФОП ОСОБА_2 .

Так, 20.07.2012 між позивачем (покупець) та ТОВ «Профмаг» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №20/07, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його.

Товар передається в асортименті, кількості і за цінами згідно з накладними, які після підписання сторонами, стають невід`ємною частиною даного Договору (пункт 1.2 Договору). Продавець повинен засвідчити якість товару, що продається та підлягає обов`язковій сертифікації, належним сертифікатом, який надається покупцю разом з товаром, а також передати разом з товаром документ, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром (пункт 3.2 Договору).

На підтвердження виконання вищеозначених зобов`язань за Договору купівлі-продажу від 20.07.2012 № №20/07 позивачем надано копії видаткових накладних.

Судами вказано, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження способу поставки товару та копії сертифікатів якості придбаного товару, - що є обов`язковою умовою Договору поставки купівлі-продажу від 20.07.2012 №20/07.

Між тим, 11.06.2014 ТОВ «Профмаг» надіслано до Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області лист №434, в якому товариство повідомило, що всі первинні документи фінансово-господарської діяльності за 2012-2013 роки були викрадені.

Крім того, 22.09.2014 ОУ ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області передано запит від 22.09.2014 №3939/22-00 на встановлення місцезнаходження ТОВ «Профмаг». Службовою запискою ОУ ДПІ Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 08.10.2014 №4085/10-13-07-01-14 повідомлено, що вищеозначене підприємство має стан « 45» платник перебуває за неосновним місцем обліку у Васильківській ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

14.10.2014 ТОВ «Профмаг» було припинено, про що внесені відповідні відомості до ЄДРПОУ.

Також, 01.03.2011 між позивачем (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) укладено договір №01/03/2011, за умовами якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе, у відповідності з вимогами даного договору, виконання робіт з розробки веб-сайта та банерів до нього.

Загальна вартість договору складається з суми всіх виставлених в період дії договору рахунків-фактур (пункт 3.1 Договору). Приймання виконаних робіт до договору здійснюється шляхом підписання сторонами акту виконаних робіт (пункт 6.1 Договору).

Як вказано судами, на підтвердження виконання вищевказаних зобов`язань за Договором 01.03.2011 №01/03/2011 позивачем податковому органу було надано: Договір від 01.03.2011 №01/03/2011, Додаткову угоду №1, технічне завдання та видаткові накладні.

Так, відповідно до технічного завдання, вартість виконаних робіт становить 15000грн. Водночас, в ході перевірки було встановлено, що позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 АТ «Сведбанк» грошову суму у розмірі 63220грн.

Судами зауважено, що вказані розбіжності позивач пояснив тим, що у зв`язку з виникненням потреби в модернізації новоствореного сайту між сторонами було укладено Додаткову угоду №2, якою зафіксовано нову вартість робіт у розмірі 65000грн. Однак, надати вказану угоду до перевірки не зміг у зв`язку із втратою її під час зміни місцезнаходження.

Суди звертали увагу, що відповідно до пункту 44.5 статті 44 ПК України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Суди попередніх інстанцій констатували, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до податкового органу з заявою про втрату відповідного документу, з заявою про продовження терміну проведення планової документальної перевірки.

Всі вищенаведені обставини в сукупності надали судам обґрунтовані підстави до висновку про безтоварних характер вказаних операцій та, як, наслідок правомірність дій податкового органу донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб.

Касаційний суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Вірною є позиція судів попередніх інстанцій, що надані позивачем документи не можна вважати такими, що підтверджують здійснення господарської операції, виходячи з чого показники податкового обліку позивача по даним відносинам не підтверджені у встановленому порядку. Позивачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та підтверджують факти господарської діяльності, яка здійснюється з розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару/надання послуг особою, яка ніколи не продавала товару/не надавала послуг, тощо).

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваних рішень контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Разом з тим, зважаючи на те, що позивач період, який підлягав перевірці знаходився на загальній системі оподаткування, а також те, що судами встановлено завищення останнім витрат, та, відповідно заниження чистого доходу, то вказане правомірно надало судам попередніх інстанцій підстави прийти до висновку, що в порушення вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивачем не в повному обсязі нараховувався, утримувався та перераховувався до бюджету єдиний внесок із сум чистого доходу, а тому рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником ненарахованого єдиного внеску є таким, що винесено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відтак, оскільки податковим органом встановлено та під час судового розгляду підтверджено порушення позивачем вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що призвело до ненарахування та несплати до бюджету єдиного соціального внеску, позивачу правомірно надіслано оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Касаційний суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що з урахуванням того, що під час розгляду справи, судами встановлена правомірність та обґрунтованість прийняття контролюючим органом рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску, податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу (недоїмки), то відповідно, позовна вимога про зобов`язання відповідача зарахувати суму у розмірі 48220,00грн. до валових витрат 2011 року, суму у розмірі 16107,50грн. до валових витрат 2012 року, суму у розмірі 38280,00грн. до валових витрат 2013 року - задоволенню не підлягає.

Статтею 69 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями частини першої статті 77 КАС України (в редакції, чинній після 15.12.2017) унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи, суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

.......................

........................

.........................

В.В. Хохуляк

Л.І.Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду

Джерело: ЄДРСР 85803930
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку