open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Провадження №2-о/760/303/19

Справа №760/19207/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді: Оксюти Т.Г.

при секретарі Горупа В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Києві цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернувся до суду з вказаною заявою та просив встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в жовтні 2017 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, Україна.

Свою заяву обґрунтовував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Крестьянське Узбекистан. Був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

У жовтні 2017 року заявник був вимушений переміститися з АДРЕСА_1 , де зараз постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Дана адреса є його фактичним місцем проживання, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.10.2017 року відповідно за №2883.

Вказана вище довідка, що видана заявнику, як внутрішньо переміщеній особі, була дійсна на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діє безстроково.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Отже, наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація та незаконна анексія Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою.

Змінивши місце проживання, у зв`язку з анексією АР Крим, заявник фактично втратив свою домівку, отримувати російське громадянство або посвідку на право постійного проживання заявник не бажає.

Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території АР Крим та м. Севастополь було порушено цілу низку його прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії, право на вільне пересування та вільний вибір місця проживання, право на ефективний засіб правового захисту, тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» з наступними змінами і доповненнями було затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, додаток до якого визначає форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Однак, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу (ч. 1 ст. ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII).

Тобто, отримана заявником довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.10.2017 року №2883, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на ім`я ОСОБА_1 посвідчує лише факт його вимушеного переселення з АДРЕСА_1 до АДРЕСА_2 , і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.

Звернення заявника до суду з вказаною заявою обумовлено тим, що він має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілих від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Іншого порядку встановлення такого юридичного факту чинним законодавством України не передбачено.

На підставі викладеного просив заяву задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 15.07.2019 року у справі відкрито провадження та її призначено до розгляду.

Від представника заявника надійшла заява про розгляд справи без його участі, заяву підтримав з підстав викладених у ній та просив її задовольнити.

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явились в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників заінтересованих осіб.

Суд, врахувавши заяву представника заявника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення заяви, виходячи з наступного.

Відповідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У відповідності до п.5 ч.2 ст.293, ч.2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Крестьянське Узбекистан. Був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 є пенсіонером по 2 групі інвалідності загального захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 від 18.04.2012 року та випискою з акту огляду МСЕК від 05.04.2012 року №006926.

Поряд з тим, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, дане твердження підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_3 від 06.06.2018 року.

Заявник проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою в паспорті заявника.

Відповідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.10.2017 року за №2883 заявник вибув із зареєстрованого місця проживання до АДРЕСА_2 , де зараз фактично і проживає.

Вказана вище довідка, що видана заявнику, як внутрішньо переміщеній особі, була дійсна на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24.12.2015 року № 921-VIII, тобто станом на 13.01.2016 року, та відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діє безстроково.

Заявник просив встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в жовтні 2017 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, Україна, посилаючись на те, що він має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілих від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, на що слід зазначити наступне.

Статтею 4 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року встановлено, що особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

За змістом ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз наведених положень цього Закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно п. 1 цього Порядку довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Затверджена форма зазначеної довідки не передбачає внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України теж не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини її внутрішнього переміщення.

За змістом ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII, який набрав чинності 24 лютого 2018 року, відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

При цьому, відповідно абзацу 6 преамбули до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме 20 лютого 2014 року.

Також у преамбулі до даного Закону в абзацах 14 і 15 зазначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України; дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права.

Згідно постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року, 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації, всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.

27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння регулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України.. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року, Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

В другому абзаці постанови Верховної ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних квазідержавних терористичних утворень «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року, зазначається, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано АР Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08 липня 2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції «Продовження очевидних грубих і невиправних порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ» та резолюції «Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації», які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в`язнів в Російській Федерації.

Крім того, своє резолюцією від 15 січня 2015 року Європейський парламент рішуче засудив агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкресливши при цьому, що такі дії є порушенням міжнародного права.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відбулася окупація Автономної Республіки Крим та м. Севастополь.

При вирішенні справи, суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню, згідно приписів ч.3 ст. 82 ЦПК України.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Факт збройної агресії Російської Федерації на території України, в тому числі і щодо Автономної Республіки Крим і м. Севастополь є загальновизнаним неодноразово обговорювався на засіданнях ООН, періодично мова про це йде і на офіційному сайті Уповноваженого Верховної ради України з прав людини , в тому числі і щодо необхідності вироблення державної стратегії захисту внутрішньо переміщених осіб, публікації, а тому в силу чинного законодавства окремого доказування не потребує.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації шляхом окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь України, було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Враховуючи вищевикладене та оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд вважає встановленим факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в жовтні 2017 року було з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, Україна.

Встановлення цього юридично факту має правове значення для заявника, від цього залежить виникнення, зміна чи припинення його особистих чи майнових прав.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ст. 3 Конституції України, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» , абзац 6, 14, 15 преамбули, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст. ст. 10, 13, 76, 82, 89, 259, 263, 265, 293, 315 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Заяву задовольнити.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в жовтні 2017 року з окупованої та незаконно анексованої Автономної Республіки Крим, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, Україна.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

Джерело: ЄДРСР 85799075
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку