ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року

м. Бахмут

справа № 243/11707/18

провадження № 22-ц/804/2802/19

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Тимченко О.О.,

суддів: Будулуци М.С., Корчистої О.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України,

треті особи - Міністерство фінансів України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/11707/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерство фінансів України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України про відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2019 року ( Гончарова А.О. ), ухваленого в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 11 вересня 2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В листопаді 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом в обґрунтування якого послався на те, що він 08 листопада 2018 року звернувся до керівника Слов`янської місцевої прокуратури Шилова В.С. із заявою-повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 . Зазначена заява містила всі необхідні відомості у відповідності до частини 5 статті 214 КПК України. Прокурор був зобов`язаний не пізніше 24 годин внести відповідні відомості до ЄРДР, однак цього не зробив, досудове розслідування не розпочав. Держава Україна за представництвом прокуратури Донецької області в особі керівника Слов`янської місцевої прокуратури Шилова В.С. порушила право ОСОБА_1 , гарантоване статтею 40 Конституції України, що його звернення до державного органу буде розглянуте, що йому буде надано обґрунтовану відповідь у встановлений статтею 214 КПК України строк, а також тими ж діяннями держава Україна порушила право позивача на ефективний засіб юридичного, правового захисту в національному органі. Зазначає, що спричинена йому бездіяльністю відповідача моральна шкода полягає у глибоких душевних стражданнях, яких він як фізична особа зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та у зв`язку з порушенням його прав людини та громадянина, гарантованих йому Конституцією України та чинними міжнародними договорами, що викликало у нього сильні негативні почуття, які змінюються одне одним, а саме: почуття обурення, почуття невпевненості в майбутньому, почуття відчаю, почуття гніву. Моральна шкода ним оцінюється згідно методики професора Ерделевського О.М. в 134 028,00 грн. Протиправною, незаконною та неправомірною позивач вважає бездіяльність держави Україна за представництвом прокуратури Донецької області, яка на його думку полягає в невиконанні обов`язку відповідних прокурорів внести відомості до ЄРДР по його заяві від 08 листопада 2018 року.

Просив суд: визнати протиправною, незаконною, неправомірною бездіяльність прокуратури Донецької області, яка полягала в невиконанні керівником Слов`янської місцевої прокуратури прокурором Шиловим В.С. його службових обов`язків внести відповідні відомості до ЄРДР за результатами розгляду заяви-повідомлення ОСОБА_1 від 08 листопада 2018 року; встановити факт порушення керівником Слов`янської місцевої прокуратури прокурором Шиловим В.С. присяги прокурора при розгляді заяви-повідомлення ОСОБА_1 від 08 листопада 2018 року (як умова відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди); встановити факт порушення права ОСОБА_1 на розгляд його звернення та на отримання обґрунтованої відповіді від посадової особи органу державної влади у встановлений законом строк відповідно до норм статті 40 Конституції України та частини 1 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України (як умова відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди); встановити факт порушення права ОСОБА_1 на ефективний правовий засіб захисту прав людини відповідно до статей 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (як умова відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди); стягнути з держави Україна за представництвом прокуратури Донецької області за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену неправомірними діями, які порушили права позивача, у сумі 134028,00 грн., а також визначити порядок виконання прийнятого судового рішення, вжити заходів для забезпечення його виконання і постановити окрему ухвалу про виявлені недоліки в діяльності прокуратури Донецької області.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерство фінансів України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів для підтвердження того, що йому завдано моральної шкоди внаслідок бездіяльності посадової особи органів прокуратури, яка встановлена судовим рішенням.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду позивач - ОСОБА_1 , посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не забезпечив справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи та ефективно не захистив його права, свободи та інтереси. Суд першої інстанції порушив його права на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку, оскільки справа розглядалась майже 10 місяців. Суд не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме: статтю 20 Закону України «Про прокуратуру», які спростовують висновки суду першої інстанції при тлумаченні норми 56 Конституції України та статей 1166, 1167 ЦК України. Зазначає, що практика Європейського суду з прав людини звільняє позивача від обов`язку доказування факту спричинення моральної шкоди, яка призюмавана про встановленні факту порушення прав позивача. Проте суд першої інстанції не зазначив мотивів не визнання ним практики ЄСПЛ джерелом права у спірних правовідносинах.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзиви на апеляційну скаргу не надано.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

08 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до керівника Слов`янської місцевої прокуратури із заявою-повідомленням про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за ч.4 ст.358 КК України за використання завідомо підробленого офіційного документа при реєстрації права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 в жовтні 2017 року. Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_3 використала державний акт на право власності на земельну ділянку ДН № 105841, виданий 12 січня 2005 року Слов`янським відділом земельних ресурсів, кадастровий номер 1414100000:01:002:0076, до якого були внесені неправдиві відомості щодо меж земельної ділянки. Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_3 на вищевказану земельну ділянку містить заяву ОСОБА_3 про передачу у приватну власність земельної ділянки від 02 грудня 2003 року, яка зафіксувала прямий умисел ОСОБА_3 на отримання сфальшованого офіційного документа, а саме, відсутність у заяві обов`язкового реквізиту - зазначення розміру земельної ділянки, яку ОСОБА_3 мала намір приватизувати (а.с.76-78).

09 листопада 2018 року заяву ОСОБА_1 було направлено начальнику Слов`янського ВП ГУНП для вирішення питання щодо вжиття заходів, передбачених КПК України, про що повідомлено і заявника ОСОБА_1 (а.с.79).

Ухвалою слідчого судді від 14 листопада 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність керівника Слов`янської місцевої прокуратури, зобов`язано відповідальних посадових осіб Слов`янської місцевої прокуратури внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 08 листопада 2018 року (а.с.80-81).

На виконання ухвали слідчого судді до ЄРДР 19 листопада 2018 року було внесено відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 від 08 листопада 2018 року про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України (кримінальне провадження № 42018051720000139 (а.с.82).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів для підтвердження того, що йому завдано моральної шкоди внаслідок бездіяльності посадової особи органів прокуратури, яка встановлена судовим рішенням.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбаченої в частинами 1 - 5 цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже , позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода , завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода , завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно зі статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані позивачем докази та дійшов обґрунтованого висновку про те, що не підтверджено обставин з приводу того, що через бездіяльність посадової особи органів прокуратури, яка встановлена судовими рішеннями, позивачеві завдано моральної шкоди, та позивачем не надано належних та допустимих доказів з підтвердження зазначених обставин.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сам факт невнесення або несвоєчасне внесення прокурором Донецької області відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, оскільки для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1166, 1167, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу прокуратури, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, які підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача (ст. ст. 77, 81 ЦПК України).

Тобто , позивач має надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення саме йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Належних та допустимих доказів того, що судовим рішенням встановлено вину відповідача, його бездіяльність належним чином визнана неправомірною, позивачем не надано, тобто вину відповідача в спричиненні моральної шкоди саме позивачеві не доведено, а тому суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Отже , суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки підстави для його задоволення відповідно до статті 1176 ЦК України відсутні, доказів на підтвердження моральної шкоди щодо бездіяльності посадових осіб органу державної влади не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень апеляційного суду.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права є необґрунтованими.

Стаття 20 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» передбачає, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом. Тобто відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається на державу. Сам порядок відшкодування шкоди норма не визначає, тому суд правильно не керувався даною нормою під час ухвалення оскарженого рішення.

Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Проте право на відшкодування виникає у разі завдання особі шкоди та при наявності підстав для її відшкодування.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того, вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно підпункту 13 частини 2 статті 3 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Згідно частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати за подання апеляційної скарги необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.7, 19, 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді : М.С. Будулуца

О.І. Корчиста