Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 520/14489/16-к

Провадження № 51-2058 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016161480002331 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с.Великодолинське Овідіопольського району Одеської області, проживає по АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, в тому числі вироком Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2005 року за ч. 4 ст. 296 КК України на 4 роки 6місяців позбавлення волі, останній раз вироком Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 квітня 2014 року за ст. 198 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України на 4 роки 1 день позбавлення волі; ухвалою Апеляційного суду Одеської області 27 травня 2014 року звільнений від відбування покарання на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році»,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 3 ст.185 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 6 березня 2019 року щодо ОСОБА_7 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за:

- ч. 4 ст. 296 КК України на 6 років 6 місяців позбавлення волі;

- ч. 3 ст. 185 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 остаточно визначено покарання 6 років 6 місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту затримання - з 23вересня 2016 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного покарання зараховано строк попереднього увязнення з 23 вересня 2016 року до 20 червня 2017 року, з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Вказаним вироком засуджено також ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185 КК України.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 6 березня 2019 року цей вирок змінено.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України засудженим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у строк відбування призначеного покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 23 вересня 2016року по день набрання вироком законної сили - до 6 березня 2019 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок залишено без зміни.

Судові рішення щодо засудженого ОСОБА_8 в касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а також у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному із проникненням у житло. Злочини вчинено за наступних обставин.

23 серпня 2016 року, приблизно о 19 год. 10 хв., ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за хуліганство, знаходячись у громадському місці біля кафе-бару «Момбаса» по вул.Академіка Корольова, 76/1 в м. Одеса, з мотивів явної неповаги до суспільства, почав безпідставно гучно ображати охоронців зазначеного кафе нецензурною лайкою, на правомірні вимоги припинити порушувати громадський порядок не реагував, після чого, в присутності багатьох інших осіб, дістав з кишені невстановлений предмет, який заздалегідь заготовив для нанесення тілесних ушкоджень, та проявляючи особливу зухвалість, умисно наніс невстановленим предметом потерпілому ОСОБА_9 , легкі тілесні ушкодження.

Не припиняючи протиправні дії, зневажливо ставлячись до громадського порядку, порушуючи правила поведінки та моральності, ОСОБА_7 продовжив виражатися нецензурною лайкою в громадському місці, порушуючи порядок та спокій громадян відвідувачів кафе-бару та інших громадян жителів прилеглих житлових будинків, умисно наніс удари по вхідних дверях приміщення, розбив склопакети, чим завдав фізичній особі підприємцю ОСОБА_10 матеріальні збитки на суму 3500 грн.

Після цього, ОСОБА_7 , продовжуючи хуліганські дії, з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи особливу зухвалість, продовжував умисно розмахувати невстановленим предметом, та голосно висловлюватись в нецензурній формі на адресу присутніх охоронців та інших громадян, які намагалися заспокоїти його. Крім того, ОСОБА_7 , навмисно на вулиці по асфальту розкидав вазони з квітами, які знаходились біля входу в приміщення кафе.

Зазначені хуліганські триваючі дії ОСОБА_7 були припинені співробітниками поліції.

Також, 23 вересня 2016 року, о 15 годині, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , шляхом підбору ключа, проникли в квартиру АДРЕСА_2 , звідки повторно таємно викрали майно та грошові кошти, які належать потерпілому ОСОБА_11 , на загальну суму 31790 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 ставить питання про скасування постановлених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального законута неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що у вироку суду першої інстанції не зазначено допустимих та достатніх доказів винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, не доведено ознак об`єктивної сторони злочину, а кваліфікуючі ознаки, як особлива зухвалість та мотив явної неповаги до суспільства, нічим не обґрунтовані і не підтверджені. Вважає, що суд не взяв до уваги ст.36 КК України про необхідну оборону, під яку підпадають дії засудженого ОСОБА_7 , тим самим неправильно застосував кримінальний закон. Зазначає про безпідставне визнання потерпілою у справі ОСОБА_12 . Повідомляє про вибіркове дослідження доказів. Наголошує, що було порушено право на захист, так як ОСОБА_7 не була надана можливість ознайомитися у повному обсязі з матеріалами кримінального провадження. Повідомляє, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а тому кримінальне провадження в цій частині необхідно закрити на підставі ч.1п.2ст.284КПК України. Наголошує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляції, не дослідив повторно обставин, досліджених судом першої інстанції неповністю, чим порушив вимоги ст. 404 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисник засудженого підтримав викладені у касаційній скарзі доводи.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення

Кримінальний процесуальний закон передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Як убачається з матеріалів провадження, вказаних вимог закону при розгляді справи щодо ОСОБА_7 дотримано.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, суд знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Доводи захисника про те, що не доведено ознак об`єктивної сторони злочину, а такі кваліфікуючі ознаки, як особлива зухвалість та мотив явної неповаги до суспільства, нічим не обґрунтовані і не підтверджені, безпідставні.

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.

Хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контекстістатті 296 КК України визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм хуліганства, як злочину проти громадського порядку та моральності.

Головною рушійною силою хуліганських дій є бажання завдати шкоди не конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.

Врахувавши викладені вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, та постановляючи вирок, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 , вчинив суспільно-небезпечне діяння та встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 4 ст.296 КК України.

Зокрема, суд першої інстанції дослідив показання потерпілого ОСОБА_9 охоронця кафе-бару «Момбаса», який зазначив, що 23.08.2016 року ОСОБА_7 , тримаючи в руці ніж, чіплявся до людей, погрожував своїми діями та словами працівникам бару, поводив себе неадекватно, кричав, нецензурно лаявся у присутності працівників бару та відвідувачів, а потім на вулиці біля приміщення бару безпричинно умисно вдарив його ножем, розбив ногою скло у дверях.

Свідок ОСОБА_13 адміністратор бару «Момбаса» повідомила, що бачила, як ОСОБА_7 бігав по всім залам бару, при цьому лаявся нецензурно, поводив себе неадекватно, на вулиці біля бару не була присутня при подіях, однак бачила розбите скло дверей та потерпілого ОСОБА_9 з розрізаною майкою.

Свідок ОСОБА_14 працівник кафе-бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 » показала, що 23.08.2016 року бачила, як ОСОБА_7 голосно виражався нецензурною лайкою, погрожував, розбив скло у дверях. Також зазначила, що бачила в руках ОСОБА_7 ніж. Потерпілий ОСОБА_9 , зайшов з вулиці до приміщення бару з порізом на тілі, його одяг був у крові, він сказав, що ОСОБА_7 порізав його ножем.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що приїхав 23.08.2016 року до бару « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та бачив, як ОСОБА_7 тримав у руці ніж, бив по вхідних дверях ногами, намагався увірватися до приміщення бару, напав на ОСОБА_9 і умисно ножем наніс потерпілому тілесні ушкодження.

Досліджено судом і протокол огляду предмету, згідно якого під час огляду місця події 23.08.2016 року в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » було вилучено ніж складний та майку синього кольору, на якій пошкодження у виді порізів.

Правильно покладено судом в основу вироку і відеозапис вилучений з місця події та відтворений судом, з якого убачається, що в громадському місці, на вулиці біля кафе «Момбаса», в присутності багатьох людей, відбувається розмова між ОСОБА_7 та ОСОБА_16 , в ході якої ОСОБА_7 , невстановленим предметом, який тримає в правій руці умисно наносить удар потерпілому ОСОБА_9 . Також, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_7 поводить себе зухвало, стукає по вхідних дверях кафе, умисно вибиває ногою скло. Жінки, які знаходяться поруч, намагаються його заспокоїти, однак він не реагує та продовжує протиправні дії, вириває квіти з горщиків, розкидає їх на землю. Ці події відбуваються в громадському місці, у світлий час доби, в присутності громадян. Біля входу в кафе розташована зупинка громадського транспорту, на якій знаходиться багато людей, які бачать протиправні дії обвинуваченого.

Проаналізовано судом і висновок експерта, згідно якого колото-різане пошкодження на спинці майки внизу зліва могло утворитися від дій колюче-ріжучого знаряддя, ножа, який має обушок та лезо.

Взято до уваги судом і висновок експерта, згідно з яким у потерпілого ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження у виді саден грудної клітини, зовнішнього кута лівої лопатки, лівого фланку черева, які відносяться до легких тілесних ушкоджень та могли утворитися від дії колото-ріжучих предметів.

Вказані докази спростовують доводи сторони захисту та твердження обвинуваченого, про те, що скло в дверях він розбив необережно, в руках у нього був великий ключ, а не ніж і потерпілий сам собі наніс тілесні ушкодження, а ОСОБА_7 оборонявся від нападу охоронців, які спровокували ситуацію та порушили спокій громадян.

Сукупність наведених у вироку доказів, які узгоджуються між собою, переконливо свідчать про те, що ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за хуліганство, вчинив у грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Що стосується посилання захисника на не взяття до уваги факту, що проводиться досудове розслідування по факту спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_17 , в рамках іншого кримінального провадження, відносно охоронців кафе-бару «Момбаса», то вони є безпідставними, оскільки, відповідно до ст. 337 КПК України, суд розглядає кримінальне провадження лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Твердження захисника про те, що суд не взяв до уваги ст. 36 КК України про необхідну оборону, під яку підпадають дії засудженого ОСОБА_7 , є надуманими, виходячи з наступного.

Згідно з п. п. 2, 3 ст. 36 КК України кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 , безпідставно, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, гучно ображав охоронців кафе нецензурною лайкою, на зауваження не реагував, в присутності багатьох інших осіб, дістав з кишені невстановлений предмет, який заздалегідь заготовив для нанесення тілесних ушкоджень, та проявляючи особливу зухвалість, умисно наніс тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 .

Матеріалами провадження не встановлено протизаконного насильства з боку потерпілого, яке за своїм характером створювало б у засудженого право на необхідну оборону.

Не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи доводи про безпідставне визнання потерпілою у справі ОСОБА_12 , оскільки вона є фізичною особою підприємцем, основний вид економічної діяльності «Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування» (а.к.п. 21 том №3), та здійснює господарську діяльність в кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Діями ОСОБА_7 , який розбив скло вхідних дверей вказаного кафе, ОСОБА_10 було заподіяно матеріальну шкоду.

Що стосується доводів сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, то вони є безпідставними, виходячи з наступного.

Як убачається з показань потерпілого ОСОБА_11 , він проживав в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . 23 вересня 2016 року закрив вхідні двері на 2замки та поїхав за місто, а по поверненню побачив, що замки зламані, оскільки відкривались не оригінальним ключем, а двері відчинені. В приміщенні квартири був безлад, всі речі розкидані, викрадено майно. Список викраденого він надав співробітникам поліції.

Свідок ОСОБА_18 , суду пояснив, що 23.09.2016 року приблизно о 15 годині, спускався з 5-го поверху від своєї квартири в буд. АДРЕСА_4 , між 3 і 4 поверхом він побачив обвинуваченого ОСОБА_8 , у якого в руках була темна сумка, в якій щось знаходилось, слідом за ОСОБА_8 йшов ОСОБА_7 , якого свідок знав раніше, оскільки ОСОБА_7 знімав квартиру у його матері.

З показань свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 працівників поліції, убачається, що 23.09.2016 року вони отримали інформацію про крадіжку майна з квартири. Виїхавши за викликом до місця злочину, побачили двох обвинувачених на велосипедах, які їхали в напрямку вул.Левітана, на плечах обвинувачених ОСОБА_21 та ОСОБА_8 висіли декілька сумок. ОСОБА_19 затримав ОСОБА_8 , а ОСОБА_20 затримав ОСОБА_7 , після чого викликали слідчо-оперативну групу, яка провела першочергові слідчі дії, склала процесуальні документи, провела опис майна, яке знаходилось в сумках.

Досліджено судом і протокол огляду місця події з фототаблицями, з якого вбачається, що 23.09.2016 року о 18 годині слідчим в присутності понятих була оглянута ділянка місцевості за адресою: АДРЕСА_5 на місці фактичного затримання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , в ході якого було виявлено та вилучено викрадене майно.

Проаналізовано судом і протокол огляду місця події з фототаблицями, з якого вбачається, що слідчим у присутності понятих проведений огляд квартири АДРЕСА_2 , під час якого вилучений циліндричний механізм і ключ.

Взято до уваги і протокол огляду предмету від 24.09.2016 року, за відомостями, які в ньому містяться, у присутності понятих були оглянуті предмети, вилучені у ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .

Здійснено посилання і на протоколи затримання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , згідно з якими у останніх при затриманні вилучені речі, викрадені з квартири АДРЕСА_2 .

Вказані докази повністю узгоджуються між собою, у своїй сукупності доповнюють один одного та беззаперечно спростовуюсь доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 злочину не вчиняв, майно, належне потерпілому ОСОБА_11 , не викрадав.

Викладені у вироку докази, які були досліджені під час судового розгляду є належними, допустимими, узгодженими та достовірними, їм дана належна правова оцінка та зроблений обґрунтований висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 3 ст. 185 КК України. Критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивовано.

Перевіряючи доводи захисника про порушення права на захист, яке полягає у ненаданні засудженому матеріалів провадження в повному обсязі для ознайомлення, слід зазначити наступне.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду кримінального провадження подавали численні клопотання, в тому числі і про неодноразове ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінального провадження.

Обвинуваченому ОСОБА_7 неодноразово надавалися матеріали кримінального провадження на ознайомлення та двічі встановлювався графік для ознайомлення.

Однак, ОСОБА_7 наданим йому процесуальним правом користувався недобросовісно, під час повторного ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, провокував секретаря судового засідання на конфлікт, намагався пошкодити том1матеріалів провадження, відмовився надати розписку про ознайомлення(а.к.п.35том №5).

В зв`язку з цим подальше ознайомлення обвинуваченого ОСОБА_7 з матеріалами кримінального провадження було зупинене.

Апеляційний суд зазначив, що така поведінка обвинуваченого була свідомо направлена на затягування судового процесу. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

Всі доводи щодо незаконності засудження, в тому числі, щодо істотних порушень вимог КПК України, неправильного застосування кримінального закону, які аналогічні доводам апеляцій засудженого та його захисника, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимога КПК України.

Не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах провадження і твердження захисника про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Як убачається з матеріалів провадження, вирішуючи клопотання засудженого та його захисника про повторне дослідження доказів, апеляційний суд зазначив що не вбачає підстав для його задоволення, оскільки зазначені в клопотанні докази, які просять дослідити в ході апеляційного розгляду кримінального провадження відносно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , вищевказаним критеріям не відповідають.

Також, в клопотанні не обґрунтовано те, що докази, які сторона захисту обвинуваченого ОСОБА_7 просить повторно дослідити апеляційним судом, неповно чи з порушенням були досліджені судом першої інстанції. Фактично мотивація сторони захисту зводиться до переоцінки цих доказів, що само по собі не є умовою і підставою для повторного дослідження доказів.

Судовий розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у суді першої інстанції, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального провадження. Непогодження сторони захисту із показаннями свідків, висновками експертиз, не є підставою для повторного дослідження цих доказів.

Таким чином, суд дотримався вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Доводи касаційної скарги і матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, суд

ухвалив:

Вирок Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 6 березня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_22 ОСОБА_3