ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року

Львів

№ 857/4903/19

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Запотічного І.І., Довгої О.І.

при секретарі судового засідання: Юник А.А.

за участі позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Мандзія О.П. в м. Тернополі о 11 год. 26 хв., повно складеного 09.04.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2018 ОСОБА_1 звернувся в суд до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області), в якому просить: визнати протиправною відмову відповідача від 19.12.2018 №982/Ш-11 в призначенні йому пенсії з врахуванням вислуги років, що становить 29 років 07 місяців 17 днів; зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії з врахуванням вислуги років, що становить 29 років 07 місяців 17 днів, починаючи з дати призначення пенсії 06.03.2018.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що звернувшись до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за вислугу років, однак 19.12.2018 отримав відмову у призначенні йому пенсії за вислугу років. Відмова обґрунтована тим, що для набуття права на пенсію за вислугою років позивач на день звільнення повинен був мати вислугу в 23 роки 6 місяців календарних років, що є необхідною умовою для призначення зазначеного виду пенсії за вислугою років відповідно до п. «а» ст. 12 та ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки його вислуга років на день звільнення в пільговому обчисленні становить 29 років 7 місяців та 15 днів, що є достатнім для призначення йому пенсії за вислугою років. Вважає, що відмова відповідача звужує зміст наданих позивачу соціальних гарантій та пільг, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом. Також зазначає, що ч.4 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачено, що особам рядового і начальницького складу ДКВС встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів, що, на думку позивача, уточнює ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Цією нормою передбачено, що пільговий залік вислуги років встановлюється саме для призначення пенсії, а не для інших цілей.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 відмовлено у задоволенні позову. Суд дійшов такого висновку, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими, а оскаржені дії відповідача такими, що відповідають вимогам ч. 2 ст. КАС України, який діяв в межах повноважень та відповідно до законів України.

З таким рішенням суду не погодився ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу. Вважає його прийнятим з порушенням норм процесуального і матеріального права, з неповним з`ясуванням обставини, що мають значення у справі. Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує зокрема тим, що суд в порушення ст. 162 КАС України прийняв до уваги відзив на позовну заяву, який поданий поза межами визначеного судом строку. Щодо відмови в задоволенні позову по суті, то вважає, що пільгова вислуга враховується саме при призначенні пенсії, а не при визначенні її розміру. Покликається на частину 4 статті 23 Закону України « Про Державну кримінальної-виконавчу службу України», якою передбачено, що особам рядового і начальницького складу ДКВС встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів, що уточнює статтю 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Вважає, що цією нормою передбачено пільговий залік вислуги років саме для призначення пенсії, а не для інших цілей, і ця норма є спеціальною та має вищу юридичну силу при застосуванні заліку вислуги років для призначення пенсії.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів частково не погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення вимог.

Судом першої інстанції встановлено і такі обставини підтверджуються матеріалами справи, що з 26.08.1996 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі України безперервно до дня свого звільнення, а саме до 06.03.2018, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Наказом Державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№26)» від 06.03.2018 №19/ОС-18 «З особового складу» відповідно до Законів України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та «Про Національну поліцію», звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за п.2 ч.1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію» підполковника внутрішньої служби Школьницького Р.О. (М-250338), старшого оперуповноваженого оперативної групи державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№26)», 06.03.2018. Вислуга років на день звільнення становить: в календарному обчисленні 21 рік 06 місяців 10 днів, у пільговому обчисленні: 29 років 07 місяців 15 днів. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 21 рік 06 місяців 10 днів.

07.03.2018 позивачу призначена пенсія по інвалідності відповідно до п. «б» ст.21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як інваліду ІІІ групи в розмірі 40 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

06.09.2018 позивач звернувся до начальника Державної установи «Чортківська установа виконання покарань (№26)» із заявою про направлення пакету документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до положень Постанови правління Пенсійного фонду України №1-3 від 30.01.2007 року.

Листом ДУ «Чортківська установа виконання покарань (№26)» від 29.11.2018 позивача поінформовано про необхідність звернення заявником за місцем проживання або його представником із вказаною вище заявою до органу, що призначає пенсію, та повернено позивачу матеріали щодо переведення з одного виду пенсії на інший для звернення за належністю.

Надалі позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за вислугою років до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Листом ГУ ПФУ в Тернопільській області №982/Ш-11 від 19.12.2018 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з тим, що для набуття права на пенсію за вислугою років позивач на день звільнення повинен мати календарну вислугу років, не менше 23 роки 6 місяців, що є необхідною умовою для призначення зазначеного виду пенсії за вислугою років відповідно до п. «а» ст. 12 та ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», однак вислуга років позивача є меншою за необхідну для набуття ним права на спірну пенсію.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з означеним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, керувався тим, що період служби, зарахований позивачу на пільгових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року, в розумінні частини 2 статті 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може бути зарахований до календарної вислуги років, оскільки суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними, такими, що суперечать нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При перевірці рішень, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень суд керується, зокрема, положеннями ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Як зазначено в преамбулі Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу» цей Закон визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» визначено, що особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.

За приписами ч. 3 ст. 23 цього Закону пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Преамбулою Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до пункту «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи») пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.

Стаття 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.

Згідно з частиною 2 ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Законом України від 04.04.2006 № 3591-IV Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» доповнений статтею 17-1, якою унормовано, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно підпункту «г» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах як один місяць служби за сорок днів: особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та кримінально-виконавчої системи, які проходять службу у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках для осіб, затриманих за бродяжництво, спеціальних приймальниках для осіб, підданих адміністративному арешту, підрозділах конвойної служби міліції, та військовослужбовцям постійного складу, які проходять службу у дисциплінарних частинах, за переліками посад і на умовах, затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ, Міністерством юстиції, Центральним управлінням Служби безпеки, Міністерством оборони.

Абзац 13 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 установлює, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 12 такого Закону, до вислуги років зараховуються час перебування на посадах службовців у виправно-трудових установах, в органах і установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, інспекціях виправних робіт, підрозділах кримінально-виконавчої інспекції та невоєнізованої професійно-пожежної охорони, які переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Державної кримінально-виконавчої служби за переліком посад і на умовах (в порядку), затверджуваних відповідно Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції;

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд, приймаючи 27 червня 2018 року постанову у справі №750/9775/16-а.

Подібний висновок, проте щодо застосування постанови № 393 при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії за вислугою років прокурорам і слідчим, вже викладений Верховним Судом України у постанові від 27 травня 2008 року (21-2438во17).

Судом встановлено, що вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення у календарному обчисленні становить 21 рік 06 місяців 10 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 07 місяців 15 днів.

Вказаний розрахунок вислуги років підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується. Також такий розрахунок підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема: розрахунком вислуги років для призначення пенсії від 13.09.2018, копією трудової книжки позивача, витягом з наказу від 06.03.2018 року №19/ОС-18.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене і те, що у позивача вислуга років в пільговому обчисленні становить 29 років 07 місяців 15 днів, що є достатнім для призначення пенсії за вислугою років, колегія суддів приходить до переконання про наявність підстав для задоволення вимог позивача про переведення його на пенсію за вислугою років відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та недоведеність відповідачем правомірності своїх дій щодо відмови в спірному переведенні позивача на пенсію за вислугою років.

Згідно пункту 17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №3-1 від 30.01.2007 (далі - Порядок №3-1) не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.

Рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії (пункт 18 Порядок №3-1.

Колегія суддів зазначає, судовим розглядом справи встановлено, що в порушення вимог пункту 17 відповідач рішення про відмову в призначенні позивачу ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у формі рішення/розпорядження не приймав, оскільки фактично листом від 19.12.2018 №982/Ш-11 повернув без розгляду заяву позивача про призначення (переведення) на вид пенсії за вислугою років.

Надаючи оцінку таким діям пенсійного органу, колегія суддів вважає, що означені дії не відповідають критеріям, визначеним п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права щодо розгляду відзиву на позовну заяву.

Так, частиною 2 статті 159 КАС України визначено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно п. 8 ч. 9 ст. 171 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій, зокрема зазначаються строк для подання відповідачем відзиву на позов.

Відповідно до частин 1, 5 статті 162 КАС України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.6 ст. 162 КАС України).

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року відкрито провадження у справі № 500/3/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в Тернопільській області та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення узвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Як видно з розписки представника відповідача на супровідному листі від 17.01.2019, копію ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.01.2019 про відкриття провадження у справі № 500/3/19 та копію позовної заяви отримано ним 18 січня 2019 року.

Отже , кінцевим строком подачі відзиву на позовну заяву є 02 лютого 2019 року, що є суботою тижня та переноситься на 04 люте 2019 року.

При тому, відзив на позовну заяву згідно вхідного реєстраційного штампу суду поданий лише 12 лютого 2019 року, тобто з пропуском строку його подання та без будь-яких застережень прийнятий судом до уваги, що є порушенням норм процесуального права.

За приписами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду з мотивів його прийняття з неправильним застосуванням норми матеріального права та порушення норм процесуального права й ухвалення нового рішення із визначенням про обов`язок пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача про переведення його з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у відповідності до пункту 17 Порядку №3-1 з прийняттям відповідного рішення/розпорядження.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно вимог ст. 322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції № 23 від 27.12.2018 ОСОБА_1 при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Відповідно до квитанції № 9 від 26.04.2019 ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1057,20 грн.

Таким чином, оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір на загальну суму 1762 грн, вказані витрати пов`язані з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційно до частини задоволених вимог, що складає 90 відсотків, колегія суддів приходить до висновку про стягнення частки понесених судових витрат в сумі 1585,8 грн (1762*90%) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 500/3/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в частині надання ОСОБА_1 відповіді про відсутність підстав для призначення пенсії за віком відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Зобов `язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення його на пенсію за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у відповідності до вимог пункту 17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №3-1 від 30.01.2007 та врахуванням висновків, викладених в мотивувальній частині цього рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі,3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1585 (однієї тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 80 коп понесених судових витрат у вигляді сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя

В. З. Улицький

судді

І. І. Запотічний

О. І. Довга

Повне судове рішення складено 20.11.2019р.