open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2019 р. Справа № 905/1168/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (вх. №3037 Д/2) на рішення, ухвалене Господарським судом Донецької області у складі судді Лейби М.О. 18.09.2019 (час проголошення рішення не зазначений; дата складання повного тексту судового рішення 18.09.2019), у справі 905/1168/19

за позовом Приватного підприємства "Олнайт", м. Маріуполь, Донецька область, вул. Гугея, буд.12 код ЄДРПОУ 24065501

до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат", Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, буд. 1, код ЄДРПОУ 00191158)

про стягнення 120631,12 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач , Приватне підприємство "Олнайт", м. Маріуполь, Донецька область звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь, Донецька область 1256293,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за типовим договором №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017 в частині повної оплати товару.

В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення статей 525, 526, 530, 536, 549, 625, 692 Цивільного кодексу України.

09.08.2019 від позивача надійшла заява про зменшення повних вимог від 06.08.2019, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача: 3% річних - 6054,29 грн; пеню – 101265,33 грн; інфляційні втрати – 13311,50 грн, загалом 120631,12 грн та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.09.2019 позов Приватного підприємства "Олнайт", м. Маріуполь, Донецька область до Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь, Донецька область про стягнення 120631,12 грн, з яких: 3% річних - 6054,29 грн.; пеня – 101265,33 грн.; інфляційні втрати – 13311,50грн., задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" (87500, Донецька обл., м.Маріуполь, вул. Лепорського, буд.1, ЄДРПОУ 00191158) на користь Приватного підприємства "Олнайт" (87505, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гугеля, буд.12, код ЄДРПОУ 24065501) 3% річних у розмірі 6054,29 грн, інфляційні витрати у розмірі 13242,67 грн, пеню у розмірі 40991,72 грн, судовий збір в розмірі 960,07 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з ухваленим у справі рішенням в частині задоволення позовних вимог та звернувся з апеляційною скаргою.

В скарзі просить суд : скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 18.09.2019 у справі № 905/1168/19. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. У разі якщо, суд прийде до висновків про залишення рішення без змін, керуючись статтями 233 ГК та статтею 86 ГПК, зменшити розмір штрафних санкцій на 90%. Судові витрати покласти на позивача.

Автоматизованою системою розподілу судових справ між суддями визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи : головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В. (витяг з протоколу 04.10.2019).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та ухвалено розпочати розгляд справи з 12.11.2019 без повідомлення учасників провадження у справі.

Від позивача надійшов відзив (вх. 9949 від 22.10.2019) на апеляційну скаргу, в якому вважає необґрунтованою позицію відповідача, викладену в апеляційній скарзі. Наводить обґрунтування своїх заперечень. Посилання апелянта на здійснення діяльності на території АТО та ООС також вважає такими, що не є підставою для задоволення скарги, та звертає увагу на те, що знаходяться з відповідачем в рівних умовах, оскільки підприємство позивача також знаходиться та здійснює свою господарську діяльність у м. Маріуполь.

Відповідач надіслав відповідь (вх. 10393 від 05.11.2019) на відзив, в якій наводить доводи на підтвердження своєї позиції у справі.

Відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 27.12.2017 між Приватним акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь" (Покупець) та Приватним підприємством "Олнайт" (Постачальник) укладено типовий договір №089ЛМ/620-116, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов`язується передати, а Покупець – прийняти та оплатити обладнання на умовах, передбачених цим договором.

Кількість, номенклатура обладнання зазначаються у специфікаціях до цього договору, що є його невід`ємною частиною (п.2.1 договору).

Поставка обладнання здійснюється видами транспорту, вказаними в специфікаціях. Постачальник зобов`язується поставити обладнання на умовах поставки, вказаних у специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2000. Строки поставки обладнання вказуються в специфікаціях (п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору).

Відповідно до п.3.6 договору право власності на обладнання та ризик випадкового знищення або пошкодження обладнання переходить від постачальника до покупця з дати поставки обладнання.

За умовами п.4.1 договору постачання обладнання здійснюється за цінами, які визначені у відповідності до умов поставки, зазначені у специфікаціях, та включають в себе усі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, упакування, маркування і інші витрати Постачальника пов`язані з поставкою обладнання.

Ціна на обладнання може бути змінена тільки за взаємним погодженням сторін шляхом внесення змін до цього договору. Зміна ціни після оплати обладнання не дозволяється (п.4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору визначено загальну суму договору як сумарну вартість обладнання, поставка якого здійснюється згідно доданих до нього специфікацій.

Оплата покупцем обладнання здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у цьому договорі; оплата за поставлене обладнання буде здійснюватись протягом строку, зазначеного у специфікації, який відраховується з моменту поставки обладнання та передання документів, визначених п.6.3 договору; датою оплати обладнання вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (п.п.5.1, 5.2, 5.3 договору).

За невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України (п.7.1. договору).

Пунктом п.7.2 договору, сторонами узгоджено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати обладнання, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у відповідному періоді.

Договір діє до 27.12.2018. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов`язань (в тому числі гарантійних) за цим договором (п.10.5 договору).

Сторонами підписано специфікації №3 від 11.04.2018, №11 від 26.12.2018, №12 від 08.02.2019, №12 від 20.02.2019 до договору №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017, які визначають найменування, кількість, ціну за одиницю, загальну вартість, термін поставки, умови постачання та оплати продукції.

Строк оплати: відстрочення платежу 25 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця (п.5 специфікації №3 від 11.04.2018).

Строк оплати: відстрочення платежу 30 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця (п.5 специфікації №11 від 26.12.2018).

Строк оплати: відстрочення платежу 60 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця (п.5 специфікації №12 від 08.02.2019).

Строк оплати: відстрочення платежу 10 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця (п.5 специфікації №12 від 20.02.2019).

Датою поставки вважається дата передачі ресурсів представнику покупця на складі покупця відповідно до товарно-транспортної або видаткової накладної з відміткою в товарно-транспортній або видатковій накладній (п.7 специфікацій №3 від 11.04.2018, №11 від 26.12.2018, №12 від 08.02.2019, №12 від 20.02.2019).

ПП "Олнайт" на виконання умов договору №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017 та специфікацій №3 від 11.04.2018, №11 від 26.12.2018, №12 від 08.02.2019, №12 від 20.02.2019 до нього на підставі видаткових накладних №52 від 11.01.2019 на суму 69840,00 грн., №177 від 16.04.2019 на суму 8748,46 грн., №135 від 18.03.2019 на суму 640200,00 грн., №138 від 19.03.2019 на суму 334533,60 грн., №159 від 04.04.2019 на суму 102537,24 грн., поставлено відповідачу товар на загальну суму 1155859,30 грн., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника останнього та штампом підприємства відповідача на відповідних накладних без зауважень та заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, зобов`язання відповідача перед позивачем щодо оплати товару за договором №089ЛМ/620-116 від 27.12.2017 на загальну суму в розмірі 1155859,30 грн. виконані у повному обсязі.

Підставами звернення з позовом у даній справі став несвоєчасний розрахунок відповідача за отриманий за договором товар. У зв`язку з чим, позивачем нараховані та заявлені до стягнення:

3% річних - 6054,29 грн;

пеня – 101265,33 грн;

інфляційні втрати – 13311,50 грн, загалом 120631,12 грн та судові витрати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог частково, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем обумовлених сторонами строків розрахунку за отриманий товар, однак невірне визначення позивачем періоду для нарахування інфляційних втрат та помилковість арифметичного розрахунку інфляційних і неправомірність розрахунку пені.

Доводами апеляційної скарги є те, що на думку апелянта суд першої інстанції не звернув увагу на недоведеність обставин щодо строків виникнення зобов`язань за договором та самостійно встановлював зазначені обставини. Тоді як доведення таких обставин є обов`язком позивача.

На думку апелянта, оскільки позивач невірно визначив граничний строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати, нараховані 3% річних, пеня та втрати від інфляції не підлягали задоволенню.

Однак, апеляційний господарський суд вважає безпідставними такі доводи заявника апеляційної скарги з урахуванням наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2 типового договору встановлено, що оплата за поставлене обладнання буде здійснюватись протягом строку, зазначеного у специфікації, який відраховується з моменту поставки обладнання та передання документів, визначених п.6.3 договору.

Відповідно до п.5 специфікації №3 від 11.04.2018 строк оплати: відстрочення платежу 25 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця.

Відповідно до п.5 специфікації №11 від 26.12.2018 строк оплати: відстрочення платежу 30 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця.

Відповідно до п.5 специфікації №12 від 08.02.2019 строк оплати: відстрочення платежу 60 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця.

Відповідно до п.5 специфікації №12 від 20.02.2019 строк оплати: відстрочення платежу 10 календарних днів по факту поставки ресурсів на склад покупця.

В матеріалах справи містяться копії видаткових накладних, з яких вбачається дата поставки за кожною специфікацією.

Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що позивач підтвердив заявлені вимоги належними та допустимими доказами, з яких вбачається строк оплати за отриманий товар та надав розрахунок заявлених вимог. Суд першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів перевірив правомірність та обґрунтованість заявлених вимог. Отже, суд не виходив за межі заявлених вимог та підстав позову, не збирав самостійно докази, а лише дослідив наявні у справі докази та надав їм оцінку, встановивши необґрунтованість визначеного позивачем періоду, що мало наслідком часткову відмову у задоволенні позову. Отже, твердження апелянта про необґрунтованість позивачем граничного строку виконання обов`язку відповідача з оплати отриманого товару є таким, що спростовується матеріалами справи.

Іншим доводом апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не враховано важкого фінансового стану відповідача, здійснення ним господарської діяльності на території АТО, ООС (знаходження в безпосередній близькості від лінії зіткнення) та необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій, чим порушено принцип справедливості.

Розглянувши зазначені доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що вони не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та нормах чинного законодавства та не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10.10.2018 у справі №923/1100/17 дійшов до висновку, що можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) є правом суду, передбаченим ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України.

Частина 1 ст. 550 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов`язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв`язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Проте, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розміру неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013).

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій на 90%. Однак при цьому, відповідач не наводить жодної підстави для такого зменшення, не обґрунтовує наявність обставин, з якими закон пов`язує можливість зменшення штрафних санкцій.

Апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідивши обставини справи та встановивши помилковість розрахунку заявлених до стягнення витрат дійшов висновку про правомірність нарахованої пені не у розмірі 101265,33, а у розмірі 40991,72 грн.

Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що відповідачем отримано товар на загальну суму 1155859,30 грн., отже розмір стягнутої пені 40991,72 грн за неналежне виконання зобов`язань щодо оплати товару у порівнянні з сумою отриманого товару є незначним та співмірним розміру отриманого товару (складає лише 3,5 % від суми отриманого за договором товару).

Посилання апелянта (відповідача) на те, що його підприємство здійснює господарську діяльність у зоні АТО та ООС не приймається судом апеляційної інстанції як підстава можливості зменшення розмірі пені, оскільки підприємство позивача також зареєстровано та здійснює свою діяльність у м. Маріуполь, тобто так же як і підприємство відповідача. Отже, як позивач так і відповідач знаходяться в рівних умовах щодо здійснення господарської діяльності.

Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що, місцевим господарським судом повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи, тому її вимоги залишаються без задоволення.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги витрати апелянта у вигляді сплаченого судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта відповідно до положень статті 129 ГПК України.

Згідно положень статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню:

1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;

2) судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно до статті 12 ГПК України малозначними справами є справи, в яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, згідно з положеннями закону дана справа є малозначною, а тому постанова апеляційної інстанції за результатами перегляду рішення місцевого господарського суду у цій справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 129, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281, 282 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 18.09.2019 у справі № 905/1168/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складено 20.11.2019

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя О.В. Плахов

Джерело: ЄДРСР 85745472
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку