Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 362/5442/17-ц

провадження № 61-48288св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державне підприємство «Луганський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2018 року у складі судді Корнієнко С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку України), Державного підприємства «Луганський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Луганськстандартметрологія») про скасування наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання проведення перерахунку заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 вересня 2017 року наказом із особового складу Мінекономрозвитку України від 19 вересня 2017 року № 172-п за підписом державного секретаря Перевезенцева О. Ю. його звільнено з посади виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Луганськстандартметрологія» на підставі пункту другого статті 36 КЗпП України. Оскільки призначення керівника в установленому законодавством порядку до ДП «Луганськстандартметрологія» не відбулося, його звільнення з посади виконуючого обов`язки генерального директора є незаконним.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ із особового складу Мінекономрозвитку України від 19 вересня 2017 року № 172-п; стягнути з ДП «Луганськстандартметрологія» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 вересня 2017 року по день ухвалення рішення; зобов`язати провести розрахунок та виплатити йому заробітну плату за період із 28 липня по 02 серпня 2017 року, премію за підсумками роботи за другий квартал 2017 року за умовами контракту, премію за підсумками роботи за третій квартал 2017 року за умовами наказу від 02 серпня 2017 року № 153-п; стягнути з Мінекономрозвитку України 100 000,00 грн у відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення з посади генерального директора підприємства у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП, є вимогою роботодавця про припинення трудових відносин, а контракт із позивачем визнано таким, що припинив свою дію 27 липня 2017 року. Про те, що Мінекономрозвитку України, як роботодавець та сторона за строковим трудовим договором, поставило вимогу про припинення трудових відносин із ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору шляхом видачі наказу від 21 липня 2017 року № 145-п позивачу стало відомо заздалегідь до дати припинення контракту, тому його твердження, що його ознайомили з наказом про його звільнення лише 03 серпня 2017 року та трудові відносини фактично тривали є безпідставними. Покладення виконання обов`язків керівника підприємства за своєю правовою природою є тимчасовим заходом, який передбачає виконання відповідних обов`язків в обмежений у часі термін, а саме до моменту призначення органом управління на цю посаду керівника та укладання з ним відповідного контракту або ж покладення виконання обов`язків керівника на іншу особу, що узгоджується із нормами трудового законодавства. Доводи позивача про те, що у період із 28 липня по 03 серпня 2017 року трудові відносини з ним фактично тривали, на підставі підписаного особисто ним наказу по підприємству від 27 липня 2017 року № 50 «Щодо виконання обов`язків генерального директора», є незаконними та необґрунтованими, оскільки позивач видав та підписав його з перевищенням своїх службових повноважень та всупереч вимогам чинного законодавства України.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування середнього заробітку. Проте під час розгляду справи у суді першої інстанції, ОСОБА_1 відмовився від позовних вимог у частині поновлення його на посаді виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Луганськстандартметрологія». Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2015 року закрито провадження у справі у частині позовних вимог про поновлення на роботі. Крім того, ОСОБА_1 працевлаштований та займає посаду директора ТОВ «Екопавер» із 16 січня 2018 року. Оскільки ОСОБА_1 , діючи на власний розсуд, відмовився від позовних вимог про поновлення на роботі, на момент розгляду справи працевлаштований, що свідчить про відсутність підстав вважати порушеними його трудові права, відсутні правові підстави перевіряти законність звільнення позивача 19 вересня 2017 року та вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням, який стягується лише при ухваленні рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. При цьому, позовних вимог про визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, а також про витребування трудової книжки, які є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач не заявляв.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2018 рокута постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що доказів, які спростовують наведені ним факти дискримінації, обов`язок щодо подання яких згідно з частиною другої статті 81 ЦПК України покладається на відповідача, не надано. Призначення керівника в установленому законодавством порядку не відбулося, а отже, відсутня подія, яка стала б підставою для застосування частини другої статті 36 КЗпП України до спірних правовідносин, як підстави звільнення судом не розглядались.

У лютому 2019 року Мінекономрозвитку України подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що рішення та дії, пов`язані із призначенням та звільненням керівника ДП «Луганськстандартметрологія» є такими, що відповідають вимогам КЗпП України та Закону України «Про управління об`єктами державної власності». Прийняття рішення про продовження дії контракту керівника державного підприємства, яке належить до сфери управління міністерства, як на підставі конкурсного відбору так і поза конкурсом, є правом, а не обов`язком Мінекономрозвитку України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що згідно з наказом Мінекономрозвитку Українивід 24 липня 2015 року № 113-п, ОСОБА_1 працював на посаді генерального директора ДП «Луганськстандартметрологія» із 27 липня 2015 року та виконував роботу відповідно до повноважень, передбачених контрактом від 24 липня 2015 року № 25, укладеним між Мінекономрозвитку України та ОСОБА_1 , на строк до 27 липня 2016 року, з подальшим продовженням згідно з додатковою угодою до контракту від 22 липня 2016 року, тобто до 27 липня 2017 року.

Наказом Мінекономрозвитку України від 21 липня 2017 року № 145-п ОСОБА_1 звільнений з посади генерального директора підприємства у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, а контракт визнаний таким, що припинив свою дію 27 липня 2017 року.

Наказом Мінекономрозвитку України від 02 серпня 2017 року № 153-п ОСОБА_1 призначений виконуючим обов`язки генерального директора ДП «Луганськстандартметрологія» до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.

Наказом Мінекономрозвитку України від 19 вересня 2017 року №172-п ОСОБА_1 звільнений з посади виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Луганськстандартметрологія».

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП Україниконтракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Частинами 2, 3 цієї статті встановлено, що зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

Якщо ж в останній день строку дії трудового договору працівник не був звільнений, трудові відносини вважаються продовженими на невизначений строк, якщо тільки жодна із сторін не вимагає припинення трудових відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що позивача звільнено з посади генерального директора ДП «Луганськстандартметрологія» у зв`язку із закінченням дії контракту, а 02 серпня 2017 року призначено виконуючим обов`язки генерального директора ДП «Луганськстандартметрологія» до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки покладення на ОСОБА_1 тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора підприємства не є продовженням трудових відносин на невизначений строк після закінчення строку дії контракту, оскільки трудові відносини між сторонами припинені наказом Мінекономрозвитку України від 21 липня 2017 року № 145-п про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора підприємства у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, а контракт визнаний таким, що припинив свою дію 27 липня 2017 року.

Таким чином, не має значення та обставина, що позивача як виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Луганськстандартметрологія» звільнено з роботи 19 вересня 2017 року на підставі статті 36 КЗпП України, без настання події до якої ці трудові правовідносини повинні були тривати - призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку, оскільки особа не може бути поновленою на посаді виконуючого обов`язки генерального директора через відсутність такої посади, а посаду директора може займати лише особа, із якою укладений відповідний контракт після проведення конкурсу.

Надаючи згоду на призначення виконуючим обов`язки директора ДП «Луганськстандартметрологія» до призначення керівника цього підприємства у встановленому законом порядку, ОСОБА_1 усвідомлював, що він виконуватиме такі обов`язки тимчасово до призначення керівника підприємства, а отже, може бути звільнений від їх виконання на підставі наказу уповноваженого органу управління державним підприємством без дотримання передбачених частиною 2 статті 40, статями 42, 43, 49-2 КЗпП України порядку та гарантій, що застосовуються при звільненні працівників, які займають посади передбачені штатним розписом на підставі укладеного з ними трудового договору (контракту), оскільки така посада у штатному розписі підприємства відсутня.

Документом, що регламентує порядок тимчасового замісництва є роз`яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва» (далі - Роз`яснення), відповідно до якого тимчасовим заступництвом вважається виконання службових обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю (абзац 1 пункти1).

Зазначене роз`яснення є чинними відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545-ХП, згідно з якою до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Ураховуючи, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не викладено поняття та правової природи «виконуючий обов`язки» необхідно виходити із зазначеного визначення, яке за своєю суттю полягає у тому, що призначення особи на посаду тимчасово виконуючого обов`язки, зумовлено певною необхідністю, що виникає у зв`язку з певними виробничими обставинами.

З огляду на наведене посилання в касаційній скарзі на те, що звільнення відбулось незаконно є безпідставним, оскільки звільнення з посади виконуючого обов`язки може бути наслідком припинення обставин, які роботодавець вважав виробничою необхідністю, яка виникла у зв`язку з відсутністю директора підприємства та необхідністю проведення конкурсу на цю посаду, що займає певний період часу.

При цьому судами зроблений правильний висновок про те, що наказ від 27 липня 2017 року № 50 «Щодо виконання обов`язків генерального директора», підписаний позивачем, не є доказом, що підтверджує обставини існування трудових відносин ОСОБА_1 із ДП «Луганськстандартметрологія» у період із 28 липня по 02 серпня 2017 року, оскільки лише Мінекономрозвитку України здійснює функції призначення керівника цього підприємства.

Доводи касаційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2018 рокута постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик