ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2019 року

Київ

справа №463/3704/15-а

адміністративне провадження №К/9901/21877/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення за касаційною скаргою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Попка Я.С., Хобор Р.Б., Сеника Р.П. від 28 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач 1), Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - відповідач 2), третя особа - Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» (КП, третя особа), в якому просила скасувати постанову Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 104 від 16 липня 2015 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення її до адміністративної відповідальності за статтею152 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 1003,59 грн.

Позов мотивований тим, що всупереч вимогам статті 277 КУпАП відповідачем справу розглянуто з порушенням п`ятнадцятиденного строку та з порушенням встановленого статтею 279 КпАП України порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення, оскільки розгляд справи проведено за її відсутності, їй не роз`яснено права та обов`язки, не заслухано осіб, які беруть участь у справі, не досліджено докази, не вирішено клопотання позивача, які вона заявила би у разі належного повідомлення про день та час розгляду справи. Зазначає також, що при накладенні адміністративного стягнення не було враховано характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Крім того, вказує, що в судовому порядку визнано протиправним розпорядження Личаківської районної адміністрації, яким затверджено склад адміністративної комісії, яка розглядала відносно позивача справу про адміністративне правопорушення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 31 січня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості посилання позивача на розгляд справи про адміністративне правопорушення з порушенням п`ятнадцятиденного строку, оскільки протокол про адміністративне правопорушення надійшов на адресу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради 06 липня 2015 року, а оскаржувана постанова винесена 16 липня 2015 року, тобто в межах встановленого статтею 277 КУпАП п`ятнадцятиденного строку.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов до висновку, що адміністративною комісією при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради позивач запрошувалась на засідання комісії для розгляду протоколу про адміністративне правопорушення та таке було вручено позивачу 11 липня 2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, а тому посилання позивача на розгляд справи без її участі та відповідно порушення її процесуальних прав є безпідставними.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Личаківського районного суду м. Львова від 31 січня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.

При прийнятті постанови Львівський апеляційний адміністративний суд виходи з того, що адміністративна комісія діяла в порушення статті 19 Конституції України, оскільки склад адміністративної комісії затверджено в порушення вимог Положення про адміністративну комісію при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради, зокрема, замість шести членів комісії обрано лише п`ять, у зв`язку з чим адмінкомісія не уповноважена була розглядати дану адміністративну справу відносно позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, а постанову Личаківського районного суду м. Львова від 31 січня 2017 року залишити у силі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 26 квітня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 463/3704/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року в адміністративній справі № 463/3704/15-а суддею-доповідачем Берназюком Я.О.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що 22 червня 2015 року інженером КП «Адміністративно-технічне управління» Ковальчук А.І. було складено протокол про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП, а саме: ОСОБА_1 , будучи директором ТОВ «Марчук і партнери», самовільно захопила частину території об`єкта благоустрою м. Львова, розмістивши візок з обладнанням для приготування кави за адресою: АДРЕСА_1 , що є порушенням пункту 20.1.31 Правил благоустрою м. Львова. Позивач при складанні протоколу була присутня, однак, писати пояснення та підписувати протокол відмовилась. Протокол містить підписи особи, яка склала протокол, та свідків правопорушення.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 143/вих. від 08 липня 2015 року, яке отримано позивачем 11 липня 2015 року, Личаківська районна адміністрації Львівської міської ради повідомила ОСОБА_1 про розгляд справи про притягнення її до адміністративної відповідальності, яка призначена на 16 липня 1015 року о 9:15 год.

16 липня 2016 року адміністративною комісією розглянуто протокол про адміністративне правопорушення щодо позивача у складі двох членів комісії - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а постанова по справі про адміністративне правопорушення № 104 від 16 липня 2015 року винесена в присутності п`яти членів комісії - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7

Постановою адміністративної комісії Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 104 від 16 липня 2015 року позивача було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1003,59 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому факту, що на момент розгляду справи адміністративною комісією Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, а саме 15 липня 2015 року, склад комісії був легітимним, оскільки розпорядження № 75 від 11 березня 2015 року, яким було створено адміністративну комісію, Галицьким районним судом м. Львова визнано протиправним лише 24 листопада 2015 року, тобто постанова № 104 від 15 липня 2015 року адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради винесена з дотриманням процесуальних вимог КУпАП.

ОСОБА_1 у строк подано заперечення на касаційну скаргу, в якій вона просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що адміністративна комісія діяла незаконно, та прийняв законне рішення, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні доказів по справі та наданням їм належної правової оцінки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Повноваження відповідачів у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, КУпАП, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з положеннями cтатті 152 КУпАП порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 1 частини першої статті 213 цього Кодексу встановлено, що справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад.

Частиною першою статті 218 цього ж Кодексу передбачено, що адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, в тому числі статтею 152 цього Кодексу.

Повноваження адміністративних комісій визначаються Положенням про адміністративні комісії Української PСР, яке затверджене Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 9 березня 1988 року № 5540, що є чинним нормативно-правовим актом (далі - Положення № 5540).

Відповідно до статті 6 цього Положення адміністративні комісії діють в складі голови (заступник голови або член виконавчого комітету), заступника голови, відповідального секретаря і не менш як 6 членів комісії. Згідно з розпорядженням адміністративну комісію затверджено у складі 5 членів.

Розпорядженням Личаківської райадміністрації № 319 від 25 червня 2011 року затверджено Положення про адміністративну комісію при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради (Положення), яким визначено діяльність адміністративної комісії при Личаківській районній адміністрації Львівської міської рад.

Згідно пункту 4.1 розділу четвертого вказаного Положення адміністративна комісія утворюється в складі голови, заступника голови, відповідального секретаря та не менше шести членів комісії.

Відповідно до статті 6 Положення адміністративні комісії діють в складі голови (заступник голови або член виконавчого комітету), заступника голови, відповідального секретаря і не менш як 6 членів комісії.

Разом з тим, головою Личаківської районної адміністрації 11 березня 2015 року прийнято розпорядження № 75 «Про затвердження складу адміністративної комісії при Личаківській районній адміністрації», згідно якого затверджено адміністративну комісію в такому складі: голова комісії, заступник голови комісії, секретар комісії та п`ять членів комісії.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що постановою Галицького районного суду м. Львова від 24 листопада 2015 року у справі № 461/9612/15-а, що набула аконної сили 07 грудня 2015 року, визнано протиправним розпорядження голови Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 75 від 11 березня 2015 року «Про затвердження складу адміністративної комісії при Личаківській районній адміністрації» у зв`язку з тим, що воно не узгоджується з положеннями статті 6 Положення № 5540 щодо допустимої кількості членів адміністративної комісії.

Відповідно до статті 86 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та статті 90 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частиною четвертою статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови), варто розуміти так, що учасники адміністративної справи не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною першою статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частиною четвертою статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 824/234/16-а, від 21 серпня 2019 року у справі № 465/5960/14-а, від 18 липня 2019 року у справі № 464/2262/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, 16 липня 2016 року адмінкомісією розглянуто протокол про адміністративне правопорушення щодо позивача у складі двох членів комісії - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а постанова у справі про адміністративне правопорушення № 104 від 16 липня 2015 року винесена в присутності п`яти членів комісії - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Рішенням конституційного суду України у справі № 1-9/2009 від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 встановлено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Таким чином, оскільки адміністративну комісію, яка розглядала справу про адміністративне правопорушення, утворено відповідно до розпорядження посадової особи органу місцевого самоврядування, визнаного у судовому порядку протиправним, склад адміністративної комісії затверджено в порушення вимог чинного Положення про адміністративну комісію при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради, зокрема, замість шести членів комісії обрано лише п`ять, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що таку комісію не можна вважати уповноваженим органом.

Стосовно доводів скаржника про дотримання процесуальних вимог КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні постанови № 104 від 16 липня 2015 року, оскільки розпорядження № 75 у судовому порядку скасовано пізніше, ніж на позивача накладено адміністративне стягнення, а тому комісія на той час діяла законно, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту постанови Галицького районного суду м. Львова від 24 листопада 2015 року у справі № 461/9612/15-а, розпорядження № 75 визнано в судовому порядку протиправним з моменту його прийняття, а тому у розумінні статті 19 Конституції України адміністративна комісія при Личаківській районній адміністрації Львівської міської ради не була органом, уповноваженим розглядати справу про адміністративне правопорушення та відповідно приймати постанову № 104 від 16 липня 2015 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини другої статті 77 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тому, зважаючи на неподання відповідачем у справі належних та достатніх доказів на підтвердження того, що постанова про адміністративне правопорушення винесена відносно ОСОБА_1 уповноваженим органом, зокрема, адміністративною комісією, утвореною у порядку, встановленому законодавством, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що така постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко