open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року

Справа № 160/7695/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

Боженко Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) до Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (53210, м. Нікополь, пр. Трубників, буд. 11Б, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09 серпня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427), яка полягає у невиплаті, починаючи з вересня 2018 року, пенсії ОСОБА_1 , 1984 року народження (РНКОПП НОМЕР_1 );

- визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427), при призупинення (припинення) виплати пенсії ОСОБА_1 , 1984 року народження (РНКОПП НОМЕР_1 );

- зобов`язати Відділ з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427), поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , 1984 року народження (РНКОПП НОМЕР_1 ) негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 18 березня 2015 року взято на облік до управління Пенсійного фонду України, відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України, та до управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради. З березня 2015 та до вересня 2018 року відповідач нараховував пенсійне забезпечення, та перераховував належні до виплати суми на картковий рахунок, що відкритий на ім`я позивача в КБ «ПРИВАТБАНК». Але у вересні 2018 року на картковий рахунок позивача не була зарахована щомісячна пенсія. Про припинення виплати пенсії відповідачем було повідомлено позивача листом № 1185/03-18 від 28.08.2019/8 р. посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами), а також було викладено умови для відновлення виплати пенсії, які неможливо виконати, а саме: «надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, або ж письмової відмови органу соціального захисту населення у взятті на облік». Отже відповідачем не був врахований факт відсутності у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи, про що управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Нікопольської міської ради була надано довідка. З огляду на вищевикладене позивач вважає, що діями, які полягають у невиплаті та не нарахуванні пенсії, відповідачем було порушено охоронювані Конституцією та Законами України права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/7695/19. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

10 вересня 2019 року представником відповідача надано до суду відзив, в якому зазначив, що не погоджується з вимогами, викладеними в позовній заяві та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав. Позивач з жовтня 2014 року взятий на облік в управлінні та отримував пенсію по втраті годувальника, розмір якої розраховувався за даними, що містяться в центральній базі даних Пенсійного Фонду. Паперовий оригінал пенсійної справи відсутній, оскільки він не переданий Нікопольському об`єднаному управлінню Дніпропетровської області управлінням в Совєтському районі Донецької області м. Макіївки, де раніше проживав ОСОБА_1 , через те, що на час звернення за виплатою пенсії це вже була тимчасово окупована територія. Тобто на сьогодні позивач має всі ознаки внутрішньо переміщеної особи. За інформацією соціальної політики Нікопольської міської ради, на обліку в Єдиній інформаційній базі внутрішньо переміщених осіб України позивач не зареєстрований. Враховуючи вище викладене, виплату пенсії з 01.09.2018 року позивачу було припинено до надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або ж письмової відмови органу соціального захисту населення у взяті на облік.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 1984 р.н., є особою із інвалідністю І групи з дитинства, що підтверджується копією посвідчення Серії НОМЕР_2 від 02.02.2011 року, а також копією довідки до акта огляду МСЕК Серії 10ААА № 425910 від 15.08.2011, якою встановлено І групу (А) інвалідності з дитинства безстроково.

З 20 липня 2012 року ОСОБА_1 набув право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 від 20.07.2012 року та взятий на облік в управлінні та отримував пенсію по втраті годувальника, розмір якої визначався за даними, що містяться в центральній базі даних Пенсійного Фонду.

Листом № 1185/03-18 від 28.08.2018 Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було повідомлено позивача, що за інформацією управління соціальної політики Нікопольської міської ради, на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб України ОСОБА_1 не зареєстрований. Виплату пенсії припинено з 01.09.2018 року припинено до надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або ж письмової відмови органу соціального захисту населення у взяті на облік.

Вважаючи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсії протиправною позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини.

Згідно ч.2 ст. 46 Закону Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з вересня 2018 року, суд зазначає наступне.

Аналіз наведених норм пенсійного законодавства дає підстави суду стверджувати, що припинення виплати пенсії можливе виключно у випадках зазначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду України.

В даному випадку, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення про зупинення виплати пенсії позивачу саме на підставі Закону.

Посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії з вересня 2018 року відповідачем не зазначено.

Таким чином, у відповідача не було правових підстав для припинення виплати пенсії і не дотримано процедури припинення виплати, оскільки відповідного рішення не приймалося.

Щодо відсутності реєстрації позивача, як внутрішньо переміщеної особи, суд зазначає наступне.

У рішенні Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.05.2018 у справі № 805/402/18 Суд докладно проаналізував статус внутрішньо переміщеної особи та дійшов висновку, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації (п. 50, 51).

З огляду на вищенаведене, положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і підзаконних правових актів, прийнятих на його виконання, можуть тлумачитися у світлі розширення гарантій дотримання прав тимчасово переміщених осіб, а не звуження змісту чи обсягу їх прав.

Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» 20.10.2014 № 1706-VII, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Однак, отримання чи збереження цього статусу є не обов`язком, а правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними додатковими гарантіями.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 234/11095/17, постанові від 30.09.2019 у справі №310/6279/17 (2-а/310/179/17).

Позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Україні території, і не бажає мати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності (чи відсутності) у неї відповідної довідки.

Обмеження права позивача на одержання пенсії у загальному порядку, у зв`язку із відмовою від прав, зумовлених статусом внутрішньо переміщеної особи (чи від цього статусу загалом), не узгоджується з метою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та є протиправним.

Таким чином, суд вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати нарахованих пенсійних виплат позивачу з вересня 2018 року, оскільки припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, не дотримуючись порядку вчинення таких дій, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, припинення виплати пенсії позивачу зі сторони Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області було здійснено не у спосіб, передбачений Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, у зв`язку з чим, з метою повного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.09.2018 року.

В тому числі, підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії.

Однак, не підлягає задоволенню позовна вимога із формулюванням "утриматись від подальшого призупинення її виплати", оскільки заявлені на майбутнє, тоді як судовому захисту підлягають лише порушені права.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призупинення (припинення) виплати пенсії ОСОБА_1 , оскільки як встановлено судом під час розгляду справи, призупинення виплати пенсії позивачу відбулось без прийняття такого рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача щодо предмету спору є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо судового збору, суд зазначає, що на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, таким чином відсутні судові витрати, що підлягають відшкодуванню відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) до Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (53210, м. Нікополь, пр. Трубників, буд. 11Б, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427), яка полягає у невиплаті, починаючи з вересня 2018 року, пенсії ОСОБА_1 , 1984 року народження (РНКОПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) в особі Відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 14 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , 1984 року народження (РНКОПП НОМЕР_1 ), з 01 вересня 2018 року.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко

Джерело: ЄДРСР 85733935
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку