ПОСТАНОВА

Іменем України

18 листопада 2019 року

Київ

справа №0940/1532/18

адміністративне провадження №К/9901/9101/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Калашнікової О.В.,

суддів - Білак М.В., Губської О.А.

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №0940/1532/18

за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року (прийняте у складі головуючого судді - Григорук О.Б.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Гудима Л.Я., суддів: Пліша М.А., Святецького В.В.)

І. Суть спору

1. 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УМВС України в Івано-Франківській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 07 листопада 2015 року по день постановлення рішення.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2017 року у справі №809/426/17, яка набрала законної сили 18 липня 2018 року, постановлено стягнути з УМВС України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за понаднормову роботу під час чергувань в слідчо-оперативних групах та компенсацію за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення, яка на час подання даної позовної заяви не була виконана, а тому відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати щорічної матеріальну допомогу на оздоровлення по день постановлення рішення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. За результатами розгляду адміністративної справи №809/426/17 Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 20 жовтня 2017 року задовольнив позов ОСОБА_1 до УМВС України в Івано-Франківській області в особі Ліквідаційної комісії: стягнув з УМВС України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за понаднормову роботу під час чергувань в слідчо-оперативних групах в розмірі 5313,19 грн. та компенсацію за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 10996,23 грн.

3.1. Зазначена постанова від 20 жовтня 2017 року набрала законної сили 18 липня 2018 року.

3.2. Відповідач виплатив позивачу компенсацію за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 10996,23 грн. лише 28 вересня 2018 року, а тому ОСОБА_1 просив стягнути з УМВС України в Івано-Франківській області середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за неотриману щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення в період з 07 листопада 2015 року по 28 вересня 2018 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

4.1. Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки судовими рішеннями у справах №809/698/16 та №809/366/17 визначені суми середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати, то підстави для повторного стягнення таких сум відсутні.

IV. Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

6. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що позивач повторно просить стягнути з відповідача середній заробіток за період, в якому вже його отримував.

7. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

8. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення № 114), що визначає порядок проходження служби, а також права і обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ та яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

10. Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

11. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. Позиція Верховного Суду

12. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

13. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

14. Аналізуючи доводи касаційної скарги та висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

15. Як було зазначено судами попередніх інстанцій, що Положенням № 114 не передбачається відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ.

16. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

17. Проаналізувавши вищенаведені правові норми, вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

18. При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

19. Зазначена правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

20. Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

21. Отже, слід дійти висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

22. Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у справі №810/1543/17 (постанова К/9901/15731/18 від 27 червня 2018 року).

23. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

24. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

25. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

26. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

VIІ. Судові витрати

27. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська ,

Судді Верховного Суду