Справа № 712/12278/12

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2019 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , представника потерпілих ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_6 , розглянувши на попередньому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу про обвинувачення:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Оноківці, українець, громадянин України, освіта вища, неодружений, непрацюючий, раніше не судимий, зареєстрований у АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,

в с т а н о в и в:

Органами досудового слідства ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, кваліфікуючими ознаками якого вказано: Заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживанням довірою ( шахрайство) вчинене у великих розмірах.

Прокурор, який приймав участь у попередньому розгляді кримінальної справи заявив, що під час розслідування кримінальної справи не було допущено порушень кримінально-процесуального законодавства, обвинувальний висновок складений згідно вимог кримінально-процесуального законодавства,і справа може бути призначена до судового розгляду.

Захисник обвинуваченого заявив клопотання про закриття кримінальної справи за відсутності події та складу злочину.

Представник потерпілих ОСОБА_5 вважав що є всі підстави для призначення до судового розгляду.

Потерпілий ОСОБА_6 підтримав думку свого представника.

Інші учасники повідомлялись належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходила, їх неявка не перешкоджає проведенню попереднього судового засідання.

Вислухавши думку прокурора та інших учасників попереднього розгляду справи, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності з вимогами ст.228КПК України прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов`язаний перевірити: чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого застаттями кримінального закону; чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог цьогоКодексу.

У відповідності до вимогстатті 223 КПК України обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. В описовій частині зазначаються:обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожнимз обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред`явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом`якшують його покарання. При посиланніна доказиобов`язковозазначаються аркуші справи.

Відповідно до вимогст. 2 КПК України(в редакції 1960 року) завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

При цьому,ст. 4 КПК України(в редакції 1960 року) визначено, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов`язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання, аст. 5 цього ж Кодексупередбачено, що ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.

Стаття 21 КПК України(в редакції 1960 року) визначає, що підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов`язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз`ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред`явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.

Відповідно до вимог п. 10постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві"суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб постанова про притягнення як обвинуваченого була конкретною за змістом. Зокрема, в описовій її частині зазначаються: злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа; час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому; стаття (частина, пункт статті) кримінального закону, якою передбачений цей злочин. Недодержання органами досудового слідства вимог статей132і142 КПК України(в редакції 1960 року) може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування. Обвинувальний висновок має відповідати вимогамст. 223 КПК України(в редакції 1960 року). Невідповідність обвинувального висновку положенням цієї статті може бути підставою для повернення справи прокурору для складення нового обвинувального висновку (ст.249-1 КПК України(в редакції 1960 року)).

У відповідності до вимог ч. 1ст. 249-1 КПК України(в редакції 1960 року) суддя своєю постановою повертає справу прокурору у разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги 228-232 цьогоКодексу, для усунення виявлених порушень.

Згідно до вимогст. 223 КПК України(в редакції 1960 року) після закінчення слідства і виконання вимог статей217222цьогоКодексуслідчий складає обвинувальний висновок. Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред`явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом`якшують його покарання. При посиланні на докази обов`язково зазначаються аркуші справи. В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред`явленого обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин. Обвинувальний висновок підписує слідчий з зазначенням місця і часу його складання. Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи.

Водночас, склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокуророві, що визначеност. 225 КПК України(в редакції 1960 року).

Рекомендаціями, що містяться у п. 11постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 6 "Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції"від 30 травня 2008 року № 6 передбачено, що суттєвими порушеннями при складанні обвинувального висновку, правильність якого повинен перевірити прокурор, слід вважати такі порушення вимог статей223,224 КПК України(в редакції 1960 року), які виключають можливість здійснення обвинуваченим свого захисту і можливість прийняття судом законного рішення у справі з урахуванням такого обвинувального висновку. Зокрема, такі порушення мають місце у випадках, коли в обвинувальному висновку містяться положення, що суперечать одне одному; обвинувачення, викладене в обвинувальному висновку, є неконкретним або не збігається з обвинуваченням, викладеним у постанові про притягнення особи як обвинуваченого; коли обвинувальний висновок містить недопустиму натуралізацію опису злочину, зокрема статевого; коли обвинувальний висновок не підписаний слідчим; коли в обвинувальному висновку відсутні дані про місце перебування обвинувачених, дані про потерпілого, якщо той встановлений по справі; коли в обвинувальному висновку не зазначені докази, що зібрано у справі, і доводи, висунуті кожним з обвинувачених на свій захист, з результатами їх перевірки; коли в обвинувальному висновку немає посилань на аркуші справи; коли до обвинувального висновку не долучені передбачені законом додатки тощо. Правильною є практика тих суддів, які, повертаючи справу прокурору на підставі статті 249-1КПК(1003-05), розцінюють як суттєві такі порушення, допущені прокурором при виконанні ним вимогстатей 228-232 КПК(1002-05): затвердження ним обвинувального висновку, який складений із суттєвими порушеннями вимог кримінально-процесуального закону або містить недопустиму натуралізацію опису злочину; направлення справи до суду з незатвердженим обвинувальним висновком; направлення справи до суду за наявністю невирішених письмових вказівок прокурора органові дізнання або слідчому про проведення додаткового розслідування, крім випадків, коли виконати зазначені у вказівках процесуальні дії неможливо; складання нового обвинувального висновку, який не відповідає вимогам статей223,224 КПК; зміна постановою обвинувального висновку з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами чи із застосуванням статті кримінального закону з більш суворою санкцією без повернення справи слідчому для додаткового розслідування і пред`явлення нового обвинувачення; невирішення скарг учасників процесу на дії слідчого; затвердження обвинувального висновку не тим прокурором, якому надано таке право, тощо. При незгоді зі зміною прокурором обвинувачення під час затвердження обвинувального висновку на менш тяжке чи з виключенням з обвинувального висновку окремих пунктів, епізодів обвинувачення суддя не вправі повертати справу прокурору на підставі статті 249-1КПК(1003-05) для поновлення попереднього обвинувачення, а повинен проводити попередній розгляд справи в межах зміненого обвинувачення. Виходячи зі змісту статті 249-1КПК(1003-05) повернення справи прокурору для усунення виявлених суттєвих порушень вимогстатей 228-232 КПК(1002-05) може мати місце як за клопотанням учасників процесу, так і за ініціативою судді, але таке повернення справи можливе лише на стадії попереднього розгляду кримінальної справи. У разі виявлення зазначених порушень на стадії судового розгляду справа підлягає направленню на додаткове розслідування відповідно до вимогстатті 281 КПК(1003-05) з мотивів неправильності досудового слідства. Необхідно мати на увазі, що суддя не вправі зі стадії попереднього розгляду повернути справу прокурору на підставі статті 249-1КПК(1003-05) для проведення додаткових слідчих дій.

Разом з цим, п. 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року № 2 "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування"розяснено, що питання про те, чи перешкоджає порушення закону, допущене під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства, її призначенню до судового розгляду, вирішується залежно від того, наскільки істотним воно було, до ущемлення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи є можливість поновити ці права й інтереси. Кримінальна справа у будь-якому разі не може бути призначена до судового розгляду, якщо: вона не була порушена або порушена некомпетентною особою; її розслідування провадила не уповноважена на те особа чи особа, яка підлягала відводу; було порушено вимогиКПК(1001-05,1002-05,1003-05) про обов`язковість пред`явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення; при провадженні дізнання чи досудового слідства було порушено право обвинуваченого на захист або право користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача. Допущені при вчиненні окремих слідчих чи процесуальних дій порушення закону, що призвели до ущемлення прав та інтересів учасників процесу, поновити які неможливо, не можуть бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування. За наявності відповідних підстав такі порушення мають тягти визнання доказів недопустимими. Не може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування і недодержання прокурором вимогстатей 228-232 КПК(1002-05) (якщо для усунення допущених порушень не потрібно проводити слідчі дії). У таких випадках відповідно до ст. 249-1КПК(1003-05) суддя повертає справу прокурору для усунення недоліків.

У п. 17постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"розяснено, що відповідно достатті 190 КК(2341-14) шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Слід мати на увазі, що коли потерпіла особа через вік, фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може розглядатись як шахрайство.

Однак, вивчення обвинувального висновку, який складено заступником начальника відділу СУ УМВС Українеи в Закарпатській області капітаном міліції ОСОБА_8 та вподальшому затвердженого заступником прокурора Закарпатської області ОСОБА_9 вищевказаних вимогКПК України(в редакції 1960 року) та рекомендацій постанов Пленуму Верховного Суду України з приводу застосування законодавства не дотримано та не враховано, допущених суттєвих порушень вимог кримінально-процесуального законодавства прокурором не усунуто.

Так, під час складення слідчим та затвердження прокурором обвинувального висновку допущено суттєві суперечності між собою в такому, а саме, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3ст. 190 КК Українита формулюючи таке обвинувачення, одночасно вказано два способи заволодіння чужим майном на - шляхом обману чи зловживання довірою, які є взаємовиключними, разом з цим, не розкрито яким чином саме обвинувачений ОСОБА_7 зловживав довірою чи шляхом обману потерпілих, тобто не сформульовано обєктивної сторони інкримінованого йому злочину, що вказує на неконкретність зазначеного обвинувачення.

Крім того, у викладі формулювання обвинувачення ОСОБА_7 в частині способів вчинення злочину не конкретизовано, що шахрайство вчинено шляхом обману чи все таки шляхом зловживанням довірою.

З зазначеної в обвинувальному висновку правової кваліфікації кримінального правопорушення з урахуванням редакції статті 190 КК України на час події, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 не зрозуміло яким чином кваліфіковані дії обвинуваченого, чи обвинувачується ОСОБА_7 у скоєнні заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, чи заволодінні чужим майном шляхом обману, чи у придбанні права на майно шляхом обману, чи у придбанні права на майно шляхом зловживання довірою, чи у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, чи у придбанні права на майно шляхом обману та зловживання довірою, тобто за якими саме кваліфікуючими ознаками шахрайства орган досудового розслідування обвинувачує обвинуваченого. Іншими словами при правовій кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого орган досудового розслідування обвинувачує ОСОБА_7 , та при формулюванні обвинувачення слідчий та прокурор не визначилися у кваліфікуючих ознаках шахрайства, у якому обвинувачується ОСОБА_7 ..

Викладаючи фактичні обставин кримінального правопорушення, які орган досудового розслідування вважав встановленими, зазначено, що ОСОБА_7 шляхом обманучи зловживання довірою заволодів майном, сформульовано кваліфікацію дій обвинуваченого за кваліфікуючими ознаками, які фактично виключають одна одну.

Таким чином, дані обставини унеможливлюють зіставлення фактичної складової обвинувачення з його юридичним формулюванням та вказують на позбавлення ОСОБА_7 права на захист, тобто бути поінформованою про характер і причини обвинувачення, знати про дійсний зміст такого обвинувачення, чим позбавлено її можливості підготуватись до належного захисту від нього.

Крім того, відсутність конкретного формулювання обвинувачення є порушенням права обвинуваченого на захист та справедливий судовий розгляд, передбаченийст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта обмежує гарантоване право обвинуваченого на захист вже на момент пред`явлення йому обвинувачення.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2008, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».

У рішенні від 25.07.2000, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення».

У рішенні від 09.10.2008, прийнятому у справі «Абрамян проти Росії», вказано: «Деталі скоєння злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він офіційно вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

В цьому ж рішенні ЄСПЛ нагадав, що положення пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду.

Відповідно до п.10Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 24 жовтня 2003 року "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист"обвинувачений має право знати в чому він обвинувачується. Суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб постанова про притягнення як обвинуваченого була конкретною за змістом. Зокрема, в описовій її частині зазначаються: злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа; час місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому; стаття (частина, пункт статті) кримінального закону, якою передбачений цей злочин. Недодержання органами досудового слідства вимог статей132,142 КПК України(в редакції 1960 р.) може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Обвинувальний висновок має відповідати вимогамст. 223 КПК України(в редакції 1960 р.)

Невідповідність обвинувального висновку положенням цієї статті може бути підставою для повернення справи прокурору для складення нового обвинувального висновку (ст. 249-1 КПК України(в редакції 1960 р.)

Враховуючи вищевикладене, оскільки під час досудового розслідування допущено такі порушення вимогКПК України(в редакції 1960 року), без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, тому кримінальну справу слід повернути прокурору в порядку ст. 249-1КПК Українидля їх усунення.

Прокурор відповідно до п.7 ч.1ст. 228 КПК Українизобовязаний був перевірити, чи відповідає обвинувальний висновок вимогам закону, а заст. 229-231 КПК Українипри необхідності скласти новий обвинувальний висновок або повернути справу слідчому для додаткового розслідування.Не зважаючи на те, що слідчий не послався в обвинувальному висновку на жодний доказ, замінивши наведення доказів перераховуванням проведених слідчих дій та передруковуванням протоколів проведених ним допитів, прокурор свої обовязки за ст.228-231 КПК Українине виконав.

Крім того, органом досудового слідства порушено вимогиКПК України(1960 року) про обов`язковість пред`явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення, що згідно з правилами п. 11 ч. 2ст. 370 КПК України(1960 року) є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, який унеможливлює постановлення судового рішення по суті висунутого звинувачення.

Так, в порушення вимог ст. ст.217,222 КПК України(1960 року) слідчий не дав можливості всім потерпілим ознайомитися з усіма, в тому числі додатковими, матеріалами справи, а визнавши досудове слідство закінченим, потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , про це не повідомив. Доказів направлення відповідного повідомлення матеріали справи не містять.

Зокрема вказується про наявність потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Крім того, вказується, що ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 є цивільними позивачами.

При цьому, в матеріалах справи відсутні цивільні позови ОСОБА_13 , ОСОБА_16 .. Крім того, наявні відомості про визнання цивільним позивачем ОСОБА_6 , якого взагалі не вказано цивільним позивачем.

Разом з тим, в матеріалах кримінальної справи постановою від 26 квітня 2012 року досудове слідство у справі було зупинено на підставі п.2 ст. 206 КПК України. Без відновлення такого постановою від 15 травня 2012 року кримінальну справу передано капітану міліції ОСОБА_8 , який постановою від 15 травня 2012 року прийняв таку свого провадження та без поновлення розгляду справи проводив слідчі дії.

Крім цього, обвинувальний висновок у справі містить дані, які суперечать одне одному в частині анкетних даних обвинуваченого, зокрема постановою від 01 квітня 2011 року старший слідчий СВ Ужгородського РВ ГУМВС України в Закарпатській області майор поліції ОСОБА_17 порушив кримінальну справу відносно гр.. ОСОБА_7 за ознаками злочину передбаченого ч.3 ст. 190 КК України. Згідно копії паспортних даних прізвище обвинуваченого є ОСОБА_7 ..

При цьому, обвинувальний висновок наданий по обвинуваченню ОСОБА_7 , в частині що стосується встановлених обставин, а обвинувачення пред`явлено ОСОБА_7 .

Прокурором було затверджено обвинувальний висновок стосовно ОСОБА_7 .. На вказані обставини прокурор затверджуючи обвинувальний висновок та направляючи до суду не звернув увагу.

В матеріалах справи відсутні постанови про уточнення анкетних даних стосовно обвинуваченого.

Враховуючи вищенаведене, суд не може вирішити питання, що підлягають вирішенню під час проведення попереднього розгляду справи та, за уваги на неможливість прийти до переконання про дотримання вимогКПКпри проведенні досудового слідства, в тому числі і при складанні обвинувального висновку, не може прийняти рішення про призначення судового розгляду вказаної справи.

При цьому, суд позбавлений можливості усунути вказані недоліки в судовому засіданні самостійно або шляхом дачі судових доручень, в силу своєї диспозитивності, процесуальних можливостей та покладення зазначеного обов`язку на органи досудового слідства і прокурора.

Тому, суду прийшов до висновку, що формулювання обвинувачення кримінальних правопорушень є не чітким та неконкретизованим та недоліки обвинувального висновку стосовно ОСОБА_7 є суттєвими та перешкоджають призначенню кримінальної справи до судового розгляду.

Під час провадження досудового слідства було допущено порушення вимогКПК України(в редакції 1960 р.), без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, а ці порушення, відповідно, не можуть бути усунуті в ході судового слідства у справі.

З урахуванням наведених вище обставин, підстав для задоволення клопотання захисника про закриття справи суд не вбачає.

Заслухавши думку учасників попереднього судового розгляду, враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що відповідно до вимогст. 249-1 КПК України,кримінальна справа не може бути призначена до судового розгляду, а підлягає поверненню прокурору, для усунення виявлених порушень.

Учасниками попереднього розгляду справи не ставилось питання про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого, суд також не вбачається таких підстав.

На підставі викладеного, керуючисьст.249-1 КПК України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, повернути заступнику прокурора Закарпатської області для усунення виявлених порушень.

На постанову про повернення справи прокурору може бути подана апеляційна скарга прокурором.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1