РІШЕННЯ

Іменем України

04 листопада 2019 року

Київ

справа №9901/116/19

адміністративне провадження №П/9901/116/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М., Желєзного І.В., Мороз Л.Л.

за участю:

секретаря судового засідання Лупу Ю.Д.,

представника позивача Кравця Р.Ю., Мартиненко А.В.,

представника відповідача Гунченко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 9901/116/19

за позовом ОСОБА_1

до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

про визнання протиправним та скасування рішення від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19,

ВСТАНОВИВ:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

04 березня 2019 року ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - ВККС України, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19, у якому просить:

визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо здійснення кваліфікаційного оцінювання кандидата ОСОБА_1 на посаду судді у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту та зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України завершити кваліфікаційне оцінювання кандидата ОСОБА_1 на посаду судді у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду шляхом зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі розглянути питання щодо визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду;

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19 про визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 01 лютого 2019 року ВККС України у складі колегії в межах конкурсу на заняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду проводилися співбесіди за результатами дослідження досьє кандидатів. За підсумками співбесіди комісія оголосила, зокрема, те, що ОСОБА_1 кандидат на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Позивач вважає рішення ВККС України від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19 про визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду протиправним та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

1. Оскаржуване рішення не відповідає вимогам вмотивованості, оскільки в ньому не міститься відомостей про загальну кількість балів за результатами кваліфікаційного оцінювання, отримані суддею бали з оцінюванням усіх критеріїв та оцінювання окремих показників кожного з критеріїв.

2. В оскаржуваному рішенні відсутні отримані позивачем бали за критеріями особистої компетентності, соціальної компетентності професійної етики та доброчесності. Відповідачем протиправно оцінено позивача в 0 балів за критеріями соціальної компетентності професійної етики та доброчесності.

3. Відповідачем протиправно здійснено оцінку критеріїв професійної етики та доброчесності (які складаються з різних показників): факти недоброчесності судді вже були предметом спору, за наслідком якого винесено судове рішення у справі №826/2268/18, яке набрало законної сили та яким встановлено протиправність висновків Громадської ради доброчесності, які є аналогічними тим, що зазначені в оскаржуваному рішенні; щодо недотримання правил декларування, то відповідачем не вказано жодних посилань на дані, отримані від НАЗК та ДФС щодо вчинення позивачем будь-яких порушень декларування, хоч саме посилання на відомості цих органів є єдиним законним джерелом походження інформації відносно порушення правил декларування; члени сім`ї позивача не позбавляються права на особисте життя в силу того, що позивач є публічною особою, позивач не наділений правом змушувати навіть свою дружину повідомляти йому всю інформацію про належне їй майно та доходи; в оскаржуваному рішенні не міститься жодного доказу, який би вказав на те, що, по-перше, суддею умисно нібито неправильно заповнено декларації, по-друге, що суддею умисно приховано майно чи доходи.

4. Перегляд висновків Громадської ради доброчесності має відбуватися в кількості не менше 11 осіб, оскільки саме така кількість передбачена законом, як процесуальна гарантія, на яку має право розраховувати кандидат з метою збереження безсторонності та неупередженості розгляду матеріалів кандидата при оцінці суб`єктивних критеріїв відповідності, однак такі гарантії були порушені відносно позивача, а рішення прийнято в складі колегії з трьох осіб.

5. Надавши необмежені дискреційні повноваження ВККС України щодо можливості виставлення будь-яких оцінок за критерієм професійної етики та доброчесності без необхідності їх обґрунтування, законом порушено принцип верховенства права, а відсутність в законі механізму захисту від можливого свавільного втручання в право на належне оцінювання свідчить про порушення права на захист. Крім того, закон, який не дозволяє особі передбачити, які бали вона може отримати за той чи інший показник та яким чином формуються оцінки, не відповідає принципу законності, що є невід`ємною складовою будь-якого процесу.

ВККС України у відзиві проти адміністративного позову від 22 квітня 2018 року не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Свою позицію ВККС України обґрунтовує наступним.

1. Як на підставу для задоволення позовних вимог позивач вказує на протиправність дій ВККС України, що полягали у оцінюванні останньою критеріїв кваліфікаційного оцінювання у певну кількість балів, та висловлює незгоду з кількістю поставлених відповідачем балів за критеріями кваліфікаційного оцінювання. Однак, на думку відповідача, позивач висловлює незгоду саме з нормами закону, що визначають повноваження ВККС України з проведення кваліфікаційного оцінювання, встановлення відповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання та ухвалення відповідних рішень, а така незгода, в свою чергу, не є підставою для оскарження і скасування рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог статті 88 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

2. Також позивач стверджує, що відповідачем були здійсненні певні порушення щодо формування та ведення досьє кандидата на посаду судді ОСОБА_1 , проте такі твердження є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки відповідачем забезпечено ведення досьє кандидата на посаду судді ОСОБА_1 у відповідності до статей 85, 93 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та Порядку формування і ведення досьє кандидата на посаду судді, затвердженого рішенням ВККС України від 15 листопада 2016 року №150/зп-16. При цьому, позивач ознайомлювався із своїм досьє кандидата на посаду судді перед проведенням співбесіди, однак до ВККС України із питаннями щодо внесення змін, доповнень або уточнень до інформації (документів, матеріалів), що міститься його досьє, не звертався, а відтак посилання на те, що ВККС України здійснювала ведення досьє кандидата на посаду судді ОСОБА_1 неналежним чином, не відповідають дійсності.

3. Також, як на підставу для задоволення позову позивач посилається на неправомірність використання ВККС України інформації, яка міститься в досьє кандидат, зокрема довідки НАБУ стосовно позивача, та виконання відповідачем функцій НАЗК щодо встановлення факту зазначення недостовірних даних в деклараціях позивача, поданих ним як суб`єктом декларування відповідно до вимог антикорупційного законодавства. Однак, такі твердження позивача не відповідають дійсним обставинам та свідчать про тлумачення позивачем норм чинного законодавства на власний розсуд. Згідно зі статтею 86 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» для формування суддівського досьє і проведення кваліфікаційного оцінювання судді ВККС України має право безоплатно отримувати інформацію та копії документів і матеріалів щодо судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім`ї або близьких осіб від будь-яких осіб, які є власниками або розпорядниками інформації (документів, матеріалів), що запитуються.

4. У позовній заяві позивач зазначає, що рішення стосовно позивача за результатами кваліфікаційного оцінювання було ухвалене неповноважним складом ВККС України, оскільки перегляд висновків Громадської ради доброчесності має відбуватися за участю щонайменше 11 членів ВККС України, а рішення стосовно позивача було ухвалене у складі колегії ВККС України, яка складалась з трьох осіб. Однак, на думку ВККС України, такі посилання позивача на частину другу статті 88 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є безпідставними, оскільки вищезазначена норма Закону не застосовується у даному випадку.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, аналогічних тим, що їх викладено в позовній заяві, надав усні і письмові пояснення та просив позов задовольнити. В свою чергу, представник відповідача підтримав позицію з підстав, аналогічних тим, що їх викладено у відзиві на позовну заяву, надав усні і письмові пояснення та просив відмовити в задоволенні позову повністю.

12 вересня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення позивача від 11 вересня 2019 року, які були враховані судом при розгляді цієї справи.

23 вересня 2019 року до суду надійшли письмові пояснення відповідача від 20 вересня 2019 року, які були враховані судом при розгляді цієї справи.

ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 березня 2010 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Анцупової Т.О., Гімона М.М., Гриціва М.І. та Мороз Л.Л.

01 квітня 2019 року Верховний Суд ухвалою відкрив провадження в адміністративній справі № 9901/116/19 та призначив справу до судового розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

02 травня 2019 року до суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів від 25 квітня 2019 року, а саме про витребування у відповідача належним чином засвідченої копії суддівського досьє ОСОБА_1 , яке було задоволено протокольною ухвалою Верховного Суду 13 травня 2019 року. На виконання зазначеної ухвали відповідачем було подано до суду належним чином завірену копію досьє кандидата на посаду судді ОСОБА_1 №32дпс-436/18 на 328 арк.

11 травня 2019 року до суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі від 08 травня 2019 року, яке було мотивовано неможливістю розгляду цієї справи до вирішення справи, що розглядається в порядку конституційного провадження за конституційної скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України окремих положень статей 83, 85 та 88 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

13 травня 2019 року до суду надійшли заперечення ВККС України на клопотання позивача про зупинення провадження у справі, в якому зазначалося, що підстави для зупинення провадження у справі відсутні, а тому клопотання позивача про зупинення провадження задоволенню не підлягає.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено нову колегію суддів Верховного Суду у складі: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М., Желєзного І.В., Мороз Л.Л.

04 липня 2019 року до суду надійшли заяви позивача про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Гімона М.М., Желєзного І.В., Мороз Л.Л., що розглядає дану адміністративну справу, з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності суддів.

Верховний Суд ухвалою від 15 липня 2019 року визнав заявлений відвід необґрунтованим та зупинив провадження у справі до вирішення заяв про відвід.

Ухвалами суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Калашникової О.В. від 18 липня 2019 року, Тацій Л.В. від 18 липня 2019 року, Кашпур О.В. від 19 липня 2019 року, Шевцової Н. В. від 19 липня 2019 року та Стеценко С.Г. від 22 липня 2019 року у задоволенні заяв позивача про відвід колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Берназюка Я.О., Бучик А.Ю., Гімона М.М., Желєзного І.В., Мороз Л.Л. в адміністративній справі № 9901/116/19 відмовлено.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для зупинення провадження у справі (заяви позивача відвід колегії суддів) були усунуті, то ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року провадження у справі було поновленню, а справу призначено до розгляду на 19 серпня 2019 року.

19 серпня 2019 року протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі від 08 травня 2019 року, зазначене рішення суд мотивував тим, що до правовідносин у даній справі підлягають застосуванню положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, діяв на час проведення ВККС України кваліфікаційного оцінювання стосовно позивача, та є чинними на час розгляду справи в суді. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У зв`язку із чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав передбачених статте 236 КАС України для зупинення провадження у справі №9901/116/19.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив наступне.

Рішенням ВККС України від 02 серпня 2018 року №185/зп-18 оголошено конкурс на заняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

ОСОБА_1 звернувся до ВККС України із заявою від 03 вересня 2018 року про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

08 жовтня 2018 року ВККС України ухвалено рішення №90/вс-18, зокрема, про допуск ОСОБА_1 до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посади суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

18 жовтня 2018 року рішенням ВККС України №231/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання в межах конкурсу на зайняття 26 вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 157 кандидатів, зокрема ОСОБА_1 .

12 листопада 2018 року ОСОБА_1 склав анонімне тестування, за результатами якого набрав 66,75 бали, і згідно з рішенням ВККС України від 13 листопада 2018 року №257/зп-18 його допущено до виконання практичного завдання під час іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання кандидатів на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

За результатами виконаного 14 листопада 2018 року практичного завдання кандидат набрав 73 бали та згідно з рішенням ВККС України від 27 грудня 2018 року №327/зп-18 його допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

24 січня 2019 року Громадською радою доброчесності з порушенням передбаченого Регламентом строку надано ВККС України висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, затверджений 21 січня 2019 року.

У зв`язку з порушенням Громадською радою доброчесності строку надання висновку ВККС України ухвалила надати висновку статус інформації та розглядати його як інформацію.

01 лютого 2019 року ВККС України у складі колегії було проведено співбесіду з ОСОБА_1 в межах другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

За результатами кваліфікаційного оцінювання позивача ВККС України ухвалено рішення від 01 лютого 2019 року №151/вс-19, яким ОСОБА_1 визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

З оскаржуваного рішення ВККС України від 01 лютого 2019 року №151/вс-19 вбачається наступне.

За результатами дослідження наданої Громадською радою доброчесності інформації та досьє кандидата ВККС України було встановлено порушення кандидатом обов`язку декларування:

- доходу дружини за договором безвідсоткової позики у розмірі 300 000 доларів США (2012 рік), 290 000 доларів США (2013 рік) та джерел походження цих позик (2015-2017 роки);

- внесків дружини до статутного капіталу ТОВ «Центр «Сонячне ремесло» у розмірі 750 000 грн та ПП «АМБРА СІМХА» у розмірі 1 600 000 грн (2013-2014 роки);

- корпоративних прав дружини у ТОВ «Кананка» із внеском до статутного капіталу у розмірі 10 000 грн (2015 рік);

- доходу дружини у виді заробітної плати, нарахованої ПП «АМБРА СІМХА» у розмірі 7 720 грн (2013 рік) та 28 646 грн (2015 рік);

- чотирьох земельних ділянок кандидата у Канівському районі Черкаської області площею 684 кв.м, 8360 кв.м, 1460 кв.м та 4839 кв.м (2012-2015 роки).

У зв`язку із чим ВККС України дійшла висновку, що кандидатом не вживалося розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про свої майнові інтереси та майнові інтереси дружини, оскільки порушення кандидатом обов`язку декларування майна та майнових прав допущені в різні роки і мали системний характер. При цьому розміри незадекларованого доходу дружини за договором безвідсоткової позики, а також внесків до статутного капіталу ПП «АМБРА СІМХА» та ТОВ «Центр «Сонячне ремесло» були значними.

Указані обставини не підтверджують відповідності поведінки кандидата високим стандартам, дотримання яких слід очікувати від кандидата на посаду судді Верховного Суду, критеріям професійної етики та доброчесності.

За змістом пунктів 5.2.2, 5.3.2 глави 6 розділу II Положення критерії професійної етики та доброчесності оцінюються у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики та/або вимогам до доброчесності.

З огляду на зазначене, враховуючи мету кваліфікаційного оцінювання та вимоги щодо відповідності кандидата найвищим стандартам етики та доброчесності, ВККС України оцінила ОСОБА_1 за критеріями професійної етики та доброчесності у 0 балів.

ВККС України зазначила, що оцінка у 0 балів, за критеріями професійної етики та доброчесності є пресічною безумовною підставою для ухвалення Комісією рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

З огляду на те, що за критеріями професійної етики та доброчесності кандидат набрав 0 балів, ВККС України визнала ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

Також, судом було встановлено, що рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №800/311/17 (П/9901/78/18), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 серпня 2019 року (провадження №11-206заі19), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 липня 2017 року про визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду та зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі розглянути питання щодо визнання його таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

V. ОЦІНКА СУДУ

Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Частиною третьою статті 127 Конституції України передбачено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п`ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Відповідно до пункту 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну підбору і кваліфікацію в галузі права. Будь-який метод підбирання суддів мусить гарантувати від призначення суддів за неправомірними мотивами. При підборі суддів не повинно бути дискримінації щодо даної особи за ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану та ін.; вимога про те, щоб кандидат на юридичну посаду був громадянином відповідної країни, не повинна розглядатися як дискримінаційна.

Пунктом 4 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено утворення Верховного Суду, судді якого призначаються за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону.

Частиною першою статті 79 Закону № 1402-VIII передбачено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу.

Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджується ВККС України (частина друга статті 79 Закону № 1402-VIII).

Частиною дев`ятою цієї статті передбачено, що ВККС проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 81 Закону № 1402-VIII спеціальною процедурою призначення на посаду судді вищого спеціалізованого суду або Верховного Суду для цілей цього Закону вважається процедура призначення на посаду судді відповідного суду осіб, які відповідають одній з вимог, визначених частиною першою чи другою статті 33, частиною першою статті 38 цього Закону відповідно.

На посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначена особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 38 цього Закону.

За змістом пунктів 2, 3 частини п`ятої статті 81 Закону № 1402-VIII у межах цієї спеціальної процедури ВККС України, окрім іншого, проводить кваліфікаційне оцінювання кандидата на посаду судді Верховного Суду, який успішно пройшов спеціальну перевірку.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання за частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Відповідно до частини п`ятої цієї статті порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.

Згідно із частиною першою статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.

Пунктом 16 розділу ІІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення ВККС України 13 лютого 2018 року № 20/зп-18; далі - Положення про порядок кваліфікаційного оцінювання) встановлено, що дослідження досьє полягає у систематизації, аналізі, зборі, уточненні даних досьє судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання.

Згідно із пунктом 20 розділу ІІІ Положення про порядок кваліфікаційного оцінювання під час співбесіди обов`язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що, у межах процедури кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді, з урахуванням мети і завдань його проведення, обов`язком (повноваженням) ВККС України є з`ясування й оцінка усіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Щодо останнього, Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому рішенням ХІ (чергового) з`їзду суддів України від 22 лютого 2013 року.

Дослідження досьє та проведення співбесіди як один з етапів кваліфікаційного оцінювання має на меті, окрім іншого, встановити відповідність кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності. Тобто в цьому випадку визначено легітимну мету дій ВККС України щодо встановлення відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання;

3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання;

4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

Рішення ВККС України від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19 відповідає вказаним вимогам Закону і не може бути скасоване з наведених підстав.

Так, приймаючи зазначене рішення, відповідач виходив з того, що за критеріями професійної етики та доброчесності кандидат набрав 0 балів, у зв`язку із чим ВККС України дійшла висновку про непідтвердження здатності ОСОБА_1 здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

Як установлено зі змісту оскаржуваного рішення ВККС України, підставою для його ухвалення слугували встановлені відповідачем обставини порушення позивачем обов`язку декларування майна (доходи дружини кандидата у вигляді заробітної плати та у вигляді позики, корпоративні права).

Тобто, оскаржуване рішення відповідача від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19 містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків, у зв`язку із цим безпідставним є посилання позивача на те, що це рішення є невмотивованим.

При цьому, із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що у ньому зазначено інформацію про отримання ОСОБА_1 66,75 балів за результатами анонімного письмового тестування та 73 бали за виконання практичного завдання.

Це рішення прийнято Комісією у пленарному складі за внутрішнім переконанням її членів з дотриманням конкурсної процедури відповідно до вимог Конституції та законів України, а також Положення про порядок кваліфікаційного оцінювання. Рішення містить мотиви його прийняття, висновки Комісії зроблені за результатами дослідження матеріалів досьє кандидата на посаду судді, інформації Громадської ради доброчесності та пояснень її представника, пояснень позивача, який безпосередньо брав участь у співбесіді.

Здійснюючи судовий контроль за правомірністю рішення ВККС України, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності оцінюється ВККС України за показниками, визначеними у розділі ІІ Положення про порядок кваліфікаційного оцінювання, прийнятого на виконання вимог частини п`ятої статті 83 Закону № 1402-VІІІ.

Пунктом 4 глави 6 розділу ІІ Положення про порядок кваліфікаційного оцінювання встановлено, що рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею у відповідному суді ухвалюється у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту та оцінювання критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критерію професійної етики чи критерію доброчесності.

За змістом пунктів 5.2, 5.3 глави 6 розділу ІІ цього Положення критерії професійної етики та доброчесності оцінюються у 0 балів за наявності доказів невідповідності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики та/або вимогам доброчесності відповідно.

Отже, оцінка у 0 балів за критеріями професійної етики та доброчесності є безумовною підставою для ухвалення ВККС України рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики та/або вимогам доброчесності відповідно.

Пунктами 1 та 2 глави 6 розділу ІІ цього Положення передбачено, що встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.

За таких обставин доводи представника позивача про те, що рішення ВККС не містить достатньої інформації щодо критеріїв, які вплинули на остаточну оцінку, та щодо нечіткості формулювання оцінки доброчесності, не можна визнати обґрунтованими.

Верховний Суд вважає безпідставними й аргументи представника позивача про порушення принципу верховенства права при здійсненні дискреційних повноважень ВККС України, з таких міркувань.

Як уже було зазначено вище, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Реалізовуючи свої повноваження згідно з таким конституційним принципом, суб`єкти владних повноважень досить часто мають певну свободу у виборі одного з можливих варіантів рішень, кожне з яких є правомірним, що підтверджується, зокрема, відповідністю таких рішень вимогам, визначених у пунктах 1-10 частини другої статті 2 КАС України (такі повноваження є дискреційними).

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

З огляду на наведене повноваження ВККС України стосовно кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє у національній системі судоустрою. При цьому оцінювання кандидатів відбувається з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими законом критеріями, до яких належать компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Комісії.

Водночас жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може втручатися у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції, зокрема компетенції ВККС України щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 800/336/17 та від 20 серпня 2019 року у справі №800/311/17.

При цьому, здійснення ВККС України повноважень щодо проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) ні в якому випадку не може вважатися порушенням принципу верховенства права, оскільки зазначеними повноваженнями ВККС України наділена відповідно до Закону № 1402-VІІІ, і відповідно до частини першої статті 88 зазначеного Закону ВККС України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Подання позивачем до ВККС України письмової заяви про участь у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та про проведення кваліфікаційного оцінювання щодо позивача є його правом та дією, що виражає його вільне волевиявлення на встановлення правовідносин між ним та ВККС України.

Тобто, лише подання позивачем відповідної заяви та доданих до неї документів є юридичним фактом, що породжує виключно за ініціативою позивача відповідні правові наслідки, а саме наділення ВККС України правом проводити стосовно позивача кваліфікаційного оцінювання з ухваленням відповідного рішення за результатами такого оцінювання.

Тобто, ВККС України у відповідності до частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ зобов`язана ухвалити одне із рішень, а саме про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, при цьому зазначивши мотиви ухвалення відповідного рішення.

Конкурс на посаду судді, як і будь-яка подібна процедура, в основі якої стоїть конкурс, як відбір та оцінювання певних осіб за встановленими кількісними та якісними критеріями, особливо коли таке оцінювання проводиться визначеним законом колегіальним органом, об`єктивно не може на рівні закону визначити механізм, який дозволить учаснику такого конкурсу передбачити конкретні бали, що будуть ним отримані за результатами завершення такої процедури.

Суд також враховує, що позивач не заперечує, як легітимність органу який проводить конкурс, так і порядок його формування.

Стосовно відсутності механізму захисту від свавільного втручання, то закон, серед іншого, передбачає право особи, яка добровільно вирішила взяти участь у конкурсі на посаду судді, оскаржити рішення ВККС України в судовому порядку.

Крім того, у цій справі суд також бере до уваги позицію Європейської комісії за демократію через право (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (пункти 11, 12 та 45), яка виходить з того, що у першій половині ХХ ст. верховенство права стало надзвичайно спірною концепцією тому, що архітектори «держави загального добробуту» тлумачили заперечення дискреційних повноважень влади, як заперечення ними державного втручання. В умовах суспільства, що стає все складнішим, дискреція розглядається як необхідний чинник прийняття рішень. Від середини ХХ ст. досягнуто порозуміння між концепцією верховенства права та питанням дискреційних повноважень. Дискрецію як таку було сприйнято. Проте її слід обмежувати буквою та метою закону, яким повноваження надаються, а так само іншими елементами верховенства права, приміром, шляхом забезпечення кожному доступу до справедливих процедур у безсторонньому та незалежному суді та шляхом застосування закону послідовно і однаково до всіх і у спосіб, позбавлений свавільності та не позбавлений здорового глузду.

Європейської комісії за демократію через право зауважує, що застосовуючи формулу «accordance to the law» («відповідність закону»), ЄСПЛ загалом вимагає лише того, щоб владна дія держави спиралася на юридичну норму, існуючий зв`язок між демократією та верховенством права гарантував те, що певні дискреційні повноваження держави щодо обмеження прав людини були визначені законом (див. Case of Iordachi and Others v. Moldova, № 25198/02).

Також Європейської комісії за демократію через право виходить з того, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Безпідставними є посилання позивача на те, що ВККС України допустила втручання у приватне життя, здійснюючи покладений на неї законом обов`язок кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності, що включає з`ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого кандидата, не лише професійного характеру, але й морально-етичного.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено, що, вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 червня 2019 року у справі «Karl-Theodor Zu Guttenberg v. Germany» (заява № 14047/16, пункти 24-30) зазначив, що з огляду на те, що заявник був відомим громадським діячем, він не міг очікувати на такий самий захист його приватного життя, що й приватна особа, невідома для громадськості.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) зазначила, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Відповідно до статей 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Згідно зі статтями 18- 19 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім`ї.

Дотримання високих стандартів поведінки означає, що суддя повинен добровільно і свідомо відстоювати доброчесність та незалежність судової влади, що, у свою чергу, зумовлює обов`язок сумлінно, чесно і кваліфіковано виконувати призначення носія судової влади. Він також добровільно приймає на себе обмеження, пов`язані з виконанням ним своїх професійних обов`язків, які унеможливлюють створення умов, що викликатимуть сумніви у доброчесності поведінки судді та його безсторонності, незалежності і об`єктивності.

Доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, у тому числі й матеріальної (майнової) сфери. До обов`язку як судді, так і кандидата у судді слід віднести обізнаність про свої майнові інтереси та здійснення активних дій щодо вжиття розумних (адекватних) заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім`ї, виявляючи повагу до законів і лояльність до публічних фінансових інтересів держави.

Важливим питанням у декларуванні доходів є доброчесність щодо майнових прав та обов`язків подружжя стосовно спільного і роздільного майна та надання відомостей про взаємне утримання і центр життєвих інтересів. Незважаючи на те, що нормативно-правові акти не передбачають зустрічного обов`язку членів сім`ї в обов`язковому порядку надати декларанту відомості фінансового-майнового характеру, розумність заходів для обізнаності про майнові інтереси членів родини включає в себе можливість звернення судді до компетентних органів (у разі відмови членів родини надати інформацію щодо фінансово-майнових інтересів і податкових зобов`язань) про отримання відповідних даних в установленому порядку.

У межах оцінки відповідності кандидата на посаду судді Верховного Суду на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності перевірці підлягають, зокрема, відомості наведені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру та декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в контексті дотримання кандидатом вимог Кодексу суддівської етики.

Отже, твердження представника позивача щодо недекларування позивачем повних і достовірних відомостей про доходи членів сім`ї через його необізнаність про їх повноту не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків відповідача щодо невідповідності ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності.

Посилання представника позивача на те, що відповідач не може врахувати та використовувати висновок Громадської ради доброчесності з метою кваліфікаційного оцінювання, оскільки подібний висновок було визнано протиправним та скасовано у судовому порядку у справі №826/2268/18, не можна визнати обґрунтованими з огляду на таке.

Частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII встановлено, що з метою сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності.

За частиною шостою статті 87 Закону № 1402-VIII Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Комісії інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Комісії висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

До того ж Громадська рада доброчесності лише сприяє Комісії в питаннях оцінювання і не може виносити остаточного рішення щодо професійної етики та доброчесності. Висновок Громадської ради доброчесності є інформацією, яка міститься в досьє кандидата і підлягає дослідженню Комісією з-поміж інших даних при оцінці показників критеріїв професійної етики та доброчесності.

Аналогічна позиція висловлена великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року у справі №800/264/17.

Згідно зі статтею 85 Закону № 1402-VIII формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному ВККС України після консультацій із Радою суддів України.

Суддівське досьє (досьє кандидата на посаду судді) є відкритим для загального доступу на офіційному веб-сайті ВККС, за винятком випадків, установлених цією статтею.

Порядком формування і ведення суддівського досьє, затвердженим Рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16 (далі - Порядок), передбачено, зокрема, що суддівське досьє формується і ведеться з метою використання інформації стосовно судді відповідно до Закону № 1402-VIII.

Зміст суддівського досьє становить сукупність визначеної Законом № 1402-VIII інформації про загальні відомості стосовно судді, відомості та документи, пов`язані з кар`єрою судді, ефективність здійснення суддею судочинства, про дисциплінарну відповідальність судді, відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, а також іншої інформації щодо відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання (пункт 2.1 Порядку).

Висновок Громадської ради доброчесності підлягає включенню до суддівського досьє невідкладно після його надходження до Комісії (пункт 4.20 Порядку).

Отже, Законом № 1402-VIII та Порядком визначено обов`язок ВККС використовувати та зберігати у суддівському досьє та досьє кандидата на посаду судді висновку Громадської ради доброчесності. Цими нормами не передбачено можливості вилучення висновку Громадської ради доброчесності із суддівського досьє та досьє кандидата на посаду судді.

Суд зазначає, що законодавство, яке визначає порядок проведення конкурсу на посаду судді Верховного Суду, передбачає, що Громадська рада доброчесності має право лише збирати, аналізувати й перевіряти інформацію, що стосується доброчесності та професійної етики суддів. Оцінювання судді (кандидата на посаду), зокрема оцінка його професійних знань і компетентності, моральної, етичної та психологічної доброчесності, - це завдання органу, якому доручено проводити оцінювання (ВККС України). Висновок Громадської ради доброчесності може стосуватися лише встановлення (констатації) відповідності особи критеріям професійної етики та доброчесності суддів і кандидатів на посаду судді.

При цьому аналіз повноти декларування кандидатом на посаду судді речових прав на майно запроваджений виключно для оцінки доброчесності в межах установленої законом спеціальної процедури призначення на посаду судді Верховного Суду особи, яка підтвердила здатність здійснювати правосуддя у цьому суді за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Інформація на підставі якої ВККС України дійшла висновку про невідповідність позивача критеріям професійної етики та доброчесності є загальнодоступною та міститься у відкритих джерелах. Зокрема, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, опубліковані на сайті НАЗК, а декларації про майновий стан, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру кандидата, розміщені у його суддівському досьє на сайті ВККС України.

Наведене спростовує доводи позовної заяви про те, що оскаржуване рішення ґрунтується лише на інформації Громадської ради доброчесності.

При цьому, як встановлену колегією суддів, обставини, які стали підставою для визнання позивача таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, вже були предметом розгляду у справі №800/311/17 (П/9901/78/18) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 липня 2017 року про визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про протиправність оскаржуваного рішення ВККС через відсутність у ньому інформації про бал, отриманий позивачем за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, оскільки визнання Комісією цим рішенням ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя, свідчить про те, що, останній за критерієм професійної етики та доброчесності був оцінений у 0 балів. Водночас за наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності та за відсутності необхідної кількості голосів членів ВККС України (11) на користь позивача, останній не міг бути оцінений за критерієм професійної етики та доброчесності у більшу за 0 кількість балів.

Аналогічного висновку прийшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 20 серпня 2019 року у справі №800/311/17 (П/9901/78/18).

При цьому, як вже було зазначено вище оцінка у 0 балів за критеріями професійної етики та доброчесності є безумовною підставою для ухвалення ВККС України рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) вимогам професійної етики та/або вимогам доброчесності відповідно.

З приводу твердження позивача про те, що перегляд висновків Громадської ради доброчесності має відбуватися в кількості не менше 11 осіб, оскільки саме така кількість передбачена законом, а рішення прийнято в складі колегії з трьох осіб, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Відповідно до частини третьої статті 94 Закону № 1402-VIII організаційними формами діяльності ВККС України є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Комісії.

Колегія ВККС України формується не менше ніж з трьох членів Комісії (частина четверта статті 94 Закону № 1402-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженого рішення Комісії від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16, авторозподіл матеріалів кваліфікаційного оцінювання для доповіді члену Комісії здійснюється на етапі «Дослідження суддівського досьє та співбесіда».

Відповідно до частини четвертої статті 101 Закону № 1402-VIII палати та колегії Комісії ухвалюють свої рішення від імені Комісії, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.

За змістом пункту 6.2 розділу VI зазначеного вище Положення ВККС України ухвалює рішення про призначення кваліфікаційного оцінювання кандидатів, у якому зазначає, зокрема, склад колегії Комісії, які будуть проводити оцінювання.

Як встановлено пунктом 3 розділу І Положення, кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією у складі, визначеному рішенням Комісії.

Із системного аналізу наведених норм вбачається, що частина перша статті 88 Закону № 1402-VIII встановлює імперативний порядок лише для підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді в разі наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності. Саме для ухвалення такого остаточного рішення необхідно проводити пленарне засідання Комісії.

Натомість рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді ухвалюється колегією ВККС України у складі, визначеному рішенням Комісії для відповідного кваліфікаційного оцінювання, незалежно від наявності чи відсутності висновку Громадської ради доброчесності.

Із встановлених у справі обставин убачається, що кваліфікаційне оцінювання позивача здійснювалося тією колегією членів ВККС України (у складі членів Комісії ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8), яка була визначена відповідачем із дотриманням вимог Закону № 1402-VIII та Положення. Рішення підписано всім складом членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання.

З огляду на наведене твердження позивача щодо порушення ВККС України процедури прийняття оскаржуваного Рішення та його ухвалення неповноважним складом Комісії не можна визнати обґрунтованими.

Аналогічний висновок щодо застосування частини перша статті 88 Закону № 1402-VIII викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №800/264/17.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Не дають приводів для визнання протиправним і скасування рішення ВККС України також інші зазначені у позовній заяві аргументи позивача, оскільки вони не применшують і не змінюють основних правових висновків та мотивів цього рішення Касаційного адміністративного суду.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що оскаржувані дії та рішення ВККС України від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19 про визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, відповідають статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а також іншим вимогам закону, а тому не можуть бути визнані судом протиправними та скасовані.

Зважаючи на те, що вимога позивача про зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України завершити кваліфікаційне оцінювання кандидата ОСОБА_1 на посаду судді у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду шляхом зобов`язання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі розглянути питання щодо визнання кандидата ОСОБА_1 таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, є похідною від вимоги про визнання дій протиправними та скасування рішення ВККС України від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19, тому її задоволення залежить від задоволення чи відмови у задоволенні основних вимог; оскільки основні позовні вимоги задоволенню не підлягають, відповідно, не підлягає задоволенню і похідна позовна вимога.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що результат розгляду цієї справи має значення виключно для окремого конкурсу і в жодному разі не може впливати на професійну кар`єру позивача в майбутньому, зокрема, його участі в інших конкурсах.

Суд вважає за необхідне зазначити, що суддею повинна бути особа, яка відповідає високим (відмінним від звичайних) моральним та професійним якостям. Ці підвищені вимоги напряму пов`язані з особливим статусом судді у суспільстві.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), застосований судом закон не повинен містити жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom, заява № 18139/91, пункт 37; «SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)», заява №6538/74), пункти 48-49; «Malone v. The United Kingdom», заява №8691/79, пункт 66); «Margareta and Roger Andersson v. Sweden», заява № 61/1990/252/323, пункт 75; Kruslin v. France, заява № 11801/85, пункт 27; Huvig v. France, заява № 11801/85), пункт 26; Amann v. Switzerland, заява № 27798/95, пункт 56).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Ruiz Torija v., заява № 18390/91, пункт 29).

Враховуючи викладене вище, позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19 не підлягає задоволенню.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення від 01 лютого 2019 року № 151/вс-19 відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Головуючий суддя Я.О. Берназюк

Судді А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

І.В. Желєзний

Л.Л. Мороз