ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/15197/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

суддя -доповідач Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕД ХОК" КРЕАТИВ МЕДІА ЛАБ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕД ХОК" КРЕАТИВ МЕДІА ЛАБ" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві від 12 червня 2018 року №00007141402, №00007151402

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Ед Хок» Креатив Медіа Лаб» з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 24 травня 2018 року №340/26-15-14-02-02/36676316, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення:

- пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, підпункт 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, 1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року на загальну суму 280 512 грн., у тому числі по періодах: за 2015 рік у сумі - 276 732,00 грн., за 2016 рік - у сумі 3 780 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 123 067 грн., у тому числі по періодах: травень 2015 року - 87 500,00 грн., серпень 2015 - 8 400,00 грн., вересень 2015 року на суму 23 667,00 грн., листопад 2016 року на суму 3 500,00 грн.

- пункту 201.10 статті 201 ПК, в результаті чого встановлено порушення термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам податку на додану вартість за жовтень 2015 року, лютий, липень, листопад 2016 року, вересень 2017 року;

- статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме: несвоєчасне надходження валютної виручки за договором від 01 травня 2016 року №01-05-2016 з компанією «Creative Media Baltic, LTD» (Латвійська Республіка) в сумі 56,98 євро (еквівалент 1 748,83 грн.);

- пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», а саме: порушення строків декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 01 квітня 2017 року;

- підпункт «б» пункту 176.2 статті 176 розділу ІV та підпункт 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК та пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку щодо подання не у повному обсязі та з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за 4 квартал 2017 року.

На підставі висновків акту відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12 червня 2018 року:

- №00007141402, яким позивачу за порушення пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, підпункт 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, 1 пункту 134.1 статті 134 ПК визначено суму грошового зобов`язання за основним платежем 280 512 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 945 грн;

- №00007151402, яким позивачу за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК визначено суму грошового зобов`язання за основним платежем 119 567 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 29 892 грн.

Не погодившись з такими рішеннями, позивач звернулась до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про відсутність належного підтвердження реальності господарських операцій, здійснених позивачем з контрагентами, а також реального, а не формального руху активів в процесі здійснення відповідної господарської операції.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до пп.пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п. 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 ПК. Так, згідно з положеннями п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону № 996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувавати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Вісконт Сервіс», ТОВ «АМТ-Україна», ТОВ «Інвест Лайв».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «АМТ-Україна» (виконавець) укладено договір від 30 березня 2015 року №2704, згідно умов якого виконавець зобов`язується надати послуги з розміщення рекламних матеріалів, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити надані послуги.

Згідно пункту 2.2 вказаного договору, строк розміщення виконавцем рекламних матеріалів, назва телеканалу, на якому здійснюється розміщення рекламних матеріалів, сума вартості послуг, а також вид, назва рекламних матеріалів та інші сторонні умови узгоджується сторонами в додатках до цього договору.

За визначенням пунктів 1.1.4 та 1.1.7 договору, рекламні матеріали - матеріали замовника, які містять рекламу та зафіксовані у вигляді аудіо відеозапису на носіях ВЕТАСАМ SP або електронних носіях - в форматі Raw DV (или DV25), 720x576, звук 48kHz/16bit/stereo на рівні -12Д6, або інших носіях, письмово погоджених Сторонами. Технічні вимоги до Рекламних матеріалів додатково можуть бути погоджені Сторонами у відповідних додаткових угодах до Договору; Телевізійний канал (Телеканал) - телерадіоорганізація, яка відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» володіє ліцензією на мовлення, виданою Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, і яка уклала відповідний договір із Виконавцем. Телерадіоорганізація має можливість надати послуги по розміщенню та трансляції Рекламних матеріалів. На дату укладання цього договору такими телерадіоорганізаціями є: усі телерадіоорганізації, які розповсюджують телерадіомовлення на території України. Перелік телеканалів може змінюватись протягом строку дії договору та встановлюватись Сторонами у додатках до цього Договору.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем було надано: додатк № 1 до договору, акти здачі-приймання робіт, ефірні довідки за квітень 2015 року ТМ «Креон», за квітень 2015 року ТМ «Дуфалак», банківські виписки.

Водночас, матеріали справи не містять доказів погодження строку розміщення виконавцем рекламних матеріалів, назви телеканалу (телеканалів), на якому здійснюється розміщення рекламних матеріалів, виду та назви рекламних матеріалів, що визначено пунктом 2.2 договору.

Також у матеріалах справи відсутні технічні вимоги виконавця згідно пункту 3.1 договору, ліцензії, дозволи, згоди фізичних осіб згідно пунктів 4.3-4.5 договору. Не надано позивачем також доказів передачі зазначених документів, а також рекламних матеріалів посадовим особам ТОВ «АМТ-Україна» згідно пункту 3.2 договору.

У матеріалах справи відсутні також відомості про осіб, які безпосередньо здійснювали надання послуг, а також конкретні рекламні матеріали, які мали бути розміщені виконавцем.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно наявних в матеріалах справи ефірних довідок щодо розміщення рекламних роликів ТМ «Дуфалак» та ТМ «Креон» здійснювалося на телеканалі Інтер в регіональному режимі за квітень 2015 року, проте за травень такої довідки надано не було.

Відповідачем до телеканалу Інтер було спрямовано запит від 17 травня 2018 року № 23105/10/26-15-14-02 про надання інформації щодо виходів в ефір рекламних матеріалів з 01 квітня по 31 серпня 2015 року та інформації про замовників даної реклами. Також отримано відповідь від 22 травня 2018 року №269 згідно якої комплексне розміщення рекламних матеріалів на телеканалі Інтер здійснює ТОВ «УА Медіа». До «УА Медіа» відповідачем також спрямовано запит від 23 травня 2018 року щодо надання вищезазначеної інформації та отримано відповідь від 22 травня 2018 року №269, що розміщення реклами лікарських засобів ТМ «Дуфалак» та ТМ «Креон» в ефірі телевізійного каналу в зазначений період відбувалося за замовленням виключно позивача відповідно до договору №УАМ-17032015 про надання рекламних послуг від 17 березня 2015 року.

Отже, спірну рекламу ТМ «Дуфалак» та ТМ «Креон» та телеканалі Інтер, послуги ТОВ «АМТ Україна» з розміщення якої задекларував позивач, розміщувалася на телеканалі за договором, що укладений ТОВ «УА Медіа» безпосередньо з позивачем, без залучення інших посередників, зокрема ТОВ «АМТ Україна».

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що господарські операції позивача з ТОВ «АМТ Україна» не мали реального характеру, а їх результати оформлені лише документально, у зв`язку із чим, відображення таких операцій у податковому обліку є безпідставним.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «Вісконт Сервіс» (виконавець) укладено договір від 01 вересня 2015 року № 01/09/15, відповідно до умов якого ТОВ «Вісконт Сервіс» як виконавець, прийняло на себе зобов`язання надавати позивачу, як замовнику, послуги та виконувати роботи з планування, організації та проведення рекламних компаній, а також виконувати інші супутні роботи/послуги, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити такі роботи на умовах та у порядку, передбачених договором.

Згідно пункту 2.3 договору, перелік та детальні умови надання послуг/виконання робіт сторони затверджують у додатках до даного договору.

Як вбачається з додатку № 1 від 07.09.2015 до вказаного договору, ТОВ «Вісконт Сервіс» зобов`язалося виконати роботи щодо розробки медіа стратегії з розміщення, а саме: аналіз радіо слухання раціостанцій, вибір радіостанцій для розміщення, аналіз та вибір часових проміжків для розміщення, аналіз та рекомендації щодо довжини рекламних матеріалів під час рекламної кампанії, підготовка медіа-плану для розміщення.

На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем було надано: акт надання послуги з розробки медіа стратегії з розміщення, податкову накладну, банківські виписки. Також позивачем надано роздруковані матеріали «Radio media market overviev 2015 Radio Proposal for New Brand», титульний лист яких містить посилання на їх підготовку «Вісконт Сервіс».

Водночас, матеріали справи не містять заявки, пропозиції (графіки, плани, кошториси), письмові схвалення, які визначені пунктами 4.1-4.5 договору, відомості про рекламні матеріали та докази їх передачі замовнику згідно пункту 4.7 договору та інші передбачені договором документи.

Крім того, з наявного в матеріалах справи договору, укладеного з ТОВ «Вісконт Сервіс» колегія суддів робить висновок про його виключно проектний зміст, оскільки окремі суттєві чого частини не є замовними (зокрема пункти 4.1 та 4.3 щодо засобів зв`язку для надання заявок та пропозицій), що додатково свідчить про фіктивність договору.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що перелік визначених у згаданому додатку до договору послуг є загальним, що не дає змоги встановити конкретний зміст та обсяг замовлених послуг, зокрема відсутні будь-які конкретні дані та спрямування послуг з аналізу, вибору радіостанцій, підготовки медіа-плану тощо.

У матеріалах справи відсутні також відомості про осіб, які безпосередньо здійснювали надання послуг, надані позивачем роздруковані матеріали не містять посилань на конкретних осіб, які здійснювали його підготовку.

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що господарські операції позивача з ТОВ «Вісконт Сервіс» не мали реального характеру, а їх результати оформлені лише документально, у зв`язку із чим, відображення таких операцій у податковому обліку є безпідставним.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Інвест Лайв», то позивач ні до перевірки, ні до суду першої та апеляційної інстанції не надав жодних документів по взаємовідносинам із цим контрагентом. Тому, у колегії суддів відсутні будь-які сумніви щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності за операціями із цим підприємством.

Самого ж лише посилання на реєстрацію податкових накладних недостатньо для висновку про реальність господарських операцій, які документально не підтверджені жодними документами.

Крім того, номенклатура товару за податковою накладною, що зареєстрована ТОВ «Інвест Лайв» не дає змоги визначити ні поставлений товар, ні виконані роботи чи надані послуги: «Броварський проспект на світлофорі 100 метрів до повороту на Зазимьє, Броварський проспект на світлофорі 100 метрів до поворота на Зазимьє, Набережне шосе між мостом Метро та мостом Патона, Окружна, Жулянський міст перед АЗС Сокар у бік Одеської площі, вул. Борщагівська/проспектт Повітрьофлотський»

Таким чином, позивач безпідставно відобразив у податковій звітності спірні суми по ТОВ «Інвест Лайв».

Отже, правомірними є висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваних рішень, щодо відсутності правових підстав для формування позивачем сум податкової звітності за результатами операцій з ТОВ «Вісконт Сервіс», ТОВ «АМТ-Україна», ТОВ «Інвест Лайв», реальність яких у ході судового розгляду справи не підтвердилась.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕД ХОК" КРЕАТИВ МЕДІА ЛАБ" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя -доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов