ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 11-586сап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М.,

Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В.,

Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Яроша Д. В.,

представників:

позивача - адвоката Мартиненко А. В.,

Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянула у судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 23 травня 2019 року № 1395/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 25 січня 2019 року № 195/1дп/15-19

ВСТАНОВИЛА:

1. Перша Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 25 січня 2019 року за результатами розгляду матеріалів об`єднаної дисциплінарної справи, відкритої за скаргами ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_10., ОСОБА_4, ОСОБА_6 та прокурора міста Києва ОСОБА_7, ухвалила рішення, яким суддю Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнула до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

2. За результатами розгляду дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_2 Перша Дисциплінарна палата встановила, що щонайменше з 08 листопада 2016 року до 08 листопада 2018 року (2 роки) суддя ОСОБА_1 не завершила розгляд справи № 760/18916/16-ц, а ухвалу про відкриття провадження у цій судовій справі надіслала до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) із порушенням строку, встановленого частиною другою статті 2 Закону України від 22 грудня 2015 року № 3262-VI «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-VI). Обставин, які б свідчили, що суддя ОСОБА_1 вживала заходів для розгляду справи № 760/18916/16-ц протягом передбаченого законом строку, не встановлено.

На підставі встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин Перша Дисциплінарна палата дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи допустила дії, які свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), - не вжила заходів щодо розгляду справи протягом строку, встановленого законом, та несвоєчасно надала копію судового рішення для її внесення до ЄДРСР.

3. У провадженні судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 перебувала цивільна справа № 760/21634/15-ц за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця. Солом`янський районний суд міста Києва ухвалою від 06 грудня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовив.

Перша Дисциплінарна палата ВРП встановила, що електронну копію вступної та резолютивної частин рішення суду від 06 грудня 2016 року суддя надіслала для внесення до ЄДРСР 25 грудня 2016 року. Електронну копію повного тексту рішення суду у цій справі суддя надіслала для внесення до ЄДРСР 04 липня 2017 року. Як повідомив скаржник, станом на 22 березня 2017 року повного тексту судового рішення він не отримав.

Повний текст судового рішення у справі № 760/21634/15-ц не був виготовлений у визначені процесуальним законом строки, що призвело до порушення строків апеляційного розгляду справи. Об`єктивних причин, які завадили судді вчасно виготовити повний текст судового рішення у цій справі, під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено.

На переконання Дисциплінарної палати, під час розгляду справи № 760/21634/15-ц суддя ОСОБА_1 допустила дії, що свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення.

4. У провадженні судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 перебувала цивільна справа № 760/2875/17-ц, розпочата за позовною заявою ОСОБА_4 про визнання дій протиправними.

Суддя ОСОБА_1 ухвалою від 14 березня 2017 року позов залишила без руху і надала позивачу строк для усунення його недоліків. Копію цієї ухвали позивач отримав лише 13 серпня 2018 року. На виконання рекомендацій суду 16 серпня 2018 року надіслав до суду позовну заяву у новій редакції.

Суддя ОСОБА_1 ухвалою від 05 листопада 2018 року відкрила провадження у справі, вирішила розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 13 лютого 2019 року.

У вимірі цих обставин Перша Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що суддя ОСОБА_1 ухвалу від 14 березня 2017 року не лише не внесла до ЄДРСР у визначені чинним законодавством терміни, але й не направила позивачу у справі та у період з 14 березня 2017 року до 05 листопада 2018 року не вирішувала питання про відкриття провадження у справі.

Перша Дисциплінарна палата ВРП встановила, що суддя ОСОБА_1 усупереч вимогам Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) до 05 листопада 2018 року не вирішила питання щодо відкриття провадження у справі № 760/2875/17?ц або про відмову у відкритті провадження чи повернення позовної заяви ОСОБА_4 , яка надійшла до Солом`янського районного суду міста Києва 13 лютого 2017 року.

З цієї дати, тобто часу подання позовної заяви, та на момент розгляду дисциплінарної справи - 25 січня 2019 року, у справі № 760/2875/17-ц не було проведено жодного судового засідання, а суддя ОСОБА_1 не здійснила заходів, спрямованих на розгляд цієї справи протягом строку, встановленого законом.

Перша Дисциплінарна палата ВРП визнала, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи допустила дії, які свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - не вжила заходів для розгляду справи протягом строку, встановленого законом, та несвоєчасно надала копії судового рішення для внесення до ЄДРСР.

5. ОСОБА_1 як слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва ухвалою від 28 листопада 2017 року у справі № 760/15898/17 (провадження № 1-кс/760/12017/17) задовольнила скаргу ОСОБА_5 , подану на постанову старшого детектива - керівника Третього відділу детективів Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_11 від 01 серпня 2017 року про закриття кримінального провадження № 52017000000000466 від 29 червня 2017 року.

Згідно з повідомленням Державного підприємства «Інформаційні судові системи» від 10 жовтня 2018 року № 3731/0/2-18 електронну копію ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року у справі № 760/15898/17-ц суддя ОСОБА_1 направила до ЄДРСР 30 травня 2018 року. Ця обставина є проявом несвоєчасного надсилання суддею ОСОБА_1 електронної копії ухвали від 28 листопада 2017 року у справі № 760/15898/17 для її внесення до ЄДРСР.

Перша Дисциплінарна палата ВРП вважала, що суддя Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи допустила дії, що свідчать про вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до ЄДРСР.

6. До Солом`янського районного суду міста Києва 11 жовтня 2017 року надійшов позов громадянина Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про зобов`язання виконати умови договору від 16 серпня 2016 року № 16/08-2016, зокрема завершити будівництво, ввести в експлуатацію житловий будинок на АДРЕСА_1 та передати його за актом приймання-передачі (копії матеріалів судової справи № 760/21223/17-ц).

Позов було обґрунтовано тим, що 02 березня 2017 року відповідач зареєстрував у Департаменті з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ім`я позивача декларацію про початок виконання будівельних робіт серії КВ № 083170610440 (Д1) «Будівництво зблокованих житлових будинків за адресою: АДРЕСА_2», здійснив будівництво житлового будинку за вказаною адресою, однак, не здійснює заходів щодо приймання об`єкта нерухомості в експлуатацію та передачі його позивачу - власнику земельних ділянок.

17 жовтня 2017 року суддя Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 відкрила провадження у цій справі та призначила її до розгляду на 11 грудня 2017 року.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано до ЄДРСР 29 листопада 2017 року. Судові повістки-повідомлення, адресовані сторонам у справі, також датовані цим днем. Цього самого дня представник позивача отримав копію ухвали у двох примірниках (як вказано у розписці, один - для передачі позивачу). Доказів отримання копії цієї ухвали відповідачем матеріали справи не містять.

01 грудня 2017 року до суду надійшли заперечення на позов, у яких відповідач вказав, що він та позивач справді уклали договір від 16 серпня 2016 року № 16/08-2016, та зазначив, що відповідач прийняв від позивача земельні ділянки та кошти на організацію будівництва, організував розробку проектно-кошторисної документації на будівництво та отримав на ім`я позивача відповідні дозволи на здійснення такого будівництва, а саме: проект «Житловий будинок по АДРЕСА_1 »; проект КЖ конструкції залізобетонні (стадія РП) «Житловий будинок по АДРЕСА_1 у Солом`янському районі міста Києва»; дозвіл Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на відхилення від вимог державних будівельних норм у частині газифікації під час проектування житлового будинку на АДРЕСА_1 ; містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_2; декларацію про початок виконання будівельних робіт. За результатами будівництва житлового будинку було складено технічний паспорт від 05 червня 2017 року № 277 на багатоповерховий будинок, згідно з яким об`ємно-планувальне рішення житлового будинку відповідає проекту.

У запереченнях вказав також, що насправді не виконав зобов`язань щодо забезпечення прийняття об`єкта нерухомості в експлуатацію відповідно до законодавства України з незалежних від нього причин. 10 червня 2017 року набрали чинності зміни до Закону України від 17 лютого 2011 року

№ 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», за якими скасовано категорії складності будівництв (I-V) та декларації про початок виконання будівельних робіт, будівництво здійснюватиметься на підставі повідомлень та дозволів, змінено порядок введення закінчених будівництвом об`єктів в експлуатацію. Відповідно до зазначених змін прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі сертифіката про готовність об`єкта будівництва до експлуатації. Підводить до того, що порядок введення в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ускладнено. Відповідач не може отримати акт готовності об`єкта до експлуатації та сертифікат про готовність об`єкта будівництва до експлуатації, оскільки у червні 2017 року Департамент з питань архітектурно-будівельного контролю в місті Києві скасував реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 2 березня 2017 року серії КВ № 083170610440 (Д1). Крім того, між позивачем та відповідачем не вирішено питання стосовно порядку отримання останнім частки в об`єкті нерухомості у вигляді окремої квартири в рахунок оплати виконаних послуг за договором від 16 серпня 2016 року № 16/08-2016.

07 грудня 2017 року позивач подав до суду заяву про зміну позовних вимог, у якій вказано, що, як слідує із заперечень на позов, відповідач не виконав зобов`язань щодо забезпечення прийняття об`єкта нерухомості в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у зв`язку з ускладненням порядку введення в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та скасуванням декларації про початок виконання будівельних робіт, а тому просив визнати за позивачем право власності на багатоповерховий житловий будинок у місті Києві на АДРЕСА_1 , у тому числі на 243 квартири у вказаному будинку.

До заяви про зміну позовних вимог додав квитанцію про сплату судового збору у розмірі 8 000 грн та копію висновку експертного дослідження від 8 червня 2017 року № 6-01/17 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, копію технічного паспорта на багатоповерховий будинок від 5 червня 2017 року № 277, копії технічних паспортів на 243 квартири.

У судовому засіданні 11 грудня 2017 року брали участь представник позивача та представник відповідача, представник відповідача визнав змінений позов. Суддя ОСОБА_1 ухвалила рішення про задоволення позову.

Перша Дисциплінарна палата ВРП з посиланням на норми ЦПК України дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 прийняла вказаний позов до провадження з порушенням вимог статей 80, 119 цього Кодексу та не виконала обов`язок, передбачений статтею 121 ЦПК України.

Статтею 2 Закону № 1402-VIII передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з положеннями статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

Вимоги до позовної заяви на момент звернення ОСОБА_9 до суду були визначені статтею 119 ЦПК України.

Вказаною нормою ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог, ціну позову щодо вимог майнового характеру, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Також встановлено, що до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Згідно із частиною першою статті 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (стаття 4).

За приписами статті 80 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Із копій матеріалів справи № 760/21223/17-ц вбачається, що ціна зміненого позову не визначалася.

У заяві вказано предмет спору - про зобов`язання вчинити дії, проте прохальна частина містить вимогу про визнання права власності на багатоповерховий житловий будинок. При цьому у додатках до зміненої позовної заяви, яку суддя ОСОБА_1 задовольнила, в тому числі у висновку експертного дослідження, загальну вартість об`єкта не визначено. Водночас до зміненого позову додано квитанцію про сплату судового збору на суму 8 000 грн.

Суддя ОСОБА_1 не перевірила змінену позовну заяву ОСОБА_9 на відповідність вимогам статті 119 ЦПК України, зокрема частини п`ятої цієї норми, та не виконала вимог частини першої статті 121 ЦПК України.

Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 прийняла вказаний позов до провадження з порушенням вимог статей 80, 119 ЦПК України та не виконала обов`язок, передбачений статтею 121 ЦПК України.

Було встановлено також, що у справі № 760/21223/17-ц суддя Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ухвалила рішення про визнання за позивачем оспорюваного права власності, хоча відповідач у цій справі жодним чином його не оспорював. Понад те, сторони у справі вказували, що Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва наказом від 13 червня 2017 року № 214 скасував реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт із будівництва зблокованих житлових будинків на АДРЕСА_1 у зв`язку зі встановленими під час відповідної перевірки порушеннями позивачем законодавства у сфері містобудівної діяльності. Саме прийняття вказаного рішення Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, як і наголошував відповідач та зазначав позивач у зміненому позові, було перешкодою для виконання відповідачем зобов`язання за договором від 16 серпня 2016 року № 16/08-2016.

Згідно зі статтею 10 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Повноваження щодо державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві та дозвільно-реєстраційних функцій щодо об`єктів незначного (CC1) та середнього (СС2) класу наслідків (відповідальності) здійснює Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва.

Описані обставини показували, що до участі у справі мав бути залучений Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва.

Крім того, відповідно до матеріалів справи № 760/21223/17-ц земельні ділянки на АДРЕСА_1 у Солом`янському районі міста Києва (кадастрові номери 8000000000: 72:483:0031 , 8000000000:72:483:0032, 8000000000:72:483:0034, 8000000000:72:483:0033) належать ОСОБА_9 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 28 липня 2016 року. При цьому, відповідно до Генерального плану міста Києва та його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року, належні позивачу земельні ділянки за функціональним призначенням відносяться до території житлової садибної забудови та частково до території зелених насаджень.

Згідно з пунктом 3.19 Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44, район садибної забудови може бути сформований окремими житловими чи блокованими будинками з присадибними (приквартирними) ділянками з господарськими будівлями або без них. Забудова цих районів не повинна перевищувати 4-х поверхів. Поверховість забудови, граничні розміри житлових будинків, площа забудови, вимоги до господарських будівель, їх складу, огорожі ділянок, благоустрою території встановлюються місцевими правилами забудови в залежності від розміру ділянок, умов інженерного обладнання, інсоляції будинків та територій, інших нормативних вимог, регіональних традицій.

Матеріали справи містять висновок експертного дослідження № 6-01/17 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, об`єктом якого є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту вказаного висновку вбачається, що на цих земельних ділянках було збудовано трисекційний дев`ятиповерховий будинок з підвальним, цокольним та технічним поверхами.

Ці обставини теж вимагали обговорення питання про залучення до участі у справі й Київської міської ради як представника територіальної громади міста, інтереси якої, як вказав суд апеляційної інстанції, порушено самочинним будівництвом всупереч Генеральному плану міста Києва.

Частиною першою статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи.

Згідно зі статтею 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Зі змісту положень статті 30 ЦПК України вбачається, що відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси.

У цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді та які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, певний обсяг процесуальних прав і обов`язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів. Відповідачем є особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнає чи оспорює його суб`єктивне право, свободи чи інтерес, який охороняється законом.

Статтею 33 ЦПК України було встановлено, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до статті 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

Перша Дисциплінарна палата ВРП визнала, що суддя ОСОБА_1 порушила вимоги ЦПК України про необхідність залучення до участі у розгляді цієї справи Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва та Київської міської ради, а доводи представника судді про їх необґрунтованість нічим не спростовані.

Під час перегляду рішення першої інстанції у справі № 760/21223/17-ц в апеляційному порядку брали участь залучені до розгляду представники Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва та Київської міської ради, якими в судовому засіданні надавались відповідні пояснення та висловлювалось прохання про необхідність задоволення доводів апеляційної скарги.

У мотивувальній частині ухвали Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року зазначено, що матеріали справи № 760/21223/17-ц свідчать про те, що самочинно збудований багатоповерховий будинок, який є предметом позову, було збудовано з істотним порушенням будівельних норм та Генерального плану міста Києва, затвердженого в інтересах територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Цим же рішенням встановлено, що порушення забудовником будівельних норм і правил, невідповідність будинку за площею, поверховістю та розміщенням є істотним відхиленням від проекту. Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог із порушенням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, які мали значення для справи.

Перша Дисциплінарна палата ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи за скаргою прокурора міста Києва ОСОБА_7. дійшла висновку, що допущене суддею ОСОБА_1 грубе порушення закону, а саме приписів статей 1, 30, 33, 35, 80, 119, 213 ЦПК України, що призвело до істотних негативних наслідків - надання можливості позивачу у справі оформити право власності на самочинно збудований трисекційний дев`ятиповерховий будинок у місті Києві за наявності обмежень забудови в чотири поверхи.

Перша Дисциплінарна палата ВРП визнала, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду справи № 760/21223/17-ц допустила дії, які свідчать про вчинення нею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме: умисне істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; умисне допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

7. На переконання Першої Дисциплінарної палати ВРП характер порушень, встановлених за результатами розгляду об`єднаної дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 , свідчить про умисне грубе порушення закону під час розгляду справи № 760/21223/17-ц, що призвело до істотних негативних наслідків та допущення поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, а також про недбале ставлення судді до виконання вимог закону щодо дотримання строків розгляду судових справ, виготовлення повних текстів судових рішень та надання їх копій для направлення до ЄДРСР під час розгляду справ № 760/18916/16?ц, № 760/21634/15-ц, № 760/15898/17, № 760/2875/17-ц.

Такі дії судді ОСОБА_1 є підставою для визнання факту вчинення нею істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402?VIII.

Відповідно до частини п`ятої статті 50 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про необхідність застосування до судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

При обранні цього виду стягнення Дисциплінарна палата врахувала, що суддя ОСОБА_1 має позитивну характеристику, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася. З огляду на вчинення суддею ОСОБА_1 . вказаних дисциплінарних проступків, які розцінені, в тому числі, як дії, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, а також на наслідки таких дій судді та ступінь її вини, Перша Дисциплінарна палата ВРП вважає, що ці обставини не можуть бути підставою для пом`якшення стягнення, застосованого до судді.

На переконання Першої Дисциплінарної палати ВРП, не може бути підставою для застосування до судді ОСОБА_1 більш м`якого дисциплінарного стягнення через значний рівень навантаження судді, оскільки ця обставина не стала перешкодою для розгляду справи № 760/21223/17-ц та ухвалення у ній рішення в межах розумних строків.

Підставою для цього також не може бути стаж її роботи на посаді судді, який на момент розгляду справи № 760/21223/17-ц становив близько 19 років, оскільки наявність значного стажу роботи на посаді судді у цьому випадку дає підстави для твердження, що суддя чітко усвідомлювала, які дії необхідно було вчинити під час розгляду відповідної судової справи, та що розгляд справи й ухвалення у ній судового рішення вона здійснює із грубим порушенням закону.

Згідно зі статтею 115 Закону № 1402-VIII вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено звільнення судді з підстав вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. При цьому істотним дисциплінарним проступком згідно з пунктом 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII визнається факт допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

8. 20 лютого 2019 року представник судді ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. в її інтересах подав скаргу на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП, у якій сформулював і виклав доводи для скасування цього рішення. ВРП їх розглянула і на кожних з них навела мотиви незгоди. Із відповідей Ради на доводи скарги представника можна визначити їхню суть і характер доводів, які певним чином майже тотожні тим, на які скаржниця послалася в скарзі до Великої Палати Верховного Суду, про що буде зазначено нижче.

Отож, за наслідками розгляду скарги представника скаржниці - адвоката Кравця Р. Ю. 23 травня 2019 року Рада прийняла рішення № 1395/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25 січня 2019 року № 195/1дп/15-19 про притягнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - Спірне рішення), яким рішення Дисциплінарної палати залишила без змін.

На доводи скарги адвоката Кравця Р. Ю. про неможливість притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII ВРП відповіла таким чином.

У рішенні від 25 січня 2019 року Перша Дисциплінарна палата зазначила, що за інформацією, яку надала суддя ОСОБА_1, у період із грудня 2016 року по січень 2017 року в Солом`янському районному судді міста Києва із 33 посад суддів 6 посад були вакантні, 1 суддя перебувала у відпустці для догляду за дитиною, у 11 суддів закінчився п`ятирічний термін перебування на посаді. Фактично правосуддя здійснювали 15 суддів, з яких 5 суддів розглядали кримінальні справи, 9 суддів - цивільні справи, і вона як слідчий суддя на підставі рішення загальних зборів суддів також розглядала і цивільні справи. Згідно зі статистичними показниками роботи судді ОСОБА_1 у 2016 році до її провадження надійшло в порядку цивільного судочинства 805 справ, розглянуто 638 справ; у порядку адміністративного судочинства - 209 справ, розглянуто 184 справи; у порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення - 74 справи, розглянуто 57 справ; у порядку кримінального судочинства як слідчому судді - 801 провадження, з яких розглянуто 740. За 2017 рік до провадження судді ОСОБА_1 надійшло: справ у порядку цивільного судочинства - 295, розглянуто 154; у порядку адміністративного судочинства - 130 справ, розглянуто 31; про порушення митних правил - 56 справ, розглянуто 22; у порядку кримінального судочинства - 700 проваджень, розглянуто 606.

У період із 04 березня 2016 року по 12 січня 2018 року суддя ОСОБА_1 була обрана слідчим суддею та розглядала матеріали учасників кримінального провадження, які надходили до суду на стадії досудового розслідування.

Перша Дисциплінарна палата ВРП врахувала, що суддя ОСОБА_1 мала значне судове навантаження, а виконання нею обов`язків слідчого судді у період із 04 березня 2016 року до 12 січня 2018 року не могло не вплинути на строки розгляду судових справ інших категорій, а також на недотримання вимог своєчасно виготовляти повні тексти судових рішень в інших категоріях справ та на порушення строків надання копій судових рішень для їх внесення до ЄДРСР.

Перша Дисциплінарна палата ВРП взяла до уваги перебування судді ОСОБА_1 у 2016-2017 роках у відпустках та зробила висновок, що ці обставини також вплинули на розгляд та виготовлення повних текстів судових рішень і на строк надання суддею копій рішень для їх внесення до ЄДРСР.

Поряд із цим, Перша Дисциплінарна палата ВРП, даючи юридичну оцінку діям судді ОСОБА_1 під час розгляду справ № 760/18916/16-ц, № 760/21634/15-ц, № 760/15898/17, № 760/2875/17-ц надала значення й такому.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Визнавши Конвенцію джерелом права та закріпивши у Законі № 1402-VIII вказану норму, держава взяла на себе зобов`язання перед особою щодо забезпечення ефективного судочинства у розумні строки, за невиконання якого передбачила можливість притягнення відповідальних осіб до встановленої законом відповідальності.

Сам факт порушення строку розгляду справи, несвоєчасного виготовлення повного тексту судового рішення та/або несвоєчасного надання його копії для направлення до ЄДРСР не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, оскільки такою підставою відповідно до пункту 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII є саме безпідставне затягування або невжиття суддею заходів <…> протягом строку, встановленого законом. Такі обставини мають бути встановлені і щодо виготовлення повного тексту судового рішення та/або надання його копії для направлення до ЄДРСР.

Перша Дисциплінарна палата ВРП розмірковувала, що якщо значне навантаження в роботі, кадровий голод та право на відпочинок судді за певних умов можуть бути поясненнями огріхів у роботі, то вони повинні бути однаковими для тих, що були допущені у конкретних згаданих вище судових провадженнях, та й у інших провадженнях. Натомість, як звертає увагу Дисциплінарна палата, в іншому судовому провадженні, яке здійснювалося приблизно у той самий час, означені обставини не стали перешкодою для розгляду справи упродовж розумних строків. У справі № 760/21223/17-ц (про визнання права власності на самочинне будівництво - трисекційний дев`ятиповерховий будинок) суддя ОСОБА_1 судовий розгляд здійснила впродовж двох місяців (позов подано до суду 11 жовтня 2017 року, а рішення ухвалено 11 грудня 2017 року), повний текст судового рішення до ЄДРСР суддя надіслала 26 грудня 2017 року.

З огляду на це ВРП не визнала вагомими і переконливими посилання адвоката Кравця Р. Ю. у скарзі на надмірне навантаження судді ОСОБА_1 як на підставу для відмови у притягненні її до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Не визнала й такими, що знайшли своє підтвердження, доводи представника про неврахування Першою Дисциплінарною палатою ВРП при розгляді дисциплінарної справи практики Європейського суду з прав людини та Дисциплінарних палат ВРП. Висновки, які сформульовані у рішеннях зазначених органів відносно обставин цієї справи, є відмінними, тому не можуть бути взяті до уваги. Вони не містять аргументів, які б спростовували встановлені дисциплінарним органом допущені суддею ОСОБА_1 . грубі порушення вимог процесуального законодавства при розгляді справ № 760/18916/16-ц, 760/21634/15-ц, 760/15898/17-ц, 760/2875/17-ц.

Посилання адвоката Кравця Р.Ю. на те, що Перша Дисциплінарна палата ВРП взагалі не взяла до уваги відсутність у судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя секретаря судових засідань та помічника судді не применшують висновків дисциплінарного органу, оскільки ця обставина не звільняє суддю від обов`язку, передбаченого пунктом 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII, щодо справедливого, безстороннього та своєчасного розгляду і вирішення справ відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Більше того, звертає на себе увагу, що справи № 760/18916/16-ц, 760/21634/15-ц, 760/15898/1-ц7, 760/2875/17-ц, як убачається із копій зібраних під час розгляду дисциплінарної справи процесуальних документів, розглядались суддею ОСОБА_1 за обов`язковою участю секретаря судових засідань.

Твердження адвоката Кравця Р. Ю. щодо можливості використання скаржниками своїх прав та захисту інтересів як сторін у справі, незважаючи на несвоєчасне виготовлення суддею ОСОБА_1 судових рішень та їх надіслання до ЄДРСР, і, як наслідок, відсутність в її діях ознак дисциплінарного проступку, не можуть бути взяті до уваги, оскільки безумовною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII є безпідставне зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до ЄДРСР.

При цьому закон не вимагає як ознаку дисциплінарного проступку настання негативних наслідків для учасників процесу.

Водночас зволікання з виготовленням судових рішень та їхнім надісланням до ЄДРСР впливає на процесуальні права сторін у справі, визначені нормами процесуального законодавства, у тому числі щодо можливості саме своєчасного оскарження ухвалених суддею ОСОБА_1 судових рішень в апеляційному порядку.

Дисциплінарна палата встановила, що суддя ОСОБА_1 не вживала належних заходів для виконання вимог ЦПК України щодо строків виготовлення текстів судових рішень та їх надіслання до ЄДРСР, визначених Законом № 3262-VI, і ця обставина знайшла своє підтвердження під час розгляду ВРП скарги на рішення її дисциплінарного органу.

Тому твердження адвоката Кравця Р. Ю. у скарзі щодо ненадання оцінки вказаним обставинам та помилковості висновків Першої Дисциплінарної палати ВРП у цій частині повністю спростовуються встановленими фактами, яким, на думку ВРП, надано правильну оцінку з належним обґрунтуванням нормами чинного на час розгляду справи суддею ОСОБА_1 законодавства.

Адвокат Кравець Р. Ю. як на підтвердження необґрунтованості висновку дисциплінарного органу в частині дій судді ОСОБА_1 під час розгляду справи про визнання права власності на будинок посилався на постанову Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, однак у вказаному рішенні висловлено позицію про необхідність розгляду такої категорії спорів з урахуванням положень частини першої статті 376 ЦК України, а саме наявності в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутності істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості. Відповідно надання дозволів або встановлення відсутності чи наявності порушень будівельних норм і правил належить до компетенції уповноважених на це органів, що спростовує позицію представника судді про хибність висновку Першої Дисциплінарної палати ВРП щодо необхідності залучення до участі у справі Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва.

Проаналізувавши встановлені Першою Дисциплінарною палатою ВРП обставини, Рада погодилась з висновками дисциплінарного органу щодо грубого порушення суддею ОСОБА_1 норм закону, яке призвело до істотних негативних наслідків, а доводи адвоката Кравця Р. Ю. про відсутність тяжких наслідків у зв`язку з прийняттям суддею рішення від 11 грудня 2017 року є безпідставними.

Перша Дисциплінарна палата ВРП за результатами розгляду дисциплінарної справи за скаргою прокурора міста Києва ОСОБА_7 дійшла висновку, що допущене суддею ОСОБА_1 грубе порушення закону, а саме приписів статей 1, 30, 33, 35, 80, 119, 213 ЦПК України, призвело до істотних негативних наслідків - надання можливості позивачу у справі оформити право власності на самочинно збудований трисекційний дев`ятиповерховий будинок у місті Києві за наявності обмежень забудови в чотири поверхи.

У мотивувальній частині ухвали Апеляційного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року зазначено, що матеріали справи № 760/21223/17-ц свідчать про те, що самочинно збудований багатоповерховий будинок, який є предметом позову, було збудовано з істотним порушенням будівельних норм та Генерального плану міста Києва, затвердженого в інтересах територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Цим же рішенням встановлено, що порушення забудовником будівельних норм і правил, невідповідність будинку за площею, поверховістю та розміщенням є істотним відхиленням від проекту. Таким чином, апеляційний суд у цьому випадку встановив, що суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог із порушенням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, які мали значення для справи.

Ці обставини, як згадано вище, Перша Дисциплінарна палата ВРП розцінили як свідчення грубого порушення суддею ОСОБА_1 норм закону, яке призвело до істотних негативних наслідків. В аспекті цих обставин доводи адвоката Кравця Р. Ю. про відсутність тяжких наслідків у зв`язку з прийняттям суддею рішення від 11 грудня 2017 року є безпідставними.

Згідно із частиною першою статті 107 Закону № 1402-VIII право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників.

Статтею 10 Закону України від 14 жовтня 2014 року

№ 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) визначено, що у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належить, зокрема, Прокуратура міста Києва, яку очолює керівник - прокурор міста Києва.

Відповідно до положень статті 11 Закону № 1697-VII керівник регіональної прокуратури представляє регіональну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.

Як убачається з матеріалів дисциплінарної справи, 16 травня 2018 року прокурор міста Києва ОСОБА_7 подав до ВРП дисциплінарну скаргу з проханням притягнути суддю Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за дії, пов`язані з розглядом справи № 760/21223/17-ц, учасником якої на стадії апеляційного провадження була саме Прокуратура міста Києва.

Оскільки Прокуратура міста Києва як орган державної влади і фактично як сторона у справі звернулася з дисциплінарною скаргою в особі свого керівника - прокурора міста Києва ОСОБА_7, дії Першої Дисциплінарної палати ВРП щодо прийняття та розгляду дисциплінарної скарги стосовно судді ОСОБА_1 відповідали вимогам Закону № 1798-VIII.

З огляду на ці міркування ВРП визнала, що доводи адвоката Кравця Р. Ю. стосовно неможливості порушення дисциплінарного провадження за скаргою прокурора міста Києва ОСОБА_7 не можуть бути підставами для втручання в оскаржене рішення дисциплінарного органу.

Закон № 1402-VIII не встановлює строків на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, тому доводи представника судді про порушення строків на подання дисциплінарної скарги Рада визнала необґрунтованими.

9. У Спірному рішенні ВРП зазначила, що Перша Дисциплінарна палата ВРП за встановлених під час дисциплінарного провадження обставин дії судді ОСОБА_1 кваліфікувала правильно.

Погодилася з тим, що характер порушень, встановлених за результатами розгляду об`єднаної дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 , свідчить про умисне грубе порушення закону під час розгляду справи № 760/21223/17-ц, що призвело до істотних негативних наслідків та допущення поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, а також про недбале ставлення судді до виконання вимог закону щодо дотримання строків розгляду судових справ, виготовлення повних текстів судових рішень та надання їх копій для направлення до ЄДРСР під час розгляду справ № 760/18916/16-ц, № 760/21634/15-ц, № 760/15898/17-ц, № 760/2875/17-ц.

На переконання Першої Дисциплінарної палати ВРП, такі дії судді ОСОБА_1 є підставою для визнання факту вчинення нею істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII.

ВРП погодилася з правильністю зазначеного висновку, що підтверджується сукупністю всіх встановлених під час розгляду дисциплінарної справи обставин та водночас звертає увагу, що оцінка дій судді ОСОБА_1 як допущення істотного дисциплінарного проступку є безальтернативною також з огляду на усталену судову практику розгляду судами справ про визнання права власності.

Зокрема, у пункті 15 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказано, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК України). У зв`язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна. Отже, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

ВРП погодилася з висновком Дисциплінарної палати, що є підстава для визнання факту вчинення суддею ОСОБА_1 . під час розгляду справи № 760/21223/17-ц істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII, пункт 1 якої визначає істотним дисциплінарним проступком «факт допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя».

Згідно зі статтею 115 Закону № 1402-VIII вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді.

Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачено звільнення судді з підстав вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. При цьому істотним дисциплінарним проступком згідно з пунктом 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII визнається факт допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

Отже, враховуючи всі досліджені обставини, ВРП вважає, що застосування Дисциплінарною палатою до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади є пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII, статті 50 Закону № 1798-VIII.

Таким чином, за результатами розгляду скарги адвоката Кравця Р. Ю. в інтересах судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 25 січня 2019 року № 195/1дп/15-19 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності ВРП дійшла висновку про залишення вказаного рішення без змін.

10. 20 червня 2019 року представник судді ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на Спірне рішення. Просить визнати його протиправним та скасувати.

Вимоги скасувати Спірне рішення мотивував аргументами, які стисло можна викласти так:

надмірне навантаження на суддю ОСОБА_1 у 2016 - 2017 роках, відсутність секретаря судових засідань та помічника судді, від належного виконання якими своїх посадових обов`язків залежить забезпечення діяльності судді під час здійснення правосуддя і належне здійснення судочинства самою суддею, призвели до несвоєчасне виготовлення рішень та надіслання їх до ЄДРСР;

несвоєчасне виготовлення рішень та надіслання їх до ЄДРСР не обмежили право та можливості учасників справи використати надані їм процесуальним законом права для захисту своїх інтересів;

суддю не може бути притягнуто до відповідальності за відсутності факту умисного порушення суддею норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків, особливо тоді, коли затримки у виготовленні рішень чи тривалий розгляд справ викликані винятково об`єктивними причинами (надмірним навантаженням на суддю, пов`язаним з неправильною організацією судочинства в цілому);

неправильне трактування дій та рішень судді в частині визначення ціни зміненого позову. Не було необхідності точно визначити ціну цього позову, оскільки визначена позивачем ціна була такою, з якої суддя ОСОБА_1 дійшла висновку, що оскільки вартість майна перевищувала 80 тисяч гривень, а позивач сплатив 8 тисяч гривень судового збору, та заяву про зміну позовних вимог необхідно прийняти до розгляду. Залишення позовної заяви без руху через незазначення ціни позову, незважаючи на сплату належного розміру судового збору, могло призвести до затягування судового процесу, що не виключало можливості притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Однак у цьому випадку уникнення суддею формалізму та її сприяння у розгляді справи в розумні строки визнано Дисциплінарною палатою порушенням, яке слід розцінювати як упереджене ставлення до неї.

не може бути порушенням незалучення до участі у справі № 760/21223/17-ц в якості третьої особи Департаменту з питань державного архітектурну-будівельного контролю міста Києва та Київської міської ради у разі, коли немає вказівок на те, на які права та обов`язки цього суб`єкта владних повноважень могло вплинути рішення у цій справі.

відсутність повноважень прокурора звертатись із дисциплінарною скаргою, що вказує на відсутність приводу для відкриття дисциплінарного провадження.

брак доказів вини та настання наслідків, що відповідно виключає можливість притягнення судді до відповідальності без встановлення обов`язкових елементів складу правопорушення та застосування найсуворішої санкції.

Підсумував, що суддя ОСОБА_1 під час виконання своїх повноважень діяла з дотриманням норм права, докази оцінювала за власним переконанням, без жодного умислу на порушення норм права чи прав осіб, тим паче, що ухваленим рішенням вона стала на захист власника земельної ділянки, який постраждав у результаті неналежної поведінки забудовника і для якого настали незворотні наслідки.

11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 червня 2019 року відкрила провадження у цій справі.

У відзиві на скаргу ВРП навела мотиви незгоди зі скаргою, просить відмовити в її задоволенні повністю.

У судовому засіданні представник скаржника - Мартиненко А. В. просила задовольнити скаргу із зазначених у ній підстав.

Представник відповідача заперечила проти задоволення скарги. Незгоду мотивувала доводами, зазначеним у відзиві.

Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення сторін, дослідила матеріали справи і дійшла висновку про таке.

12. Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України суддя може бути звільнений зі своєї посади у разі вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Із преамбули та частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII видно, що цей Закон визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя. Рада є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до підпунктів «а» пункту 1, пунктів 2 - 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави: незаконної відмови в доступі до правосуддя (у тому числі незаконна відмова в розгляді по суті позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги тощо) або іншого істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків або призвело до порушення правил щодо юрисдикції або складу суду; безпідставного затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу; умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 107 цього Закону право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.

За частиною першою статті 108 зазначеного Закону дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог цього Закону.

Згідно з частиною першою, другою, пунктом 1 частини восьмої, пунктами 1, 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення стосовно судді може застосовуватися у виді: 1) попередження; 2) догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; 4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Відповідно до статті 111 цього Закону суддя може оскаржити рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності з підстав та в порядку, визначеному Законом № 1798-VIII.

У частинах першій, другій статті 42 Закону № 1798-VIII передбачено, що дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

За частинами першою, третьою, десятою статті 51 цього Закону право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до Вищої ради правосуддя. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати Вища рада правосуддя має право: 1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

Частинами першою, другою статті 52 цього Закону передбачено, що рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати може бути скасовано з переліку підстав, який є вичерпним і таким: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків. Право на оскарження до суду рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення Вищої ради правосуддя ухвалене за його скаргою.

За частиною третьою статті 56 цього Закону питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII встановлено, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

За пунктами 2, 3 частини першої, частиною сьомою, восьмою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності дій чи бездіяльності <…> Вищої ради правосуддя <…>; законності актів Вищої ради правосуддя <…>; законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат. На рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом. Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Консультативна рада європейських суддів у своєму висновку зазначила, що «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою цього Суду «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

ЄСПЛ у рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та й доказів, поданих сторонами.

Конституційний Суд України в Рішенні у справі про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 1-1/2004 зазначив, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

13. Велика Палата Верховного Суду в межах доводів і вимог скарги та на підставі встановлених фактичних обставин, що стали підставами для висновку про вчинення суддею дисциплінарного порушення, перевірила правильність застосування дисциплінарними органами норм матеріального і процедурного права, зокрема, оцінила Спірне рішення ВРП щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді, мотиви відповідача про скоєння суддею дисциплінарного проступку, що робить несумісним перебування останнього на посаді судді, та вважає, що відповідь на порушені в скарзі судді ОСОБА_1 питання правомірності рішення дисциплінарного органу про притягнення її до дисциплінарної відповідальності потребує насамперед з`ясування:

чи було вчинено дисциплінарне правопорушення, які фактичні підстави цього проступку;

чи містить діяння, яке поставлено за провину судді ОСОБА_1 , ознаки дисциплінарного проступку;

чи встановлює закон підстави, за яких вчиненні цим суддею дії мають (можуть) розцінюватися (кваліфікуватися) як дисциплінарний проступок;

чи встановлює закон дисциплінарну відповідальність за порушення, яке поставлено за провину судді ОСОБА_1;

чи є обґрунтовані підстави для визнання судді винною у скоєнні дисциплінарного делікту;

чи немає обставин, що виключають дисциплінарну відповідальність судді за ті дії, які вона вчинила;

чи встановлена законом процедура здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді;

чи були встановлені законом приводи для здійснення дисциплінарного провадження відносно судді;

чи була дотримана процедура провадження;

чи повноважний орган провадив дисциплінарне провадження щодо судді ОСОБА_1,

чи не були порушені права судді ОСОБА_1 , передбачені законом, під час здійснення дисциплінарного провадження;

чи мотивованим і обґрунтованим є рішення дисциплінарного органу ВРП і самої ВРП про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного порушення, чи отримали правову оцінку твердження судді, висловлені нею на свій захист;

чи є обставини, що вказують на обрання судді ОСОБА_1 надмірно суворого, непропорційного, а звідси - несправедливого виду дисциплінарного стягнення;

чи не вийшов уповноважений дисциплінарний орган за межі своїх повноважень і не вдався до оцінки законності і обґрунтованості судового рішення, постановленого під головуванням судді ОСОБА_1

14. З огляду на означені межі, Велика Палата Верховного Суду передусім зазначає про таке.

У скарзі не заперечується те, що дисциплінарне провадження відносно скаржника врегульовано законом, на підставі якого визначені органи, що здійснюють таке провадження. Встановлені підстави для відкриття дисциплінарного провадження, повноваження цих органів, види та умови накладення дисциплінарного стягнення.

Як видно зі змісту скарги, в ній не акцентується увага на істотних порушеннях перебігу здійснення дисциплінарного провадження, послідовності чи хронології дій дисциплінарного органу, які б могли поставити під сумнів результати розгляду.

Не містить скарга, як і матеріали справи відомостей про обмеження права судді надати письмові пояснення по суті скарги чи донести свою позицію безпосередньо дисциплінарному органу на засіданні із розгляду дисциплінарної справи.

У рішенні Першої Дисциплінарної палати ВРП викладені підстави дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 , набір і зовнішній вираз яких скаржниця та її представник фактично не заперечують або, інакше кажучи, не ставлять під сумнів факт розгляду суддею ОСОБА_1 зазначених вище справ, ухвалених у них процесуальних рішень та вчинення ряду інших дій, які входять у межі провадження у цих справах.

Поряд із цим, зі змісту скарги та позиції представника скаржника під час перегляду Спірного рішення видно, що суддя ОСОБА_1 категорично не згідна з тим, як Перша Дисциплінарна палата ВРП і Рада оцінили її дії і рішення під час судового розгляду згаданих вище справ, зважаючи на те, що, на їх думку, учасники цих справ змогли використати надані їм процесуальним законом права для захисту своїх інтересів. А надмірне навантаження у такому випадку не може ставитись у провину судді, в діях якої немає умислу.

15. Велика Палата Верховного Суду вважає, що у Спірному рішенні ВРП правильно погодилася з тим, що підстави дисциплінарного правопорушення, які встановила Перша Дисциплінарна палата ВРП і які були відтворені в цій постанові, містять достатньо даних для настання дисциплінарної відповідальності. У цьому рішенні Рада проаналізувала кожну з них і надала відповідну правову характеристику з погляду належності до ознак, що утворюють склад дисциплінарного делікту.

ВРП навела аргументи на підтримання правильності висновків Дисциплінарної палати про дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення на скаржника. З огляду на час вчинення останнім діяння, історичну ретроспективу нормативного регулювання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за такі дії, ВРП слушно погодилася з рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП про те, що порушення, яке вчинила ОСОБА_1 , підпадає під правову кваліфікацію, яку сформулювала Дисциплінарна палата. Рада обґрунтовано схвалила рішення Дисциплінарної палати про відсутність підстав для звільнення судді від дисциплінарної відповідальності.

Поряд з тим обґрунтовано виключила висновки Першої Дисциплінарної палати про розгляд та вирішення справи № 760/21223/17-ц, у якій не існувало спору між сторонами як такі, що не знайшли своє підтвердження у цій частині, а також висновки про те, що позивач фактично ще 29 листопада 2017 року знав, що відповідач подасть відповідні заперечення до 1 грудня 2017 року, а він у зв`язку із цим - заяву про зміну позовних вимог (від 7 грудня 2017 року), як такі, що не підтверджені належними доказами. Разом з тим ВРП указала, що виключення таких висновків з мотивувальної частини рішення дисциплінарного органу жодним чином не впливає на кваліфікацію дій судді ОСОБА_1

Рада перевірила і не поставила під сумнів те, що вибір виду дисциплінарного стягнення провадився на підставімножинності, сукупності та характеру вчиненого суддею діяння, часового проміжку його скоєння, відомостей про особу судді та обставин, що впливають на дисциплінарну відповідальність, із розумінням того, що проступок вчинив саме суддя і саме в сфері правосуддя, а також наскільки дії судді під час здійснення провадження у справах були об`єктивними, відповідали вимогам закону і принципу верховенства права, присязі судді, дотриманню високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Велика Палата Верховного Суду висновує, що наведені в оскаржуваному рішенні ВРП результати розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП вмотивовані, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, рішення ухвалене на підставі закону та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII обов`язкових підстав для скасування Спірного рішення ВРП немає. Рада діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII.

У скарзі до ВРП на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП представник судді ОСОБА_1 навів доводи про його протиправність і необхідність прийняття запропонованого у скарзі рішення. ВРП навела мотиви незгоди із ними, зміст який викладений у цій постанові. Доводи тієї скарги в основному перекликаються із міркуваннями та вимогами, які містять у скарзі на Спірне рішення.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає у скарзі представника скаржника, яку він до неї подав, доводів чи аргументів, що були би вагомими чи відмінними від наведених у скарзі до ВРП настільки, щоб задовольнити їх та ухвалити нове рішення, яким відмовити у притягненні судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

У контексті зазначеного слід визнати необґрунтованими і непереконливими твердження скаржника, що обраний судді ОСОБА_1 вид дисциплінарного стягнення є надмірно суворим, свавільним чи очевидно несправедливим.

Велика Палата Верховного Суду не вважає, що Рада перебрала на себе невластиві їй повноваження оцінювати законність і обґрунтованість судових рішень, на чому наполягає скаржник.

Перша Дисциплінарна палала ВРП у своєму рішенні і Рада у Спірному рішенні виокремили, що за наслідками розгляду дисциплінарної скарги не оцінюють законність і обґрунтованість судового рішення, постановленого під головуванням судді ОСОБА_1 Із текстів та змісту цих рішень не вбачається таких оціночних суджень.

У розумінні положень статті 106 Закону № 1402-VIII, зокрема й підпункту «а» пункту 1, пунктів 2 - 4 частини першої цієї статті, дисциплінарний орган повинен встановити, які дії здійснив суддя в царині своєї діяльності, якою є сфера правосуддя; як процесуальний закон приписує діяти чи не діяти судді; які рішення має вчинити суддя, а на які встановлені обмеження чи заборона; чи діяв суддя відповідно до закону та відомих нормативних положень і якщо чинив усупереч, то через які причини, якими мотивами керувався. Встановлення кваліфікуючих фактичних обставин дисциплінарного правопорушення, вибір нормативних положень і зіставлення фактичних передумов дисциплінарного проступку із вимогами закону, що встановлюють процедуру здійснення судочинства, норми поведінки судді, зокрема й етичні правила, виявлення в діях судді невідповідності, відхилення, недотримання чи інших негативних поведінкових факторів, зовнішній вираз яких відображає ставлення свідомості і волі судді до суті та характеру цих дій і дає можливість визначити, чи вчиняв ці дії суддя умисно або через грубу недбалість, утворюють юридичну кваліфікацію фактичних взаємовідносин, формують обсяг та зміст (тіло) діяння. Встановлюються ознаки, що характеризують діяння як дисциплінарний проступок, його негативні наслідки і причинний зв`язок між ними, надається юридична оцінка проступку.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 242 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За частиною другою статті 317 цього Кодексу, зокрема, апеляційний суд має повноваження переглядати судове рішення суду першої інстанції і визнавати, чи мало місце неправильне застосування норм матеріального права, під яким вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За цим же Законом порушенням норм процесуального права може визнаватися таке з них, що призвело до неправильного вирішення справи.

Повноваженнями на перегляд й правову оцінку законності судового рішення суду першої інстанції наділений й суд касаційної інстанції.

Із наведеного випливає, що порушення правових (матеріальних чи процесуальних) норм, а звідси - законність/незаконність судового рішення, яка проявляється в їхньому неправильному застосуванні, може охоплюватися предметом дослідження дисциплінарного провадження і бути предметом перегляду й перевірки законності та обґрунтованості судового рішення, повноваження на які надано судам апеляційної та/або касаційної інстанцій. Кожне із цих проваджень має свої завдання, функції, способи дослідження, повноваження компетентних органів і законодавчі застереження та заборону перебирати на себе повноваження одне одного.

Викладене дає підстави вважати, що повноваження вищих судових інстанцій перевіряти та оцінювати законність й обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій, не означає, що судові дисциплінарні органи, діючи виключно в рамках свого статусу, повноважень і порядку, неправоможні дати юридичну кваліфікацію фактичним взаємовідносинам, які склалися у зв`язку з діями і рішеннями судді, на предмет наявності в них ознак дисциплінарного проступку.

Отже, з огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП.

Керуючись статтями 243, 245, 250, 266, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддявід 23 травня 2019 року № 1395/0/15-19,ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 25 січня 2019 року № 195/1дп/15-19, залишити без задоволення.

Рішення Вищої ради правосуддя від 23 травня 2019 року № 1395/0/15-19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

Т. О. Анцупова В. В. Пророк

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич