ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2019 року

Київ

справа №826/15078/17

адміністративне провадження №К/9901/60682/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу народного депутата України ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2018 у складі судді Вєкуа Н. Г. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2018 у складі колегії суддів: Мельничука В. П., Ісаєнко Ю. А., Лічевецького І. О. у справі № 826/15078/17 за позовом народного депутата України ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство закордонних справ України, про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування постанови від 23.08.2017 № 638, зобов`язання вчинити дії, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Народний депутат України ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство закордонних справ України, в якому просив:

- визнати протиправною та незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України, що полягає у невчиненні дій для виконання норм Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про правовий статус закордонних українців» від 09.02.2012 № 4381-VI, які зобов`язували Кабінет Міністрів України «привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом» та «забезпечити прийняття нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону»;

- визнати протиправною, незаконною та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 23.08.2017 № 638 «Про внесення змін до пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України»;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України вжити заходів щодо виконання норм статей 1-2 і 10-2 Закону України «Про закордонних українців» щодо функціонування центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями як відповідального за реалізацію державної політики України у сфері співпраці із закордонними українцями на базі визначених Законом основних засад співпраці із закордонними українцями.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.1. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2019 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

3.1. Верховною Радою України 09.02.2012 було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про правовий статус закордонних українців», відповідно до якого Закон України «Про закордонних українців», зокрема, доповнено статтями 1-2 та 10-2. Вказаними статтями визначено, що реалізацію державної політики України у сфері співпраці із закордонними українцями здійснює центральний орган виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями та визначені його повноваження.

3.2. Згідно з Розділом II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про правовий статус закордонних українців» Кабінет Міністрів України зобов`язаний «привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом» та «забезпечити прийняття нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону».

3.3. Позивач звернувся до Кабінету Міністрів України з депутатським запитом № 207/03-166 щодо невиконання Урядом деяких положень Закону України «Про закордонних українців» в частині передбаченого законодавством утворення та діяльності центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями для реалізації державної політики у відповідній сфері. Зазначений запит був оголошений на засіданні Верховної Ради України 13.05.2016.

3.4. У відповідь на вказаний запит, позивачем отримано лист Міністерства юстиції України від 10.06.2016 № 20510/5869-0-4-16/7 в якому було вказано, що «положення статей 1-2 та 10-2 Закону України «Про закордонних українців» ... можуть бути реалізовані Кабінетом Міністрів України ... діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, тобто або шляхом утворення окремого центрального органу виконавчої влади, або через покладення функцій щодо реалізації політики у відповідній сфері на існуючі центральні органи виконавчої влади».

3.5. В подальшому, позивач повторно звернувся до Прем`єр-міністра України з депутатським зверненням від 09.12.2016 № 207/03-293 щодо необхідності виконання та повної імплементації Кабінетом Міністрів України положень Закону України «Про закордонних українців» з пропозицією компромісного варіанту розв`язання цього питання.

3.6. У вказаному депутатському зверненні зазначено, що з огляду на нинішні бюджетні обмеження прийнятним компромісним варіантом розв`язання цього питання на даному етапі, висловленим Міністерством юстиції України, могло б стати рішення Кабінету Міністрів України про покладення функції «центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями» з усіма визначеними вказаним Законом повноваженнями на існуючий центральний орган виконавчої влади з внесенням відповідних змін в Положення про нього та забезпеченням належної організаційно-структурної підтримки та фінансування, а також введення посади профільного заступника керівника у центральному органі виконавчої влади, на який буде покладено таку функцію.

3.7. Так, за результатами розгляду повторного депутатського звернення позивача, Міністерство юстиції України спільно з Міністерством закордонних справ України, Міністерством фінансів України і Міністерством культури України підтримало запропонований варіант імплементації Кабінетом Міністрів України Закону України «Про закордонних українців». У відповіді від 27.12.2017 № 46588/13687-0-4-16/7.1 зазначено, що з огляду на необхідність створення інституції, в цілому відповідальної за реалізацію державної політики у сфері співпраці із закордонними українцями, Міністерство закордонних справ України, а також Міністерство культури України підтримують пропозицію щодо покладення повноважень центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями, про який йдеться у Законі України «Про закордонних українців», на Міністерство закордонних справ України.

У зв`язку з чим, Кабінет Міністрів України поінформовано Міністерством юстиції про необхідність здійснення організаційних заходів щодо підготовки відповідного проекту рішення Уряду.

3.8. В подальшому, Урядом ухвалено постанову від 23.08.2017 № 638 «Про внесення змін до пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України».

3.9. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, оскільки вважає, що оскаржувана постанова Уряду не спрямована на імплементацію прийнятих Верховною Радою України змін до Закону України «Про закордонних українців», зокрема на приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із змінами до цього Закону та забезпечення прийняття нормативно-правових актів, що випливають із них. Крім того, позивач переконаний, що Кабінет Міністрів України порушує законність в частині не виконання положень Закону України «Про закордонних українців».

4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивач не надав жодних доказів, які б свідчили б про неправомірну бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка унеможливлює імплементацію Закону України «Про закордонних українців». Також, cудами зазначено, що позивач помилково дійшов висновку, що Уряд лише частково поклав функції центрального органу виконавчої влади на третю особу, адже Міністерство закордонних справ України, відповідно до положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 281 «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України» має можливість реалізувати всі повноваження, передбачені статтею 10-2 Закону України «Про закордонних українців». Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач не є суб`єктом правовідносин, які склались в результаті прийняття оскаржуваної постанови відповідачем, а тому така постанова не може порушувати його прав, свобод чи інтересів.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Позивачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, про задоволення його позовних вимог.

5.1. Доводи касаційної скарги, грунтуються на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного по суті рішення. На переконання позивача, Міністерство закордонних справ України не є органом з реалізації державної політики у сфері співпраці із закордонними українцями, а тому не може вважатись центральним органом виконавчої влади з питань співпраці з закордонними українцями. Відтак, позивач вважає, що судами було необгрунтовано не взято до уваги його доводи, щодо бездіяльності відповідача та порушення вимог закону під час прийняття оскаржувної постанови Кабінету Міністрів України.

5.2. Також скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій було зроблено помилковий висновок про відсутність у нього, як у народного депутата України, порушеного права.

6. Відповідачем та третьою особою подано відзиви на касаційну скаргу, в яких вони просять залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України 06.07.2005 № 2747-IV (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

8. Так, позивач звернувся до суду із вказаним позовом, оскільки вважає, що його права було порушено, внаслідок бездіяльності відповідача, а прийняття постанови Уряду відбулось із порушеннями, що свідчить про протиправнісь такого акта.

9. Разом з тим, частиною другою статті 19 Конституції України 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Щодо твердження позивача про необхідність створення окремого органу центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями колегія суддів зазначає.

11. Згідно з пунктом 9-1 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідує, відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

12. Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2016 № 710 «Про ефективне використання державних коштів» припинено створення нових бюджетних установ України.

13. Водночас, зазначені повноваження Уряду щодо утворення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з об`єктивних причин не зводяться лише до правової фіксації факту утворення конкретного органу. Одночасно визначаються його власна назва, завдання, функції, конкретизуються повноваження та вирішується питання структурно-організаційного характеру, що передбачено статтею 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 № 3166-VI.

14. Частиною третьою статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

15. В даному випадку, статтями 1-2 , 10-1, 10-2, Прикінцевими положеннями Закону України «Про закордонних українців» від 04.03.2004 № 1582-IV не встановлено вимоги щодо створення Урядом окремного центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями

16. Відповідно до статті 10-2 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про правовий статус закордонних українців» від 09.02.2012 № 4381-VI (далі - Закон № 4381-VI) до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями належать:

1) забезпечення реалізації державної політики у сфері співпраці із закордонними українцями;

2) здійснення координації заходів, що проводяться центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо забезпечення співпраці із закордонними українцями;

3) розроблення та внесення пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання питань співпраці із закордонними українцями;

4) надання громадським організаціям (осередкам) закордонних українців організаційної, методичної, технічної та іншої допомоги в їх діяльності;

5) розроблення спільно з іншими заінтересованими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державної цільової програми співпраці із закордонними українцями;

6) участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України щодо забезпечення прав закордонних українців, створення сприятливих умов та можливостей для задоволення їх соціальних, культурно-освітніх, мовних, інформаційних та інших потреб;

7) участь у роботі змішаних міжурядових комісій з питань національних меншин;

8) співпраця з державними органами іноземних держав, до компетенції яких належить питання національних меншин;

9) взаємодія з міжнародними організаціями, що проводять моніторинг дотримання прав осіб, які належать до національних меншин;

10) моніторинг забезпечення прав закордонних українців, пов`язаних із збереженням і розвитком їх етнічної, культурної та мовної ідентичності;

11) надання фінансової підтримки для виконання заходів, що здійснюються громадськими організаціями закордонних українців, зокрема форумів, конгресів, конференцій, семінарів за участю закордонних українців в Україні та за кордоном.

17. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, Кабінетом Міністрів України на виконання вищевказаної статті Закону № 4381-VI прийнято постанову від 23.08.2017 № 638 «Про внесення змін до пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України».

Зокрема, зміни що вносяться до пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України:

1. Підпункт 20 викладено в такій редакції:

"20) розробляє та вносить пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання питань співпраці із закордонними українцями, забезпечення прав закордонних українців, створення сприятливих умов та можливостей для задоволення їх соціальних, культурно-освітніх, мовних, інформаційних та інших потреб;".

2. Доповнено пункт підпунктами 20-1 - 20-5 такого змісту:

"20-1) координує заходи, що проводяться центральними органами виконавчої влади щодо забезпечення співпраці із закордонними українцями;

20-2) надає громадським організаціям (осередкам) закордонних українців організаційну, методичну, технічну та іншу допомогу в їх діяльності;

20-3) бере участь у роботі змішаних міжурядових комісій з питань національних меншин;

20-4) забезпечує здійснення заходів, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, щодо забезпечення підтримки зв`язків з українцями, які проживають за межами України;

20-5) забезпечує функціонування Національної комісії з питань закордонних українців;".

18. Інші функції Міністерства закордоних справ України стосовно закордонних українців визначені в підпункті 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.2016 № 281 «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України», відповідно до якого основними завданнями МЗС є забезпечення розвитку зв`язків із закордонними українцями та їх громадськими об`єднаннями, координація заходів, що здійснюються органами виконавчої влади з метою розвитку таких зв`язків.

19. Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що наведена норма здебільшого дублює функції центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями.

20. Так, з метою реалізації Закону України «Про закордонних українців» та на виконання Прикінцевих положень вказаного Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 23.08.2017 № 638 «Про внесення змін до пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України», якою Уряд поклав виконання повноважень центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями на Міністерство закордонних справ України.

21. Отже, саме на виконання положень статті 12 Конституції України та забезпечення реалізації положень Закону України «Про закордонних українців», зокрема щодо забезпечення функціонування центрального органу виконавчої влади з питань співпраці з закордонними українцями, відповідачем прийнято Постанову № 638.

22. Крім того, ухвалення оскаржуваної постанови надало правові повноваження та організаційно-фінансові можливості Міністерству закордонних справ України для виконання функцій центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями.

23. Зазначене спростовує твердження скаржника про те, що в положенні про Міністерство закордонних справ України, з урахуванням змін внесених оскаржуваною постановою, неповно відтворено повноваження центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями, передбаченими статтею 10-2 Закону України «Про закордонних українців».

24. Тому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що Міністерство закордонних справ України після прийняття Постанови № 638 має правові повноваження та організаційно-фінансові можливості для реалізації повноважень центрального органу виконавчої влади з питань співпраці із закордонними українцями.

25. Водночас, правильним також є висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що Прикінцеві положення Закону України «Про закордонних українців» встановлюють зобов`язання Кабінету Міністрів України «привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом» та «забезпечити прийняття нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону» виключно з метою уникнення неможливості імплементації норм законодавства через відсутність нормативно-правових актів або ж існування нормативно-правових актів, які суперечать вказаному вище закону.

26. На переконання колегії суддів Верховного Суду, якщо реалізація положень закону можлива без внесення змін або прийняття нових актів, відсутні підстави вважати, що виконання вимог закону не було здійснено, особливо за умови, що вищенаведена норма не містить безумовної вимоги вносити зміни або ж приймати будь-які нормативно-правові акти.

27. Стосовно твердження касаційної скарги про неправильне дослідження судами попередніх інстанцій факту порушеного права позивача, колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.

28. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_2 вказав, що він є народним депутатом.

29. Правовий статус народного депутата України регулюються Законом України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 № 2790-XII (далі - Закон № 2790-XII)

30. Положеннями статті 6 Закону № 2790-XII визначено, що народний депутат у порядку, встановленому законом:

1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;

2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);

3) бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України;

4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів;

5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України;

6) бере участь у парламентських слуханнях;

7) звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо.

31. Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 2790-XII народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.

32. Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 2790-XII народний депутат, який не має спеціальних повноважень на представництво Верховної Ради України, має право вступати у відносини з посадовими особами і державними органами іноземних держав лише від свого імені.

У відносинах з посадовими особами, державними органами і громадянами іноземних держав народний депутат має право захищати незалежність та суверенітет, інтереси України, її громадян і не завдавати своїми вчинками шкоди Україні, її громадянам.

33. Вказане свідчить про те, що повноваження щодо звернення до суду із позовом про визнання незаконними дій та актів Кабінету Міністрів України, у тому числі з метою захисту прав виборців, можуть бути реалізовані народним депутатом України тільки у межах відносин представництва, визначених Законом № 2790-XII.

34. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

35. Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25.11.1997; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997 та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14.12.2011).

36. Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

37. Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини третю, п`яту та шосту статті 55 Конституції України.

38. Зазначені гарантії також кореспондуються з положеннями частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо права кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду.

39. У постанові Верховного Суду України від 23.05.2017 у справі № 800/541/16, суд підкреслив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

40. Так, згідно з частиною другою статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

41. Відтак, висновок судів попередніх інстанцій щодо обов`язку позивача під час розгляду справи довести, а суду встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок вчинення його бездіяльності та прийняття оскаржуваного рішення, є обгрунтованим.

42. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позивач не є суб`єктом правовідносин, які склались в результаті прийняття оскаржуваної постанови відповідачем, відповідно і дана постанова не може порушувати прав, свобод чи інтересів позивача.

43. Ані положеннями Закону № 2790-XII, ані іншими законами України народних депутатів України не наділено повноваженнями вимагати усунення порушення законності шляхом індивідуального звернення до суду з адміністративним позовом. Статус народного депутата не дає права представляти інтереси виборців в адміністративних судах без їх доручення.

44. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 363/3414/13-а, від 21.06.2018 у справі № 826/4504/17.

45. Таким чином, твердження касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції.

46. Таким чином, доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права не знайшли свого відображення в матеріалах справи.

47. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

48. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

49. З огляду на наведене, касаційна скарга народного депутата України ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

50. Касаційну скаргу народного депутата України ОСОБА_2 залишити без задоволення.

51. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2018 у справі № 826/15078/17 за позовом народного депутата України ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство закордонних справ України, про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування постанови від 23.08.2017 № 638, зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

52. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко