Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 521/14750/15-ц

провадження № 61-33416св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Мікрон», приватне підприємство «ЖКГ», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Мікрон» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2016 року у складі судді Мазун І. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2017 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Мікрон» (далі - ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон»), приватного підприємства «ЖКГ» (далі - ПП «ЖКГ»), ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права на вселення, виселення та вселення.

Позов мотивовано тим, що 07 вересня 2002 року відповідно до ордера на житлову площу у гуртожитку АДРЕСА_13, його мати ОСОБА_3 , будучи одинокою матір`ю, була поселена у гуртожиток, як працівник відкритого акціонерного товариства «Науково-дослідного інституту спеціальних способів лиття» (далі - ВАТ «НДІССЛ»). Зазначений ордер був виданий на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету відкритого акціонерного товариства «Мікрон» (далі - ВАТ «Мікрон») від 17 вересня 2002 року за № 45 та надавав ОСОБА_3 право на зайняття сім`єю складом з двох осіб ( ОСОБА_3 та він) житлової площі у гуртожитку по АДРЕСА_2 , площею 17,2 кв. м (на сьогоднішній день - кімната АДРЕСА_6 ).

У 2002 році, у зв`язку із скороченням штату працівників його мати ОСОБА_3 , була звільнена, тому у 2003 році остання була вимушена виїхати на заробітки до Італії.

На час тимчасового виїзду ОСОБА_3 за кордон він був неповнолітнім, тому згідно рішення виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області ОСОБА_5 стала його опікуном, у зв`язку з чим тимчасовим місцем його проживання було визначено квартиру АДРЕСА_4 . Проте, кожні вихідні він з тіткою ОСОБА_5 приїжджали до м. Одеси, прибирали у кімнаті, а також сплачували комунальні послуги.

У вересні 2004 року він самостійно поїхав до квартиру і не зміг її відкрити власними ключами, оскільки були змінені замки у дверях, а у квартирі проживали сторонні люди.

Згодом йому стало відомо, що належну його матері кімнату було перейменовано у квартиру АДРЕСА_5 , яку було передано родині ОСОБА_2 , на теперішній час квартира АДРЕСА_6 .

Підставою для передачі кімнати ОСОБА_2 стало рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 02 вересня 2004 року, протокол № 241, яким було скасоване спільне рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 17 вересня 2002 року № 45 про виділення сім`ї ОСОБА_3 кімнати АДРЕСА_7 та погоджено виділення цієї кімнати ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з таким рішенням правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон», його тітка, як законний опікун, звернулась до суду із позовом до ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон», ОСОБА_2 про продовження терміну збереження житла, скасування рішення, виселення та вселення.

Під час розгляду указаної цивільної справи від представників ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон» та ПП «ЖКГ» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення по суті іншої справи Одеським апеляційним господарським судом Одеської області апеляційної скарги ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон» на рішення Господарського суду Одеської області від 05 серпня 2009 року у справі № 15/83-09-2991 за позовом ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон» до Фонду державного майна України, Міністерства промислової політики України про визнання права власності, треті особи: ПП «ЖКГ», ВАТ «НДІССЛ».

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено, рішення набрало законної сили 11 березня 2014 року.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2015 року у цивільній справі № 1519/2-2313/11 було відновлено провадження.

04 червня 2015 року ОСОБА_5 надала до суду заяву, у якій просила суд залишити без розгляду позовні вимоги у цивільній справі № 1519/2-2313/11 з тих підстав, що на час поновлення провадження у справі він набув повної цивільної дієздатності, так як став повнолітнім, у зв`язку з чим має право особисто звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року у цивільній справі № 1519/2-2313/11 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ПП «ЖКГ» про продовження строку збереження житлової площі, виселення та вселення було залишено без розгляду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 02 вересня 2004 року, протокол № 241, в частині скасування спільного рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 17 вересня 2002 року № 45 про виділення сім`ї ОСОБА_3 кімнати № АДРЕСА_7 та виділення цієї кімнати ОСОБА_2 ; виселити ОСОБА_2 разом з усіма членами його сім`ї із кімнати АДРЕСА_6; визнати за ним права на вселення у кімнату АДРЕСА_6 та вселити його у вказану кімнату (колишня кімната АДРЕСА_7 гуртожитку).

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 02 вересня 2004 року, протокол № 241, в частині скасування спільного рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 17 вересня 2002 року № 45 про виділення сім`їОСОБА_3 кімнати АДРЕСА_6 та виділення цієї кімнати ОСОБА_2 Виселено ОСОБА_2 разом з усіма членами його сім`ї з кімнати АДРЕСА_6). Визнано за ОСОБА_1 право на вселення у кімнату АДРЕСА_6). Вселено ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_6 гуртожитку). Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неповнолітній ОСОБА_1 проживав із своїм опікуном, та з огляду на те, позивач не може вважатися таким, що втратив право на користування спірним житлом, оскільки має право повернутись до нього із досягненням повноліття. Відповідачами порушено житлові права неповнолітньої особи, яка тимчасово вибула з місця проживання до місця проживання (перебування) її опікуна, і це також стосується підстави вселення ОСОБА_2 у спірну житлову кімнату, та порядку й заборони законодавством ВАТ «Мікрон» здійснювати розподіл подібного житла іншим особам. Встановивши безпідставність виселення малолітнього ОСОБА_1 зі спірної житлової площі, вселення ОСОБА_2 не на вільну житлову площу, порушення порядку надання житла та вселення до нього, суд має виселити її без надання іншого житлового приміщення, застосувавши до спірних правовідносин за аналогією закону положення статті 117 ЖК Української РСР, оскільки визнання підстави для вселення незаконною, за змістом законодавства, є підставою й для виселення цих осіб.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Холдінгова компанія «Мікрон» відхилено. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 , хоча і не проживала тимчасово у спірному приміщенні, не може вважатися такою, яка виселилась з нього, також таким, що вибув зі спірного житлового приміщення не може вважатись ОСОБА_1 , який на час свого неповноліття проживав за місцем проживання свого опікуна, як це передбачено статтею 29 ЦК України, за якою місцем проживання неповнолітньої фізичної особи є місце проживання її опікуна. Отже, ВАТ «Мікрон» самочинно провів виселення неповнолітнього ОСОБА_1 з відповідної житлової площі, а також без достатньої правової підстави здійснив вселення ОСОБА_2 , не у вільну кімнату, а на житлову площу, щодо якої не можуть вважатися припиненими права позивача. Таким чином, відповідачами порушено житлові права неповнолітньої особи, яка тимчасово вибула з місця проживання до місця проживання (перебування) її опікуна. Зазначені обставини також свідчать про порушення порядку вселення ОСОБА_2 у спірну житлову кімнату, незважаючи на заборону законодавством ВАТ «Мікрон» здійснювати розподіл подібного житла іншим особам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати указані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильнимзастосуванням норм чинного законодавства. Зазначало про те, що, вирішуючи позов про захист права користування приміщенням у гуртожитку, суд повинен перевірити законність набуття особою цього права та його продовження. Рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 02 вересня 2004 року № 241 прийняте правомірно, та є таким, що не порушувало житлових прав та законних інтересів ОСОБА_1 Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно послались на звільнення ОСОБА_3 за скороченням штату, проте наказ про звільнення та копія трудової судами не досліджувались, а позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного.

Крім того, у товариства відсутні будь-які процесуальні права стосовно прийняття та виконання рішень відносно житлових приміщень гуртожитку, який розташований у АДРЕСА_9 , оскільки згідно рішення Господарського суду м. Києва у справі № 40/306 (15/83-09-2991) від 26 листопада 2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 березня 2014 року та ухвалою Вищого господарського суду України від 18 вересня 2014 року, у задоволенні позову ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон» про визнання права власності на указаний гуртожиток відмовлено. Згідно зазначених рішень гуртожиток визнано таким, що належить державі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано зМалиновського районного суду м. Одеси зазначену цивільну справу.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон», ПП «ЖКГ», ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права на вселення, виселення та вселення призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до ордера на житлову площу у гуртожитку АДРЕСА_13, виданого 07 вересня 2002 року мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , була поселена у гуртожиток у період роботи у ВАТ «НДІССЛ» з правом зайняття з сім`єю з двох осіб житлової площі у гуртожитку по АДРЕСА_2 , розміром 17,2 кв. м. Зазначений ордер було видано на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 17 вересня 2002 року № 45.

Згідно із листом адміністрації ВАТ «НДІССЛ» від 05 січня 2006 року № 05 зазначена квартира фактично належала указаному інституту, її було виділено ОСОБА_3 за додатковою угодою № 5 з ВАТ «Мікрон».

Відповідно до рішення виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області від 19січня 2005 року ОСОБА_3 - мати ОСОБА_1 , виїхала на заробітки у м. Сибарі, Італія.

Рішенням правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 02 вересня 2004 року, протокол № 241, було скасоване спільне рішення правління та профспілкового комітету ВАТ «Мікрон» від 17 вересня 2002 року № 45 про виділення сім`ї ОСОБА_3 кімнати № АДРЕСА_7 , та погоджено виділення цієї кімнати ОСОБА_2

19 січня 2005 року рішенням виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області над неповнолітнім ОСОБА_1 встановлено опіку, ОСОБА_5 призначено його опікуном та визначено його місце проживання за місцем проживання опікуна у АДРЕСА_10 .

Відповідно до акта від 13 жовтня 2004 року у спірній кімнаті АДРЕСА_6 знаходилися особисті речі та предмети побуту ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина.

Згідно з актом прийому-передачі від 20 вересня 2007 року приміщення гуртожитку по АДРЕСА_9 ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон» передано ПП «ЖКГ». Корпоративні права щодо ПП «ЖКГ» продано за договором купівлі-продажу корпоративних прав засновника (учасника) від 01 червня 2005 року мешканцям цього будинку гуртожитку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ТОВ «Холдингова компанія «Мікрон» задоволенню не підлягає.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР.

Згідно зі статтею 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Відповідно до положень частини другої статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Згідно з пунктами 2, 9, 10, 14 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 (далі - Положення), гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.

Вселення в гуртожиток робітників, службовців, студентів, учнів та інших громадян провадиться в установленому порядку завідуючим (директором) гуртожитком або працівником, який його заступає, на підставі виданого адміністрацією підприємства, установи, організації ордера.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 , хоча і не проживала тимчасово у спірному приміщенні, не може вважатися такою, яка виселилась з нього, також таким, що вибув зі спірного житлового приміщення не може вважатись позивач, який на час свого неповноліття проживав за місцем проживання свого опікуна, як це передбачено статтею 29 ЦК України. Отже, ВАТ «Мікрон» самочинно провів виселення неповнолітнього ОСОБА_1 з відповідної житлової площі, а також без достатньої правової підстави здійснив вселення ОСОБА_2 , не у вільну кімнату, а на житлову площу, щодо якої не можуть вважатися припиненими права позивача.

Таким чином, відповідачами порушено житлові права неповнолітньої особи, яка тимчасово вибула з місця проживання до місця проживання (перебування) її опікуна. Зазначені обставини також свідчать про порушення порядку вселення ОСОБА_2 у спірну житлову кімнату, незважаючи на заборону законодавством ВАТ «Мікрон» здійснювати розподіл подібного житла іншим особам.

Доводи касаційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права при їх ухваленні не знайшли свого підтвердження і спростовуються належними та допустимими доказами у справі.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Мікрон» залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович