ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 жовтня 2019 року

м. Ужгород

№ 260/420/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я. М.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

представник позивача: Шелепець М. Т.,

представник відповідача: Гончарук В.В.,

третьої особи: ОСОБА_2.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" до Управління Держпраці у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» (далі - позивач, ДВНЗ «Ужгородський національний університет») звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області , в якому просить суд скасувати постанову про накладення штрафу №ЗК69/7АВ/П/ПТ-ІП-ФС-37 від 26 лютого 2019 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26 лютого 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області, в особі першого заступника начальника Управлінням Держпраці у Закарпатській області. Грицик В.І., ухвалено постанову про накладення штрафу №ЗК69/7АВ/П/ПТ-ІП-ФС-37, якою на Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» накладено штраф у розмірі 4173 грн. Позивач вважає, що постанова від 26.02.2019 року, на підставі якої може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у розмірі 4173 грн., є незаконною, оскільки ухвалена без повного і всебічного з`ясування фактичних обставин, які виключають об`єктивну сторону порушення передбаченого ч. 1 ст. 116 КЗпП України, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2019 року провадження у адміністративній справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

23 квітня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до такого відповідач позов не визнає та вважає, що доводи та обґрунтування, які наведені позивачем не можуть бути прийняті судом як належні. Зазначає, що постанова про накладення штрафу №ЗК69/7АВ/П/ПТ-ІП-ФС-37 від 26.02.2019 року винесена уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці у Закарпатській області з урахуванням норм Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. №509, та на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю, а отже є законною і скасуванню не підлягає.

Представником позивача в судовому засіданні 17 травня 2019 року було подано відповідь на відзив, відповідно до якого зазначив, що позивач, діяльність якого фінансується з державного бюджету не міг вчинити ні протиправне діяння ні протиправну бездіяльність, що призвела б до невиплати звільненому 28 грудня 2018 року працівнику всіх належних йому сум в день звільнення.

Ухвалою суду від 29 травня 2019 року було залучено до часті у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача - ОСОБА_2 .

12 червня 2019 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях до позову.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. Просила суд відмовити у задоволенні позову.

Третя особа в судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників сторін та третьої особи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04 лютого 2019 року на адресу Управління Держпраці у Закарпатській області надійшло звернення ОСОБА_2 щодо порушення трудового законодавства відносно нього (а.с.38).

05 лютого 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області видано наказ №29 про проведення інспекційного відвідування в Ужгородському національному університеті (а.с.39). На підставі наказу оформлено направлення від 05.02.2019 №93 на проведення інспекційного відвідування зазначеного суб`єкта господарювання (а.с.40).

Як вбачається зі змісту акту інспекційного відвідування №ЗК69/7/АВ від 12.02.2019 року інспекційним відвідуванням встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет», не провадиться в день звільнення. Так, на підставі наказу № 753/06-03 від 28 грудня 2018 року ОСОБА_2 звільнений з посади завідувача кафедри історії України 28 грудня 2019 року за вчинення працівником, який здійснює виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, а виплата розрахунку згідно відомості № 1 від 14.01.2019 року була проведена йому 15 січня 2019 року, чим порушено ч.1 ст.116 КЗпП України (а.с.41-44).

12 лютого 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області було винесено припис про усунення виявлених порушень №ЗК69/7/АВ/П, яким зобов`язано виконувача обов`язків ректора ДВНЗ «Ужгородський національний університет» ОСОБА_4 усунути порушення до 15 лютого 2019 року (а.с.65).

Листом від 14 лютого 2019 року №251 позивач, на виконання припису №ЗК69/7/АВ/П, повідомив, що ДВНЗ «Ужгородський національний університет» при звільненні працівників буде суворо контролювати дотримання строків розрахунку, визначених КЗпП України (а.с.66).

18 лютого 2019 року відповідачем було винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ЗК69/7/АВ/П/ПТ-ІП, яким вирішено, що справа підлягає розгляду відповідно до ст.265 КЗпП України 26.02.2019 року в Управлінні Держпраці у Закарпатській області (а.с.67).

26 лютого 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК69/7АВ/П/ПТ-ІП-ФС-37, якою на ДВНЗ «Ужгородський національний університет» накладено штраф у розмірі 4173,00 грн. (а.с.68-69).

Відтак, правомірність підстав, законність і обґрунтованість винесення оскаржуваної постанови про накладення на ДВНЗ «Ужгородський національний університет» штрафу є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує Закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року N877-V (Закон N877-V).

За приписами статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

У відповідності до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

В силу положень підпункту 6 пункту 4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Управління Держпраці у Закарпатській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, а відтак має повноваження здійснювати державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Відповідно до п. 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 (Порядок №295) державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Підпунктом 6 пункту 5 Порядку №295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, Пенсійного фонду України та його територіальних органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Як встановлено судом, інспекційне відвідування позивача проведено інспектором праці Берником Зоряном Петровичем на підставі наказу №29 від 05.02.2019 року та відповідно до направлення на проведення інспекційного відвідування від 05.05.2019 року №93.

Згідно п.п. 3, 4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (Порядок №509) уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Відповідно до п. 2 Порядку №509 штрафи накладаються начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Відповідно до пункту 8 Порядку №509 за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Як встановлено судом, відповідачем належним чином повідомлено позивача про розгляд справи за ст. 265 КЗпП України 26.02.2019 року за адресою м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16 для участі у розгляді справи за ст. 265 КЗпП за результатами проведення перевірки дотримання законодавства про працю та зайнятість населення.

Розглянувши матеріали перевірки, щодо порушень позивачем ст. 116 КЗпП України, першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області винесено оскаржувану Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 26.02.2019 року №ЗК69/7АВ/П/ПТ-ІП-ФС-37, якою накладено на позивача штраф у розмірі 4173 грн.

Щодо виявлених порушень під час інспекційного відвідування суд зазначає наступне.

Наказом ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 28 грудня 2018 року №753/06-03 було звільнено ОСОБА_2 (а.с.63).

Наказом ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 28 грудня 2018 року №754/06-03 встановлено виплатити ОСОБА_2 компенсацію за 78 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (компенсація при звільненні) (а.с.64).

Відповідно до наявних в матеріалах справи витягів з реєстру №540 та 535 від 19.12.2018 року на видачу зарплати за грудень 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 отримав заробітну плату за грудень місяць 2018 року у розмірі 5461,12 та 6928,76 грн. (а.с.132-133).

В довідці ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 05.09.2019 року №1141 зазначає, що станом на день звільнення заробітна плата за грудень 2018 року ОСОБА_2 була виплачена 20 грудня (а.с.131). У зв`язку з графіком роботи банківської системи на новорічні свята здійснити виплату компенсації за невикористані дні відпустки в грудні 2018 року було неможливо враховуючи особливості бюджетного процесу та надходженням фінансування. Така виплата розрахунку була здійснена 15 січня 2019 року згідно відомості №1 від 14.01.2019 року (а.с.59). Компенсація за час затримки виплати розрахунку при звільненні було виплачено 08.02.2019 року згідно відомості №36 від 07.02.2019 року (а.с.56).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 74 Кодексу законів про працю України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Частиною 1 ст. 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

В силу ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначається Законом України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати наступна. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та положеннями КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.

Крім того, за приписами ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Таким чином, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, та в даному випадку слід встановити, чи було позивачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями.

Так, питання оплати праці врегульовані главою VII КЗпП України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIIІ КЗпП України.

При цьому, суд зазначає, що глава VIIІ КЗпП України, визначаючи гарантії та компенсації, не містить положень щодо виплати грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки при звільненні працівника, яка передбачена ч. 1 ст. 83 КЗпП України, так само як і ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці», що містить перелік норм оплати праці.

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд зазначає, що поняття державні гарантії, пов`язані із відпусткою, не є тотожним поняттю мінімальні державні гарантії в оплаті праці.

Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки не належить до мінімальних державних гарантій, не є нормою чи гарантією в оплаті праці, що передбачена ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України, внаслідок чого висновок відповідача щодо порушення позивачем ст. 265 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам.

Крім цього, відповідач у Постанові про накладення стягнення як на підставу застосування штрафу та визначення його розміру посилається на статтю 259 Кодексу законів про працю України, статтю 53 Закону України «Про зайнятість населення», частину третю статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункт 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 та на абзац 8 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Однак жодною з наведених норм не передбачено можливості застосування штрафу у розмірі 4173,00 грн., а абзац 8 частини 2 статті 265 взагалі відсутній у КЗпП. Таким чином відповідач застосував штрафну санкцію, якої не існує, наслідком чого є визнання такої постанови протиправною.

Враховуючи викладене, суд зазначає про відсутність підстав для накладення на ДВНЗ «Ужгородський національний університет» штрафу, передбаченого абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, з огляду на те, що восьмого абзацу в ч.2 ст.265 КЗпП України взагалі не існує.

Таким чином, Головним управлінням Держпраці у Закарпатській області не доведено вчинення позивачем порушення трудового законодавства, відповідальність за яке не передбачена абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, у зв`язку з чим оскаржувана постанова №ЗК69/7АВ/П/ПТ-ІП-ФС-37 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та оцінці всіх фактів і обставин, що мають значення. В рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Як зазначено в рішенні по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що оскаржувана постанова суперечить чинному законодавству, що наведене вище, та, зокрема, вказаним рішенням Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 вказаного Кодексу, на позивача покладено обов`язок довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ДВНЗ «Ужгородський національний університет» до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Приймаючи до уваги наведене та вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" до Управління Держпраці у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК69/7АВ/П/ПТ-ІП-ФС-37 від 26 лютого 2019 року Управління Держпраці у Закарпатській області.

3. Стягнути з Управління Держпраці у Закарпатській області (вул. Минайська, 16, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 39795035) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" (вул. Підгірна, 46, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 02070832) судові витрати по справі у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 04 листопада 2019 року.

Суддя

Я.М. Калинич