ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року

Львів

№ 857/9260/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.003126 (головуючий суддя Сакалош В.М., час ухвалення 12:20 год., м. Львів, повний текст рішення складений 05 серпня 2019 року) за адміністративним позовом Карпатського відділення інституту геофізики імені Субботіна С.І. Національної Академії Наук України до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Департамент містобудування Львівської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

25 червня 2019 року Карпатське відділення інституту геофізики імені Субботіна С.І. Національної Академії Наук України звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №479 від 17.05.2019 ,,Про скасування наказу директора Департаменту містобудування №130 від 20.04.2015”.

Рішенням від 23 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.003126 Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив повністю.

Визнав протиправним та скасував рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 479 від 17.05.2019 ,,Про скасування наказу директора Департаменту містобудування № 130 від 20.04.2015”.

Також суд стягнув на користь Карпатського відділення інституту геофізики ім. Субботіна С.І. Національної Академії Наук України з бюджетних асигнувань виконавчого комітету Львівської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 1921 грн. 00 коп.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, виконавчий комітет Львівської міської ради подав апеляційну скаргу, оскільки вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що ухвалою Львівської міської ради від 26.05.2016 року №505 ,,Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів” (із змінами) затверджено додаток 1 ,,Структура виконавчих органів Львівської міської ради”, згідно якого у підпорядкуванні виконавчого комітету перебуває департамент містобудування Львівської міської ради.

Згідно із п. 3.7 Положення про виконавчий комітет Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради 09.02.2017 року № 1478 (із змінами), до повноважень виконавчого комітету віднесено скасування або зміна актів районних адміністрацій, департаментів, управлінь, відділів, інших виконавчих органів міської ради, а також їх посадових осіб.

Згідно із підпунктами 1.1, 1.2 Положення про департамент містобудування Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.10.2017 №072, департамент містобудування Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26.05.2016 № 505 ,,Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів”, утвореним відповідно до Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні”.

Департамент є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету міської ради, Львівському міському голові та підпорядкованим заступнику міського голови з містобудування.

Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає, що виконавчий комітет Львівської міської ради діяв відповідно до законодавства України, наданих повноважень, а тому оскаржене рішення виконавчим комітетом прийняте відповідно до чинного законодавства, є законним та не порушує права позивача.

За таких обставин відповідач вважає, що суд не дослідив належним чином всі обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, чим порушив норми процесуального та матеріального права.

З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що наказом директора Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130 від 20.04.2015 ,,Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. І. Горбачевського,19” затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. І.Горбачевського,19.

Також цим наказом визначені вимоги про отримання Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України у встановленому законом порядку технічних умов на інженерне забезпечення об`єкта та розробку у спеціалізованій проектній організації або архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, робочого проекту та проведення його експертизи відповідно вимог чинного законодавства. Контроль за виконанням рішення покладено на заступника міського голови з питань містобудування та інфраструктури.

На виконання зазначеного наказу позивач розробив робочий проект, а 13.04.2017 Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю зареєструвала Декларацію про початок виконання будівельних робіт за № ЛВ083171030321 на будівництво багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями і підземним паркінгом на вул. І. Горбачевського, 19 у м. Львові.

17.05.2019 виконавчий комітет Львівської міської ради ухвалив рішення за № 479 ,,Про скасування наказу директора департаменту містобудування від 20.04.2015 № 130”, яким скасував наказ директора Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130 від 20.04.2015 ,,Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. І. Горбачевського,19”.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч.3 ст. 24 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 52 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні” сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Пунктом 86 Розділу ХІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 19.10.2006 № 219, яке було чинним на час винесення наказу № 130 від 20.04.2015, визначено, що до повноважень департаменту містобудування Львівської міської ради віднесено видачу наказів про затвердження вимог до архітектурно-планувальної частини проекту, що є документом, який визначає комплекс архітектурно-технічних вимог та умов проектування об`єкта у разі проектування та реконструкції окремих частин будівлі, споруди (у разі зміни функцій житлового приміщення на нежитлові, виробничі або навпаки, зміни техніко-економічних показників), реконструкції, реставрації, ремонту, пристосування пам`яток культурної спадщини національного, місцевого значення. Порядок розробки, надання, форму та зміст вимог до архітектурно-планувальної частини проекту визначає виконавчий комітет.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо компетенції департаменту містобудування Львівської міської ради на видання наказу № 130 від 20.04.2015.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 52 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Аналогічні приписи містить п. 3.7 Положення про виконавчий комітет Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради 09.02.2017 року № 1478 (із змінами), згідно якого до повноважень виконавчого комітету віднесено скасування або зміна актів районних адміністрацій, департаментів, управлінь, відділів, інших виконавчих органів міської ради, а також їх посадових осіб.

Підпунктом 1.2 Положення про департамент містобудування Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 27.10.2017 №072, департамент містобудування Львівської міської ради є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету міської ради, Львівському міському голові та підпорядкованим заступнику міського голови з містобудування.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами відповідача про наявність у виконавчого комітету повноважень щодо скасування або зміни актів департаменту містобудування Львівської міської ради.

Однак, враховуючи вимоги частини 10 статті 59 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні” , згідно якої акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, колегія суддів дійшла переконання, що лише з підстав невідповідності Конституції або законам України виконавчий комітет може скасувати або змінити акти підконтрольного йому департаменту містобудування.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що підставами для скасування наказу директора Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130 від 20.04.2015 ,,Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Карпатським відділенням інституту геофізики ім. С.І. Субботіна Національної Академії Наук України багатоквартирного житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом на вул. І. Горбачевського,19” в рішенні виконавчого комітету Львівської міської ради зазначено Закон України ,,Про регулювання містобудівної діяльності”, ДБН 360-92** ,,Планування і забудова міських і сільських поселень” та Земельний кодекс України.

При цьому не вказано, які саме норми цих нормативно-правових актів порушені при виданні наказу № 130 від 20.04.2015.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України від 17.02.2011 № 3038-VI ,,Про регулювання містобудівної діяльності” (далі Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

В розумінні п.8 ч.1 ст.1 Закону № 3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абзац другий частини другої статті 24 Закону №3038-VI).

Частиною першою статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Відповідно до ч.3 ст. 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Згідно з ч.4 цієї статті підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу (ч.6 ст. 29 Закону № 3038-VI).

З аналізу наведених норм слідує, що відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви повинен прийняти одне з можливих рішень, зокрема, про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у їх наданні. Прийняття будь-якого іншого рішення, у тому числі щодо залишення заяви про надання містобудівних умов та обмежень без розгляду та повернення замовнику документів законодавством не передбачено. При цьому, перелік підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є визначений ч.4 ст.29 Закону № 3038-VI, який є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню. Інших підстав містобудівним законодавством не закріплено.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів колегія суддів визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо протиправності оскарженого позивачем рішення виконавчого комітету, оскільки рішення не містить мотивації невідповідності скасованого наказу директора Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130 від 20.04.2015 наведеним нормативно-правовим актам, а також наявності підстав для відмови у затвердженні містобудівних умов та обмежень.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

Актами нормативно-правового характеру є локальні документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують обов`язкові для виконання на певній території правила поведінки. Такі акти не стосуються якогось одного суб`єкта правовідносин і розраховані на багаторазове застосування.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти, які є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов`язки. Такі акти стосуються конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) і розраховані на одноразове застосування.

Крім того, відповідно до п. 5 мотивувальної частини зазначеного Рішення органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, або вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Оскільки на виконання наказу № 130 від 20.04.2015 позивач розробив робочий проект та 13.04.2017 зареєстрував в Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю Декларацію про початок виконання будівельних робіт, цей наказ вичерпав свою дію та скасуванню не підлягає.

Однак , відповідно до вимог ч.8 ст. 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: 1) за заявою замовника; 2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам; 3) за рішенням суду.

Таким чином, законодавством передбачена чітка процедура скасування містобудівних умов та обмежень, згідно якої виконавчий комітет не наділений компетенцією щодо вчинення таких дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що скасовуючи наказ директора Департаменту містобудування Львівської міської ради № 130 від 20.04.2015 про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, виконавчий комітет фактично скасував містобудівні умови та обмеження, тобто вийшов за межі своєї компетенції, що є також підставою для скасування оскарженого позивачем рішення виконавчого комітету.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Інші , зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.003126– без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

В. В. Святецький

судді

Л. Я. Гудим

Т. І. Шинкар

Повне судове рішення складено 01.11.2019.