ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 р.Справа № 440/1581/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 року, суддя: С.С. Сич, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 01.07.19 року по справі № 440/1581/19

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила суд про:

- визнання протиправними дій Полтавського обласного військового комісаріату щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , як члену сім`ї померлого під час проходження військової служби, посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби";

- зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 видати ОСОБА_1 , як члену сім`ї померлого під час проходження військової служби, посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що зверталась до відповідача із заявою та необхідними документами для видачі ОСОБА_1 , як члену сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті, посвідчення "Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби", оскільки смерть її чоловіка ОСОБА_2 настала внаслідок травми, а причина смерті пов`язана з проходженням ним військової служби, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 27.03.2018 та відповіддю Полтавського ОВК від 26.11.2018 вих. №12/28/91. Проте, відповідач протиправно відмовив у видачі вказаного посвідчення відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 07.06.2018 позивач ОСОБА_1 звернулась до Кременчуцького об`єднаного військового комісаріату із заявою про видачу їй посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби" (а.с. 54).

Зі змісту заяви встановлено, що до вказаної заяви позивачем було додано: копію витягу про звільнення (а.с. 55), копію акту службового розслідування (а.с.56), копію висновку експерта (а.с. 57-67), копію витягу ВЛК (а.с. 68), копію свідоцтва про смерть (а.с. 69), копію лікарського свідоцтва про смерть (а.с. 70), копію свідоцтва про шлюб (а.с. 71), копію паспорта, коду, фото.

Листом Полтавського ОВК від 27.11.2018 №12/2913/ВСЗ (а.с. 13, 72) позивача повідомлено про висновок експерта Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи №12-17/7-ОКБ/18 від 27.03.2018, в якому зазначено, що під час загибелі військовослужбовець перебував у стані алкогольного сп`яніння. За даної умови, підстав для оформлення і видачі посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби" для членів сімей не вбачається.

Не погодившись з такою відповіддю Полтавського ОВК, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для отримання позивачем пільг, гарантій та компенсацій, передбачених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки смерть її чоловіка - військовослужбовця ОСОБА_2 настала внаслідок вчинення останнім дій у стані алкогольного сп`яніння, у звязку з чим дія вказаного Закону не поширюється на членів сім`ї військовослужбовця.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За змістом статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з приписами частини 6 статті 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вдова (вдівець) загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, які перебували на його утриманні, мають право на пільги, передбачені цим Законом.

Частиною 13 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 28.05.1993 № 379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - Постанова № 379).

Постановою №379 установлено, що посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками N 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом; дітям військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, посвідчення видаються після досягнення ними 7-річного віку; дітям, які не досягли цього віку, передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, що видається одному з членів сім`ї військовослужбовця.

З аналізу викладених норм вбачається, що в разі смерті військовослужбовця під час проходження військової служби, члени сімей військовослужбовців мають право на пільги, гарантії та компенсації, а також на отримання посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 28.03.2018, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 53 роки, про що 28.03.2019 складено відповідний актовий запис № 845, місце смерті: Україна, Харківська область, м. Харків (а.с. 17, 69).

У копії лікарського свідоцтва про смерть №12-17/7-ДКБ/18 від 27.03.2018 з довідкою про причину смерті ОСОБА_2 зазначено причину смерті: травматичний шок, поєднана травма груді, черепно-мозкова травма та хребтова травма 24 березня 2018 року, обставини не відомі (а.с. 19, 70).

На звернення позивача від 07.06.2018 про видачу посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби", відповідачем з посиланням на п. 2 ст. 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у задоволенні вказаної заяви відмовлено з підстав встановлення факту перебування військовослужбовця ОСОБА_2 під час загибелі у стані алкогольного сп`яніння.

Так, в акті службового розслідування, затвердженого командиром військової частини 27.03.2019, зафіксовано, що 24.03.2018 близько 17.45 години до медичної роти військової частини НОМЕР_2 звернувся начальник штабу - перший заступник командира військової частини НОМЕР_3 майор ОСОБА_2 для надання медичної допомоги. Зазначено, що події пов`язані з майором ОСОБА_1 відбулись у неслужбовий час, не мають ознак порушення статей Статуту ЗСУ та положень проходження військовослужбовцями служби за контрактом - наявні всі ознаки побутової травми. 25.03.2018 року о 13.40 годині лікарі невідкладного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_4 ) констатували факт смерті учасника АТО майора ОСОБА_2 (а.с. 56).

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 31.03.2018 №17 військовослужбовця військової служби за контрактом майора ОСОБА_2 , колишнього начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_3 , який загинув 25.03.2018 в результаті травматичного шоку, поєднаної травми груді, черепно-мозкової травми та хребтової травми, виключено зі списків особового складу частини з 27.03.2018 у зв`язку зі смертю. Смерть отримана під час проходження військової служби, проте не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 55).

Разом із цим, як свідчать матеріали справи, відповідно до висновку експерта Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи №12/17/7-ОКБ/18 причиною смерті гр. ОСОБА_2 встановлено травматичний шок, як смертельне ускладнення поєднаної травми груді, черепно-мозкової травми та травми хребта, що має причинний зв`язок між отриманими ушкодженнями та настанням смерті.

Крім того у зазначеному висновку експерта вказано, що при судово-медичному дослідженні крові трупа гр. ОСОБА_2 метиловий, ізопропиловий, етиловий, н-пропіловий, ізобутиловий, н-бутиловий, ізоаміловий спирти не знайдені (а.с. 67).

За викладених підстав, колегія суддів критично оцінює доводи відповідача щодо відмови в наданні ОСОБА_2 посвідчення через перебування її чоловіка під час загибелі у стані алкогольного сп`яніння, оскільки в підтвердження вказаних доводів будь-яких доказів відповідачем не подано, а колегією суддів не встановлено. Напротивагу позиції відповідача, наявність спирту у крові загиблого військовослужбовця висновком експерта не встановлено.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 73 належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, з яким погодився суд першої інстанції, в обгрунтування доказів перебування військовослужбовця ОСОБА_2 у стадії алкогольного сп`яніння посилається лише на описову частину висновку експерта про зазначення вихідних даних, які підлягали перевірці та експертній оцінці, а не на фактичні висновки експерта.

Таким чином, враховуючи викладені обставини та оцінивши добуті по справі докази, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про настання смерті військовослужбовця ОСОБА_2 внаслідок вчинення ним дій у стадії алкогольного сп`яніння.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова відповідача у видачі ОСОБА_1 , як члену сім`ї померлого під час проходження військової служби, посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" є незаконною та необгрунтованою.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , як члену сім`ї померлого під час проходження військової служби, посвідчення та необгрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позову.

Разом з тим, стосовно позовних вимог про покладення обов`язку на Полтавський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_1 , як члену сім`ї померлого під час проходження військової служби, посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби", колегія суддів зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо прийняття рішення про видачу ОСОБА_1 посвідчення є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Також Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року №П-278/10 встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині покладення обов`язку на ІНФОРМАЦІЯ_5 видати ОСОБА_1 посвідчення, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, підлягають частковому задоволенню, а саме: зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.06.2018 про видачу, як члену сім`ї померлого під час проходження військової служби, посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" з урахуванням висновків суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2019 року по справі № 440/1581/19 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у видачі ОСОБА_1 , як члену сім`ї померлого під час проходження військової служби, посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.06.2018 про видачу, як члену сім`ї померлого під час проходження військової служби, посвідчення "Член сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", форма і порядок видачі якого встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби" з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.С. РєзніковаСудді(підпис) (підпис) А.О. Бегунц О.М. МінаєваПовний текст постанови складено 31.10.2019 року